Фінанси зарубіжних країн

Конспект лекцій з дісципліни "Фінанси зарубіжних країн"

для студентів заочної форми навчання спеціальності "Фінанси"

Методичні поради до вивчення тем курсу Тема 1 Правові й організаційні основи бюджетного устрою в зарубіжних країнах

План лекції

1. Керування фінансами у зарубіжних країнах.

2. Бюджетні системи зарубіжних країн.

3. Структура доходів та витрат державного бюджету.

4. Бюджетний процес.

5. Казначейська система виконання бюджету.

Керування фінансами в за­рубіжних країнах перебуває у віданні вищих законодавчих орга­нів влади — парламентів: у США — це Конгрес, у Великобри­танії - Парламент, у ФРН — Бундестаг, у Франції - Націо­нальні збори і т.д. Парламенти мають дві палати - нижню і верхню. Всі основні фінансові закони і насамперед затвердження державного бюджету здійснюються двома палатами парламенту і підписуються главою держави.

Парламенти також затверджують звіти про виконання державного бюджету, закони про податки, встановлюють гранич­ний розмір (ліміт) державного боргу.

Безпосереднє керування фінансами перебуває у віданні фінансо­вого апарату, головна ланка якого — Міністерство фінансів. Воно розробляє фінансову і податкову політику держави, політику в галу­зі державних витрат, проводить контроль за дотриманням фінансо­вих законів. Міністерство фінансів складає проект державного бю­джету та організовує його виконання. Слід зазначити, що в кожній країні є особливості в управлінні фінансами. Так, у США, крім міністерства фінансів, є Адміністративно-бюджетне управління при Президенті, яке формує видаткову частину федерального бюджету.

В усіх розвинутих західних країнах провідними підрозділами міністерства фінансів є управління внутрішніх доходів, яке видає інструктивний матеріал у галузі прямих податків й організовує їхнє надходження, і управління мит та акцизів, яке готує інструк­тивний матеріал по непрямих податках і організовує їхнє надхо­дження в бюджет.

Важливий підрозділ міністерства фінансів — управління внут­рішніх позик і державного боргу. Воно відає емісією державних позик, виплатою по них відсотків і погашенням державного бор­гу. До складу міністерства фінансів входить і управління контролю за грошовим обігом.

У Великобританії, управління фінансами здійснює в основно­му міністерство фінансів, яке називається казначейством. У ФРН управління фінансами також покладено на федеральне міністер­ство фінансів. У Франції управління фінансами покладено на міністерство економіки, фінансів і бюджету.

Органи фінансової о контролю. Важливе значення в керуванні фінансами належить спеціалізованим органам фінансового кон­тролю, які незалежні від уряду і підзвітні парламенту. У США це Головне контрольно-ревізійне управління, створене відповідно до Закону про бюджет і звітність від 10 червня 1921 р. До його функцій входять: тлумачення фінансових нормативних актів; кон­троль за законністю й ефективністю операцій, проведених урядо­вими відомствами; надання допомоги Конгресу, його комітетам і конгресменам; контроль за виконанням окремих платіжних опе­рацій; встановлення правил ведення фінансових операцій і звітності у федеральних установах. Фактично діяльність конт­рольного управління зводиться до щорічних перевірок стану фінансів федеральних відомств і підготовки документів та реко­мендацій президенту та Конгресу на основі проведення перевірок.

У Великобританії таким спеціальним органом є Управління державного контролю, створене ще в 1866 р. Генеральний кон­тролер — ревізор призначається урядом довічно і може бути зміщений тільки за рішенням обох палат Парламенту. Повнова­ження контрольного органу обмежені більше, ніж у США. Зокре­ма, він не має права тлумачити фінансові нормативні акти, не мо­же втручатися в оперативну діяльність фінансових служб урядо­вих відомств. До обов'язків Управління державного контролю входить перевірка законності фінансової діяльності урядових відомств, а також ефективності і доцільності витрати ними дер­жавних коштів. Управління зобов'язане інформувати Парламент про результати таких перевірок.

У Франції контроль за виконанням бюджету всіма державни­ми органами в центрі і на місцях здійснює Рахункова палата, яка є судовим органом, що складається з незмінюваних магістрів.

