Механічна асфІкСія
Аспірація твердого стороннього тіла (обтураційна асфіксія, сторонне тіло дихальних шляхів) настає внаслідок часткового чи повного закриття просвіту дихальних шляхів стороннім тілом. Частіше зустрічається у дітей раннього віку, внаслідок швидкого ковтання великих шматків твердої їжі чи у літніх людей при пошкодженні зубних протезів.
Повне закриття дихальних шляхів (обтураційна асфіксія) відбувається при перекритті їх просвіти в найвужчому місці, яким є голосові зв’язки. Вигляд таких постраждалих є типовим: раптово вони стають неспокійними, рот відкритий, дихальна мускулатура створює різки судомні скорочення – „хибні вдихи”, швидко розвивається ціаноз.
Невідкладні заходи по видаленню стороннього тіла включають настіпні дії:
грудних дітей викладують на руку обличчам вниз з опущеним головним кінцем, більш старших дітей і дорослих переводять в таке ж положення, перехиляючи їх через зігнуту в коліні ногу реаніматора. Далі проводять різкі сильні постукування в між лопатковій зоні в напрямку сзаду наперед і знизу догори (начебто намагаючись вибити сторонне тіло в напрямки ротоглотку по ходу трахеї).;
у старших дітей і дорослих застосовують прийом Геймліха: стоячи позаду хворого, реаніматор обхоплює постраждалого руками в області проекції діафрагми і нахиливши його вперед різко зтискує руки імітуючи кашльові скорочення діафрагми;
в разі неефективності попередніх методів проводять конікотомію – розсічення щитоподібно-перстнеподібної зв’язки, яка знаходиться одразу нижче голосової щілини, що відновлює постачання повітря в дихальні шляхи. (рис 9).
Рисунок 9. Клінічна анатомія гортані: а – співвідношення хрящів гортані; б – вид зпереду.
Якщо сторонне тіло потрапило за рівень головосої щілини, воно потрапляє до одного з бронхів і дихання продовжується через вільний бронх і олдну легеню. В цьому випадку постраждалого госпіталізують до стаціонару, де стороннє тіло вилучають за допомогою бронхоскопії. Під час транспортування слід уникати різких рухів і зміни положення тіла хворого, оскільки переміщення стороннього тіла по бронху може викликати бронхоспазм у всіх відділах дихальної системи.
Повішення (странгуляційна асфіксія) частіше є результатом суіцидальних спроб чи насильницької смерті, хоча можливі випадки випадкового повішення: защемлення шиї між щільними предметами у людей в стані алкогольного сп’яніннія чи у дітей під час гри.
Петля мотузки чи інші щільні предмети зтискують трахею і крупні судини шиї, які забезпечують кровопостачання мозку. Це призводить до порушення прохідності дихальних шляхів, падіння артеріального тиску і набряку голоного мозку, що нерідко супроводжується судомами.
Принципи невідкладної допомоги. В разі діагностики у постраждалого клінічної смерті проводять весь комплекс серцево-легеневої реанімації. Якщо кровообіг зберігається, але дихання порушене, проводять штучну вентиляцію легень методом „рот до рота” чи ручним респіратором. За можливості організовують оксигенотерапі. Хворому вводять 0,8-1,0 мл 0,1% розчину атропіну, в разі судом – седативні препарати і транспортують в спеціалізований стаціонар під нагляд реаніматолога і психіатра.
Утоплення – є різновидом механічної асфіксії, де стороннім тілом є рідина чи рідка маса. За характером речовини, в якій трапилось утоплення розрізняють утоплення в прісній воді, в солоній воді та в хімічно агресивних середовищах. За видом утоплення виділяють справжне, асфіктичне, синкопальне, гіпервентиляційне утоплення та смерть у воді.
Утоплення в прісній воді характеризуєтьсмя потраплянням до легень постраждалого гіпотонічної рідини (концентрація солей в ній менша, ніж у плазмі крові, а води – більше). В таких умовах вода потрапляє у легеневі капіляри, перевантажуючи кровообіг, а до альвеол проходять солі та білкі. В наслідок цього спостерігається розвиток гострої серцевої недостатності і руйнування еритроцитів. Вільний гемоглобін і уламки еритроцитарних мембран є перепоном для капілярного кровотоку, зокрема – в нирках, що може привести до розвитку гострої ниркової недостатності.
Утоплення в солоній воді характеризується потраплянням до альвеол гіпертонічної рідини, яка зумовлює перехід до альвеоли рідкої частини сироватки крові, що спричиняє набряк легень.
