Кровопостачання нирки

Кожна нирка (ren dexter et sinister) кровопостачається нирковою артерією (arteria renalis), яка в ділянці ниркових воріт (hilum renale) розгалужується на:

- передню гілку (ramus anterior);

- задню гілку (ramus posterior).

Ці гілки розгалужуються на сегментні артерії (arteriae segmentales) – позаниркові артерії. Вони утворюють внутрішньониркові артерії (arteriae intrarenales).

До внутрішньониркових артерій (arteriae intrarenales) відносяться:

- міжчасткові артерії (aa. interlobares);

- дугоподібні артерії (aa. arcuatae);

- міжчасточкові артерії (aa. interlobulares), або променеві кіркові артерії (aa. corticales radiatae);

- приносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis afferens), або приносна судина (vas afferens);

- виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens), або виносна судина (vas efferens);

- прямі артеріоли (arteriolae rectae);

- капсулярні гілки (rr. capsulares).

Внутрішньониркові артерії (arteriae intrarenales) починаються із міжчасткових артерій (arteriae interlobares), що відходять від сегментних артерій (arteriae segmentales), які на межі кіркової і мозкової речовин нирки (cortex et medulla renis) розгалужуються на дугоподібні артерії (arteriae arcuatae).

Від дугоподібних артерій (arteriae arcuatae) у кіркову речовину (cortex renalis) відходять променеві кіркові артерії (aa. corticales radiatae), або міжчасточкові артерії (aa.interlobulares).

Вони дають початок численним приносним клубочковим артеріолам (arteriolae glomerulares afferentes), що розгалужуються на капіляри, які утворюють нирковий клубочок (glomerulus corpusculi renis).

Від ниркового клубочка (glomerulus corpusculi renis) відходить виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens), яка знову ділиться на вторинні капіляри, що обгортають трубочки нефрона.

Послідовне розгалуження приносної клубочкової артеріоли (arteriola glomerularis afferens) та виносної клубочкової артеріоли (arteriola glomerularis efferens) на капіляри називається дивовижною артеріальною сіткою нирки (rete mirabile arteriosum renis) – дивовижна сітка (rete mirabile).

Венозні капіляри утворюють в кірковій речовині зірчасті венули (vv. stellatae), від них венозна кров (sanguis venosus) відтікає у прямі венули (venulae rectae), які впадають у променеві кіркові вени (vv. corticales radiatae) або вони ще називаються міжчасточковими венами (vv. interlobulares).

Далі кров відтікає у дугоподібні вени (vv. arcuatae), а вони переходять в міжчасткові вени (vv. interlobulares), останні формують ниркову вену (v. renalis), яка впадає у нижню порожнисту вену (vena cava inferior).

Утворення і шляхи виведення сечі в межах нирки

Первинна сеча утворюється внаслідок фільтрації рідкої частини крові в капсулі нефрона (capsula nephroni), або ще її називають капсулою клубочка (capsula glomeruli) – капсулою Шумлянського–Боумена, яка охоплює кожний cудинний клубочок ниркового тільця (glomerulus corpusculi renalis) або ниркового клубочка.

Капсула ниркового клубочка (capsula glomeruli) разом із клубочком утворюють ниркове тільце (corpusculum renale) – тільце Мальпігі. Ці тільця, яких є декілька мільйонів, розташовані переважно у звивистій частині кіркової речовини (pars convoluta corticis renalis).

Від ниркового тільця відходять проксимальна частина канальця нефрона (pars proximalis tubuli nephroni), яка переходить у петлю нефрона (ansa nephroni) – петлю Генле.

Первинна сеча утворюється шляхом фільтрації із судинного клубочка (glomerulus) безбілкової рідини із плазми крові в клубочкову капсулу (capsula glomerularis).

Остання переходить через проксимальну та дистальну частини канальця нефрона (partes proximalis et distalis tubuli nephroni), що закінчується вставною частиною (pars conjungens).

Усі частини канальця нефрона обплітаються густою сіткою вторинних артеріальних капілярів, і внаслідок реабсорбції тут утворюється вторинна сеча.

Далі вироблена нефроном вторинна сеча відтікає у збиральну ниркову трубочку (tubulus renalis colligens), яка збирає сечу у сосочкові проточки (ductuli papillares), що закінчуються на верхівці ниркової піраміди сосочковими отворами (foramina papillaria).

Елементи нирки, де утворюється первинна і вторинна сеча, складають структурно–функціональну одиницю нирки – нефрон (nephronum).

Сосочкові отвори відкриваються на дірчастому полі (area cribrosa) верхівки піраміди в малі ниркові чашечки (calices renales minores).

Із малих ниркових чашечок сеча поступає у великі ниркові чашечки (calices renales majores), які зливаються і утворюють ниркову миску (pelvis renalis), а остання переходить у сечовід (ureter).

СЕЧОВІД (ureter)

Сечовід – парний орган довжиною 25–З0 см, який лежить за очеревиною (ретроперитонеально) в позаочеревинному просторі (spatium extraperitoneale).

