Кістки лицевого черепа

(ossa viscerocranii або ossa cranii facialis)

До кісток лицевого черепа належать:

- верхня щелепа (maxilla);

- вилична кістка (os zygomaticum);

- носова кістка (os nasale);

- піднебінна кістка (os palatinum);

- сльозова кістка (os lacrimale);

- леміш (vomer);

- більша частина решітчастої кістки (os ethmoidale);

- нижня щелепа (mandibula);

- нижня носова раковина (concha nasalis inferior);

- під’язикова кістка (os hyoideum).

Скелет лицевого черепа утворюють 15 кісток: 6 парних (верхня щелепа, вилична, піднебінна, сльозова, носова, нижня носова раковина) та 3 непарних (нижня щелепа, леміш, під`язикова). Основними кістками, котрі приймають участь в утворенні скелету лиця та визначають його форму, є верхня і нижня щелепи та вилична кістки. Навколо двох верхніх щелеп групуються інші кістки: піднебінні, носові, сльозові, виличні, нижні носові раковини, леміш та нижня щелепа. Всі кістки лицевого черепа, за винятком нижньої щелепи та під`язикової кістки, з`єднуються між собою та з кістками мозкового черепа за допомогою швів. Нижня щелепа з`єднується з мозковим черепом за допомогою суглоба. Під`язикова кістка підвішується до основи черепа за допомогою м`язів. Вага кісток лицевого черепа незначна, тому що майже всі вони побудовані з тонких кісткових пластинок без губчастої речовини між ними. Крім того, тіло верхньої щелепи має повітроносну порожнину (верхньощелепна, гайморова пазуха).

Вилична кістка

Вилична кістка (os zygomaticum) парна, невизначеної форми, складається з товстих пластинок щільної речовини та невеликої кількості губчастої речовини між ними. Формує бічні відділи лицевого черепа. В ній виділяють три поверхні та два кути.

Бічна поверхня (facies lateralis) чотирикутної форми, опукла, має вилично-лицевий отвір (foramen zygomaticofaciale). Своїм переднє-нижнім шорстким краєм вона з`єднана з виличним відростком верхньої щелепи. Верхній кут витягується в лобовий відросток (processus frontalis), котрий з`єднується з виличним відростком лобової кістки, а задньою своєю частиною – з великим крилом клиноподібної кістки. Нижньобічний кут утворює скроневий відросток (processus temporalis), з`єднується з виличним відростком скроневої кістки та разом з ним формує виличну дугу (arcus zygomaticus). Очноямкова поверхня (facies orbitalis) приймає участь в утворенні нижньої та бічної стінок орбіти. Межею між цією поверхнею та бічною поверхнею є підочноямковий край. На очноямковій поверхні міститься вилично-очноямковий отвір (foramen zygomaticoorbitale).

Скронева поверхня (facies temporalis) спрямована до підскроневої ямки, має вилично-скроневий отвір (foramen zygomaticotemporale). Названі три отвори виличної кістки (foramen zygomaticoorbitale, foramen zygomaticofaciale et foramen zygomaticotemporale) належать виличному каналу (canalis zygomaticus), котрий починається на очноямковій поверхні однойменним отвором, в товщі кістки розгалужується та відкривається окремим отвором на двох інших поверхнях кістки. В цьому каналі проходить виличний нерв.

Вилична кістка зазнає значних індивідуальних змін. Перш за все це стосується її бічної (лицевої) поверхні, що відображається на формі обличчя. Варіантів також зазнає величина та форма очноямкової поверхні. В одних випадках вона доходить майже до внутрішнього кута орбіти, в інших – лише до середини підочноямкового краю. В деяких випадках вилична кістка має два чи навіть більше окремих фрагментів, що з`єднуються між собою швами.

Скостеніння

Вилична кістка розвивається з 2-3 центрів скостеніння, котрі з`являються на початку третього місця внутрішньоутробного розвитку.

Піднебінна кістка

Піднебінна кістка (os palatinum), парна, розташована між верхньою щелепою (знаходиться попереду) та крилоподібним відростком клиноподібної кістки (знаходиться позаду). Приймає участь в утворенні стінок порожнини рота, носа та очної ямки. Піднебінна кістка має дві пластинки: перпендикулярну (lamina perpendicularis) та горизонтальну (lamina horizontalis).

Перпендикулярна пластинка (lamina perpendicularis) являє собою прямовисно орієнтовану тоненьку щільну пластинку, котра формує задній відділ бічної стінки носа. Вона прилягає до верхньої щелепи, утворюючи продовження носової поверхні останньої, та частково закриває ззаду отвір верхньощелепної пазухи. На її присередній носовій поверхні (facies nasalis) знаходяться два паралельних горизонтальних гребеня: нижній раковинний (crista conchalis), до якого прикріплюється нижня носова раковина, та верхній решітчастий (crista ethmoidalis), до якого прикріплюється середня носова раковина решітчастої кістки. На бічній поверхні перпендикулярної пластинки біля її заднього краю є вертикально направлена велика піднебінна борозна (sulcus palatinus major), котра утворює з відповідними борознами верхньої щелепи та крилоподібного відростка клиноподібної кістки великий піднебінний канал (canalis palatinus major). Цей канал сполучає крилопіднебінну ямку з порожниною рота та містить піднебінні судини і нерви. Вгорі перпендикулярна пластинка поділяється на два відростки: передній – очноямковий (processus orbitalis), котрий приймає участь в утворенні заднього відділу нижньої стінки орбіти і закриває частину комірок решітчастої кістки, та задній клиноподібний (processus sphenoidalis), котрий прилягає до тіла клиноподібної кістки і лемеша. Між собою відростки розмежовані клино-піднебінною вирізкою (incisura sphenopalatina), котра разом з прилеглим тілом клиноподібної кістки утворює клино-піднебінний отвір (foramen sphenopalatinus) для проходження в порожнину носа судин та нервів.

Горизонтальна пластинка (lamina horizontalis) своїм присереднім краєм дотикається до такого ж краю пластинки протилежної кістки. Передній край пластинки з допомогою шва з'єднується з піднебінним відростком верхньої щелепи, утворюючи задню меншу частину кісткового піднебіння (palatum osseum). Задній край горизонтальної пластинки вільний і обмежовує знизу хоани (choanae), отвори, котрі сполучають порожнину носа з носовою частиною глотки. Верхня носова поверхня (facies nasalis) гладенька, ввігнута; нижня піднебінна поверхня (facies palatinus) шорсткувата, несе на собі виступи та заглибини. Уподовж присереднього краю з боку носової поверхні прямує носовий гребінь (crista nasalis), до якого приєднується леміш. Задній кінець носового гребеня витягується в задню носову ость (spina nasalis posterior). На піднебінній поверхні біля заднього краю часто міститься піднебінний гребінь (crista palatina), наперед від якого знаходиться борозна піднебінних судин та нервів. В бічних відділах горизонтальних пластинок містяться три отвори, з яких великий піднебінний отвір (foramen palatinum majus) розташований наперед. Він являє собою нижній отвір великого піднебінного каналу (canalis palatinus major). Два-три малих піднебінних отвори (foramina palatina minora) зміщені дозаду і є вихідними отворами малих піднебінних канальців (canaliculi palatini minori) – бічних відгалужень великого піднебінного каналу. Від зовнішнього відділу заднього краю кістки в ділянці переходу перпендикулярної пластинки в горизонтальну відходить пірамідний відросток (processus pyromidalis), який заповнює крилоподібну вирізку між бічною та присередньою пластинками крилоподібного відростка клиноподібної кістки і тим самим обмежовує крилопіднебінну ямку знизу.

Скостеніння

Піднебінна кістка розвивається з одного ядра скостеніння, котре з`являється у кінці другого місяця внутрішньоутробного розвитку в ділянці кута між перпендикулярною та горизонтальною пластинками.

Сльозова кістка

Сльозова кістка (os lacrimale), парна, найменша серед кісток лицевого черепа. Являє собою напівпрозору чотиристоронню кісткову пластинку, розташовану в передній частині присередньої стінки очної ямки між лобовим відростком верхньої щелепи та очноямковою пластинкою решітчастої кістки. Своїм верхнім краєм вона дотикається до носової частини лобової кістки, нижнім – до верхньої щелепи, присередньою поверхнею прилягає до решітчастої кістки, покриваючи передні відділи її комірок, а бічною повернена в порожнину очної ямки. На бічній поверхні є прямовисоко орієнтований задній сльозовий гребінь (crista lacrimalis posterior), попереду від якого знаходиться сльозова борозна (sulcus lacrimalis). З однойменною борозною лобового відростка верхньої щелепи вона утворює ямку сльозового мішка (fossa sacci lacrimalis).

Носова кістка

Носова кістка (os nasale), парна видовжена чотиристороння кісткова пластинка, котра утворює корінь та частину спинки носа. Своїм присереднім краєм вона з`єднується з однойменною кісткою протилежного боку, бічним – з лобовим відростком верхньої щелепи, верхнім – з носовим краєм носової частини лобової кістки. Нижній край закінчується вільно, обмежовує верхню частину грушоподібного отвору (foramen piriformis) та слугує місцем прикріплення хрящів носа. Зовнішня поверхня кістки гладенька, на внутрішній є решітчаста борозна (sulcus ethmoidalis) для переднього решітчастого нерва та один або декілька носових отворів (foramina nasalia), котрі ведуть на зовнішню поверхню. Форма носових кісток зазнає значних індивідуальних відмінностей, що відображається на формі зовнішнього носа.