У ФРН контрольні функції у сфері фінансів перебувають та­кож у віданні Федеральної рахункової палати. Найбільш складні справи передаються в суди, які спеціалізуються на фінансових суперечках і провинах, пов'язаних зі зловживанням державними коштами.

Управління фінансами місцевих органів влади, а у федератив­них державах і членів федерації здійснюють фінансово-бюд­жетні ради, які складають проекти відповідних бюджетів і орга­нізовують їхнє виконання.

Управління фінансами приватних національних і транснаціо­нальних корпорацій. Провідна роль у керуванні фінансами при­ватних корпорацій належить фінансовим менеджерам, основне завдання яких полягає в мобілізації і грамотному використанні грошових фондів корпорацій.

У країнах з розвинутою ринковою економікою в 90-і pp. XX ст. найбільший вплив на фінанси акціонерних товариств і підприємств роблять інтернаціоналізація господарського життя, глобалізація ділових операцій і розширення застосування комп'ютерної техніки.

Здійснення ділових операцій у глобальному масштабі полег­шує умови відтворення корпорації і поліпшує її фінансове стано­вище. Це повною мірою стосується і компаній, що спеціалізують­ся у сфері надання послуг, включаючи банки, рекламні агентства, бухгалтерські фірми і т.д.

Звичайно, завжди будуть функціонувати підприємства, орієн­товані тільки на національні ринки, але підприємцям слід мати на увазі, що найбільші можливості для успішної діяльності мають ті підприємства, які будують свій бізнес у глобальному масштабі.

Розвиток комп'ютерної і телекомунікаційної технологій різко змінив процес прийняття фінансових рішень. Головні компанії за­безпечені системою персональних комп'ютерів, зв'язаних з локаль­ною мережею, з комп'ютерами постачальників і споживачів, що дозволяє фінансовому менеджеру постійно обмінюватися інформа­цією, яка його цікавить, і приймати найбільш раціональні рішення.

Бюджетні системи в зарубіжних країнах, бюджетна класифікація

За допомогою бюджетів, так само як і за допомогою пов'яза­них з ними оподатковування і податкових пільг, субсидій і субвенцій, державних інвестицій, процентних ставок, держава здійс­нює регульований вплив на товаровиробників, а через них -на ринок товарів і послуг, капіталу, робочої сили. Сукупність бюджетів створює складну і багатокомпонентну систему, у якій можна відокремити кілька рівнів за аналогією з фінансовою системою, частиною якої є бюджетна.

Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів, які діють на території країни. Бюджетний) стрій — організаційні принци­пи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв'язок поєднуваних у ній бюджетів.

За видами суб'єктів розрізняють бюджет державний і бюдже­ти його територіальних одиниць; бюджети галузевих, виробни­чих одиниць; бюджети громадських організацій; бюджети сімей­ні й особисті.

Однак через неузгодже­ність структури органів управління й організаційних структур територіальних і виробничих (галузевих) одиниць наповнення наведеної схеми конкретним змістом, способи формування і ви­користання окремих бюджетів, їхня взаємодія істотно відрізня­ються.

Аналізуючи бюджети різних країн, можна сказати, що ресур­си, які перебувають у розпорядженні держави, значно більші в країнах з перехідною економікою, ніж у країнах з економікою ринкового типу. Наприклад, наприкінці 80-х pp. XX ст. частина витрат всіх рівнів державного управління у ВВП європейських країн з перехідною економікою в середньому становила приблизно 55%. Однак ці частини недостатньо значні, якщо порівняти їх з аналогічними показниками ряду промислово розвинутих країн з удосконаленими системами соціального забезпечення. Напри­клад, у 1998 р. частина витрат всіх урядових рівнів у ВВП Нідер­ландів, Норвегії і Швеції становила приблизно 60%, а в Австрії, Бельгії, Ірландії і Люксембургу вона перевищувала 50%.

Значну роль у фінансовому обороті відіграють регіональні і місцеві бюджети. Крім того, фінансові потоки формуються не так за допомогою бюджетного регулювання з боку державних ор­ганів влади, як з волі об'єктів господарювання в особі місцевих органів влади, асоціацій, концернів, фірм, підприємців, підпри­ємств. При цьому точно так само відбувається державне регулю­вання, але вже на основі самостійного формування власних бюд­жетів власниками джерел первинних фінансових надходжень.

