2. Товарні знаки і регулювання умов їх використання.

Угода ТРІПС визначає товарний знак, як «будь-яке позначення або сполучення позначень, за допомогою яких можна відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг іншого підприємства...»

Сферою діяльності Світової організації інтелектуальної власності, створеної в 1970 p., є промислова власність, що стосується захисту прав на винахід, товарні знаки, промислові зразки, а також авторські права, в основному на літературні, музичні, художні, фотографічні й аудіовізуальні здобутки. Головні цілі СОІВ - охорона інтелектуальної власності в усьому світі на основі співробітництва між країнами і міжнародними організаціями (укладання нових міжнародних договорів, робота з удосконалювання національного законодавства в частині охорони прав інтелектуальної власності, технічна допомога країнам, що розвиваються); розширення адміністративного співробітництва між об'єднаннями (союзами) держав у галузі інтелектуальної власності; поширення інформації; підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах [82, с. 374-378; 90, с. 129-136].

В адміністративному підпорядкуванні СОІВ знаходяться такі угоди:

§ Паризька конвенція про захист промислової власності, перша редакція якої була підписана в 1883 р. Потім Конвенція багато разів переглядалася і доповнювалася. До неї приєдналися 96 країн світу. її мета - надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами;

§ Мадридська конвенція про міжнародну реєстрацію товарних знаків (1891 p.);

§ Мадридська угода про боротьбу з фальшивими даними про джерела походження товару (1883 p.);

§ Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації товарних знаків (1957 p.);

§ Ліссабонська угода про охорону даних про походження товару і їх міжнародну реєстрацію (1958 p.);

§ Договір про реєстрацію товарних знаків, підписаний у Відні в 1973 p.;

Угода ТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди щодо захисту прав інтелектуальної власності.

В Україні до товарів високотехнологічного експорту відносяться групи 84-90 за товарною класифікаційною схемою Єдиного митного тарифу України, шо грунтується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів (ГС):

§ машини та устаткування;

§ електричні машини;

§ локомотиви залізничні і рухомий склад, трамваї та ін.;

§ засоби наземного транспорту, крім залізничного;

§ літальні, космічні апарати, їх частини;

§ судна, човни, інші плавучі засоби;

§ прилади.

Відсутність окремих вітчизняних наукоємних товарів компенсується за рахунок імпорту. Так, середня частка наукоємних товарів у загальному обсязі експорту в 2006 р. дорівнювала 14,5%, а в загальному обсязі імпорту - 30,4%. Це свідчить про те, що середній рівень "інтелектуалізації" вітчизняного імпорту є вищим за середній рівень "інтелектуалізації" вітчизняного експорту на 15,9%-их пункти. Це є індикатором певної ім-портозалежності України в сегменті високотехнологічних товарів.

У чотирьох груп товарів (машини та устаткування; електротехнічні машини; засоби наземного транспорту, крім залізничного; прилади) коефіцієнти покриття імпорту експортом значно менші одиниці - в середньому на рівні 0,41. Найнижчі значення коефіцієнтів мас група приладів - 0,22, однак спостерігається тенденція щодо поступового збільшення значень цього коефіцієнта.

Таким чином, на вітчизняних ринках цих груп високотехнологічних товарів панують закордонні, а не українські виробники, тобто внутрішній ринок України формується без урахування потреб пріоритетного розвитку його наукоємного сегмента.

На українському ринку технологічних послуг виділяються чотири груші послуг із узагальненої класифікації послуг зовнішньоекономічної діяльності: комп'ютерні послуги, роялті та ліцензійні платежі, науково-дослідні та дослідно-конструкторські послуги, послуги в архітектурних, інженерних та інших технічних галузях.

У 2006 р. частка експорту технологічних послуг в загальному обсязі послуг дорівнювала 13,7%, а частка імпорту - 31,1%, тобі о набагато більше, що свідчить про існування певної імиортозалежності країни і від технологічних послуг. Коефіцієнт покриття імпорту технологічних послуг їх експорюм дорівнює 0,86. На низький рівень цього коефіцієнта виливає насамперед низька конкурентоспроможність науково-дослідних послуг та послуг у технічних галузях [ ]. Наведені дані свідчать про недостатній розвиток технологічних послуг у країні. В результаті витрачаються чималі кошти на імпорт цих послуг.

