Аномалії розвитку зубів
Ці аномалії можуть бути наслідком порушення:
- будови зубів:
- флюороз (fluorosis) – недостатність у тканині зуба фтору і кальцію;
- гіперплазія емалі (hyperplasia enameli) – емалеві краплі на шийці зуба;
- гіпоплазія емалі (hypoplasia enameli) – наявність жовтих або коричневих плям на емалі;
- розташування зубів:
- супраоклюзія (supraocclusio) – зміщення зуба від оклюзійної площини, тобто зуби верхньої щелепи (dentes maxillae) не досягають змикальної поверхні нижньощелепної зубної дуги (facies occlusalis arcus dentalis mandibularis);
- інфраоклюзія (infraocclusio) – зуби нижньої щелепи (dentes mandibulae) не досягають змикальної поверхні верхньощелепної зубної дуги ( facies occlusalis arcus dentalis maxillaris);
- тортоаномалія; торзіверсія (torsiversio) – повернений зуб навколо своєї поздовжньої осі;
- краудінг (crowding [англ.]) – скупчення зубів: стан, при якому зуби притиснені один до одного і приймають такі змінні положення, як перекриття один одного, зміщення в різних напрямках, перекручення тощо;
- кількості зубів:
- гіпердентія (hyperdentia, polyodontia) –збільшення кількості зубів;
- гіподентія (hypodontia) – зменшення кількості зубів; часткова відсутність зубів;
- адентія (adentia; anodontia) – вроджена, набута або спадкова відсутність кількох або всіх зубів;
- розмірів зубів:
–макродентія (macrodentia, macrodontia) – збільшення розмірів зубів;
- мікродентія (macrodentia, microdontia) – зменшення розмірів зубів, ненормально малі зуби;
- здвоєнй зуб (dens connatus; dens geminatus) – зуб з одним коренем і кореневим каналом, але з двома повністю або не повністю розділеними коронками внаслідок інвагінації зародка одного зуба, що спричиняє неповне формування двох зубів;
- форми зубів:
- зуби Гатчинсона (Hutchinson’s teeth [англ.]) – аномальність зубів, що спостерігається при вродженому сифілісі, коли постійні різці мають викруткоподібну форму, яка іноді поєднується з виїмками на ріжучих краях або западинами на губних поверхнях вище ріжучого краю. Частіше це перший верхній різець, який має вирізку на змикальній поверхні;
- шипоподібні зуби (dentes spinosi) – аномалія розвитку, при якій коронки зубів мають форму шипа або клина;
- бочкоподібний зуб – зуб має форму бочки;
- та інші форми зубів.
Поза функцією жування й артикуляції нижня щелепа (mandibula) знаходиться в стані фізіологічного спокою, коли зубний ряд нижньої щелепи (mandibula) відстоїть від зубного ряду верхньої щелепи (maxilla) і між ними утвориться проміжок у 2-3 мм. В цьому положенні нижньої щелепи (mandibula) всі жувальні і м’язи лиця (musculi masticatorii et musculi faciei) розслаблені, їх тонус перебуває у стані фізіологічного спокою.
Положення нижньої щелепи
Положення нижньої щелепи (mandibula) в стані фізіологічного спокою є вихідним для усіх як артикуляційних, так і оклюзійних рухів.
Це положення залежить лише від тонусу м’язів і зберігається при багатьох захворюваннях зубощелепної системи, у тому числі при відсутності усіх зубів (dentes).
Для лікаря це положення служить одним з антропометричних орієнтирів, які дозволяють проводити діагностику захворювань зубощелепної системи, відправним пунктом для усіх відновлювальних заходів і оцінки правильності проведеного лікування.
Положення нижньої щелепи (mandibula) в стані фізіологічного спокою допомагає визначити вертикальний розмір нижнього відділу обличчя (мал. 43, 3) – відстань від точки, розташованої в нижньому краї носової перегородки (margo inferior septi nasi), до точки на нижньому краї м’яких тканин підборіддя (mentum).
Мал. 43. Три відділи лиця (обличчя):
1 – верхній; 2 – середній; 3 – нижній відділи обличчя.
На початку жування обов’язково відбувається ковтання слини, при цьому скорочуються м’язи, що піднімають нижню щелепу (mandibula) і зсув її назад, а зубні ряди стуляються в центральній оклюзії.
Такий зсув щелепи обумовлює зменшення вертикального розміру нижнього відділу обличчя на 2-3 мм (точка на підборідді наближається до точки під носовою перегородкою на ці 2–3 мм).