Галузеві бюджети в ринковій економіці не грають такої істот­ної ролі, як у планово-директивній, оскільки галузеві міністерства або взагалі не існують, або розпоряджаються вкрай обмежени­ми грошовими ресурсами. Набагато більшу роль відіграють бю­джети підприємств, промислових груп, корпорацій.

Бюджети громадських організацій чітко відділені від держав­ного. Допускається лише часткове переливання засобів державно­го бюджету в бюджети благодійних і культурно-освітніх громадських організацій. Політичні організації не повинні використовува­ти гроші з державних джерел. Що стосується сімейних і особистих бюджетів, то вони формуються в економіці будь-якого типу.

Формування і виконання бюджету базується на бюджетній класифікації, у якій виділяються цільові напрямки державної діяльності, що випливають з основних функцій держави.

Бюджетна класифікація - науково обґрунтована, системати­зована і сформована за певними ознаками система показників, які характеризують структуру і джерела формування доходів, а також структуру і напрямки витрат бюджету держави, члена федерації, організацій, фірм, компаній.

Види:

• зaгальнодержавна, міністеріальна (міністерств і відомств),

• економічна (за фінансово-господарськими ознаками: на оплату праці держслужбовців, капітальні внески в основні фонди, виплата субсидій підприємствам і населенню і т.д.),

• змішана (об'єднання галузевої з економічною),

• цільова (на оборону, безпеку, медицину, екологію, науку) і т.д.

Формування дохідної частини бюджету набуло в основному податкового характеру. Податкові доходи — це обов'язкові, бе­зоплатні, безповоротні платежі на користь бюджету. Серед непо­даткових доходів і головними с доходи від зовнішньоекономічної діяльності, реалізації державних запасів, повернення бюджетних позичок. Податки і збори є основними джерелами формування не тільки державного, а й федеральних і місцевих бюджетів. По­датки, що надходять у відповідні бюджети, називаються закріпле­ними доходами. Крім того, нижчестоящому бюджету для покрит­тя його витрат з вищестоящого бюджету можуть перераховува­тися понад закріплені за ним доходи додаткові кошти в різних формах. Вони одержали назву регулюючих доходів.

У залежності від впливу на процес розширеного відтворення бюджетні витрати поділяються на поточні (на забезпечення по­точних потреб) і капітальні (на інвестиційні нестатки і приріст за­пасів). Бюджетна класифікація с забезпеченням адресного виді­лення фінансових ресурсів, за допомогою якої вирішується про­блема, кому, скільки і з якою метою виділяються фінансові ресур­си з федерального бюджету. Бюджетна класифікація повинна за­безпечувати можливість економічного аналізу державних витрат.

Структура доходів і витрат державного бюджету

У кожній країні структура бюджету формується неоднаково і має свої особливості, які визначаються економічним потенціа­лом країни, масштабністю завдань, розв'язуваних державою на даному етапі розвитку, роллю держави в економіці і низкою інших факторів.

Оскільки податки становлять від 80 до 95% держбюджету, порівняємо дохідні частини федеральних бюджетів, сформовані за рахунок податків у Російській Федерації, США і Канаді. У США основними джерелами є: прибутковий податок -47%, соціальні внески - - 34% і податок з корпорацій – 12%. У Канаді це: прибутковий податок — 47%, акцизи — 20%, пода­ток з корпорацій — 14% і соціальні внески — 12%. У РФ дохідну частину в основному формує ПДВ — 39%, акцизи 21%, податок на прибуток підприємств — 13%. Прибутковий податок і ряд інших податків у РФ зараховуються в бюджети суб'єктів РФ.