Утоплення в хімічно активних середовищах характеризується не лише механічною асфіксією, а й клінікою гострого отруєння і хімічного опіку дихальних шляхів активною речовиною. Клініка даного утоплення в основному залежить від виду хімічної сполуки. Одним зх видів такого утоплення є утоплення в хлорованій воді, яке відбувається в плавальних басейнах і на промислових спорудах, де хлор використовують як знезаражував. При хлоруванні води частина іонів хлору залишаються у вільному стані, а частина разом з іонами водню утворюють соляну кислоту. Таке середовище під час утоплення ускладнює стан потерпілого через розвиток спазму бронхів і хімічного опіку дихальних шляхів.
Справжне утоплення відбувається в разі фізичної чи психічної перевтоми, невміння плавати. Потерпілий тоне невідразу, а періодично з’являється на поверхні води, роблячи форсовані (часті, глибокі) вдихи і знову занурюється у воду, що супроводжується тривалою затримкою дихання. В цьому випадку витрачається багато енергії і насатає кисневе голодування (гіпоксія). Це призводить до безумовнорефлекторного вдиху під водою і до альвеол потрапляє рідина. Такі постраждалі мають виразно синій колір шкіри і слизових оболонок („синє утоплення”), з дихальних шляхів виділяється пухнаста рожева піна. Причиною зупинки кровообігу частіше за все є фіюріляція шлуночків.
Асфіктичне утоплення зустрічається у 20-25% випадків внаслідок гальмування центральної нервової системи під впливом алкоголью чи наркотичних засобів, внаслідок розвитку у воді епілептичного нападу чи гострих порушень кровообігу, або ж в разі черепно-мозкової чи спіральної травми, отриманої під час пірнання. Через непритомний стан людина швидко занурюються у воду. Внаслідок потрапляння у верхні дихальні шляхи невеликої кількості рідини спочатку настає рефлекторний спазм м’язів гортані (ларингоспазм) із повним закриттям прохідності верхніх дихальних шляхів, який згодом змінюється розслабленням м’язів голосової щілини. В цих умовах вода або взагалі не потрапляє до легень, або потрапляє у невеликій кількості після паралітичного розширення голосової щілини. При такому утоплені основним механізмом, що призводить до порушення вітальних функцій є гіпоксія. Такі постраждалі теж мають синє забарвлення шкіри, але ціаноз виражений значно менше, ніж при справжньому утопленні, з дихальних шляхів може виділятись невелика кількість піни, а найбільш частою причиною зупинки кровообігу є асистолія.
Синкопальне утоплення зустрічається у 7-10% випадків. Причиною його є рефлекторна зупинка дихання і кровообігу у емоційно лабільних осіб, дітей, в разі потрапляння декількох краплин води на глосові зв’язки чи до середнього вуха через ушкоджену барабанну перетинку, або ж через масивну імпульсацію з поверхні шкіри під час входження у холодну воду. Приецьому утопленні колір шкіри блідий („біле утоплення”), вода у альвеоли не потрапляє, піна не утворюється.
Гіпервентиляційне утоплення складає 0,5-1% всіх утоплень і зустрічається у нирців. Форсоване дихання протягом 2-3 хв. перед пірнанням знижує парціальний тиск вуглекислого газу в крові, (рСО2) який є головним стимулятором дихального центру.Під водою рівень рСО2 підвищується до нормальних цифр а рівень парціального тиску кисню (раО2) зменшується, наслідком чого є настання непритомності під водою.
Смерть у воді зустрічається у 2-3% випадків і не є повноцінним утопленням. Це настання смерті під час плавання від інших причин (хвороби серця, травми нирців, порушення мозкового кровообігу). Слід зазначити, що випадки смерті у воді переважають у професійних спортсменів, молодих і фізично підготовлених людей. Відомі випадки потоптання спортсменів у басейні, коли ті уходять під воду без ознак життя на очах у багатьох людей.
Принципи невідкладної допомоги:
реанімація на воді полягає у періодичному вдихуванні повітря потерпілому під час його транспортування на берег;
реанімація тна березі. Постраждалого звільняють від стискуючого одягу, очищують ротоглотку від сторонніх тіл, мулу, блювотних мас. В разі „синіх „ утоплень очищують дихальні шляхи від води перевертаючи постраждалого обличчям донизу з опущеним головним кінцем тулуба і натискують на грудну клітку. В разі „білих” утоплень часув на це не витрачають.
подальші дії відповідають класичному алгоритму серцево-легеневої реанімації.