Тазова фасція

(fascia pelvis; fascia pelvica)

Тазова фасція (fascia pelvis) є продовженням попереково–клубової фасції; клубової фасції (fascia iliopsoas; fascia iliaca) і має:

- пристінкову фасцію таза, чи внутрішньотазову фасцію (fascia pelvis parietalis; fascia endopelvina), яка раніше (PNA) називалась пристінковим листком тазової фасції (lamina parietalis seu folium parietale fasciae pelvis);

- нутрощеву тазову фасцію (fascia pelvis visceralis), яка раніше (PNA) називалась нутрощевим листком тазової фасції (lamina visceralis seu folium viscerale fasciae pelvis).

Пристінковий листок (lamina parietalis seu folium parietale fasciae pelvis) вкриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) і внутрішній затульний м’яз (m. obturatorius internus).

Нутрощевий листок (lamina visceralis; folium viscerale fasciae pelvis) вкриває нижню частину прямої кишки (rectum).

Частина тазової фасції (fascia pelvis), яка покриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) вгорі, називається верхньою фасцією тазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis superior).

У сечово–статевій ділянці (regio urogenitalis) проходить власна фасція промежини (fascia perinei propria), яка тут ділиться на три листки:

- глибокий листок (lamina profunda fasciae perinei propria), що вкриває глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. profundi regionis urogenitalis) угорі і зростається перед лобком із середнім листком – це верхня фасція сечово–статевої діафрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis superior);

- середній листок (lamina media fasciae perinei propriae), що вкриває глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. profundi regionis urogenitalis) знизу і утворює нижню фасцію сечово–статевої діафрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis inferior);

- поверхневий листок (lamina superficialis fasciae perinei propriae) вкриває знизу поверхневі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. superficiales regionis urogenitalis) і переходить у фасцію статевого члена чи клітора (fascia penis/clitoridis).

Із боків відхідника (anus) між сідничним горбом (tuber ischiadicum) і відхідниковим каналом (canalis analis) є парна сідничо–відхідникова ямка (fossa ischioanalis), яка заповнена жировим тілом сідничо–відхідникової ямки (corpus adiposum fossae ischioanalis); це є жирова клітковина (paraproctium).

Окрім жирової тканини, в цій ямці знаходяться соромітний нерв (n. pudendus), внутрішні соромітні артерії та вени (aa. et vv. pudendae internae).

Ці судини та нерв проходять через соромітний канал (canalis pudendalis), який розміщений на бічній стінці сідничо–відхідникової ямки у розщепленні листків затульної фасції.

.

Ендокринні залози

(glandulae endocrinae)

Це залози, які не мають проток, їх секрет потрапляє безпосередньо у кров. Вони мають добре кровопостачання, а їх секрет має велику біологічну активність.

Продуктом діяльності ендокринних залоз є гормони (гр. hormao – збуджую), які впливають на загальний обмін речовин, ріст, розвиток, функціонування різних тканин та органів людини.

Усі органи знаходяться під подвійним контролем – з боку нервової системи через через периферійні нерви та з боку залоз внутрішньої секреції через судинну систему – нейро-гуморальна регуляція.

Ендокринні залози класифікують за:

- походженням;

- хімічною будовою гормонів, які вони синтезують;

- відношенням до центральної нервової системи.

Ендокринні залози (glandulae endocrinae) за походженням поділяються на залози:

- ентодермального походження;

- мезодермального походження;

- ектодермального походження.

Залози ентодермального походження поділяються на:

- бранхіогенну групу:

- щитоподібна залоза (glandula thyroidea);

- прищитоподібні залози (glandulaе parathyroideae);

- залози, що розвиваються із епітелію кишкової трубки:

- ендокринна частина підшлункової залози – острівці підшлункової залози (insulae pancreaticae).

До залоз мезодермального походження (інтерреналова система) належать:

- інтерстиційні залози (клітини) статевих залоз (glandulae interstitiales genitalium);

- кіркова речовина надниркових залоз (cortex glandularum suprarenalium).

До ектодермальної групи залоз внутрішньої секреції належать:

- гіпофіз (hypophysis) – неврогенна група;

- шишкоподібна залоза (glandula pinealis – неврогенна група;

- мозкова речовина надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium);

- параганглії (paraganglia).

За хімічною будовою гормонів, що виробляє залоза, виділяють:

- залози, що продукують стероїдні гормони (кора надниркових залоз та інтерстиціальні клітини статевих залоз);

- залози, що продукують нестероїдні гормони (усі інші ендокринні залози).

За відношенням до центральної нервово системи ендокринні залози поділяють на:

- центральні залози, що анатомічно зв’язані з центральною нервовою системою (гіпофіз, епіфіз, нейроендокринні клітини ядер гіпоталамуса).

- периферійни залози.