Порівняємо видаткові частини федеральних бюджетів Російської Федерації, США і Канади. Витрати державної о бюджету країн з розвинутою ринковою економікою можна виділити в такі п'ять груп: військові; втручан­ня в економіку; соціальні цілі; утримання державного апарату уп­равління; надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

1. На військові витрати у провідних зарубіжних країнах припадає від 20 до 35% загальної суми витрат державного бюджету. Вони підрозділяються на прямі і непрямі військові витрати. Прямі військові витрати включають витрати на виробництво новітніх наступальних стратегічних озброєнь, утримання і навчання осо­бового складу збройних сил, наукові дослідження військового характеру, утримання НАТО. До непрямих військових витрат належить частина відсотків, виплачуваних по державному боргу (у США в 1998 р. на ці платежі було витрачено 243 млрд. дол. Або 15° о від загальної суми витрат федерального бюджету); контрибуції і репараційні платежі (після Другої світової війни загальна сума репараційних платежів була встановлена 20 млрд. дол., з яких 10 млрд. дол. повинні були одержати СРСР і Польща, і 10 млрд. дол. інші країни антигітлерівської коаліції. СРСР одержав лише частину відшкодування заподіяних йому збитків); пенсії і допомоги інвалідам війни і родинам загиблих; а також військові витрати, які проходять по статтях цивільних відомств.

2. Швидко зростаючою групою державних витрат є витрати з втручання в економіку. Після Другої світової війни «економічне диво» у Західній Німеччині, Японії, а пізніше в Південній Кореї, на Тайвані та в інших країнах відбулося за великої фінансової підтримки держав.

Особливе місце в цих витратах займають витрати на НДДКР (ці витрати забезпечують від 50 до 70% усіх витрат на наукові дослідження). Регулювання економіки дедалі більше переключається на довгострокові цілі і завдання, наприклад, структурну перебудову, розвиток продуктивних сил, самозабезпечення енергетичними і сировинними ресурсами. Державні інвестиції становлять від 18% (США) до 40% (Великобританія) загального обсягу капіталовкладень. У загальній структурі державних інвестицій у Німеччині 2/3 становить фінансова допомога підприємствам, а інше - пільгове оподатковування, тут налічується близько 10 тисяч програм, за якими реалізуються плани фінансової підтримки підприємств. Підвищилися субсидії приватним фірмам, особливо в так званих районах розвитку. У деяких країнах підприємцям видаються субсидії на зайнятість на знову прийнятих працівників.

Не існує практично галузей, які не одержували б державної допомоги и у вигляді державних субсидій чи пільгових банківських кредитів з урядовою гарантією. Сума субвенцій росте швидше, ніж створення вартості в галузях, що їх одержують, ніж податкові надходження від федерацій, земель, муніципалітетів.

Значні ресурси з державного бюджету надаються сільському господарству. Це одна з найбільш опікуваних і пріоритетних га­лузей у зарубіжних країнах. Субсидії сільському господарству видаються двох видів: па підтримку гарантованих цін па сільськогосподарську продукцію і на виробничі цілі - придбан­ня сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, будівлю складських приміщень. У країнах Європейського Союзу підтримка сільського господарства здійснюється не тільки на національному, а й на міждержавному рівні.

Активна допомога надається також експортним фірмам, що значно полегшує їхнє становище в умовах гострої конкурентної боротьби на світовому ринку. Питома вага витрат державних бюджетів з втручання в економіку збільшилась з 15-17% у сере­дині 50-х до 20% — у середині 60-х і 22-25% — у 80-90 роках.

3) Витрати на соціальні цілі включають витрати на освіту, охорону здоров'я, соціальне страхування і соціальне забезпечен­ня, на це витрачається від 30% до 40% бюджетних асигнувань. Во­ни проходять по численних соціальних програмах. У США нара­ховується близько 100 таких програм, у Великобританії - кілька десятків. У зарубіжних країнах на повному державному фінансу­ванні перебувають лише початкові школи, інші види освіти мають змішані джерела фінансування. У США і деяких інших країнах у системі середньої школи значну питому вагу мають приватні школи. За навчання в найбільш престижних університетах США (Гарвардському, Колумбійському) зі студентів стягується висока плата (25-35 тис. дол. у рік). У Японії понад 70% університетів —приватні.