Скостеніння

Сльозова та носова кістки розвиваються кожна з одного ядра скостеніння, котре з`являється на третьому місяці внутрішньоутробного розвитку в сполучній тканині в оточенні хряща носової капсули.

Леміш

Леміш (vomer), непарна тонка чотиристороння кістка, котра утворює заднє-нижню частину кісткової перегородки носа. Складається з двох тоненьких кісткових пластинок, котрі донизу зростаються між собою, а догори розходяться, утворюючи крила леміша (ala vomeris), котрі охоплюють клиноподібний дзьоб (rostrum sphenoidale) та прилягають до клиноподібних відростків піднебінної кістки і основи крилоподібних відростків клиноподібної кістки. Його нижній край з`єднується з носовим гребенем, передній край зверху – з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки, знизу – з хрящовою частиною перегородки носа. Вільний задній край леміша розмежовує між собою задні носові отвори (хоани). На обох бічних поверхнях леміша знаходиться борозна (sulcus vomeris), яка прямує косо згори та ззаду донизу і наперед, до різцевого каналу. До борозни прилягають судини та нерви.

Скостеніння

Леміш розвивається з двох ядер скостеніння, які виникають у кінці другого місяця внутрішньоутробного розвитку з обох боків нижньої частини хрящової перегородки носа.

Нижня носова раковина

Нижня носова раковина (concha nasalis interior), парна, тоненька, вигнута та видовжена в переднє-задньому напрямку кістка. В ній розрізняють бічну ввігнуту та присередню, опуклу, шорстку, покриту багаточисельними судинними борознами поверхні. Нижній вільно звисаючий край кістки вигнутий назовні, дещо опуклий та потовщений. Верхній її край прямий, прикріплюється спереду та ззаду до раковинного гребеня (crista conchalis) верхньої щелепи і піднебінної кістки, перекидаючись через верхньощелепний розтвір. Від верхнього краю кістки відходять три відростки, один з яких верхньощелепний (processus maxillaris), найбільший, прямує донизу та закриває нижній край верхньощелепного розтвору. Два інших відростки прямують догори, розташовуючись попереду та позаду від верхньощелепного розтвору. Передній сльозовий відросток (processus lacrimalis) доходить до сльозової кістки, а задній решітчастий (processus ethmoidalis) – до гачкуватого відростка решітчастої кістки.

Скостеніння

Нижня носова раковина розвивається з одного ядра скостеніння, котре з`являється на п`ятому місяці внутрішньоутробного розвитку.

Під`язикова кістка

Під`язикова кістка (os hyoideum) не відноситься безпосередньо до кісток черепа, але розглядається разом з ними, тому що за своїм походженням і розвитком близька до деяких з них. Розташовуючись в передньому відділі шиї на рівні верхнього краю IV шийного хребця, вона за допомогою шило-під`язикових зв`язок (правої та лівої) з`єднана з шилоподібним відростком скроневих кісток. В ній розрізняють тіло (corpus ossis hyoidei) та дві пари відростків, котрі мають назву великих і малих рогів (cornua majora et minora).

Тіло кістки (corpus ossis hyoidei) являє собою вигнуту кісткову пластинку, передня поверхня якої шорстка і опукла. Задня поверхня ввігнута та гладенька. Передня поверхня є місцем початку та прикріплення деяких м`язів шиї. Великі роги (cornua majora) з`єднуються з бічними поверхнями тіла спочатку за допомогою хряща, а пізніше – кісткової тканини. До верхньобічної поверхні тіла прилягають малі роги (cornua minora), котрі в більшій своїй частині побудовані з хряща і з`єднуються з тілом або за допомогою сполучної тканини, або за допомогою хряща. Шило-під`язикові зв`язки (ligamenta stylohyoidea) можуть у деяких випадках вапнуватися на певному протязі або повністю, і тоді шилоподібні відростки і малі роги переходять один і інший. Зверху до під`язикової кістки прикріплюються м`язи шиї та язика, розташовані вище неї. Знизу починаються м`язи глотки та шиї, розташовані нижче під`язикової кістки. Знизу за допомогою щито-під`язикової перетинки до під`язикової кістки прикріплюється гортань

Скостеніння

Під`язикова кістка розвивається з п`яти ядер скостеніння, котрі закладуються у тілі та окремо в кожному з відростків. Ядра скостеніння виникають в останні місяці внутрішньоутробного розвитку або після народження.

Верхня щелепа

Верхня щелепа (maxilla), парна кістка, є однією з найбільших кісток лицевого черепа, котра розташована в центрі лиця. З`єднується з усіма його кістками, а також з решітчастою, лобовою та клиноподібною кістками мозкового черепа. Приймає участь в утворенні стінок носової та ротової порожнин, а також очної ямки (орбіти). На ній виділяють тіло (corpus maxillae) та чотири відростки:

1) лобовий (processus frontalis) прямує догори, до лобової кістки;

2) комірковий (processus alveolaris) – прямує донизу;

3) піднебінний (processus palatinus) – прямує досередини, утворюючи кісткове піднебіння (palatum osseum);

4) виличний (processus zygomaticus) – прямує латерально, до однойменної кістки.

Не дивлячись на значний об`єм, верхня щелепа має незначну масу. В її тілі міститься заповнена повітрям порожнина – верхньощелепна (гайморова) пазуха (sinus maxillaris Highmore). Стінки пазухи являють собою тонкі кісткові пластинки, котрі у різних її частинах мають неоднакову будову у зв`язку з неоднаковим функціональним навантаженням. На тілі верхньої щелепи, котре має форму зрізаної піраміди, виділяють чотири поверхні:

1) передню (facies anterior);

2) носову (facies nasalis);

3) підскроневу (facies infratemporalis);

4) очноямкову (facies orbitalis).

Передня поверхня (facies anterior) дещо ввігнута. Вгорі вона обмежована підочноямковим краєм (margo infraorbitalis); латерально – вилично-комірковим гребенем (crista zygomaticoalveolaris) та виличним відростком (processus zygomaticus); внизу – комірковим відростком (processus alveolaris); медіально – носовою вирізкою (incisura nasalis). Нижче margo infraorbitalis знаходиться підочноямковий отвір (foramen infraorbitale), через який в товщу м`яких тканин лиця проникають однойменні судини та нерв. Під цим отвором знаходиться заглибина – іклова ямка (fossa canina), від якої починається м`яз-підіймач кута рота (musculus levator anguli oris).

Носова поверхня (facies nasalis) приймає участь в утворенні бічної стінки носової порожнини. Вона з`єднується з перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки, з нижньою носовою раковиною та гачкуватим відростком решітчастої кістки. Значну частину цієї поверхні займає верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris), котрий на цілому черепі значно менший, ніж на окремій кістці. На цілому черепі розтвір закривається навислою над ним нижньою носовою раковиною, а також слизовою оболонкою ротової порожнини. Попереду від розтвору розташовується вертикально орієнтована сльозова борозна (sulcus lacrimalis), котра зі сльозовою кісткою та сльозовим відростком нижньої носової раковини утворює носо-сльозовий канал (canalis nasolacrimalis). Останній з`єднує порожнину носа з орбітою. Нижче та наперед від сльозової борозни проходить горизонтально орієнтований раковинний гребінь (crista conchalis), до якого приєднується передній кінець нижньої носової раковини. Позаду від верхньощелепного розтвору знаходиться вертикально орієнтована велика піднебінна борозна (sulcus palatinus major), котра разом з однойменною борозною піднебінної кістки та крилоподібного відростка клиноподібної кістки утворює великий піднебінний канал (canalis palatinus major).

Очноямкова поверхня (facies orbitalis), гладенька, трикутної форми, приймає участь в утворенні нижньої стінки орбіти. Її передній відділ в присередній ділянці утворює підочноямковий край (margo infraorbitalis). В бічному відділі він шорсткий та з`єднується з верхньощелепним відростком виличної кістки. В ділянці заднього краю очноямкова поверхня без видимої межі продовжується в підскроневу поверхню, обмежовуючи разом з очноямковим краєм великого крила клиноподібної кістки нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior). Від середини заднього краю починається підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), котра прямує по очноямковій поверхні та переходить в однойменний канал (canalis infraorbitalis). Цей канал пронизує ззаду наперед верхню щелепу та відкривається на передній поверхні згаданим вище підочноямковим отвором (foramen infraorbitale).

На нижній стінці каналу містяться невеликі за розміром середні та передні верхні коміркові отвори (foramina alveolaria superiora media et anteriora), які ведуть у кісткові канальці до коренів середніх та передніх зубів верхньої щелепи. В канальцях проходять судини та нерви до відповідних зубів. Присередній край очноямкової поверхні спереду з`єднується зі сльозовою кісткою, для якої на верхній щелепі є сльозова вирізка (incisura lacrimalis). Ззаду присередній край з`єднується з очноямковою пластинкою решітчастої кістки. В деяких випадках він роздвоюється та утворює комірки, котрі прилягають та доповнюють комірки лабіринту решітчастої кістки. До заднього кінця присереднього краю очноямкової поверхні прилягає очноямковий відросток піднебінної кістки (processus orbitalis ossis palatini).

Підскронева поверхня (facies infratemporalis), опукла, формує стінку підскроневої (fossa infratemporalis) та крило-піднебінної (fossa pterygopalatina) ямок. Її найбільш опукла частина має назву горба або підвищується верхньої щелепи (tuber, seu eminentia maxillae). Від горба верхньої щелепи починається нижня головка (caput inferius) бічного крилоподібного м`яза (musculus pterygoideus lateralis). Горб на своїй поверхні має 3-4 маленьких задніх верхніх коміркових отвори (foramina alveolaria superiora posteriora). Назовні отвори ведуть до однойменних канальців, які проходять у товщі задньобічної стінки верхньощелепної пазухи до коренів великих кутніх зубів. Через ці отвори та канальці проходять відповідні коміркові судини та нерви.