У сечоводах (ureteres) розрізняють:

- черевну частину (pars abdominalis);

- тазову частину (pars pelvica);

- внутрішньостінкову частину (pars intramuralis).

Остання розміщена в стінці сечового міхура (vesica urinaria) і відкривається на дні сечового міхура (fundus vesicae urinariae) отвором, який називається вічком сечовода (ostium ureteris).

Стінка сечоводів (paries ureterum) складається із:

- зовнішньої оболонки (tunica adventitia);

- м’язової оболонки (tunica muscularis);

- слизової оболонки (tunica mucosa).

М’язова оболонка (tunica muscularis) має зовнішній коловий та внутрішній поздовжній шари. У нижній третині сечовода м’язова оболонка має три шари: внутрішній і зовнішній поздовжні, а середній – циркулярний.

Сечоводи мають такі звуження:

- при переході ниркової миски (pelvis renalis) у сечовід (ureter);

- при переході черевної частини (pars abdominalis) в тазову (pars pelvica);

- протягом тазової частини (pars pelvica);

- при переході сечоводів (ureteres) у сечовий міхур (vesica urinaria).

СЕЧОВИЙ МІХУР (vesica urinaria)

Сечовий міхур розміщений в порожнині малого таза (cavitas pelvis minoris) позаду лобкового симфіза (symphysis pubica).

Сечовий міхур (vesica urinaria) має верхівку міхура (apex vesicae), тіло міхура (corpus vesicae) і дно міхура (fundus vesicae), яке спрямоване вниз і назад.

Нижній відділ утворює шийку міхура (cervix vesicae), яка переходить у сечівник (urethra).

Дно сечового міхура (fundus vesicae) прилягає:

- у чоловіків:

- унизу до передміхурової залози (prostata), пухирчастих залоз (glandulae vesiculosae) і ампул сім’явиносних протоків (ampullae ductuum deferentium);

- ззаду до ампули прямої кишки (ampulla recti).

- у жінок:

- ззаду прилягає до піхви (vagina) і матки (uterus).

Стінка сечового міхура (paries vesicae urinariae) представлена трьома шарами: внутрішнім, середнім і зовнішним.

Внутрішній шар утворений слизовою оболонкою (tunica mucosa) і добре розвинутим підслизовим прошарком (tela submucosa), внаслідок чого слизова оболонка утворює числені складки.

Між вічками сечоводів (ostia ureterum) і внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum) підслизова основа відсутня, тому тут складок немає.

Це місце називається трикутником міхура (trigonum vesicae), де містяться рецептори, подразнення яких викликає позив до сечовипускання.

Трикутник міхура (trigonum vesicae) обмежований угорі міжсечовідною складкою (plica interureterica) слизової оболонки.

У верхівках трикутника є такі три отвори: два вічка сечоводів (ostia ureterum) та внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum).

Середня оболонка сечового міхура – м’язова оболонка (tunica muscularis), побудована з гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber), яка розташована такими трьома шарами:

- внутрішнім повздовжнім шаром (stratum internum longitudinale);

- зовнішнім повздовжнім шаром (stratum externum longitudinale);

- середнім коловим шаром (stratum circulare).

Поздовжні шари утворюють в ділянці тіла сечового міхура м’яз–випорожнювач міхура (musculus detrusor vesicae), а коловий шар, що найбільш розвинутий в ділянці внутрішнього вічка сечівника, утворює внутрішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus), який є мимовільним.

Зовнішній шар стінки сечового міхура представлений адвентицією (tunica adventitia), або в тих місцях, що покриті очеревиною (верхівка та верхня стінка) знаходиться серозна оболонка (tunica serosa).

Порожній сечовий міхур (vesica urinaria) відносно до очеревини (peritoneum) розташований екстраперитонеально, тобто вкритий очеревиною з одного боку – ззаду.

При наповненні верхівка міхура (apex vesicae) піднімається і очеревина (peritoneum) вкриває частину передньої, бічної і особливо задньої поверхонь, тобто сечовий міхур (vesica urinaria) має мезоперитонеальне положення (вкритий очеревиною з трьох боків).

ЖІНОЧИЙ СЕЧІВНИК (urethra feminina)

Жіночий сечівник є трубкою завдовжки 3–6 см, що проходить позаду лобкового симфіза (symphysis pubica) і своїм зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum) відкривається в присінок піхви (vestibulum vaginae).

Спереду і вгорі цей отвір оточений поперечно–посмугованим зовнішнім м’язом–замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus) – вольовим, який належить до м’язів промежини (mm. perinei).

Жіночий cечівник (urethra feminina) має:

- внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum);

- внутрішньостінкову частину (pars intramuralis);

- зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum).

М’язова оболонка жіночого сечівника (tunica muscularis urethrae femininae) має коловий шар (stratum circulare), в якому виділяють внутрішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus) та повздовжній шар (stratum longitudinale).

Будова чоловічого сечівника буде розглянута в розділі чоловічих статевих органів.