У США переважна частина населення одержує медичну допомогу у по лінії медичною страхування шляхом сплати страхових внесків. Державна допомога малозабезпеченим громадянам у цій країні проводиться за програмою «Медкейр», яка фінансується з федерального бюджету, і за програмою «Медикєйр», яка фінансується федеральним урядом і штатами. У Великобританії, Франції, ФРН існує державна служба охорони здоров'я, тобто усі види медичної допомоги надаються безплатно. Однак працюючі роб­лять, так само, як і у випадку соціального страхування, спеціальні внески на цілі охорони здоров'я. Слід мати на увазі, що значна ча­стина соціальних витрат проходить по місцевих бюджетах.

4. Витрати на утримання державного апарату управління включають витрати на утримання органів законодавчої і вико­навчої влади, суду, прокуратури, поліції, різних міністерств і відомств. В окремих країнах — Великобританії, Бельгії, .Японії — з державного бюджету виділяються кошти на утримання королівської родини, у Японії — родини імператора. В цілому витрати на державний апарат займають 4-5% витрат бюджету.

5. Найбільші субсидії і кредити країнам, що розвиваються, з державного бюджету виділяють США. Крім економічних факторів, ця допомога визначається політичними мотивами. Вона включає як кредитування на пільгових умовах продажу іноземним державам зброї, так і безоплатну військову допомогу у формі субсидій країнам, що розвиваються. Військова допомога США країнам, що розвиваються, перевищує асигнування на економічні і соціальні цілі.

Бюджетний процес і бюджетний рік у зарубіжних країнах

Сучасні принципи організації бюджетного процесу полягають:

• єдність, яка виражається в єдиній правовій базі, єдиній бюджетній класифікації, єдності форм бюджетної документації, необхідної для статистичної і бюджетної інформації при формуванні бюджетів, єдність грошової системи;

• самостійність кожного учасника здійснювати бюджетний процес. Забезпечується наявністю власних і регулюючих джерел доходів, а також правом визначати напрямки їхнього використання;

• балансовий метод, що полягає у встановленні правильного співвідношення між доходами і витратами бюджетів. Це повинно забезпечити стійкість бюджету і необхідні пропорції в розподілі коштів між сферами господарства, економічними регіонами. Важлива умова методу - відповідність витрат бюджету його доходам, створення фінансових резервів. Цей принцип — головна мета усієї фінансової політики.

Складання проекту бюджету — один з важливих етапів бюд­жетного процесу: саме туї зважуються такі питання, як обсяг бю­джету, податкова і грошово-кредитна політика на майбутній рік, основні напрямки використання засобів і методи покриття бюд­жетного дефіциту, а також розподіл доходів між ланками бюд­жетної системи.

Робота зі складання проекту державного бюджету почи­нається задовго до початку нового бюджетного року: у ФРН -за 6 місяців, у Японії— за 7, у Франції— за 14, у США — за 18 мі­сяців. Проект бюджету розробляється органами виконавчої вла­ди, як правило, міністерством фінансів (казначейством), а в США — спеціальним органом — Адміністративно-бюджет­ним управлінням при президенті.

У ряді країн формування бюджету починається з виступів го­лови виконавчої влади з проблем загальних напрямків соціаль­но-економічної політики на майбутній рік. Наприклад, у США президент звертається до американського народу з Бюджетним посланням, у якому формуються основні завдання фінансово-грошової політики, надається урядова оцінка доходів і витрат федерального бюджету в майбутньому бюджетному році й у на­ступні чотири роки.

При складанні проекту бюджету ставляться такі цілі:

• активний вплив його на підвищення ефективності економіки;

• забезпечення погодженості фінансових та інших ресурсів з економічними і соціальними програмами-прогнозами уряду;

• встановлення необхідних пропорцій і пріоритетів у витраті коштів;

• вишукування джерел для покриття дефіциту бюджету.

У ході формування бюджету відбувається тривалий обмін ві­домостями, пропозиціями, оцінками між главою держави, мініс­терством фінансів (чи спеціальним органом), міністрами та інши­ми головами державних відомств. Розв'язання суперечливих питань іноді вимагає втручання глави держави. При прийняті рішень про бюджет враховуються перспективи економічного роз­витку, ступінь інфляції, рівень зайнятості, число тих, хто корис­тується соціальною підтримкою. Погоджені бюджетні рішення Приймаються з обліком даних виконаною раніше затвердженого бюджету, включаючи бюджет поточного року. Потім міністерство фінансів (спеціальний орган.) починає розробляти бюджетні показники й інші бюджетні документи.