Лобовий відросток (processus frontalis) своїм присереднім краєм з`єднується з носовою кісткою, верхнім – з носовою частиною лобової кістки, заднім – зі сльозовою кісткою. Донизу він без різкої межі переходить у тіло щелепи. Його присередня поверхня обернена в порожнину носа і несе на собі невеликий виступ – решітчастий гребінь (crista ethmoidalis). Останній слугує для прикріплення переднього кінця середньої носової раковини. На бічній поверхні лобового відростка ближче до його заднього краю є передній сльозовий гребінь (crista lacrimalis anterior), який переходить в підочноямковий край (margo infraorbitalis). Позаду від переднього сльозового гребеня міститься сльозова борозна (sulcus lacrimalis), котра продовжується в однойменну борозну на тілі верхньої щелепи та утворює з відповідною частиною борозни сльозової кістки ямку сльозового мішка (fossa sacri lacrimalis).

Лобовий відросток побудований переважно з щільної речовини. Незначна кількість губчастої речовини присутня в товщі верхівки відростка. Лобовий відросток верхньої щелепи витримує навантаження на стискання у напрямку його висоти до 470-500 кг, що перевищує силу жувальних м`язів, які підіймають нижню щелепу.

Виличний відросток (processus zygomaticus)відходить від верхньобічної частини тіла верхньої щелепи. За своєю формою він нагадує зрізану піраміду та з`єднується своєю шорсткою поверхнею з виличною кісткою. Між нижнім краєм виличного відростка та коміркою першого великого кутнього зуба знаходиться вилично-альвеолярний гребінь (crista zygomaticoalveolaris), який відмежовує передню поверхню верхньої щелепи від підскроневої поверхні та передає жувальний тиск від кутніх зубів на виличну кістку. Виличний відросток побудований, в основному, з щільної речовини. Губчастої речовини в ньому небагато.

Піднебінний відросток (processus palatinus) – це горизонтальна кісткова пластинка, котра на 1-1,5 см не досягає заднього краю присередньої поверхні тіла верхньої щелепи. Наперед та назовні він переходить у комірковий відросток, медіально він з`єднується з однойменним відростком протилежного боку, а позаду – з горизонтальною пластинкою піднебінної кістки.

Вздовж присереднього краю відростка проходить носовий гребінь (crista nasalis), який попереду закінчується кістковим виступом – передньою носовою остью (spina nasalis anterior). Crista nasalis з`єднується з нижнім краєм леміша, spina nasalis anterior – з хрящовою частиною носової перегородки. Верхня поверхня піднебінного відростка гладенька та опукла, обернена в порожнину носа і приймає участь в утворенні її нижньої стінки. Нижня поверхня увігнута, утворює кісткову основу твердого піднебіння (palatum osseum). Вона шорстка та містить на собі піднебінні борозни (sulci palatini) – відбиток піднебінних судин та нервів, а також заглибини піднебінних слинних залоз. Найбільш постійні борозни проходять поблизу коміркового відростка ззаду наперед. Інколи присередній край піднебінного відростка з боку піднебінної поверхні має потовщення і на твердому піднебінні в таких випадках посередині утворюється піднебінний валок (torus palatinus). Збоку від передньої частини носового гребеня на верхній поверхні піднебінного відростка міститься різцевий отвір (foramen incisivum), який продовжується в різцевий канал (canalis incisivus), що відкривається на твердому піднебінні одним або двома отворами. В разі наявності одного отвору на твердому піднебінні на розділених верхніх щелепах відповідно вихідному різцевому отвору міститься лише різцева вирізка (incisura incisiva).

Піднебінний відросток у передніх ⅔ побудований з верхньої та нижньої щільних пластинок, між якими знаходиться прошарок губчастої речовини. В задній третині піднебінного відростка губчаста речовина відсутня і обидві пластинки зливаються, тому в цьому місці відросток значно тонший, ніж в передніх відділах. В піднебінному відростку міститься до ⅘ щільної речовини і ⅕ - губчастої. Таке співвідношення щільної та губчастої речовини обумовлює значну міцність кісткового піднебіння.

Комірковий відросток (processus alveolaris) розвивається та формується в зв`язку з розвитком і прорізуванням зубів. Сформований комірковий відросток являє собою продовження тіла верхньої щелепи донизу і формує дугоподібно вигнутий кістковий валок з опуклістю, поверненою наперед. Найбільша ступінь кривини відростка знаходиться на рівні першого великого кутнього зуба. Комірковий відросток з`єднується міжщелепним швом з однойменним відростком протилежного боку, позаду без видимих меж переходить в горб верхньої щелепи (tuber maxillae), досередини – в піднебінний відросток верхньої щелепи (processus palatinus). Зовнішня поверхня відростка повернена до присінка ротової порожнини, має назву присінкової поверхні (facies vestibularis), а поверхня, обернена до язика – язикової (facies lingualis). Край відростка (limbus alveolaris) несе на собі 8 зубних комірок (alveoli dentales), в яких розміщені корені зубів. В комірках верхніх різців та ікол виділяють губну та язикову стінки, а у комірках премолярів і молярів – щічну та язикову. На присінковий (вестибулярній) поверхні кожній комірці відповідає комірковий випин (juga alveolaria). Ці випини мають найбільшу величину в комірках присереднього різця та ікла. У чоловіків вони виражені краще. Коміркові випини легко пальпуються через ясна. Оскільки довжина та товщина кожної комірки залежать від величини і форми кореня зуба, перед його видаленням (екстракція) необхідно промацати комірку, тому що за її станом можливо, до певної міри, судити про легкість або важкість видалення зуба і визначити необхідну для цього мануальну силу. Комірки відмежовані між собою за допомогою міжкоміркових перегородок (septa interalveolaria). Комірки багатокореневих зубів містять міжкореневі перегородки (septa interradicularia), які відмежовують корені зубів один від одного. Форма та величина зубних комірок відповідають формі і величині коренів зубів. У перших двох комірках містяться корені різців. Вони мають конусоподібну форму з овальними обрисами. Третя, четверта та п`ята комірки містять корені ікол та малих кутніх зубів (премолярів). Вони мають овальну форму і дещо стиснені в переднє-задньому напрямку. Комірка першого премоляра часто буває переділена міжкореневою перегородкою на язикову та щічну кореневі камери. В трьох останніх комірках, найбільших за розмірами, містяться корені великих кутніх зубів. Ці комірки поділені міжкореневими перегородками на три кореневі камери, з яких дві повернені до присінкової, а третя – до піднебінної поверхні коміркового відростка. Присінкові комірки дещо стиснені з боків і тому їх діаметр у переднє-задньому напрямку менший, ніж в піднебінно-щічному. Піднебінні комірки мають більш округлу форму. У зв`язку з непостійною кількістю та формою коренів третього моляра його комірка непостійна у своїй формі: в одних випадках вона буває одинокою, в інших – переділена на 2-3 і більше окремих кореневих камер.

Кожна комірка вистилається тонкою твердою пластинкою (lamina dura), яка містить цупкі фіброзні волокна, що приймають участь у фіксації зуба до її стінок. В ділянці дна та нижніх відділів стінок комірок тверда пластинка прилягає до кіркової речовини коміркового відростка. У ділянці крайової частини комірки її тверда пластинка зливається з зовнішньою та внутрішньою щільними пластинками коміркового відростка. Зовнішня (присінкова) і внутрішня (піднебінна) стінки комірок у своїй нижній частині складаються з трьох шарів: lamina dura, губчастої речовини та щільної пластинки (присінкової чи піднебінної) альвеолярного відростка, а в верхній частині – з lamina dura і щільних пластинок. Найглибшою (до 18 мм) є комірка ікла. На дні комірок міститься один або декілька отворів для судин та нервів, які ведуть до коміркових канальців. Міжкоміркові та міжкореневі перегородки складаються з губчастої речовини, покритої lamina dura. Основа перегородок значно товща, ніж її краї. Перегородки між задніми зубами товщі, ніж перегородки між передніми. Міжкореневі перегородки значно коротші, ніж міжкоміркові та мають товсту основу. Посередині стінок перегородок проходять коміркові гребені, які відповідають борознам кореня зуба. Найбільше виражені гребені у комірках премолярів.

Комірковий відросток складається з зовнішньої та внутрішньої пластинок щільної речовини та розташованої між ними губчастої речовини. Зовнішня пластинка значно тонша у порівнянні з внутрішньою. Особливо ця відмінність проявляється в комірках передніх зубів. Тому при видаленні зубів верхньої щелепи перший рух розхитування проводиться у бік зовнішньої пластинки. Позаду третього великого кутнього зуба зовнішня та внутрішня цільні пластинки сходяться, утворюючи комірковий горб (tuber alveolaris). Загальна кількість щільної речовини у комірковому відротку складає біля ⅓, а губчастої речовини – ⅔. У зв`язку з функціональними особливостями різних груп зубів комірковий відросток у різних відділах має неоднакову будову. Так в ділянці різців та ікол зовнішня пластинка тонка, еластична, легко стискується (особливо на коміркових підвищеннях), у ділянці премолярів вона товста. Комірковий відросток зазнає під значних змін, пов`язаних з розвитком, прорізуванням та випадінням зубів. Повного розвитку він досягає у дорослих. Внаслідок випадіння постійних зубів відповідні комірки атрофуються, а після випадіння всіх зубів комірковий відросток зникає.

