Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
istoria_pedagogiki.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.23 Mб
Скачать
  1. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища. Виховання у первісному суспільстві

Проблема розуміння факторів виникнення виховання та ета­пів його становлення є не новою. Вже у другій половині XIX сто­ліття у світовій цивілізації виникло декілька підходів щодо розу­міння цього явища. Серед встановлених підходів досить чітко ви­діляються: біологічний, психологічний, релігійний та соціальний (трудовий). Перейдемо до короткого їх аналізу.

Основоположниками біолоіїзаторського підходу щодо виникнен­ня виховання є англійський філософ-соціолог Г. Спенсер і фран­цузький етнограф Ш. Летурно (кінець XIX ст.). Обидва відстоюва­ли вульгарно еволюціоністські позиції. При цьому доводили, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання є біологічним явищем, властивим всім жи­вим організмам: як хребетним, так і безхребетним. Зокрема, у книзі «Еволюція виховання у різних людських рас» III. Летурно пробує до­вести, що виховання виникло за межами людського суспільства,

тобто раніше, ніж з’явилася людина. На основі спостереження над тваринами Ш. Летурно робить висновок, шо виховання існує вже у тваринному світі: кішка вчить кошенят ловити мишей, а качка каченят — плавати. Отже, за Ш. Летурно, людина, з’явившись на світ, наслідує вже встановлені, підготовлені форми виховання.

Психологічиий підхід обґрунтував у кінці XIX ст. американсь­кий історик педагогіки П. Монро. Він визнав відмінність психіки людини від зоопсихіки. Тому позицію Ш. Летурно він піддавав кри­тиці. Разом з тим П. Монро вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. Таким чином, за П. Монро, наслі­дування є механізмом, сутністю виховного процесу. За даними су­часної психології, засобами наслідування діти дійсно привласню­ють досвід поведінки від батьків, але до 3-річного віку. Пізніше основним шляхом формування досвіду дітей стає управління ви­ховним процесом з боку батьків, вихователів. Тому наслідування лише частково може пояснити сутність виникнення виховання.

Автором релігійного підходу до виникнення виховання був ні­мецький історик педагогіки кінця XIX ст. К. Шмідт. Останній від­стоював позицію релігійно-ідеалістичного походження вихован­ня. За цим твердженням, у вихованні виявляється, насамперед, творча дія Духа Всемогутнього. У християнстві, як відомо, свяще- ною вважається Трійця (Бог — Отець, Бог — Син і Бог — Дух Святий). Останній і освячує здатність батьків виховувати своїх ді­тей. За Біблейською міфологією, у момент вигнання із Едему (Раю) перших людей — Адама і Сви, — Бог — Отець через Святого Духа надав їм здатності до виховання дітей.

Соціологічний підхід (трудовий) започаткований у другій поло­вині XIX ст. німецькими соціологами К. Марксом і Ф. Енгельсом. Останній у роботах «Роль праці в процесі перетворення мавпи в лю­дину» та «Походження сім ’ї, приватної власності і держави» пока­зав, що причиною виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей. У зв’язку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці та вміння керу­вати ними. Таким чином, лише з виготовленням знарядь праці у первісних людей з’являється потреба у передачі від старших по­колінь дітям знань та вмінь виробництва і користування знаряд­дями. Саме старші змушені передавати молодшим трудовий до­свід, щоб вижити в умовах боротьби з грізними силами природи. Завдяки праці, очевидно, за Ф. Енгельсом, біологічні передумови людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні.

В останні роки в новітній українській історико-педагогічній науці поступово утверджується соціокультурний підхід до виникнення виховання (А.М. Бойко, O.A. Дубасенюк, І.Д. Звєрєва, Л.Г. Коваль, М.В. Левківський, О.В. Сухомлинська). За цього підходу вихован­ня розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. А головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особистіс­тю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.

Виховання у первісному суспільстві

З історії відомо декілька етапів становлення первісної люди­ни. Зокрема, приблизно за 100 тис. років до нашої ери з’являється людина неандертальського типу, котра приблизно у 40 тис. році до н.е., трансформувалася у кроманьйонця. Період між 100 тис. і 40 тис. років до н.е. називають в історії та антропології дородо­вим періодом. Очевидно, що на цьому етапі про виховання вести мову ще було б не зовсім коректним.

Проте відомо, що з 40 до 20 тис. років до н.е. період розвитку первісних людей отримав назву раннього матріархату. За цих часів люди стали проживати родами. Основними засобами виживання були полювання та риболовля. При цьому молодші діти належали всьому роду. Виховання на цьому етапі ще не виділяється в особли­ву соціальну діяльність. За цих часів хлопчики супроводжували чо­ловіків на риболовлю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, виготовляти посуд та примітивний одяг, тобто займа­лися домашніми справами. Отже, на етапі раннього матріархату виховання було безпосередньо пов’язане з трудовою діяльністю.

У період раннього матріархату, що особливо важливо, вини­кає певна система звичаїв і традицій, а також ранні родоплемінні культи: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Природно, шо діти пізнавали сутність цих культів у процесі безпосередньої участі у їх виконанні, поряд з дорослими.

Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісно родова община у своє­му розвитку переходить до пізнього матріархату. У цей період відо­ме виготовлення значних знарядь праці та зачатки землеробства.

У зв’язку з розвитком знарядь праці старші (немічні) починають виконувати спеціальну соціальну роль — готувати дітей (окремо хлоп­чиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увага приділяється виконанню дітьми перших законів людського співжиття: табу і толіону. Табу з гавайської означає не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити собі. Толіон розуміється як закон кривавої помсти.

Першоосновам матріархату починають вчити хлопчиків й дів­чаток у цей період у перших навчальних закладах — «будинках молоді». Останні функціонували окремо для хлопчиків і дівчаток.

Доцільність вищеназваних закладів простежується й у період па­тріархату. Однак у зв’язку зі створенням моногамної сім’ї навчання у цих закладах починає доповнюватися домашнім вихованням.

На етапі патріархальної родової общини з’являються такі види діяльності, як мисливство, землеробство, скотарство та ремесло. Останнє дозволяло вдосконалювати знаряддя праці.

Загалом, трудове виховання підростаючого покоління цього періоду доповнюється знайомством з релігійними культами. У ро­зумінні первісних дітей та молоді формується уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Проте процес такого формування був досить довготривалим: спочатку «країна мертвих» знаходилася під землею, а на етапі землеробських культів її «переносять» у не­бо. Очевидно, заслуговує на увагу те, шо підростаюче покоління через примітивні культи привчали жити у злагоді з природою.

Отже, уже в умовах первісного суспільства спостерігається процес виховання як спеціальної соціальної діяльності, котра роз­ширюється відповідно до конкретних вимог тодішнього «вироб­ництва» засобів для виживання. Виховання конкретизувалося й що- до статі хлопчиків та дівчаток.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]