46. Суспільний прогрес та його критерії. Шляхи розвитку суспільства.

Посилаючись на складність ситуації, деякі філософи - песимісти взагалі заперечують існування суспільного прогресу. З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння прогрес існує об'єктивно, незважаючи на наявність в ньому серйозних протиріч /економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо /. Об'єктивною причиною соціального прогресу є саме характер суспільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і заявляється, носить тимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес. Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, епох, поворотних моментів тощо. Прогрес буває двох типів - прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами суспільства. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи з об'єкта пригноблення, експлуатації в суб'єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу /наприклад, боротьба за перемогу ринкових відносин в Україні та країнах СНД/.

.Для iсторико-фiлософського вивчення процесу розвитку сус¬пiльства К. Марксом була введена така важлива категорiя, як су¬сniльно-економiчна формацiя (СЕФ). Вона виражае тип суспiльс-твa,щохарактеризуєтьсясвоїм способомвиробництва i вiдповiдними йому виробничими вiдносинами. Суспiльству вiдомi такі типи формацiй: первiсний i рабовласницький лад, феодалiзм, капіталізм, комунiзм (перша стадiя - соцiалiзм), постiндустрiальнi країни i посткомунiстичний лад (головним чином для країн СНД).

47. Філософське розуміння проблеми добра і зла.

За своїм змістом добро та зло – дві сторони однієї медалі. Вони взаємовизначені і у цьому рівні. Людина пізнає зло, оскільки має визначене уявлення про добро: вона починає цінувати добро, пізнавши на власному досвіді, що таке зло. Не можна бажати тільки добра, неможливо у повному обсязі відгородитися від зла, не ризикуючи у той чай втратити добро. Існування зла інколи уявляється деякою мірою умовою або неодмінним супутником обставин існування зла.

Добро та зло пов’язані тим, що взаємозаперечують одне одного. Вони існують на Землі, як існують світло і тінь, ці поняття відносні у їх відповідності до моральних ідеалів як зразкам досконалості або добра. Але протилежність добра та зла абсолютна. Ця протилежність реалізується через людину: її рішення та оцінки.У з'ясуванні природи добра і зла було б марно шукати їх побутову основу. Як людська якість добро, тобто доброта, виявляється в милосерді, любові, а зло, тобто злісність, у ворожості, насильстві.

Добро і зло змістовно діалектично взаємовизначені і пізнаються в єдності одне через інше. Але в житті повне використання цього принципу небажане або навіть шкідливо тому, що "проба" одну з понять без знання іншого може принести абсолютно протилежний результат від очікуваного. Для готовності опору злу недостатньо розуміння зла і протистояння злу; само по собі це не приведе до добра. Недостатньо вивчити дорогу в Пекло, щоб потрапити у Рай, хоча цю дорогу треба знати обов'язково, щоб не опинитися на ній у своїх благих намірах, пам'ятаючи відому приказку: "Благими намірами викладена дорога в Пекло". Добро і зло не просто взаємовизначені, а вони залежать один від одного: добро практично затверджується у відкиданні зла. Іншими словами, дійсне добро - це діяння добра, тобто чеснота, як практичного і діяльного виконання людиною осудних йому мораллю вимог.