Ділянка коміркового та піднебінного відростків верхньої щелепи, що відповідає різцям, у зародка являє собою самостійну різцеву кістку Гете (os incisivum Goethe), котра з`єднується з верхньою щелепою за допомогою різцевого шва. Частина різцевого шва на межі між різцевою кісткою і альвеолярним відростком заростає до народження. Шов між різцевою кісткою і піднебінним відростком є у новонародженого. Інколи він зберігається у дорослого.

В цілому форма верхньої щелепи індивідуально різна. Розрізняють дві крайні форми її зовнішньої будови: вузьку та високу, характерну для людей доліхоморфного типу тілобудови, та низьку і широку, характерну для людей брахіморфного типу тілобудови.

Верхньощелепна, або гайморова пазуха (sinus maxillaris Highmore, звідси - запалення її слизової оболонки – гайморит) є однією з найбільших приносових пазух. Форма пазухи, в основному, відповідає формі тіла верхньої щелепи. Об`єм пазухи різний відповідно до віку та індивідуальних особливостей. Пазуха може продовжуватись у комірковий, лобовий та виличний відростки. У ній виділяють 5 стінок:

1) верхню (paries superior);

2) присередню (paries medialis);

3) передньобічну (paries anteriolateralis);

4) задньобічну (paries posteriolateralis);

5) нижню (paries inferior).

Верхня стінка (paries superior) відмежовує верхньощелепну пазуху від орбіти, на значному протязі складається з щільної речовини і має товщину 0,7-1,2 мм. У ділянці підочноямкового краю та виличного відростка вона дещо потовщується.

У ділянці підочноямкової борозни та підочноямкового каналу вона найтонша. Інколи на деяких ділянках кістки вона зовсім відсутня, а судини та нерв, що проходять в борозні та каналі, відмежовані від слизової оболонки пазухи лише окістям.

Присередня стінка (paries medialis), межує з порожниною носа, складається виключно зі щільної речовини. Найтонша вона посередині (1,7-2,2 мм), найтовща (3 мм) в ділянці передньо-нижнього кута. Дозаду вона переходить в задньобічну стінку, а наперед – в передньобічну стінку. В ділянці переходу присередньої стінки пазухи в задньобічну вона тонка; на межі переходу до передньобічної стінки вона потовщується та містить комірку ікла. У верхньо-задньому відділі цієї стінки розташований верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris), який з`єднує пазуху з середнім носовим ходом.

Передньобічна стінка (facies anteriolateralis) в ділянці іклової ямки дещо втиснена. В цьому місці вона повністю складається зі щільної речовини і має найменшу товщину (0,2-0,25 мм). У віддалених ділянках вона потовщується, досягаючи максимуму товщини (4,8-6,4 мм) в місці розташованому між нижнім краєм орбіти і підочноямковим отвором. Біля коміркового, виличного та лобового відростків і зовнішньо-бічного краю очної ямки стінки має зовнішню та внутрішню щільні пластинки, між якими міститься губчаста речовина. Передньобічна стінка містить декілька передніх коміркових канальців, які ведуть із підочноямковго каналу до коренів передніх зубів і слугують для проходження кровоносних судин та нервів до передніх зубів.

Задньобічна стінка (paries posteriolateralis) на значному протязі являє собою одинарну пластинку щільної речовини, що роздвоюється в ділянці переходу на виличній та комірковій відростки і містить тут губчасту речовину. Найтонша стінка у верхньозадньому відділі (0,8-1,3 мм), найтовща біля коміркового відростка на рівні другого великого кутнього зуба (3,8-4,4 мм). У товщі задньобічної стінки проходять задні коміркові канальці, котрі починаються верхніми задніми комірковими отворами і прямують до коренів великих кутніх зубів. Від задніх коміркових канальців відходять розгалуження на з`єднання з передніми та середніми комірковими канальцями. У разі значної пневматизації верхньої щелепи, при підвищеній пористості кістки, а також у результаті ушкодження паталогічним процесом внутрішня стінка канальців може бути надто тонкою, пронизаною додатковими отворами. В таких випадках слизова оболонка верхньощелепної пазухи прилягає безпосередньо до судин та нервів.

Нижня стінка (paries inferior) являє собою місце з`єднання зовнішньопередньої, присердньої та зовнішньозадньої стінок і має форму жолоба. Дно жолоба в одних випадках рівне, в інших має випини, що відповідають коміркам 4 передніх зубів. Випини зубних комірок найбільше виражені при опусканні дна пазухи до рівня носової порожнини чи нижче неї. Товщина щільної пластинки, що відмежовує комірку другого великого кутнього зуба від дна верхньощелепної пазухи, часто не перевищує 0,3 мм. Така анатомічна особливість нижньої стінки (прилягання до неї зубних комірок) призводить в деяких випадках до розповсюдження патологічних процесів навколо зубних тканин на слизову оболонку верхньощелепної пазухи (одонтогенні гайморити). Інколи при недбалому видаленні коренів другого великого кутнього зуба можливе їх проштовхування у порожнину пазухи.

Скостеніння

У середині восьмого тижня внутрішньоутробного розвитку у верхній щелепі з`являються декілька центрів скостеніння, які до кінця дванадцятого тижня зливаються та утворюють тіло, носовий, виличний і комірковий відростки. Самостійний центр скостеніння має різцева кістка. Верхньощелепна пазуха утворюється на двадцятому тижні розвитку і на період народження досягає 40-50 мм в діаметрі. Значне збільшення розмірів пазухи відбувається під час прорізування постійних зубів. Верхня щелепа новонародженого має невеликі розміри, коротка та широка. Основну її масу утворює комірковий відросток. Зубні комірки досягають очноямкової поверхні.

Нижня щелепа

Нижня щелепа (mandibula), непарна, підковоподібної форми, єдина серед кісток черепа рухома кістка. Вона складається з двох симетричних половин, котрі повністю зростаються в одну кістку в кінці першого року життя. В ній виділяють тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae) та дві гілки (rami mandibulae).

В тілі нижньої щелепи виділяють основу (basis mandibulae) та коміркову частину (pars alveolaris), котра містить на кожній половині (правій та лівій) по 8 зубних комірок (alveoli dentales) для коренів зубів. Тіло щелепи вигнуте і його зовнішня поверхня опукла, а внутрішня ввігнута. В ділянці основи поверхні тіла переходять одна в другу, в комірковій частині вони розмежовані комірковою дугою (arcus alveolaris). Права та ліва половини тіла сходяться під індивідуально вираженим кутом, утворюючи основну дугу (arcus basilaris). Місце з`єднання обох половин тіла має назву симфізу нижньої щелепи (symphysis mandibulae). В старечому віці тут утворюється щільний кістковий випин (torus geniolingualis). Форма основної дуги є однією з головних ознак, які характеризують нижню щелепу. Для характеристики основної дуги користуються широтно-поздовжним індексом (відношенням відстані між кутами нижньої щелепи до відстані, що з`єднує підборіддя з серединою лінії, котра проводиться між кутами). Зустрічаються нижні щелепи з короткою та широкою базальними дугами (індекс 153-175), з довгою та вузькою (індекс 116-132) та з проміжними формами.

Висота тіла щелепи найбільша в ділянці різців, найменша на рівні третього кутнього зуба. Товщина тіла щелепи найбільша в ділянці великих кутніх зубів, найменша – в ділянці малих кутніх зубів. Форма поперечного перерізу тіла щелепи в різних ділянках в зв`язку з неоднаковою кількістю зубів та положенням їх коренів неоднакова. В ділянці передніх зубів вона наближена до трикутної з основою, поверненою донизу. В ділянці тіла, що відповідає великим кутнім зубам, вона наближається до трикутника з основою, поверненою догори.

На середині зовнішньої поверхні тіла щелепи міститься підборідний виступ (protuberantia mentalis), котрий є характерною особливістю сучасної людини і обумовлює утворення підборіддя. Кут підборіддя по відношенню до горизонтальної площини у сучасної людини коливається від 46⁰ до 85⁰. У людиноподібних мавп, пітекантропа, гейдельберзької людини та неандертальця підборідний виступ відсутній. Кут підборіддя у людиноподібних мавп, пітекантропа, гейдельберзької людини тупий, а у неандертальця прямий. В утворенні підборідного виступа у людини приймає участь 1-4 підборідних кісточки (ossicula mentalis), котрі виникають до моменту народження і в подальшому зростаються зі щелепою. З обох боків підборідного виступа, ближче до основи нижньої щелепи, розташовані підборідні горбки (tuberculi mentales). Назовні від кожного підборідного горбка (tuberculum mentale) знаходиться підборідний отвір (foramen mentale), котрий є вихідним отвором каналу нижньої щелепи. Через підборідний отвір в м`які тканини виходять однойменні судини та нерви. Найчастіше цей отвір розташований на рівні другого премоляра, але може переміщуватись наперед до першого премоляра, а також дозаду, до проміжку між другим премоляром та першим моляром. Підборідний отвір віддалений від нижнього краю щелепи на відстань 10-19 мм від верхнього – на 10-27 мм.

Індивідуальну мінливість висоти тіла щелепи у дорослої людини на рівні підборідного отвору обумовлює в основному зміна відстані цього отвору від верхнього краю. В меншій мірі на це впливає віддалення отвору від нижнього краю щелепи. Отже, найбільш постійним є положення отвору по відношенню до нижнього краю щелепи, що необхідно враховувати під час проведення підборідної анестезії. Розміри підборідного отвору коливаються від 1,5 мм до 5 мм; форма його овальна або кругла, інколи він буває подвійним. На щелепах новонароджених цей отвір розташований ближче до основи, а на беззубих щелепах людей похилого віку з атрофованою комірковою частиною зміщений догори.