При розробці проекту бюджету на майбутній рік, а в багать­ох розвинутих країнах па тривалу перспективу (чотири п'ять років) використовують програмно-цільовий метод обчис­лення доходів і витрат, у тому числі системний аналіз, економічні моделі, електронно-обчислювальну техніку.

Розгляд і затвердження проекту бюджету. Після схвалення вищим виконавчим органом (кабінетом міністрів, канцлером у Німеччині, президентом у США) проект бюджету надходить у законодавчий орган - парламент для розгляду і затвердження його. Як правило, проект бюджету обговорюється кожною пала­тою окремо (спочатку нижньою, а потім верхньою - у Франції або одночасно в обох палатах — у США, ФРН). У кожній палаті парламенту функціонують спеціальні комітети і комісії, які займаються конкретними бюджетними питаннями, часто за програма­ми. Вони детально аналізують відповідні статті проекту бюджету, вносять корективи і дають висновок з пояснювальною запискою.

Після прийняття бюджету кожною палатою при відсутності розбіжностей між ними виноситься загальне рішення парламенту про бюджет. Якщо ж розбіжності виникли, то їх повинна зняти погоджувальна комісія, що складається з представників двох па­лат.

При розгляді проекту бюджету в парламенті важливе значен­ня мас бюджетна ініціатива, тобто право членів парламенту вно­си їй зміни в представлений урядом проект бюджету. У деяких країнах (Франція, Великобританія й ін.) члени парламенту, які не є членами уряду, не мають права вносити пропозиції по збільшенню передбачених витрат чи встановленню нових по­датків. Таке правило розширює можливості уряду впливати на мінливу економічну ситуацію в країні. У США бюджетні права Конгресу значно ширші. Обмеження бюджетних прав парла­ментів виявляються й у тому, що законодавча влада приймає не бюджет як єдиний документ у цілому (США), а щорічні постано­ви про бюджетні призначення, надаючи повноваження президенту витрачати кошти на певні цілі, але встановлюючи верхню межу. Деякі статті бюджету взагалі не розглядаються, а затверд­жуються автоматично. Друга стадія бюджетного процесу закінчу­ється прийняттям закону про бюджет у цілому чи затвердженням окремих бюджетних призначень за статтями (програмами) президентом у США. королевою у Beликобританії.

Виконання бюджету означає одержання затверджених доходів, основному податків, і здійснення передбачених бюджетних витрат відповідно до виділених асигнувань. Цей етап триває протягом року, який називається фінансовим чи бюджетним роком. Бю­джетний рік — це період, протягом якого діє затверджений бюд­жет. Він не завжди збігається з календарним роком, що поясню­ється історично сформованою практикою, термінами скликання сесією парламентів. У Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії бюджет ний рік збігається з календарним роком. У Вели­кобританії, Канаді, Японії бюджетний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. У США бюджетний рік охоплює період з 1 жовтня по ЗО вересня наступного року.

Важливий елемент цієї стадії бюджетного процесу — касове виконання бюджету, тобто організація збору бюджетних засобів на території країни, їхнє збереження і видача, а також ведення обліку і звітності. У більшості країн існує банківська система ка­сового виконання бюджету, при якій банки, в основному цент­ральний банк, є головним касиром держави. В основі касового виконання бюджету лежить принцип єдності каси: усі бюджетні кошти надходять па єдиний рахунок міністерства фінансів (каз­начейства) у центральному банку, з якого і здійснюються усі ви­трати держави. Виконання бюджету включає контроль на всіх етапах процесу витрати коштів, у числі яких:

• етап зобов'язань: зобов'язання означає встановлення і резер­вування частини бюджетних асигнувань для покриття кон­кретних витрат відповідно до затвердженого бюджету;

• етап перевірки: на цьому етапі отримувач бюджету підтверд­жує, що усі вимоги відносно оплати конкретних витрат вико­нані (наприклад, товар доставлений, послуги зроблені);

• етап оплати: на цьому етапі виконується оплата взятих зо­бов'язань.

