- •Філософія і її гуманістичний зміст та призначення
- •Функції філософії, їх зміст і особливості.
- •Поняття світогляду, його історичні типи.
- •Світогляд людини і його класифікація по світосприйняттю і світо відображенню.
- •Проблеми людини у давньоіндійській філософії.
- •Проблеми влади і управління у давньокитайській філософії. Конфуціанство.
- •Філософія епохи Середньовіччя і її особливості.
- •Філософія Нового часу, її передумови і особливості.
- •Нові методи пізнавального процесу в епоху Нового часу.
- •Епоха Відродження. Проблема добра і зла у філософії Вольтера і Руссо.
- •Діалектичне вчення у філософії г.Гегеля і л.Феєрбаха.
- •Проблеми суспільного розвитку у філософії марксизму.
- •Російська філософія. Дуалістичні ідеї м.Ломоносова.
- •Філософські ідеї російських мислителів в.Соловйова і м.Бердяєва.
- •Розвиток західної філософії у 20 ст., передумови та основні напрямки.
- •Зародження філософської думки в Україні в епоху Київської Русі.
- •Розвиток філософської думки в Україні в період 16-18 ст.
- •Філософські ідеї мислителя ф.Прокоповича. Теорія «освіченого абсолютизму» та її суспільне значення.
- •Києво-Могилянська академія – центр науково-філософської думки в Україні.
- •Філософські погляди українського мислителя г.Скороводи. Теорія «спорідненої праці» та її суспільне значення.
- •Розвиток української філософської думки в кінці 19 – початок 20 ст. Філософські ідеї у творчості т.Г.Шевченка.
- •Розвиток української філософської думки в кінці 19 – початок 20 ст. Філософські ідеї у творчості і.Я.Франка.
- •Розвиток української філософської думки в кінці 19 – початок 20 ст. Філософські ідеї у творчості л.Українки.
- •Філософське розуміння світу, його єдність і різноманітність.
- •Матерія як об’єктивна реальність. Основні форми матерії та її особливості.
- •Простір і час як атрибути матерії, їх спільні ознаки і відмінності.
- •Рух як загальна форма існування матерії. Характеристика основних форм руху матерії.
- •Поняття свідомість, її сутність і структура.
- •Пізнавальна діяльність людини. Основні закономірності пізнавального процесу.
- •Чуттєва сутність пізнання, її форми і особливості.
- •Раціонально-логічна ступінь пізнання, її форми і особливості.
- •Практична ступінь пізнання. Практика як основа пізнання і критерії істини.
- •Істина як ціль і результат пізнання. Категорії абсолютної і відносної істини і їх взаємозв’язок.
- •Діалектичне філософське вчення про загальний розвиток і взаємозв’язок матеріального світу.
- •Принципи і закони діалектики, їх зміст і особливості.
- •Закон єдності і боротьби протилежностей в сфері природи і суспільних відносин.
- •Закон взаємного переходу кількісних змін у нові якісні утворення
- •Закон заперечення запереченню і його прояви у сфері природи і суспільних відносин.
- •Значення принципів і законів діалектики у науково-філософському розумінні оточуючого світу.
- •Суспільні відносини як соціальна форма руху матерії. Матеріальна і духовна сфери і їх взаємозв’язок.
- •Спосіб виробництва як основа розвитку суспільства. Його структура.
- •Закон відповідності виробничих відносин характеру і рівень розвитку продуктивних сил.
- •Наука як вища форма пізнання. Роль і її значення у формуванні наукового світогляду.
- •Суспільна свідомість і її структура.
- •Суспільний прогрес та його критерії. Шляхи розвитку суспільства.
- •Філософське розуміння проблеми добра і зла.
- •Філософське розуміння проблеми життя і смерті.
- •Свобода і відповідальність людини як необхідна умова існування людини і суспільства.
- •Філософське переконання особи: матеріалістичні і ідеалістичні погляди людини.
- •Порівняльна характеристика філософських ідей ф.Прокоповича і г.Скороводи.
- •Філософія і сенс мого життя.
- •Розвиток української філософії в діаспорі. Філософські погляди д.Донцова, о.Чижевського і о.Кульчицького.
- •Соціальна структура суспільства. Класи і соціальні групи.