Цей розмір при даному положенні нижньої щелепи (mandibula) або співвідношенні зубних рядів у центральній оклюзії називають оклюзійною висотою, а при втраті зубів (dentis) – висотою центрального співвідношення щелеп.
Визначення оклюзійної висоти, з’ясування (обчислення) різниці між розміром нижнього відділу обличчя і розміром при положенні нижньої щелепи (mandibula) в стані фізіологічного спокою дозволяє встановити наявні відхилення від норми і, що дуже важливо, визначити правильне положення нижньої щелепи (mandibula) в необхідному центральному співвідношенні її з нерухомою верхньою щелепою (maxilla).
Важливість визначення положення нижньої щелепи (mandibula) в центральній оклюзії або центральному співвідношенні обумовлена тим, що центральна оклюзія є вихідним і кінцевим моментами усіх жувальних рухів.
Центральна оклюзія залежно від виду прикусу має чітко визначені індивідуальні і загальні ознаки співвідношення зубів і зубних рядів, а отже, є основним моментом для усіх відбудовних ортопедичних втручань.
Зубному техніку це дозволяє на підставі знання форми зубів і їхніх співвідношень відновлювати втрачену форму зубів (forma dentium) і зубних рядів.
Потрібно запам’ятати, що якщо лікар правильно визначив центральну оклюзію, а зубний технік правильно відтворив форму зубів (forma dentium), у тому числі й оклюзійної поверхні, якщо витримані при моделюванні оклюзійні співвідношення, то будуть правильні оклюзійні контакти при всіх оклюзійних рухах нижньої щелепи (mandibula).
Крім центральної оклюзії, що визначається при єдиному положенні нижньої щелепи (mandibula), розрізняють безліч передніх, правих і лівих бічних оклюзій.
Безліч оклюзійних співвідношень при будь–яких за величиною передніх і бічних зсувах нижньої щелепи (mandibula) можлива завдяки просторовому зсувові різних точок зубного ряду і зміні топографічного взаємовідношення зубів–антагоністів.
Відхилення навіть на маленьку частку міліметра нижньої щелепи (mandibula) від положення центральної оклюзії визначає один з моментів передньої або бічної оклюзії.
З чисто методичних позицій прийнятий опис оклюзійних контактів при максимальних крайніх передніх або бічних оклюзійних зсувах щелепи (мал. 44).
Передня (сагітальна) оклюзія (мал. 44, б) – зсув нижньої щелепи (mandibula) вперед, вниз, а потім вгору і назад з метою захоплення і відкушування їжі.
У період оклюзійних контактів різці нижньої щелепи ковзають без відхилення вбік – серединні лінії між центральними різцями збігаються.
Мал.44. Співвідношення зубних рядів у центральній (а), передній (б) і бічні (в) оклюзіях.
Шлях переміщення різців нижньої щелепи (mandibula) вперед називається сагітальним різцевим шляхом.
Величина його залежить від ступеня перекриття зубів нижньої щелепи (dentes mandibulae) зубами верхнього ряду (мал. 44): чим більше перекриття, тим більше зміщується нижня щелепа (mandibula) вперед і вниз до встановлення контакту між поверхнями різців (interfacies dentium incisivorum) – а також від будови суглобів (articulationes).
Зсув різців нижньої щелепи (dentes incisivi mandibulae) йде по площині піднебінних поверхонь (facies palatinae), що нахилена до оклюзійної площини під кутом 40-50°.
Кут сагітального різцевого шляху індивідуальний і залежить від нахилу поздовжніх осей різців верхньої щелепи (axes dentium incisivorum mandibulae).
Цей шлях і кут відсутні в осіб, що мають прямий прикус. Для відкушування в цієї групи осіб нижня щелепа (mandibula) опускається залежно від розміру харчової грудки.
Відповідно до величини кута сагітального різцевого шляху будь–яка точка на всіх зубах нижньої щелепи (dentes mandibulae) зміщується вниз і вперед.
Мал. 45. Схема переміщення нижньої щелепи вперед. Кут різцевого і суглобового сагітального шляхів.
При цьому мезіальні схили вістрів зубів нижньої щелепи (cuspides dentium mandibulae) сковзають по дистальних схилах вістрів зубів верхньої щелепи (cuspides dentium maxillae) і, коли різці (dentes incisivi) починають контактувати площадками, що ріжуть, вістря жувальних зубів контактують або встановлюються одне проти одного: щічні вістря зубів нижньої щелепи (cuspides buccales mandibulae) проти щічних вістрів однойменних зубів верхньої щелепи (cuspides buccales maxillae).
