2. Характеристика освітньої системи у Франції

Для системи освіти Франції характерний високий рівень централізації: навчальні плани та програми, розпорядок шкільно­го життя, призначення та звільнення педагогічного персоналу де­тально регламентується урядовими циркулярами та інструкціями.

Всіма навчальними закладами керує міністерство національної освіти. Територія країни поділена на 19 академій (навчальних окру­гів), які включають в себе по кілька департаментів. Принцип сво­боди освіти дає право на відкриття приватних навчальних закладів, більшість з яких знаходиться під контролем церкви. В приватних школах навчається близько 20 % від загальної кількості учнів.

Система народної освіти Франції складається із закладів до­шкільного виховання, загальноосвітньої школи, професійно-тех­нічної та вищої освіти. Шкільне навчання починається у 6 років і продовжується до 18. Перші п’ять років діти навчаються у почат­ковій школі, після якої їх автоматично переводять до першого 4-річного циклу середньої школи — неповної середньої школи, що є обов’язковою. Після її закінчення учні переходять до «корот­кого» або «довгого» варіанту другого циклу середньої освіти. «Ко­роткий» являє собою професійну підготовку без права на продов­ження навчання у вузах. «Довгий» — це гри старших класи ліцею, де після успішної здачі державних екзаменів випускники отриму­ють диплом бакалавра, що відкриває шлях до вищої освіти.

Дошкільне виховання здійснюється у «материнських школах» (ди­тячих садках) та в «класах для малюків» (підготовчих курсах при

Навчання у початковій школі починається у 6 років. Після її закінчення учні отримують направлення-рекомендацію до певно­го типу середньої школи, де містяться відомості про фізичний та психічний розвиток дитини, її успішність, поведінку та здібності, схильність до практичних або теоретичних занять.

Гімназія дає найбільш повноцінну, фундаментальну середню освіту. Існують різні спеціалізовані типи гімназій: класичні, при­родничо-математичні, соціально-економічні, музичні, педагогіч­ні, музично-педагогічні, спортивні, сучасних мов та жіночі гімна­зії. У всіх типах гімназій вивчають німецьку мову, історію, геогра­фію, соціологію, релігію, фізику, біологію, хімію, першу іноземну мову — латину або німецьку, другу — англійську, третю — одну

з скандинавських або російську; у класичних гімназіях вивчають ще грецьку або давньоєврейську.

Диференціація навчання починається з 5 класу, найбільш ін­тенсивно вона здійснюється у старших класах: на профілюючі предмети відводиться третина навчального часу. З 11 класу гімна­зисти мають право вільного вибору форм та змісту навчання.

Основна школа лає неповну середню освіту. Її випускники піс­ля закінчення обов’язкового 9 класу (існує ще 10-й — необов’яз­ковий) переходять, як правило, до системи професійної освіти. Відмінна успішність в основній школі дає право після закінчення 10 класу перейти до старшого ступеня гімназії. Однак такі випад­ки є дуже рідкими у зв’язку з низьким рівнем підготовки, який дають такі школи.

Реальна школа дає загальну освіту (5—6-річну) та робітничу професію найвищої кваліфікації. Навчання диференціюється за професійною ознакою. Існують такі профілі: природничо-матема­тичний, іноземних мов, соціально-історичний, домашнього гос­подарства, музичний.

На особливу увагу заслуговують нові типи середніх шкіл — Реальна школа, які до 1985 р. існували як експериментальні. У та­ких школах активно застосовують нові, прогресивні методики на­вчання та виховання, що сприяють максимальному розвитку здіб­ностей учнів. В цілому існування власної оригінальної педагогіч­ної концепції, яка реалізується шляхом творчих зусиль усього педагогічного колективу, є характерною рисою діяльності значної кількості німецьких шкіл.

При існуванні кількох типів середніх шкіл кордони між ними досить розмиті: є багато варіантів переходу з одного типу школи до іншого.

Вища освіта. Перший німецький університет був заснований у 1386 р. у Гейдельберзі. У середньовіччі на території Германії універ­ситетів було більше, ніж у всіх інших країнах Європи разом узятих.

Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичній теорії В. Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококвалі­фікованих спеціалістів. Його головна мета — сприяти гармоній­ному розвитку особистості, забезпечувати на високому рівні за- гальнонаукову освіту.

Сьогодні до вищих навчальних закладів ФРН приймають всіх, хто успішно здав екзамени на атестат зрілості. Традиційною особ­ливістю організації навчального процесу є академічна свобода: студент самостійно визначає для себе зміст освіти та тривалість навчання. Результатом такої свободи часто стає подовження стро­ків навчання (як правило, університетський курс розрахований на

4. роки), часта зміна спеціальностей, великий відсів студентів (до 25 %), що приносить державі великі збитки. В сучасних умовах обговорюється пропозиція ввести чітко визначені строки навчан­ня для всіх спеціальностей. Важлива роль відводиться індивідуалі­зації навчання. Від 50 до 70 % обсягу навчальної роботи відво­диться на самостійну роботу студентів.