- •Глобальні проблеми людства,їх причини і необхідність вирішення.
- •Релігія як специфічна форма філософського мислення.
- •Антична філософія. Філософські ідеї Мілетської школи і їх значення.
- •Матеріалістичні погляди в епоху античності у філософії Сократа, Демокріта, Епікура.
- •Філософські погляди Платона і Арістотеля. Розходження їх думок і пояснень.
- •Актуальність і суспільна значимість філософських ідей античної філософії.
Діалектичне філософське вчення про загальний розвиток і взаємозв’язок матеріального світу.
Діалектичне вчення, яке було започатковане представниками німецької класичної філософії являє собою сукупність або систему принципів, законів і категорій, які розкривають і пояснюють найбільш загальні закономірності буття та існування оточуючого світу.
Поняття діалектики походить від грецького dialectica techne – техніка бесіди, уміння вести усперечку. Це поняття вживається у філософії у різних значеннях. Від початку воно позначало шлях, рух, роздуми від одних тверджень, що розділяють співрозмовників, до інших, що згладжують теоретичні судження співрозмовників, і їхні погляди зближуються, стаючи правильнішими. Сократ розумів сутність діалектики як мистецтво віднайдення істини шляхом зіткнення та узгодження різних та протилежних поглядів. Сократ був філософом особливим – це полягало в тому, що він вчив діалектиці публічно, на вулиці та площі, не брав платні, не лишив по собі жодного писаного твору з діалектики. Тільки Платон розвинув та узагальнив вчення Сократа – діалектику. Платон вперше показав сутність діалектики як особливої філософії, що старається знайти єдине в багато чому. Вперше намагався створити теорію категорій мислення. Геґель створив насамперед струнку логічно побудовану систему категорій та законів діалектики. У Геґеля розглянутий рух категорій:”Ніщо перетворюється на дещо”. Відбувається відновлення духу. Природа виникає як іншобуття духу. Природа, як втілення духу, розвивається. Дух, втілений у природі або людині, приходить у пізнанні самого себе. І виникає абсолютна істина, вона ж – філософія великого Геґеля. Маркс енд Енгельс створили інакшу діалектику. Якщо у Геґеля одна одній суперечать думки, то у Маркса розвиток є нескінченний, усе, що існує, підлягає руйнації.
Принципи і закони діалектики, їх зміст і особливості.
Діалектичне вчення ґрунтується на таких принципах:
Принцип руху – пояснює, що загальною і єдиною формою існування та розвитку явищ і подій оточуючого світу є рух, зміни, перетворення. У філософському розумінні рух розглядається не як просте переміщення в просторі, а як перехід в іншу форму, в інший стан існування. Тому що спокій є поняття відносне одного предмета до іншого.
Принцип взаємодії і взаємозв’язку – пояснює, що загальною, постійною формою існування є постійний взаємозв’язок та взаємодія. Це означає що кожне явище природи чи подія в суспільстві слід розглядати одночасно як наслідок попередніх змін та обставин і одночасно як причину наступних змін. Взаємозв’язок і взаємодія визначає такі категорії зв’язку:
Суттєві – така категорія зв’язків, які є обов’язковими, закономірними, без яких ні явище природи, ні подія в суспільстві не можуть відбуватись чи розвиватись, та які дають можливість пізнати істину.
Несуттєві – які є випадковими, незакономірними, без яких чи явище чи подія все рівно відбудеться, але в інших проміжках часу.
Тільки через суттєву категорію зв’язків можна пізнати і визначити закономірність або закон.
Закон є філософське поняття, яке являє собою сукупність або систему суттєвих, об’єктивних і загальних зв’язків, які характеризуються стабільністю, повторюваністю і послідовністю.
Закон як загальний зв’язок існує таких типів:
Окремі, специфічні, особливі – це ті закони, які діють і проявляються в природі в якійсь одній сфері, а в суспільстві – на певному етапі розвитку (наприклад закон Ома діє тільки в електриці)
Загальні – це ті закони, які проявляються, діють і властиві або в цілому в сфері природи або в суспільстві. (наприклад в природі закон збереження речовини)
Узагальнюючі – властиві і проявляються в цілому і в сфері природи і в сфері суспільства. До них відноситься три закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількості в нову якість та закон заперечення запереченню.