Контакти в ділянці жувальних зубів при зсуві нижньої щелепи (mandibula) вперед (одночасно і вниз) утворюються не завжди і не між усіма зубами.
Це залежить від ступеня різцевого перекриття, виразності сагітальної оклюзійної кривої і виразності вістрів зуба (cuspides dentis): чим більше різцеве перекриття, тим більше повинні бути виражені кривина сагітальної оклюзійної кривої і вістря жувальних зубів.
Цю криву називають компенсаційною, тому що опуклість донизу – сфера оклюзійної поверхні жувальних зубів верхньої щелепи – забезпечує контакт з ввігнутою сферою зубного ряду нижньої щелепи в трьох точках при зсуві щелепи вперед.
Збереження контактів у ділянці жувальних зубів при зміщенні нижньої щелепи вперед і вниз — один з важливих моментів при конструюванні штучних зубних рядів.
Якщо створюються штучні зубні ряди при відсутності жувальних зубів на верхній і нижній щелепах (maxilla et mandibula), наявності передніх зубів і більшому, ніж у нормі (більше третини коронки нижніх різців), різцевому перекритті, то необхідно моделювати або розставляти штучні зуби таким чином, щоб одержати сферу компенсаційної кривої з меншим радіусом, тобто з більшою кривиною.
Відтворюючи цілком штучні зубні ряди верхньої і нижньої щелеп, досить витримати описане топографічне відношення жувальних зубів до горизонтальної площини, а різцеве перекриття не більш 2-3 мм.
Важливо зрозуміти, що відсутність контакту в ділянці жувальних зубів при відкушуванні, коли є оклюзійний контакт на різцях (dentes incisivi), може привести до перевантаження останніх, а при штучних зубних рядах, що заміщують дефект передніх зубів або повний дефект зубного ряду (зубних рядів), – до перекидання протезів.
Крім того, це може стати причиною перевантаження суглобів, тому що в момент передньої оклюзії головки суглобів (caput articulare) також зміщуються вниз і вперед по сагітальному суглобовому шляху, кут якого стосовно горизонтальної площини коливається від 20 до 40° (у середньому 33°).
При цьому суглобовий диск (discus articularis), що змістився до вершини горба верхньої щелепи (apex tuberis maxillae), зазнає підвищений тиск із сторони головки нижньої щелепи (caput mandibulae), а капсула і зв’язки суглоба розтягуються.
Якщо на штучних зубних рядах створений трьохпунктний контакт (за Бонвілем): в ділянці передніх зубів і в ділянці жувальних зубів праворуч і ліворуч – то тиск на суглобовий диск (discus articularis) зменшується, а зв’язки розтягуються менше.
Бічна (трансверсальна) оклюзія (мал. 46, в) – зсув нижньої щелепи по черзі вправо і вліво – відбувається з метою подрібнювання їжі. Відповідно до цього розрізняють праві і ліві бічні оклюзії.
Переміщення нижньої щелепи, (mandibula) що чергуються, починаються з відкривання ротової порожнини (cavitas oris) зі зсувом нижньої щелепи (mandibula) убік, змиканням зубних рядів у цьому зміщеному положенні, потім поступове повернення нижньої щелепи (mandibula) в положення центральної оклюзії, наступне переміщення щелепи в протилежну сторону і знову повернення в положення центральної оклюзії (мал. 46).
У момент змикання зубних рядів відбувається роздавлювання їжі, а при поверненні в центрально–оклюзійне положення і зсуві в іншу сторону – її розтирання (мал. 45).
При крайній бічній оклюзії співвідношення зубних рядів і характер оклюзійних контактів різний на правій і лівій сторонах. У зв’язку з цим, прийнято розрізняти робочу і балансуючу сторони. Робочою стороною вважається та сторона, в яку відбувся зсув нижньої щелепи (mandibula).
На прикладі зсуву нижньої щелепи (mandibula) вправо розглянемо характер, просторового переміщення зубних рядів і зміни характеру оклюзійних співвідношень.
Середня лінія, що проходить між присередніми різцями нижньої щелепи (dentes incisivi) зміститься вправо стосовно середньої лінії верхньої щелепи (maxilla), пройшовши визначений шлях, який називається бічним різцевим шляхом.
Між лінією зсуву різцевої точки вправо і вліво утвориться кут 100-110о – кут різцевої бокової колії (мал. 47). Одночасно з бічним зсувом нижня щелепа (mandibula) опускається вниз, причому на стороні, куди відбувся рух, на меншу відстань, ніж з протилежної.