У ряді розвинутих країн діє правило секвестру, яке припускає право уряду пропорційно знижувані статті витрат прийнятого бюджету протягом часу, що залишився до кінця поточного року. Так, у США секвестр застосовується до певних програм і вво­диться при можливому перевищенні встановленої межі витрат. Прийняття закону Конгресом про секвестр обумовлюється пев­ними умовами.

Складання звіту про виконання бюджету міністерством фінан­сів і затвердження його парламентом - остання стадія бюджет­ного процесу, що починається після закінчення фінансового року.

Організація казначейської системи виконання бюджету

Роль казначейства в різних країнах може бути пасивною, ко­ли казначейство лише виділяє ресурси бюджетним установам відповідно до їхніх затверджених бюджетів, і активною, коли казначейство має право встановлювати Ліміти на зобов'язання і на оплату витрат на основі заздалегідь установлених критеріїв. Каз­начейство різною мірою бере участь у керуванні державним бор­гом. І, нарешті, казначейство може відповідати за виконання облікових функцій. Єдиної моделі управління державними фі­нансами й організаційною структурою казначейства не існує. Число його відділів і управлінь та їх конкретних функцій визна­чається в кожній країні по-різному. Крім того, функції казначей­ства згодом можуть змінюватися.

У США міністерство фінансів (казначейство) є підрозділом, підлеглим безпосередньо Президенту, і виконує широке коло економічних і фінансових функцій. Іншими установами, задіяними в бюджетному процесі, с Адміністративно-бюджетне уп­равління (АБУ), яке відповідає за підготовку бюджету, і Головне бюджетно-контрольне управління (ГБКУ), що відповідає за ряд облікових і аудиторських функцій. Податкове управління і Мит­не управління с частиною казначейства.

Казначейство відповідає за бухгалтерський облік, підготовку інструкцій для установ, одержання їхніх запитів і підготовку щомісячних звітів і річних фінансових відомостей. У США нала­годжена чітка координація між казначейством і АБУ: казначей­ство готує оцінку бюджетних надходжень і бере участь у вироб­ленні макроекономічної основи, АБУ готує кошторис витрат і зводить воєдино бюджет, що представляється Президентом Кон­гресу, а також курирує питання обліку на рівні департаментів.

Казначейство контролює всі надходження і виплати за своїм генеральним рахунком у Федеральному резервному банку в Нью-Йорку, а також контролює банківські рахунки уряду. Во­но збирає всі податки і мита та забезпечує централізований збір плати за користування і послуги для деяких установ. Для збиран­ня надходжень використовується банківська система.

Контроль про витрату коштів здійснюють галузеві департа­менти. Витрати оплачуються казначейством на запит отримува­ча бюджету в межах бюджетних асигнувань і частки департаменту. Як платіжні засоби використовуються чеки або частіше елек­тронні переведення.

Так само як і в більшості країн, Казначейство США контро­лює випуск і облік державних цінних паперів і вирішує питання обсягу, термінів та структури випусків, які розташовуються на аукціонах. Воно використовує федеральний резерв для підтрим­ки в проведенні аукціонів. Казначейство також встановлює пра­вила для вторинного ринку казначейських цінних паперів.

У Великобританії управління державними фінансами побудо­вано за такою схемою. Найбільш впливовим департаментом у британській системі управління державою є казначейство, яке поєднує функції мініс­терства фінансів і міністерства економіки. У казначействі працює близько тисячі осіб, його бюджет становить 73 млн. ф. ст. У струк­турі казначейства шість управлінь: макроекономічної політики і міжнародних фінансів; бюджету і державних фінансів; державних послуг; фінансової звітності та аудиту; фінансового регулювання і промисловості; кадрів, капітального будівництва та інформації. Поряд з цим у казначействі є виконавче агентство — Управління Сполученого Королівства з обслуговування державного боргу.

У 1998 р. Управління взяло на себе відповідальність за вироб­лення рекомендацій з випуску державних цінних паперів і прове­дення необхідних аукціонів. З 2000 р. у компетенцію цього підроз­ділу ввійшло управління проходженням щоденних грошових по­токів казначейства, що припускає випуск казначейських векселів, а також одержання і надання позик на ринках забезпеченого капі­талу з метою підтримки щоденного балансу грошових потоків.