В бічних відділах тіла нижньої щелепи знаходиться коса лінія (linia obliqua), передній кінець якої відповідає рівню першого-другого моляра, а задній без видимої межі переходить в передній край гілки нижньої щелепи.

На внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи поблизу серединної лінії міститься подвійний кістковий виступ – верхня та нижня підборідна ость (spina mentalis superior et spina mentalis inferior). Від spina mentalis superior починається підборідно-язиковий м`яз; від spina mentalis inferior – підборідно-під`язиковий м`яз. Нижче та дещо вбік від нижньої підборідної ості, біля нижнього краю щелепи міститься двочеревцева ямка (fossa digastrica) – місце початку переднього черевця двочеревцевого м`яза. Підборідна ость (верхня та нижня), а також двочеревцева ямка формуються під впливом розвитку у людини усної мови. На щелепах людиноподібних мавп та інших предків людини ці структури відсутні.

Дещо вище та вбік від двочеревцевої ямки розташована заглибина – під`язикова ямка (fovea sublingualis), місце прилягання під`язикової слинної залози. На внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи розміщена щелепно-під`язикова лінія (linea mylohyoidea), до якої прикріплюються м`язи: щелепно-під`язиковий та верхній стискач глотки. Початок лінії відповідає ділянці між двочеревцевою та під`язиковою ямками на рівні другого премоляра - першого моляра, закінчується лінія на внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи. У деяких випадках щелепно-під`язикова лінія ледве помітна, в інших – представлена значно вираженим кістковим гребенем. Нижче щелепно-під`язикової лінії, на рівні другого премоляра – другого моляра, міститься піднижньощелепна ямка (fovea submandibularis) – слід прилягання в цьому місці піднижньощелепної слинної залози. Нижче та паралельно щелепно-під`язиковій лінії проходить однойменна борозна (sulcus mylohyoideus), де залягають судини і нерв. Інколи борозна перетворюється в канал за рахунок перекинутого над нею кісткового містка.

Коміркова частина тіла нижньої щелепи містить з кожного боку по 8 зубних комірок (alveoli dentales). Комірки відмежовані між собою міжкомірковими перегородками (septa interalveolaria). Стінки комірок, повернені до губ та щік, мають назву присінкових (paries vestibulares), а до язика – язикових (paries linguales). На поверхні тіла коміркам відповідають коміркові випини (juga alveolaria), котрі особливо добре виражені на рівні ікла та першого малого кутнього зубів. Між комірками різців та підборідним виступом міститься підрізцеве втиснення (impressio subincisiva). На зразок комірок верхньої щелепи, комірки на нижній щелепі також вистелені твердою пластинкою (lamina dura). Стінки їх у верхніх відділах складаються з двох шарів: lamina dura та щільна (внутрішня чи зовнішня) пластинки. В нижній частині комірок між названими пластинками міститься прошарок губчастої речовини. В ділянці дна комірки під lamina dura міститься губчаста речовина (substantia spongiosa), перегородки якої орієнтовані по висоті тіла нижньої щелепи. Lamina dura являє собою щільну пластинку, котра покриває всі стінки комірки. В ділянці верхівки міжкоміркових перегородок та позаду комірок вона переходить в зовнішню і внутрішню щільні пластинки нижньої щелепи. Покриваючи верхівки перегородок, вона зміцнює їх, а також пов`язує зовнішню і внутрішню щільні пластинки біля краю зубних комірок. Міжкоміркові перегородки складаються з губчастої речовини, котра ззовні покривається lamina dura. Форма, глибина та ширина комірок, товщина їх стінок для різних груп зубів має свої особливості. Комірки різців (особливо центральних) стиснені з боків, дно їх зміщене в бік губної (щічної) пластинки, тому товщина язикової стінки комірки більша губної. У разі видалення зубів нижньої щелепи перший рух розхитування проводиться в бік губної (щічної) пластинки. Форма комірок ікол та особливо малих кутніх зубів овальна, язикова стінка також товща, ніж губна. Найглибшою є комірка ікла та другого малого кутнього зуба. Товщина стінок комірок тут більша, ніж на рівні різців. Комірки великих кутніх зубів відрізняються наявністю міжкореневих перегородок (septa interradicularia). В комірках перших двох великих кутніх зубів міститься по одній перегородці, які розмежовують передню та задню камери для відповідних коренів. Комірка третього великого кутнього зуба непостійна за формою та кількістю міжкореневих перегородок, що пов`язано з непостійною формою цього зуба та кількістю його коренів. Часто вона буває конічною за формою без перегородок (один корінь), але може, в залежності від кількості коренів, мати одну або інколи дві перегородки. Товщина стінок комірок великих кутніх зубів, особливо другого, значно більша, ніж в комірках передніх зубів. Різниця в товщині язикової та щічної стінок незначна. Стінки комірок великих кутніх зубів потовщуються за рахунок косої лінії та щелепно-під`язикової лінії. Це укріплює нижні великі кутні зуби та охороняє їх від розшатування в щічно-язиковому напрямку під час трансверзальних жувальних рухів. Ділянка нижньої щелепи, розташована позаду третього великого кутнього зуба, має трикутну форму і носить назву замолярної ямки (fossa retromolaris). Збоку від fossa retromolaris, на зовнішній пластинці коміркової частини міститься нижньощелепний закуток (recessus mandibulare), котрий знаходиться на протязі від другого – третього великого кутнього зуба до вінцевого відростка.

Тіло нижньої щелепи складається з двох пластинок щільної речовини (зовнішньої та внутрішньої) та поміщеної між ними губчастої речовини. Зовнішня і внутрішня пластинки щільної речовини переходять одна в одну в ділянці нижнього краю основи, а в альвеолярній частині входять до складу відповідних стінок комірок. Зовнішня щільна пластинка в ділянці основи тіла нижньої щелепи є місцем, де починаються мімічні м`язи: підборідний м`яз, поперечний м`яз підборіддя, м`яз-опускач нижньої губи, м`яз-опускач кута рота, підшкірний м`яз шиї. Внутрішня щільна пластинка є місцем початку м`язів шиї та язика, переднього черевця двочеревцевого м`яза, щелепно-під`язикового м`яза, підборідно-під`язикового м`яза, підборідно-язикового м`яза. Коміркова частина нижньої щелепи не має м`язів, за винятком невеликої ділянки в задніх відділах тіла, де до зовнішньої щічної пластинки кріпиться щічний м`яз, а до внутрішньої – щелепно-під`язиковий м`яз. При роботі м`язів та відповідному функціональному навантаженні названі ділянки нижньої щелепи зазнають різної напруги і тому мають різну будову. Так, загальна товщина щільних пластинок в ділянці основи дещо менша, ніж в комірковій частині. Загальна кількість губчастої речовини також більша в ділянці коміркової частини. Товщина зовнішньої щільної пластинки в ділянці основи менша товщини внутрішньої пластинки. В комірковій частині, навпаки, товщина зовнішньої щільної пластинки більша товщини внутрішньої. Товщина щільної пластинки в ділянці нижнього краю щелепи в деяких місцях збільшується, створюючи облямовану щільну зону. Найбільш постійним потовщенням нижнього краю є ділянка центральних різців.

В губчастій речовині тіла нижньої щелепи міститься канал нижньої щелепи (canalis mandibularis), через котрий проходять нижньокоміркові судини та нерв. Канал починається отвором нижньої щелепи (foramen mandibulae) на внутрішній поверхні гілки і закінчується підборідним отвором (foramen mentale) на зовнішній поверхні тіла. Він має дугоподібну форму з опуклістю, поверненого донизу. Канал залягає найближче до дна комірки третього великого кутнього зуба (1,5-2,5 мм) і найдальші до дна комірки другого кутнього зуба (7-8 мм). Інколи канал пронизує комірку третього великого кутнього зуба та проходить між камерами дна його коренів. На протязі каналів від його коренів відходять невелики канальці. Вони відкриваються на дні комірок і слугують для проходження судин та нервів до коренів зубів. Біля підборідного отвору канал нижньої щелепи продовжується у вигляді особливого невеличкого канальця до серединної лінії та віддає на цьому протязі бічні відгалуження до дна комірок передніх зубів. Інколи цей каналець на протязі від підборідного отвору до середини щелепи відсутній. В таких випадках судини та нерви зубів проходять в товщі губчастої речовини. В ділянці великих кутніх зубів канал розташовується ближче до внутрішньої щільної пластинки, а в ділянці малих кутніх зубів – до зовнішньої. Положення каналу по відношенню до язикової чи губної (щічної) стінок різне: він може зміщуватися в той чи інший бік. У деяких випадках губчаста речовина між внутрішньою та зовнішньою пластинками на рівні каналу відсутня і тоді його стінки прилягають безпосередньо до пластинок щільної речовини.

