- •Філософія і її гуманістичний зміст та призначення
- •Функції філософії, їх зміст і особливості.
- •Поняття світогляду, його історичні типи.
- •Світогляд людини і його класифікація по світосприйняттю і світо відображенню.
- •Проблеми людини у давньоіндійській філософії.
- •Проблеми влади і управління у давньокитайській філософії. Конфуціанство.
- •Філософія епохи Середньовіччя і її особливості.
- •Філософія Нового часу, її передумови і особливості.
- •Нові методи пізнавального процесу в епоху Нового часу.
- •Епоха Відродження. Проблема добра і зла у філософії Вольтера і Руссо.
- •Діалектичне вчення у філософії г.Гегеля і л.Феєрбаха.
- •Проблеми суспільного розвитку у філософії марксизму.
- •Російська філософія. Дуалістичні ідеї м.Ломоносова.
- •Філософські ідеї російських мислителів в.Соловйова і м.Бердяєва.
- •Розвиток західної філософії у 20 ст., передумови та основні напрямки.
- •Зародження філософської думки в Україні в епоху Київської Русі.
- •Розвиток філософської думки в Україні в період 16-18 ст.
- •Філософські ідеї мислителя ф.Прокоповича. Теорія «освіченого абсолютизму» та її суспільне значення.
- •Києво-Могилянська академія – центр науково-філософської думки в Україні.
- •Філософські погляди українського мислителя г.Скороводи. Теорія «спорідненої праці» та її суспільне значення.
- •Розвиток української філософської думки в кінці 19 – початок 20 ст. Філософські ідеї у творчості т.Г.Шевченка.
- •Розвиток української філософської думки в кінці 19 – початок 20 ст. Філософські ідеї у творчості і.Я.Франка.
- •Розвиток української філософської думки в кінці 19 – початок 20 ст. Філософські ідеї у творчості л.Українки.
- •Філософське розуміння світу, його єдність і різноманітність.
- •Матерія як об’єктивна реальність. Основні форми матерії та її особливості.
- •Простір і час як атрибути матерії, їх спільні ознаки і відмінності.
- •Рух як загальна форма існування матерії. Характеристика основних форм руху матерії.
- •Поняття свідомість, її сутність і структура.
- •Пізнавальна діяльність людини. Основні закономірності пізнавального процесу.
- •Чуттєва сутність пізнання, її форми і особливості.
- •Раціонально-логічна ступінь пізнання, її форми і особливості.
- •Практична ступінь пізнання. Практика як основа пізнання і критерії істини.
- •Істина як ціль і результат пізнання. Категорії абсолютної і відносної істини і їх взаємозв’язок.
- •Діалектичне філософське вчення про загальний розвиток і взаємозв’язок матеріального світу.
- •Принципи і закони діалектики, їх зміст і особливості.
- •Закон єдності і боротьби протилежностей в сфері природи і суспільних відносин.
- •Закон взаємного переходу кількісних змін у нові якісні утворення
- •Закон заперечення запереченню і його прояви у сфері природи і суспільних відносин.
- •Значення принципів і законів діалектики у науково-філософському розумінні оточуючого світу.
- •Суспільні відносини як соціальна форма руху матерії. Матеріальна і духовна сфери і їх взаємозв’язок.
- •Спосіб виробництва як основа розвитку суспільства. Його структура.
- •Закон відповідності виробничих відносин характеру і рівень розвитку продуктивних сил.
- •Наука як вища форма пізнання. Роль і її значення у формуванні наукового світогляду.
- •Суспільна свідомість і її структура.
- •Суспільний прогрес та його критерії. Шляхи розвитку суспільства.
- •Філософське розуміння проблеми добра і зла.
- •Філософське розуміння проблеми життя і смерті.
- •Свобода і відповідальність людини як необхідна умова існування людини і суспільства.
- •Філософське переконання особи: матеріалістичні і ідеалістичні погляди людини.
- •Порівняльна характеристика філософських ідей ф.Прокоповича і г.Скороводи.
- •Філософія і сенс мого життя.
- •Розвиток української філософії в діаспорі. Філософські погляди д.Донцова, о.Чижевського і о.Кульчицького.
- •Соціальна структура суспільства. Класи і соціальні групи.
- •Глобальні проблеми людства,їх причини і необхідність вирішення.
- •Релігія як специфічна форма філософського мислення.
- •Антична філософія. Філософські ідеї Мілетської школи і їх значення.
- •Матеріалістичні погляди в епоху античності у філософії Сократа, Демокріта, Епікура.
- •Філософські погляди Платона і Арістотеля. Розходження їх думок і пояснень.
- •Актуальність і суспільна значимість філософських ідей античної філософії.
Практична ступінь пізнання. Практика як основа пізнання і критерії істини.
Практика – це основа пізнання і критерій істини, як єдине джерело, тому що тільки на практиці ми остаточно завершуємо пізнання про щось. Критерієм істини має бути практика. Вона різноманітна – від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою. Практика історично розвивається, а тому виступає і як абсолютний і як відносний критерій. Абсолютність полягає в тому, що іншої перевірки, окрім як на практиці, не буває. Те, що не підтверджується історичною практикою людей, має бути відкинуте. Відносна характеристика: розвиток, вдосконалення самої практики. Діалектичний підхід – критерій практики як критерій істини.
Форма практики – міра засвоєння предмета:
- наукова - Науковий експеримент, що ставиться в НДІ.;
- соціально-політична - Практика соціальних відносин між людьми всередині соціуму, гарантія роботи та гідної оплати;
- виробнича - Практика виробництва матеріальних благ, що необхідні для існування людей.
- Індивідуальна, особиста, побутова практика.
Його форми:
Безпосередня діяльність людини, яка буває фізична або розумова
Досвід як сума накопичених знань.
Істина як ціль і результат пізнання. Категорії абсолютної і відносної істини і їх взаємозв’язок.
Ціллю і метою пізнання є істина – філософська категорія, яка являє собою сукупність систем, ідей, теорій, які точно і правильно відображають реальність і дійсність. Основна проблема – як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об’єктам, які постійно розвиваються.
Характеристики:
- об’єктивність,
- абсолютність;
- відносність;
- конкретність;
- перевірка практикою
Кожна істина є суб’єктивною за формою і об’єктивною за своїм змістом.
Істина як ціль пізнання буває:
Абсолютна – є та категорія, яка має повну, остаточну, завершену форму пізнання. Вона не потребує доповнення чи уточнення
Відносна – дає неповне, нечітке пізнання, немає завершеної форми, як правило потребує доповнення чи уточнення.
Тому процес пізнання фактично здійснюється шляхом від відносності, тобто частково, до абсолютності, до повного.
Важливою характеристикою істини є її конкретність, оскiльки абстрактної істини нема. Це означає, що iстиннiсть будь-якого положення, оцiнка i таке iнше повиннi встановлюватися з урахуванням усiєї сукупностi факторiв, умов, особливостей мiсця, часу, етапу iсторичного розвитку, внутрiшнiх i зовнiшнiх обставин. Одне й те ж саме положення може бути — i буває — як правильним, так i хибним — залежно вiд конкретних обставин. Принцип конкретностi потребує всебiчного вивчення предмета в його розвитку, виявлення властивих йому внутрiшнiх i зовнiшнiх протирiч. При цьому зв’язок понять, що вiдображають сутнiсть предмета, має вiдповiдати об’єктивним зв’язкам його самого. Правильно застосований системний пiдхiд в органiчнiй єдностi з вивченням процесiв дiалектичного розвитку — одна з суттєвих умов пiзнання конкретної iстини.