Поряд з канцлером казначейства у ньому працюють ще 4 мі­ністри: головний секретар (також член кабінету міністрів), гене­ральний скарбничий, фінансовий секретар, секретар з питань економіки.

Основна функція казначейства - надавали допомогу мініст­рам у формуванні й реалізації економічної політики. Працівники казначейства координують податкову стратегію держави, еко­номічні і фінансові відносини з іншими країнами, ЄС та міжна­родними фінансовими інститутами, політику відносно міжнарод­ної заборгованості, експортних кредитів і допомоги іншим країнам, казначейство контролює загальні надходження в кон­солідований фон. і. що виступає як єдиний рахунок казначейства.

Державна організаційна схема виконання казначейських функцій j Японії також мас свої особливості. У цій країні казна­чейські функції покладені на казначейський відділ, відділ уп­равління боргом, фінансовий відділ, бюджетний відділ, відділ ви­конання бюджету і юридичний відділ. Ці відділи входять до скла­ду бюджетного і фінансової о бюро, яке є підрозділом міністерст­ва фінансів. Як видно з назв відділів, у Японії управління держав­ними фінансами покладено на підрозділи, що мають вузьку спеціалізацію. Так, казначейський відділ готує фінансовий план з розмежуванням по днях. Разом з відділом виконання бюджету він також контролює надходження і виплати по державному ра­хунку в Банку Японії.

За збір надходжень відповідають Національна податкова служба і митний департамент (обидва — підрозділи Міністерства фінансів). Податки можуть бути сплачені в Банку Японії, уповно­важених комерційних банках, за допомогою нош твої системи і через місцеві відділення національної податкової служби та митного департаменту.

Питання випуску цінних паперів, обсягу, термінів, структури вирішує Відділ управління боргом, використовуючи як агента Банк Японії. Відділ виконання бюджету затверджує графік пла­тежів, у межах якого бюджетні міністерства витрачають кошти. За деякими видатковими статтями на етапі взяття зобов'язань потрібна зі ода Міністерства фінансів. Банк Японії контролює виконання міністерствами бюджетних і наявних лімітів.

Усі державні кошти акумулюються в Банку Японії па зведено­му рахунку уряду. Однак для галузевих міністерств відкриті суб­рахунки, які використовуються для кредитування і контролю їхніх видаткових лімітів.

У Франції функції поділені між казначейством і генеральною дирекцією державного обліку (ГДДО). Обидві організації с під­розділами другого рівня, казначейство міститься в складі міністерства фінансів, а генеральна дирекція державного обліку бюджетного міністерства. Усі фінансові ресурси Франції зосеред­жуються на єдиному рахунку казначейства. Воно контролює над­ходження і виплати по цьому рахунку, що міститься в Централь­ному банку. Разом з тим у розв'язанні операційних завдань з до­ходів воно участі не бере.

Виконання бюджету по витратах контролюється Бюджетним директоратом (БД), казначейство у Франції тік само керує внут­рішнім і зовнішнім державним боргом. Воно контролює випуск цінних паперів, вирішує питання обсягу випуску, термінів і структури.

У Франції розроблена й успішно діє державна фінансова інформаційна система. У даній системі здійснюється підготовка бюджету, публікація бюджетних документів і виконання бюдже­ту. Існують інші системи для зв'язку між бюджетним директора­том і галузевими міністерствами.

Запитання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте роль законодавчих органів і міністерства фінансів в управлінні фінансами в зарубіжних країнах.

2. Як використовується бюджет у процесах регулювання еко­номікою і забезпечення добробуту населення?

3. За якими критеріями розмежовують бюджет? Дайте визначення понять «бюджетна система» і «бюджетний устрій».

4. Яке призначення бюджетної класифікації?

5. Охарактеризуйте принципи побудови й етапи бюджетного процесу в зарубіжних країнах.

6. У яких країнах:

   • казначейства відповідають за організацію бухгалтерського обліку?

   • виконання бюджету здійснюється за технологією єдиного ра­хунку?

   • казначейства здійснюють управління державним боргом?