На робочій стороні утворюються горбкові однойменні контакти, коли щічні і піднебінні вістря зубів верхньої щелепи (cuspides buccales et cuspides palatinales maxillae) контактують із щічними і язичними вістрями зубів нижньої щелепи (cuspides buccales et сuspides linguales dentium mandibulae).
На протилежній, балансуючій стороні утвориться контакт різнойменними вістрями: щічні вістря зубів нижньої щелепи (cuspides buccales dentium mandibulae) контактують з піднебінними вістрями жувальних зубів верхньої щелепи (cuspides palatinales dentium masticatoriorum maxillae) або знаходяться в безпосередній близькості від них.
При моделюванні або розміщенні штучних жувальних зубів обов’язково потрібно відтворити не тільки сагітальну криву, але і бічні (трансверсальні), вірно створивши нахил осей, коронок зубів (верхніх – убік щоки, нижніх – язиково), виразність вістрів і їхнє просторове відношення до горизонтальної площини.
Важливі плавний перехід контурів жувальних вістрів і незначний рівень перекриття щічними вістрями зубів верхньої щелепи (cuspides buccales dentium maxillae) щічної поверхні зубів нижньої щелепи (facies buccalis dentium mandibulae) при ортогнатичному прикусі.
Мал. 46. Послідовність переміщення нижньої щелепи при жуванні їжі:
а, г – положення в центральній оклюзії; б – зміщення вниз і вліво; в – ліва бокова оклюзія.
Мал. 47. Кут суглобового (а) і різцевого (б) бокових шляхів при переміщенні нижньої щелепи вправо.
Порушення правил моделювання і конструювання штучних зубних рядів веде до порушення біомеханіки руху нижньої щелепи (mandibula), функціональних взаємин у тканинах пародонту й елементів скронево–нижньощелепних суглобів (articulationes temporomandibulares), що може викликати розвиток різних захворювань.
У відношенні знімних протезів недотримання цих правил веде до поганої їх фіксації і поломки.
Відновлення всіх індивідуальних особливостей будови зубів і топографічних відношень зубних рядів як у статиці (центральна оклюзія), так і в динаміці (передні і бічні оклюзії) є профілактикою багатьох ускладнень, що можуть виникнути в осіб, що користуються зубними протезами.
Ротові залози (glandulae oris) поділяються на:
- малі слинні залози (glandulae salivariae minores);
- великі слинні залози (glandulae salivariae majores).
Малі слинні залози (glandulae salivariae minores) розташовані в слизовій оболонці ротової порожнини (tunica mucosa cavitatis oris).
Великих слинних залоз (glandulae salivariae majores) є три пари:
- привушна залоза (glandula parotidea);
- піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis);
- під’язикова залоза (glandula sublingualis).
Привушна залоза (glandula parotidea) розміщена попереду та внизу від вушної раковини (auricula), на бічній поверхні гілки нижньої щелепи (facies lateralis rami mandibulae) та по задньому краю жувального м’яза (margo posterior musculi masseteris):
- за будовою – складна альвеолярна залоза;
- за характером секрету – серозна.
Привушна протока (ductus parotideus), або протока Стенона – відкривається на слизовій щоки в присінку рота (mucosa buccae vestibuli oris) навпроти другого верхнього великого кутнього зуба (dens molaris superior secundus).
Привушна залоза (glandula parotidea) має:
- поверхневу частину (pars superficialis);
- глибоку частину (pars profunda).
Може бути додаткова привушна залоза (glandula parotidea accessoria), яка розташовується на поверхні жувального м’яза (facies musculi masseteris), поряд з привушною протокою (ductus parotideus).
Піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis) розташована в піднижньощелепному трикутнику (trigonum submandibulare): за будовою – складна альвеолярно–трубчаста; за характером секрету – змішаного типу.
Піднижньощелепна протока (ductus submandibularis), або протока Вартона – відкривається на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis).
Під’язикова залоза (glandula sublingualis) розміщена у товщі під’язикової складки (plica sublingualis):
- за будовою –складна альвеолярно–трубчаста;
- за характером секрету – слизового типу.
Її велика під’язикова протока (ductus sublingualis major) відкривається на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis), поряд з піднижньощелепною протокою (ductus submandibularis). Іноді протоки відкриваються разом.
Малі під’язикові протоки (ductuli sublinguales minores) відкриваються вздовж під’язикової складки (plica sublingualis) аж до під’язикового м’ясця (caruncula sublingualis).
До малих слинних залоз (glandulae salivariae minores) належать:
- губні залози (glandulae labiales);
- щічні залози (glandulae buccales);
- кутні залози (glandulae molares);
- піднебінні залози (glandulae palatinae);
язикові залози (glandulae linguales).