Тема VIII

ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ (XVI—XVII століття)

1. Загальна характеристика культури й освіти українського Відродження.

2. Виникнення братських шкіл. Острозька академія.

3. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.).

4. Система виховання лицаря-козака.

5. Навчальні студії й діяльність громадських об’єднань студентів в Києво-Могилянській Академії.

Література

1. Антология педагогической мысли Украинской ССР. — М., 1989.

2. Антонович Д. Українська культура: лекція Біднова В. «Школа й освіта в Ук­раїні». — K.: Либідь, 1993. — C. 40—71.

3. Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні: нариси / За ред. М.Д. Ярмаченка. — K., Рад. шк., 1991.

4. Кравець В. Історія Української школи і педагогіки. —Тернопіль, 1994.

5. Дроб’язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. — K.: Академія, 1997.

6. Історія педагогіки / За ред. М.В. Левківського, O.A. Дубасенюк. — Жито­мир, 1999.

7. Любар О.О. та ін. Історія української педагогіки / За ред. М.Г. Стельмахо- вича. — K.: ІЗМН, 2000.

8. Сбруєва A.A., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. —Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміни

Національна самосвідомість, Візантійська держава, гуманізм та реформація, Польсько-Литовська держава, протестантська і ка­толицька конфесійна школа, дідаскал, магістр, бакаляр, Часослов, Псалтир, Апостол, Октоїх, монастирські школи, «Библія руску», три класи — інфіми, граматики, синтаксис, братські школи, греко-візан- тійська культура, латина, слов’яно-греко-латинські школи, козацькі школи, кобзарі, лірники, козацька педагогіка, Київська братська школа, Лаврська школа, Києво-Могилянська Колегія.

культури; друга половина XVI — до середини XVII ст. — це пері­од, коли відбувався швидкий розвиток ремесел і торгівлі, посилю­валась роль міст, передусім як економічних і культурних центрів, зростала національна самосвідомість, антифеодальна і визвольна боротьба народних мас. На всіх цих етапах формувалася українсь­ка народність, утверджувалася система виховання.

Втративши свій культурний цвіт у боротьбі з монголо-татарсь- кою навалою, Київська Русь, її українські землі стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів.

Вже з середини XV століття українське вільне життя припини­лося і почалася боротьба проти литовських князів на релігійній основі, оскільки литовці прийняли католицьку віру поляків, що стало початком нещадного соціального, релігійного, культурного гноблення українців.

Католицькі вельможі присвоїли собі право призначати право­славних єпископів та архімандритів, причому часто осіб, які не від­повідали цим посадам, всіх римо-католицької віри переслідували. Значного удару зазнала також і освіта, яка була поставлена в нерів­ні умови із освітою в польських закладах, де вона була більш досту­пною, вигідною й престижною, що призвело до того, що до поль­ських шкіл, університетів потяглося чимало дітей української знаті, заможнішого міщанства, де вони отримували антиукраїнське вихо­вання. Українське селянство та незаможне міщанство міцно трима­лося своєї віри як запоруки збереження національності. Вони вчи­ли своїх дітей у церковних школах або у мандрівних дяків. Підруч­никами в цих школах служили церковні книги « Часослов», «Псалтир» та «Апостол». Як і раніше, найвизначніша література зберігалася при монастирях, хоча вітчизняної майже не з’являлося.

Відрив української знаті від основної маси населення, виро­дження, примітивізація православного духовенства спричинили гальмування розвитку української культури. Зовсім була відсутня в Україні національна середня і вища освіта. Полонізація україн­ського народу набула великого розмаху. Та саме колоніальний гніт розбудив національну свідомість українців.

Перше національне відродження України XVI—XVII ст. почало­ся з організації міських братств, створюваних православними міща­нами та шляхтою, духовними особами і козаками, які ставили своїм завданням розвиток громадянської свідомості, здобуття та охорону прав народу, Усі прогресивно настроєні мешканці добре розуміли, що благородній меті найкраще слугуватиме освіта, тобто школа.

6 жовтня і596 р. відбувся Берестейський собор, результатом якого стало підписання унії з Римом, що дозволило збереїти в умо­вах латинізації та полонізації східний обряд, пробудити націона­льну свідомість українців, захистити українську мову, створити умови для появи національної інтелігенції, ця унія дала народові національну церкву, національні уніатські школи. Уніатські шко­ли орієнтувалися на західну педагогіку і давали для того часу не­погані знання; навчання проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і реформа­цію, послаблюючи цим самим позиції Ватикану в Західній Європі. В XVII столітті в Речі Посполитій набув поширення радикально- реформаційний рух так званих соціиіан. Намагаючись раціоналіс­тично підійти до релігії, соцініани заперечували ряд важливих дог­матів християнства, припускались вільного трактування Біблії, ви­ступали проти церковної ієрархії, чернецтва, поклоніння іконам і святим. Реформація певною мірою вплинула на появу так званих протестантських шкіл, які через освіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них були соцініанські й кальвініст­ські навчальні заклади (Хмільник, Гоща, Берестечко, Кисилин).

«За віру і волю!» — було гаслом нашого середньовіччя. Завдя­ки усвідомленню цієї ідеї починається створення будівельних ком­плексів, які включали церкву, школу, друкарню, шпиталь; турбу­ватися про них стало обов’язком. Таким чином, духовність, про­світа, моральність, склавши нерозривну триєдність, лягли підмурком вітчизняного Ренесансу.