Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Zvilnennya_vid_pokarannya_z_viprobovuvannyam (5...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
52.12 Кб
Скачать

29

Звільнення від покарання з випробовуванням

Вступ

Розділ 1. Сутність інституту покарання

Розділ 2. Загальна характеристика звільнення від покарання з випробуванням

Розділ 3. Підстави та наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням

Розділ 4. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. За наявності визначених у КК України підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом (крім звільнення від покарання на підставі Закону України "Про амністію" чи акта про помилування - частина 1 статті 74 ККУ).

Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним (важка хвороба засудженого) чи недоцільним (давність виконання обвинувального Вироку). Звільнення від покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним.

КК України передбачає різні види звільнення від покарання. Їх частіше за все об'єднують у дві групи: звільнення безумовне і звільнення умовне.

При безумовному звільненні перед особою не ставляться які-не-будь вимоги в зв'язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов'язане з пред'явленням особі визначених Законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку. Їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання.

До умовного звільнення від покарання належать: звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75-79 ККУ), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (стаття 81 ККУ), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 ККУ); до безумовних - звільнення від покарання на умовах частини 4 статті 74 і статті 49 КК України, звільнення у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (стаття 80 ККУ), заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (стаття 82 ККУ), звільнення від покарання за хворобою (стаття 84 ККУ).

Дослідженням висвітленої у курсовій роботі проблеми займалися свого часу відомі радянські криміналісти, а зараз нею займаються вітчизняні спеціалісти та криміналісти. Відомими серед них є: В.А. Клименко, Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, І. Петрухін, А. Коновець, А.С. Михлин, А.В. Наумов, А. Санніков.

Предмет дослідження в курсовій роботі - суспільні відносини, які з'являються в процесі застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням.

Об'єкт дослідження – наукові праці сучасних вітчизняних спеціалістів та криміналістів.

Мета дослідження – розкрити, проаналізувати, дослідити та описати суть застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням за сучасних умов розвитку кримінального права України.

Завдання – розкрити, проаналізувати та дослідити порядок і умови застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням за сучасних умов розвитку кримінального права України, а також описати їх (порядок і умови), використовуючи при цьому галузеву термінологію.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Загальний обсяг роботи вміщено на 30 листках, з використанням 23 джерел літератури.

Розділ 1. Сутність інституту покарання

Протягом тривалого часу в Україні спостерігається криза законодавства, що регламентує практику призначення і застосування покарання. Вона полягає у довготривалій консервативності наукових поглядів на покарання і окремі його види, які відображаються у вузькому, догматичному кримінально-правовому підході, абсолютизації позбавлення волі, як окремого і основного виду покарання, який не тільки ізолює засуджену особу, але й виправляє (перевиховує) її, попереджує злочини і є „ефективним” засобом боротьби зі злочинністю, сприяє її „викоріненню”.

Актуальністю теми є те, що в теорії кримінального права визначення покарання є однією із центральних проблем, що детально досліджена в юридичній літературі. Теоретичні проблеми кримінальних покарань є предметом досліджень і вітчизняних, і зарубіжних учених.

Серед них можна виділити, зокрема, такі проблеми:

  • покарання як мінливий кримінально-правовий інститут;

  • визначення поняття покарання та система покарань;

  • соціальної зумовленості кримінальних покарань;

  • досліджень функцій, ролі, значення покарання;

  • вирішення питання про організацію покарання;

  • формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання;

  • соціально-правові проблеми застосування позбавлення волі

Покарання у будь-якій суспільній формації, по суті, було засобом охорони суспільства від злочинних посягань. У процесі історичного розвитку змінюється сутність покарання і його зміст. Оскільки покарання – історично мінливий кримінально-правовий інститут, то в процесі історичного розвитку він також розвивався і змінювався, відповідаючи певному суспільному ладу, поглядам та інтересам основних соціальних груп суспільства.

Незважаючи на чималу кількість праць, присвячених проблемі соціальної зумовленості кримінальних покарань, вона поки що залишається не повністю розкритою і до кінця не розробленою. Однією з основних причин цього є, з одного боку, безмежні й практично невичерпні можливості в пізнанні оточуючого нас світу, з іншого боку – те, що кожний історичний період, кожне покоління висуває свої вимоги, демонструє свій власний погляд на досліджувані питання та найбільш ймовірні шляхи, способи й методи їх вирішення, використовуючи і воднораз заперечуючи досвід, накопичений попередньою епохою, поколінням.

Для розкриття механізму соціальної зумовленості системи кримінальних покарань потрібен більш точний і досконалий науково-дослідний інструментар, ніж просто візуальне порівняння та аналіз видимих розбіжностей багатофакторних явищ і процесів, які, як правило, дуже важко чи майже неможливо з достатньою глибиною уявити собі, тим більше проаналізувати.

Дослідження покарання має охоплювати дослідження тих реальних функцій, які воно виконувало протягом людської історії. Встановивши основні властивості покарання, роль, яку виконувало покарання в різні історичні періоди в різних правових системах, можна зрозуміти його сутність і поставити завдання, які воно здатне вирішувати, та відкинути ті завдання, виконати які покарання не здатне без зміни самої його сутності.

Вирішення питання про організацію покарання залежить не лише від побудови самої системи покарань, а головним чином від того, за яких умов державного життя, духовних і матеріальних сил держави і народу здійснюється організація каральної діяльності та під впливом яких факторів перебуває державна влада, що організує і проводить таку діяльність.

Основною тенденцією боротьби зі злочинністю, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, спаду виробництва, зниження життєвого рівня людей, має бути, з одного боку, більш жорстка каральна діяльність щодо насильницької злочинності, тяжких і особливо тяжких злочинів з боку мафіозних і корумпованих злочинців, а з іншого — пом'якшення покарання щодо злочинів невеликої тяжкості.

Визначення поняття системи покарань не є ідеальним. Робилось чимало спроб його вдосконалення вченими та практиками.

Очевидно, що склад покарання дозволяє на якісно новому рівні досить повно, всебічно й глибоко за допомогою об'єктивних і суб'єктивних ознак описати як конкретне покарання, так і їх групу, чи множину. Введення поняття складу покарання дозволяє вирішити інше завдання, яке було сформульоване у зв'язку з реформуванням визначення системи кримінальних покарань як системи і полягало у тому, що треба було досить повно охарактеризувати й схематично описати кожен елемент системи кримінальних покарань і всіх їх у цілому.

Можна припустити, що в основі багатьох непорозумінь, які дають підстави для критики, а також недостатнього взаєморозуміння між різними авторами, нерідко лежать розбіжності у використанні ними понятійно-категорійного апарату та його тлумаченні. Інакше кажучи, на практиці, у літературних джерелах частими є випадки, коли автори розмовляють «різними» мовами, навіть тоді, коли вживають одні й ті самі слова та словосполучення, надаючи їм свого власного змісту та значення, або використовуючи розмовно-побутове тлумачення цих слів, яке, на жаль, не завжди співпадає з науковим і не є загальновживаним у літературі.

Таким чином, в теорії кримінального права визначення покарання є однією із центральних проблем, що детально досліджена в юридичній літературі.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]