Питання 18
Територія Гетьманщини наприкінці XVII ст. охоплювала Лівобережну Україну та Київ з навколишньою місцевістю.До травня 1686 р. Запорозька Січ підпорядковувалась адміністрації Польщі та Росії.За договором про "Вічний мир" від 26 квітня (6 травня) 1686 p., Польща відмовилася від протекторату над Січчю.Від середини XVII ст. і до 80-х років XVIII ст. на Гетьманщині й до 1765 р. на Слобожанщині зберігалися особливі збройні сили-козацьке військо. Найбільшу групу становили "городові" козаки. Кількість їх протягом другої половини XVII — XVIII ст. була різною: формально — від 20 до ЗО тисяч, фактично — до 55—89 тисяч.В 70-ті роки XVII ст. були сформовані "охотницькі" (наймані) полки, які використовували переважно для придушення народних виступів.У липні 1765 р. маніфестом Катерини II замість розформованих слобідських полків були створені чотири гусарських та один уланський полки.Гетьманщина була старшинсько-козацькою республікою, в якій старшина й козацтво становили елітарну верхівку, що користувалася привілеями й перевагами республіканського правління.Військовий характер держави зберігався майже до кінця XVIII ст., породжуючи численні проблеми.Польська влада фактично не визнавала автономних прав правобережних гетьманів українського козацтва на території Волині, Київщини й Поділля.1713 р. внасл російсько-турецького договору про мир південний кордон Туреччини пройшов між річками Орель і Самара.У 1745 р. Колегія іноземних справ Росії визнала, що державні кордони з Польщею остаточно не встановлені.До 1754 р. існували внутрішні кордони між Росією та Гетьманатом.
Питання 19
Скинення з гетьманства І. Самойловича і вибори на козацькій раді в Коломаці у липні 1687 р. гетьманом Лівобережної України генерального осавула став І.Мазепа(бл. 1639–1709).При обранні нового гетьмана були укладені «Коломацькі статті» – договірні умови між старшинами і урядом Росії. Вони суттєво посилювали владу царату на українських землях.Він увів нову категорію козацької старшини – бунчукових товаришів.У проведенні внутрішньої політики гетьман спирався на козацьку старшину– роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність.За роки правління він став одним з найбагатших феодалів Європи.Ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння були збудовані й відреставровані понад 20 великих православних храмів, чимало монастирів, споруд для Києво-Могилянської колегії та ін. Він надавав матеріальну допомогу спудеям.Зі сприяння Мазепи старшина, шляхта й монастирська влада різними способами перетворювали козаків на своїх підданих. Майнова нерівність козацтва була узаконена в 1698 р.: залежно від матеріального становища їх розділили на виборних і підпомічників.Був у дружніх стосунках з російським царем Петром І, Зі своїм військом Мазепа брав участь у походах Росії проти Туреччини.1700 р. Петро І, уклавши мир з Туреччиною,почав Північну війну зі Швецією.В ході війни зі шведами Петро І почав висувати вимоги до України: замість захисту власних земель від поляків, татар і турків – битися зі шведськими арміями в Лівонії, Литві, Центральній Польщі. Вже 1700 р. для ведення бойових дій проти шведів було відправлено 17 тис. козаків. Війна вимагала величезних коштів, тому гетьманська адміністрація постійно запроваджувала нові податки. Це збільшувало соціальну напруженість в українському суспільстві.Остаточно наважився шукати іншого покровителя для України Мазепа.Мазепа й зробив свій історичний вибір, почавши переговори зі Швецією.У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.Поразка І. Мазепи зумовлена ще декількома причинами: відсутністю підтримки його політики широкими народними масами; незавершеністю процесу формування молодої політичної еліти України; військовою поразкою союзника Мазепи — короля Швеції Карла XII.Тільки неймовірний збіг обставин міг забезпечити успіх намаганню Мазепи протистояти російському царю. Більшість зовнішніх і внутрішніх чинників зумовлювали неминучість його поразки. До них передусім належать: розчленованість українських земель між Росією і Польщею, що спричиняло відмінності в політичній орієнтації української еліти, соціальних верхів, духовенства, народних мас на Схід і Захід; відсутність чітких планів щодо майбутнього України в основних геополітичних суперників Росії;цілеспрямоване руйнування Москвою української державності, ослаблення ролі гетьмана у внутрідержавному житті, розбрат, конфлікти серед козацької старшини, а також між старшиною і гетьманом (конфлікт Мазепи з фастівським полковником С. Палієм);обмеженість соціально-політичної бази через недовіру до Мазепи значної частини козацтва у зв'язку з його "дружбою з царем" (хоч це свідчило, що він був гнучким і вмілим політиком); невдоволення серед селянства, яке вважало його панським, старшинським гетьманом;духовно-моральний надлом українського народу, зневіра в результативність боротьби за свою державність;недостатність зусиль щодо консолідації української військово-політичної еліти, неефективна протидія політиці московського царя, спрямованої на розкол українського суспільства, використання при цьому релігійного чинника.Найважливіші політичні наслідки поразки І. Мазепи полягають у тому, що український народ вкотре відчув, що таке бути "під царем"; усвідомив ціну "союзу" з Московщиною, позбувся ілюзій щодо подальшого збереження своїх вольностей і прав; отримав ще один гіркий урок, який полягав у посиленні політичного, соціально-економічного, духовного визиску з боку Москви.