У гілці нижньої щелепи (ramus mandibulae) виділяють зовнішню та внутрішню поверхні, передній та задній краї та два відростки, якими догори вона закінчується. Задній край гілки переходить під кутом (angulus mandibulae) в нижній край тіла. Величина кута змінюється на протязі життя людини. У новонароджених він близький до 150⁰, зменшуючись у дорослих при збережених зубах з максимальним жувальним навантаженням, та знову збільшується у людей похилого віку при повній втраті зубів. Величина кута нижньої щелепи підпадає також значним індивідуальним змінам, коливаючись від 110⁰ до 145⁰ (найчастійше 122⁰-133⁰). Передній край гілки латерально переходить на зовнішню поверхню, утворюючи косу лінію (linia obliqua). Медіально доходить до задніх комірок, обмежовуючи замолярну ямку (fossa retromolaris). Присередня частина гребеня, що утворюється на місці переходу переднього краю в стінки задніх комірок, описується під назвою щічного гребеня (crista buccinatoria). Гребінь є місцем початку щічного м`язу. Догори край переходить у вінцевий відросток (processus coronoideus), до якого прикріплюється скроневий м`яз (m. temporalis). Задній край гілки нижньої щелепи догори переходить у виростковий відросток (processus condylaris). Вінцевий та виростковий відростки відмежовані один від одного за допомогою вирізки нижньої щелепи (incisura mandibulae). Виростковий відросток має шийку нижньої нижньої щелепи (collum mandibulae) та головку нижньої щелепи (caput mandibulae). Головка нижньої щелепи має суглобову поверхню, яка з нижньощелепною ямкою скроневої кістки утворює скронево-нижньощелепний суглоб. Головка виросткового відростка сплющена в передньозадньому напрямку та займає положення, при якому осі, проведені через найбільший розмір головок правого і лівого боку, перетинаються біля великого отвору потиличної кістки під кутом 120⁰-178⁰, відкритим наперед. Форма та положення головки індивідуально різняться та залежать від умов рухів скронево-нижньощелепного суглоба і його компонентів.

На переднє-присередньому боці шийки нижньої щелепи міститься крилоподібна ямка (fovea pterygoidea), до якої кріпиться бічний крилоподібний м`яз. Зовнішня поверхня гілки нижньої щелепи містить жувальну горбистість (tuberositas masseterica), котра займає значну її площу, досягаючи ділянки кута нижньої щелепи, і є місцем прикріплення жувального м`яза. На внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи в ділянці кута та прилеглих відділів знаходиться крилоподібна горбистість (tuberositas pterygoidea) – місце прикріплення присереднього крилоподібного м`яза. Приблизно посередині внутрішньої поверхні гілки нижньої щелепи знаходиться нижньощелепний отвір (foramen mandibulae), котрий попереду та зверху прикривається непостійним кістковим виступом - язичком нижньої щелепи (lingula mandibulae). Вище та наперед від язичка знаходиться валок нижньої щелепи (torus mandibulae) – місце прикріплення двох зв`язок: клино-нижньощелепної та крило-нижньощелепної.

Отвір нижньої щелепи відступає від переднього краю гілки на 10-25 мм, від кута щелепи – на 15-35 мм. Відстань від кута до отвору тим більша, чим менша величина кута. Найчастіше отвір розташований на рівні жувальних поверхонь великих кутніх зубів. Рідко отвір залягає вище чи нижче жувальних поверхонь. В деяких випадках отвір може бути подвійним.

Гілки нижньої щелепи зазвичай розвернуті нахилом назовні таким чином, що відстань між виростковими відростками правої та лівої гілок більша відстані між зовнішніми точками в ділянці правого та лівого кута. Виділяють як крайні форми нижньої щелепи з максимально і мінімально розвернутими гілками. Ступінь розходження гілок знаходиться в певній залежності від форми верхньої половини лиця. На черепах з широкою верхньою половиною лиця гілки нижньої щелепи менше розвернуті, ніж на черепах з вузькою верхньою половиною. Найменша ширина гілки, котра зазвичай приходиться на середину її висоти, коливається від 23 до 43 мм (найчастіше 29-34 мм). Ширина та глибина вирізки нижньої щелепи також індивідуально різна. Ширина коливається від 23 до 43 мм (найчастіше 32-37 мм), а глибина – від 7 до 21 мм (найчастіше 12-16 мм). На черепах з широкою верхньою половиною лиця переважають щелепи з найбільшою шириною вирізки і навпаки.

Гілка нижньої щелепи складається з зовнішньої та внутрішньої щільних пластинок і розташованої між ними губчастої речовини. Співвідношення щільної та губчастої речовини в різних ділянках гілки різне. В ділянці кута і нижньої частини гілки (місце прикріплення жувального та крилоподібного м`язів) кількість щільної речовини складає ⅗, губчастої - ⅖. Ділянка гілки між відростками зверху та верхньою межею прикріплення жувального м`язу, тобто ділянка, до якої не прикріплюються м`язи, а також виростковий відросток, містять щільної та губчастої речовин майже порівну.

Вінцевий відросток, до якого прикріплюється скроневий м`яз, містить ⅚ щільної речовини і ⅙ губчастої речовини. Щільні пластинки нижньої щелепи в ділянці прикріплення жувального м`яза витримують навантаження на стиснення більше 5 кг/мм², а в ділянці прикріплення скроневого м`яза – більше 10  кг/мм<sup>2</sup>. Щільні пластинки тіла нижньої щелепи в місцях, вільних від прикріплення м`язів, витримують навантаження на стиснення більше 16  кг/мм².

Зовнішня щільна пластинка гілки нижньої щелепи на всьому протязі товща за внутрішню. Кількість губчастої речовини найбільша в головці та шийці виросткового відростка, а також в ділянці переходу тіла в гілку. За рахунок збільшення губчастої речовини в ділянці кута шелепа збільшує свій об`єм та площу супротиву. Слабо розвинута губчаста речовина в вінцевому відростку. Найменша площа поперечного перерізу нижньої щелепи припадає на ділянку середини шийки виросткового відростка, кута щелепи та першого малого кутнього зуба. Губчаста речовина щелепи представлена кістковими пластинками, які мають різний напрямок в різних ділянках кістки. Кісткові пластинки обмежовують комірки різної форми та величини.

В основі тіла щелепи кісткові пластинки спрямовані від комірок зубів до нижнього краю щелепи з нахилом в бік кута. Балки вигнуті по висоті тіла з опуклістю, поверненою наперед. В комірковій частині переважають прямі кісткові балки, орієнтовані уздовж довжини щелепи. Частина балок із тіла щелепи переходить в гілку і прямує до вінцевого та виросткового відростків. В ділянці гілки є дві групи кісткових балок. Одна група (прямі балки) починається від виросткового відростка і радіально прямує до кута нижньої щелепи. Друга група (вигнуті балки) прямує паралельно вирізці щелепи, повторюючи її конфігурацію. Ця група балок розташована в переднє-верхньому відділі гілки. Названі системи балок являють собою своєрідні кісткові підвалини, котрі сприймають жувальний тиск та передають його на склепіння мозкового черепа і скронево-нижньощелепний суглоб. В місцях прикріплення м`язів (жувальна і крилоподібна горбистості, верхня та нижня підборідні ості) структура губчастої речовини ускладнюється за рахунок кісткових балок, котрі сприймають тиск, пов`язаний з тягою відповідних м`язів.

Скостеніння

Нижня щелепа розвивається як парна кістка зі сполучної тканини навколо хряща. Має декілька точок скостеніння з кожного боку, котрі з`являються у середині другого місяця внутрішньоутробного періоду. Зрощення обох кісток в одну непарну відбувається на другому році життя. Основну масу тіла щелепи новонародженого складає її коміркова частина, яка містить зачатки 6 зубів – 5 молочних та 1 постійний. Коміркова частина формується по мірі розвитку зубів. Гілка щелепи новонародженого коротка та широка, виростковий відросток розташований майже на рівні коміркової дуги, кут щелепи тупий. У зв`язку з прорізуванням зубів збільшується комірковий відросток, зменшується кут щелепи, кістка збільшується у довжину та вишину. Ріст щелепи у довжину співпадає з періодом посиленого формування других (11-12 років) та третіх (15-18 років) великих кутніх зубів. Тіло щелепи в процесі росту збільшується у 4 рази, коміркова частина – в 2 рази. Збільшення суглобової ширини щелепи здебільшого залежить від росту основи черепа, ніж від формування зубів.

Порожнина рота. Контрфорси верхньої та нижньої щелеп

Порожнина рота (cavitas oris) на черепі обмежована спереду та з боків комірковими відростками з зубами верхньої і нижньої щелеп, зверху – кістковим піднебінням (palatum osseum), утвореним піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток.

В окремих місцях черепа є кісткові потовщення, підвалини, або контрфорси, по яким передається сила жувального тиску на склепіння черепа. Між цими підвалинами знаходяться менш тонкі кісткові утворення, які мають назву слабких місць. В цих ділянках часто трапляються переломи при травматичних пошкодженнях. Потовщення спостерігаються як на верхній, так і на нижній щелепах. На верхній щелепі виділяють чотири контрфорси.

1. Лобово-носовий контрфорс спирається внизу на коміркові випини у ділянці ікол. Догори він продовжується у вигляді підсиленої пластинки лобового відростка верхньої щелепи, досягаючи носової частини лобової кістки. Правий та лівий контрфорси в ділянці носової частини лобової кістки укріплені поперечно розташованими кістковими валиками у вигляді надбрівних дуг. Контрфорс урівноважує силу тиску, яка розвивається іклами знизу догори.

2. Луночково-виличний контрфорс проходить від коміркових випинів першого та другого великих кутніх зубів, прямує догори по вилично-комірковому гребеню до виличної кістки. Звідси жувальний тиск розподіляється в таких напрямках: позаду – на виличний відросток скроневої кістки. Догори – на виличний відросток лобової кістки: досередини – на виличний відросток та підочноямковий край верхньої щелепи в бік лобово-носового контрфорсу. Луночково-виличний контрфорс є найбільш вираженим та урівноважує силу, яка розвивається жувальними зубами в напрямку знизу догори, спереду назад та ззовні досередини.