Технологічні послуги часто не знаходять споживача через погано організовану рекламу і недостатнє вивчення кон'юнктури ринку таких видів послуг. Подолати ці недоліки допомагають постійно діючі міжнародні ви-ставки-ярмарки, які призначені, зокрема, показати потенційним партнерам можливості виконавців послуг у розвитку науково-технічного співробітництва.

В Україні останніми роками спостерігається активізація ліцензійної торгівлі. Переважна більшість закуплених у зарубіжних країнах ліцензій мас технологічний характер. Підприємства щорічно укладають понад 200 ліцензійних угод на право використання різних об'єктів інтелектуальної власності, серед яких приблизно 21,2% займають винаходи, 14 - ноу-хау і 44% - послуги типу "інжиніринг" [55, с. 170].

Намітилася тенденція поліпшення структури закуплених ліцензій. Щорічно зростає частка більш цінних об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами, і зменшується частка безпатентних послуг. Прибуток від реалізації продукції, виготовленої на основі ліцензій, зріс за останні роки більше ніж утричі.

Українськими міжгалузевими об'єднаннями, консорціумами, асоціаціями, акціонерними товариствами, торговельними будинками та іншими організаціями, створеними на добровільній основі, ліцензійними договорами забезпечено 63.3% загального прибутку від використаній зарубіжних ліцензій. Проте приблизно /$ діючих технологічних ліцензій не призводить до економічного зростання виробництва. Закуплені ліцензії часто виявляються нерентабельними. Так, найбільших збитків у розмірі 3,3 мли гри зазнало ВАТ "Запорізький абразивний комбінат" при використанні одержаного із США ноу-хау, в якого строк дії ліцензійного договору закінчився ше в 1980 р.

Серед продукції, шо виробляється за ліцензійними договорами, найвищу рентабельність (902,7%) мас продукція ЗАТ "Луганський трубний завод", що виробляється на основі ліцензійного договору з Італією. Строк окупності витрат, менше одного року, мали лише 26% з усіх діючих ліцензій, за якими було організовано виробництво певних видів продукції.

Кількість проданих ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності також зростає. Основним ліцензіатом України с Росія (близько 33,9% проданих за кордон ліцензій). Продають ліцензії також у Польшу, Китай, Молдову. США, Іран. Південну Корею, Сирію, Нідерланди та ще в 13 країн світу.

Серед продаж вітчизняних ліцензій переважає частка безпатентних об'єктів інтелектуальної власності, зокрема інжиніринг та ноу-хау. Слід відзначній при цьому, що за статистичною звітністю 62,3% продаж залишились неоплаченими.

Україна мас зв'язки з багатьма країнами світу шодо експорту ліцензійної продукції. Найбільша його частка припадає на Росію і Білорусь, а найменша на США. Це свідчить про відносно низький рівень технологічності вітчизняної ліцензійної продукції, що також вказує на її низьку конкурентоспроможність. У високорозвинутих країнах ця продукція ще не користується значним попитом. Коефіцієнт покриття імпорту об'єктів інтелектуальної власності їх експортом по Україні в середньому дорівнює 0,12.

Переважна кількість переданих закордонним споживачам за ліцензійними договорами об'єктів (в середньому 44,3%) відноситься до екологічно чистої енергетики та ресурсозберігаючої технології. Практично не відбувається передача технології з охорони навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що найбільше користується попитом за кордоном ліцензійна продукція, що пов'язана з ресурсозберігаючими технологіями. Але темпи передачі ліцензій поступово знижуються, в тому числі таких пріоритетів світового значення, як створення нових речовин і матеріалів. Ліцензійна діяльність за соціальними напрямами інтелектуальної власності ще досить слабо розвивається.