3. Крило-піднебінний контрфорс починається від коміркового випину останніх великих кутніх зубів та горба верхньої щелепи, прямує догори, де підсилюється крилоподібним відростком клиноподібної кістки та перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки. Цей контрфорс урівноважує силу, яка розвивається останніми великими кутніми зубами в напрямку знизу догори і ззаду наперед.

4. Піднебінний контрфорс утворений піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінної кістки, тобто кістковим піднебінням, яке з`єднує праву та ліву зубні дуги в горизонтальному напрямку. Цей контрфорс урівноважує силу, котра розвивається під час жування у поперечному напрямку.

Нижня щелепа під час свого розвитку та росту набуває певної структури. Архітектоніка напрямку балок губчастої речовини завжди знаходиться в закономірному зв`язку з розвитком тяги та тиску. Стиснення, напруга та тяга в кістковій тканині викликають утворення певним чином орієнтованих кісткових балок. Напрямок кісткових балок, або траєкторії на нижній щелепі такі:

1) від місця прикладення м`язової сили до вінцевого, коміркового та виросткового відростків;

2) від tuberculum mentale з одного боку до такого ж горбка протилежного боку;

3) в ділянці тіла нижньої щелепи біля його основи кісткові балки прямують до вінцевого та виросткового відростків та вподовж коміркової дуги;

4) від кута нижньої щелепи поперечно вподовж заднього краю гілки до верхівки вінцевого відростка;

5) задні траєкторії піднімаються вгору до головки виросткового відростка;

6) від вінцевого відростка вздовж вільного краю вирізки у бік головки нижньої щелепи;

7) від fossa retromolaris до кута нижньої щелепи.

У новонароджених кісткові перекладинки розташовані без певної орієнтації, траєкторії відсутні.

На нижній щелепі виділяють два контрфорси:

1) комірковий – прямує вгору до зубних комірок;

2) висхідний – прямує вгору по гілці нижньої щелепи до шийки та головки. Звідси жувальний тиск передається на нижньощелепну ямку скроневої кістки.

Слабкі місця кісток черепа (тоненькі ділянки, наявність отворів, щілин та ін.) визначають напрямки переломів.

ЧЕРЕП У ЦІЛОМУ (cranium totale)

Очна ямка; орбіта (orbita)

Очна ямка має:

- верхню стінку (paries superior);

- нижню стінку (paries inferior);

- бічну стінку (paries lateralis);

- присередню стінку (paries medialis);

- очноямковий край (margo orbitalis);

- надочноямковий край (margo supraorbitalis);

- підочноямковий край (margo infraorbitalis);

- бічний край (margo lateralis);

- присередній край (margo medialis).

Верхня стінка (paries superior) утворена:

- лобовою кісткою (os frontale);

- малими крилами клиноподібної кістки (alae minores ossis sphenoidalis).

У передній частині верхньої стінки на межі з бічною стінкою (paries lateralis) розміщена ямка сльозової залози (fossa gladulae lacrimalis), в ділянці присередньої стінки – блокова ямка (fovea trochlearis), або блокова ость (spina trochlearis).

Нижня стінка (paries inferior) утворена:

- верхньою щелепою (maxilla);

- виличною кісткою (os zygomaticum);

- піднебінною кісткою (os palatinum).

На цій стінці (paries inferior) проходить підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), яка переходить в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis). Останній відкривається підочноямковим отвором (foramen infraorbitale) на лицевій поверхні черепа (cranium) в ікловій ямці (fossa canina).

Бічна стінка (paries lateralis) утворена:

- очноямковою поверхнею великого крила клиноподібної кістки (facies orbitalis alae majoris ossis sphenoidalis);

- очноямковою поверхнею виличної кістки (facies orbitalis ossis zygomatici);

- виличним відростком лобової кістки (processus zygomaticus ossis frontalis).

На цій стінці (paries lateralis) розташований вилично–очноямковий отвір (foramen zygomaticoorbitale).

Присередня стінка (paries medialis) утворена:

- лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);

- сльозовою кісткою (os lacrimale);

- очноямковою пластинкою решітчастої кістки (lamina orbitalis ossis ethmoidalis);

- ззаду тілом клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);

- угорі присередньою ділянкою очноямкової частини лобової кістки (regio medialis partis orbitalis ossis frontalis).

На цій стінці (paries medialis) у верхній частині в шві (sutura) між лобовою кісткою (os frontale) і решітчастою кісткою (os ethmoidale) знаходяться:

- передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);

- задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).

У передній частині присередньої стінки (paries medialis) розташована:

- сльозова борозна (sulcus lacrimalis);

- ямка сльозового мішка (fossa sacci lacrimalis), яка переходить у носо–сльозовий канал (canalis nasolacrimalis).

Очна ямка (orbita) відкривається назовні очноямковим входом (aditus orbitalis), який обмежений:

- підочноямковим краєм (margo infraorbitalis);

- надочноямковим краєм (margo supraorbitalis).

Між бічною стінкою (paries lateralis) і верхньою стінкою (paries superior) розташована верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior).

Між бічною стінкою (paries lateralis) і нижньою стінкою (paries inferior) знаходиться нижня очноямкова щілина (fissura orbitalis inferior).

Сполучення очної ямки (orbita):

- назовні через очноямковий вхід (aditus orbitalis);

- із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna) через зоровий канал (canalis opticus) та верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- із крило–піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina) та підскроневою ямкою (fossa infratemporalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior);

- із нижнім носовим ходом носової порожнини (meatus nasi inferior cavitatis nasi) через носо–сльозовий канал (canalis nasolacrimalis);

- із передньою черепною ямкою (fossa cranii anterior) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna) через передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);

- із задніми решітчастими комірками решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis ethmoidalis) через задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea)

Вона відкривається спереду грушоподібним отвором (apertura piriformis), а ззаду – через хоани (choanae) сполучається з носоглоткою.

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) розділена кістковою носовою перегородкою (septum nasi osseum) на праву та ліву половини, і кожна половина має:

- верхню стінку (paries superior);

- нижню стінку (paries inferior);

- бічну стінку (paries lateralis);

- присередню стінку (paries medialis).

Бічна стінка (paries lateralis) утворена:

- носовою кісткою (os nasale);

- лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);

- сльозовою кісткою (os lacrimale);

- решітчастим лабіринтом (labyrinthus ethmoidalis);

- перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini);

- присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (lamina medialis processus pterygoidei ossis sphenoidalis);

- нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior).

Верхня стінка (paries superior) утворена:

- лобовою кісткою (os frontale);

- дірчастою пластинкою решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis).

Присередня стінка утворена:

- кістковою носовою перегородкою (septum nasi osseum), яка складається з:

- перпендикулярної пластинки решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);

- лемeша (vomer).

Нижня стінка (paries inferior) утворена кістковим піднебінням (palatum osseum), яке складається з піднебінного відростка верхньої щелепи (processus palatinus maxillae) і горизонтальної пластинки піднебінної кістки (lamina horizontalis ossis palatini).

Кісткове піднебіння (palatum osseum) має шви (suturae), що проходять по серединній лінії, між піднебінними відростками (processus palatini) правої та лівої верхніх щелеп (maxilla dextra et sinistra) та горизонтальними пластинками правої і лівої піднебінних кісток – серединне піднебінне шво (sutura palatina mediana), а також між передніми краями горизонтальних пластинок піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum) та задніми краями піднебінних відростків верхніх щелеп – поперечне піднебінне шво (sutura palatina transversa).

Спереду і з боків кісткове піднебіння (palatum osseum) обмежоване комірковими відростками верхньої щелепи (processus alveolares maxillae), які разом утворюють коміркову дугу (arcus alveolaris).

Біля переднього кінця серединного піднебінного шва (extremitas anterior suturae palatinae medianae) знаходиться різцевий канал (canalis incisivus).

У латеральному відділі поперечного піднебінного шва (sutura palatina transversa) в основі кожної горизонтальної пластинки розташовуються ліві і праві:

- великі піднебінні отвори (foramina palatina majora);

- 2–3 малих піднебінних отвори (foramina palatina minora).

Між верхньою носовою раковиною (concha nasalis superior) і середньою носовою раковиною (concha nasalis media) проходить верхній носовий хід (meatus nasi superior), куди, за посередництва клино–решітчастого закутка (recessus sphenoethmoidalis), відкриваються:

- клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis);

- задні решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis еthmoidalis).

Між середньою носовою раковиною (concha nasalis media) і нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior) проходить середній носовий хід (meatus nasi medius), куди через решітчасту лійку (infundibulum ethmoidale) та півмісяцеву щілину (hiatus semilunaris) відкриваються:

- лобова пазуха (sinus frontalis);

- верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris);

- передні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales anteriores);

- середні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales mediae).

Між нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior) і кістковим піднебінням (palatum osseum) розташований нижній носовий хід (meatus nasi inferior), куди відкриваються:

- носо–сльозовий канал (canalis nasolacrimalis);

- різцевий канал (canalis incisivus).

Спільний носовий хід (meatus nasi communis) є частиною носової порожнини (cavitas nasi) між носовими раковинами (conchae nasales) і носовою перегородкою (septum nasi).

Носо–глотковий хід (meatus nasopharyngeus) розташований між заднім краєм носових раковин (margo posterior concharum nasalium) та хоанами (choanae).

На бічній стінці (paries lateralis) цього ходу позаду середньої носової раковини (concha nasalis media) розташований клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum).

Позаду і дещо вище верхньої носової раковини (concha nasalis superior) розташований клино–решітчастий закуток (recessus sphenoethmoidalis), куди відкривається клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis) через отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis).

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) сполучається через:

- грушоподібний отвір (apertura piriformis) із зовнішнім середовищем;

- дірчасті отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina cribrosa laminae cribrosae ossis ethmoidalis) – з передньою черепною ямкою (fossa cranii anterior) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna);

- різцевий канал (canalis incisivus) – з ротовою порожниною (cavitas oris);

- хоани (choanae); задні носові отвори (aperturae nasales posteriores) – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa), або, за наявності м’яких тканин – з носовою частиною глотки (pars nasalis pharyngis);

- клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) – з крило–піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina).

Хоани (choanae); задні носові отвори (aperturae nasales posteriores) обмежовані:

- знизу – горизонтальними пластинками піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum);

- присередньо – лемешем (vomer);

- збоку – присередніми пластинками крилоподібних відростків клиноподібної кістки (laminae mediales processuum pterygoideorum ossis sphenoidalis);

- угорі – тілом (corpus) та піхвовими відростками клиноподібної кістки (processus vaginales ossis sphenoidalis) і крилами лемеша (alae vomeris).

_

Основа черепа (basis cranii)

Основа черепа поділяється на:

- внутрішню основу черепа (basis cranii interna);

- зовнішню основу черепа (basis cranii externa).

У внутрішній основі черепа (basis cranii interna) виділяють три черепні ямки: передню, середню і задню.

Задній край малих крил і горбок сідла клиноподібної кістки відокремлюють передню черепну ямку від середньої черепної ямки.

Границею між середньою і задньою черепними ямками є верхній край кам’янистої частини скроневих кісток і спинка сідла клиноподібної кістки.

Передня черепна ямка (fossa cranii anterior) утворена очноямковими частинами лобових кісток і містить:

- пальцеподібні втиснення (impressiones digitatae);

- мозкові випини (juga cerebralia);

- дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);

- півнячий гребінь (crista gali);

- сліпий отвір (foramen caecum);

- лобовий гребінь лобової кістки (crista frontalis ossis frontalis).

Середня черепна ямка (fossa cranii media) утворена тілом і великими крилами клиноподібної кістки, передньою поверхнею кам’янистої частини і лусковою частиною скроневих кісток. Ця ямка містить:

- турецьке сідло (sella turcica);

- гіпофізну ямку (fossa hypophysialis);

- передперехресну борозну (sulcus prechiasmaticus), що веде до правого і лівого зорових каналів (canalis opticus dexter et sinister);

- сонну борозну (sulcus caroticus);

- рваний отвір (foramen lacerum);

- верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- круглий отвір (foramen rotundum);

- овальний отвір (foramen ovale);

- остистий отвір (foramen spinosum);

- трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);

- розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris);

- борозну великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);

- розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris);

- борозну малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);

- покрівлю барабанної порожнини (tegmen tympani);

- дугове підвищення (eminentia arcuata).

Задня черепна ямка (fossa cranii posterior) утворена потиличною кісткою, задньою поверхнею кам’янистих частин, внутрішньою поверхнею соскоподібних відростків правої і лівої скроневих кісток, задньою частиною тіла клиноподібної кістки і соскоподібними кутами тім’яних кісток. Ця ямка містить:

- великий отвір (foramen magnum);

- схил потиличної кістки (clivus ossis occipitalis);

- внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna); внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna);

- хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis);

- внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), що веде у внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus), у глибині цього ходу бере початок канал лицевого нерва (canalis nervi facialis);

- яремний отвір (foramen jugulare);

- борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);

- борозну верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris);

- борозу нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris);

- канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);

- клино–кам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);

- кам’янисто–потиличну щілину (fissura petrooccipitalis).

Межею між склепінням черепа (calvaria) і внутрішньою основою черепа (basis cranii interna) в ділянці задньої черепної ямки (fossa cranii posterior) є борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi), що переходить із кожної сторони в борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

Зовнішня основа черепа (basis cranii externa) в передньому відділі прикрита кістками лицевого черепа (viscerocranium).

Задній відділ зовнішньої основи черепа утворений зовнішніми поверхнями потиличної, скроневих і клиноподібної кісток і містить:

- потиличні виростки (condyli occipitales);

- виросткову ямка (fossa condylaris);

- виростковий канал (canalis condylaris), який є непостійним;

- канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);

- зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa);

- глотковий горбок (tuberculum pharyngeum);

- тіло клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);

- нижню поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies inferior partis petrosae ossis temporalis);

- зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici);

- зовнішній отвір м’язово–трубного каналу (foramen externum canalis musculotubarii);

- яремну ямку (fossa jugularis);

- яремний отвір (foramen jugulare);

- шилоподібний відросток (processus styloideus);

- соскоподібний відросток (processus mastoideus);

- шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);

- барабанну частину скроневої кістки (pars tympanica ossis temporalis);

- зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus);

- барабанно–соскоподібну щілину (fissura tympanomastoidea);

- соскоподібну вирізку (incisura mastoidea);

- борозну потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis);

- нижньощелепну ямку (fossa mandibularis);

- суглобовий горбок (tuberculum articulare);

- остистий отвір (foramen spinosum);

- овальний отвір (foramen ovale);

- кам’янисто–потиличну щілину (fissura petrooccipitalis);

- клино–кам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);

- рваний отвір (foramen lacerum);

- кісткове піднебіння (palatum osseum);

- великий піднебінний канал (canalis palatinus major);

- великий піднебінний отвір (foramen palatinum majus);

- малі піднебінні отвори (foramina palatina minora);

- різцеву ямку (fossa incisiva);

- різцевий канал (canalis incisivus);

- різцевий отвір (foramen incisivum);

- піднебінний валок (torus palatinus);

- піднебінно–піхвовий канал (canalis palatovaginalis);

- лемешево–піхвовий канал (canalis vomerovaginalis);

- лемешево–дзьобовий канал (canalis vomerorostralis).

Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina)

Вона є парна і обмежована:

- спереду – горбом верхньої щелепи (tuber maxillae);

- ззаду – основою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (basis processus pterygoidei ossis sphenoidalis);

- присередньо – перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini).

Збоку ця ямка (fossa pterygopalatina) кісткової стінки не має і сполучається з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis) через крило–верхньощелепну щілину (fissura pterygomaxillaris).

Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) донизу поступово звужується і переходить у великий піднебінний канал (canalis palatinus major).

Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) має шість отворів, через які сполучається:

- присередньо – з носовою порожниною (cavitas nasi) через клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum);

- угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) через круглий отвір (foramen rotundum);

- ззаду – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa) в ділянці рваного отвору (foramen lacerum) через крилоподібний канал (canalis pterygoideus);

- унизу – з ротовою порожниною (cavitas oris) через великий піднебінний канал (canalis palatinus major);

- допереду – через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita);

- збоку – з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis).

Скронева ямка (fossa temporalis)

Скронева ямка утворена:

- лобовою лускою (squama frontalis);

- тім’яною кісткою (os parietale).

Угорі вона (fossa temporalis) обмежована скроневою лінією (linea temporalis), а знизу підскроневим гребенем (crista infratemporalis) і верхнім краєм виличної дуги (margo superior arcus zygomatici).

Донизу скронева ямка (fossa temporalis) переходить в підскроневу ямку (fossa infratemporalis).

Присередньою стінкою скроневої ямки (paries medialis fossae temporalis) є:

- скроневі поверхні лобової луски (facies temporales squamae frontalis) та великого крила клиноподібної кістки (ala major ossis sphenoidalis);

- зовнішні поверхні лускової частини скроневої кістки (facies externae partis squamosae ossis temporalis) та нижньої частини тім’яної кістки (pars inferior ossis parietalis).

Ззовні ця ямка (fossa temporalis) відмежована виличною дугою (arcus zygomaticus), а спереду – виличною кісткою (os zygomaticum) та виличним відростком лобової кістки (processus zygomaticus ossis frontalis).

Скронева ямка (fossa temporalis) заповнена скроневим м’язом, фасцією, судинами і нервами, жировою тканиною.

Підскронева ямка (fossa infratemporalis)

Підскронева ямка угорі відмежована від скроневої ямки (fossa temporalis) підскроневим гребенем великого крила клиноподібної кістки (crista infratemporalis alae majoris ossis sphenoidalis).

Верхньою стінкою (paries superior) цієї ямки (fossa infratemporalis) є:

- скронева кістка (os temporale);

- велике крило клиноподібної кістки (ala major ossis sphenoidalis).

Присередня стінка (paries medialis) утворена бічною пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (lamina lateralis processus pterygoidei ossis sphenoidalis).

Передньою стінкою підскроневої ямки (paries anterior fossae infratemporalis) служить горб верхньої щелепи (tuber maxillae) і частково – вилична кістка (os zygomaticum).

Нижньої стінки підскронева ямка (fossa infratemporalis) не має.

Із бічної сторони підскронева ямка (fossa infratemporalis) не має кісткової стінки, лише частково прикрита гілкою нижньої щелепи (ramus mandibulae).

Спереду підскронева ямка (fossa infratemporalis) сполучається через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita).

Присередньо вона з’єднується через крило–верхньощелепну щілину (fissura pterygomaxillaris) з крило–піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina).