4.4. Застосування асиметричних стратегій в системі міжнародних відносин

Починаючи з 1980-х років однією з найважливіших складових національної безпеки є економічна безпека, що пов’язано з глобальною енергетичною кризою і новою, агресивнішою політикою США на світових ринках. У західній, головним чином, американській науці, поняття «економічна безпека» спочатку використовувалось для аналізу державної політики у соціальній сфері, включаючи охорону здоров’я, освіту, соціальний захист.

Економічна безпека – це такий стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз та здатний задовольнити потреби особи, сім'ї, суспільства, держави.

Економічна безпека – це стан економіки й інститутів влади, за яким забезпечується гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал навіть при несприятливих умовах розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів. Економічній безпеці притаманний інтегральний характер, оскільки вона є результатом спільних зусиль усієї нації, що проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях, наявних у державі сил і засобів, об'єднань громадян і окремих осіб.

Поняття економічної безпеки тісно пов’язане з поняттям «національні інтереси», яке трактується як реальна причина будь-яких соціальних дій. Асиметричні стратегії та концепції безпеки багатьох країн базуються на захисті їхніх національних інтересів.

Сутність національних інтересів полягає у намаганні тієї чи іншої соціальної або історико-культурної спільноти забезпечити собі збалансований та сталий розвиток і адекватне існуючим можливостям та потребам місце у світовій економіці.

Об’єктами економічної безпеки є держава, суспільство, сім’ї, окремі громадяни, підприємства, установи, організації.

Основними завданнями економічної безпеки є:

– забезпечення пропорційного та безперервного економічного зростання;

– приборкання інфляції та безробіття;

– формування ефективної структури економіки та розвинутого ринку цінних паперів;

– скорочення дефіциту бюджету та державного боргу;

– забезпечення соціального захисту та підвищення якості життя населення;

– підтримка стійкості національної валюти.

При аналізі економічної безпеки виділяють три важливих складові:

– економічна незалежність, що означає, насамперед, можливість здійснення державного контролю над внутрішніми ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі;

– стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів;

– здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

Розрізняють дві наукових концепції економічної безпеки держави:

1. Економічна безпека як економічні основи військової сили держави: економічна безпека гарантує військову могутність країни. Економічний потенціал може бути конвертований у військову могутність: гроші дозволяють придбати зброю, інвестувати у наукові дослідження, у сфери оборони і безпеки, у людський потенціал. Ця концепція вимагає сприймати економічне зростання в країні супротивника як загрозу власній безпеці й обґрунтовує намагання зруйнувати економіку супротивника для того, щоб виключити ризик нападу.

2. Економічна безпека як самодостатня і самостійна галузь безпеки держави: ця концепція розглядає військову безпеку лише як одну із складових безпеки держави, звільняючи місце для економічної безпеки, яка є метою державного управління й основою стратегії та політики в усіх інших сферах. Економічна безпека є самостійною галуззю національної безпеки і основоположною стратегією поведінки держави на зовнішніх ринках.

Асиметричні стратегії більшості розвинених країн побудовані на принципах економічної безпеки і сполучають агресивні наступальні дії із захисту власних економічних інтересів з утворенням економічних систем, максимально захищених від різноманітних економічних загроз та ризиків.

Існує три підходи, які реалізуються для досягнення економічної безпеки на державному рівні: автаркія, диверсифікація і взаємозалежність (інтеграція).

1. Прикладом автаркії є стратегія колишнього СРСР, в основі якої – уявлення про нестабільність світових ринків і постійні загрози з боку імперіалістичного світу, що спричинило намагання побудувати максимально усталену, самодостатню економічну систему. Навіть сьогодні, в епоху глобалізації, така країна як Росія, маючи багаті природні ресурси і значну територію, спроможна ефективно реалізовувати стратегію автаркії, яку експерти вважають найкращою стратегією економічної безпеки.

2. Диверсифікація є оптимальною для більшості середніх країн, включаючи Україну, пропонуючи розширення можливостей постачання ресурсів і збуту продукції, зменшення експортоорієнтованості економіки, оптимізацію галузевої та міжрегіональної структур економіки.

3. Інтеграція реалізується країнами ЄС, базуючись на ідеї про те, що тісна взаємозалежність країн в усіх сферах, і, у першу чергу, економічній, є важливішим аргументом проти війн та конфліктів. Країни, що входять до ЄС, формують спільну стратегію, спрямовану на досягнення економічної безпеки ЄС як спільноти і максимізації ВВП кожного окремого члена.

Розрізняють чотири види економічної безпеки:

1. Міжнародна економічна безпека містить утворення та забезпечення функціонування системи світових господарських зв’язків, світової економічної системи, ефективну взаємодію економічних блоків і національних економік. З одного боку, міжнародна економічна безпека забезпечує відсутність конфліктів та війн між різними етнічними групами та права меншин. З іншого боку, економічна безпека можлива за умов відсутності неспроможних і кримінальних держав, дискримінації та державного тероризму. Шлях до міжнародної економічної безпеки лежить через відмову від нав’язування моделей розвитку, від економічного та політичного примусу, через визнання права любого народу на вибір власного шляху розвитку.

2. Національна економічна безпека – це такий стан економіки та інститутів влади, при якому забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонічний, соціальний розвиток країни в цілому, достатній економічний і оборонний потенціал навіть при найбільш несприятливих варіантах розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів, а також це утворення й підтримка на національному рівні необхідних та достатніх умов для сталого і поступового розвитку економіки країни, соціальних, економічних, правових та інших компонентів.

3. Регіональна економічна безпека – сталий розвиток великих територіальних утворень (регіонів), наприклад, Європейського Союзу.

4. Локальна економічна безпека частіше пов’язується з конкурентоспроможністю й сталим розвитком окремих міст, селищ та соціальних груп, розвитком депресивних територій і кризових міст.

Розрізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці країни (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

Внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці країни

Внутрішні загрози	у науково-технічній сфері	руйнування науково-технічного потенціалу, зменшення науково-технічних розробок, скорочення потенціалу фундаментальної науки, відплив наукових кадрів за кордон або в іншу сферу діяльності
	в економічній сфері	скорочення обсягів виробництва у провідних галузях, монополізація економіки, криміналізація суспільства, великий внутрішній борг, енергетична криза, низький рівень продуктивності праці, високий рівень інфляції та безробіття, зростання «тіньової» економіки, низький платоспроможний попит населення, загроза втрати продовольчої незалежності країни,
	у соціальній сфері	поглиблення диференціації доходів, бідність, зменшення доступу освіти та медичних послуг, погіршення якості життя, зниження народжуваності, зростання смертності, неконтрольовані міграційні процеси
Зовнішні загрози	економічна залежність від імпорту, нераціональна структура експорту – надмірний вивіз сировинних ресурсів; втрата позицій на зовнішніх ринках; зростання зовнішньої заборгованості

Асиметричні стратегії уникнення і протистояння зовнішнім загрозам з боку інших країн використовуються не в повній мірі. Зовнішні загрози безпеці країн часто мають основою невизначеність кордонів. Відкритість економіки спричиняє асиметричний характер економічних відносин, який проявляється як на загальнодержавному так і на регіональному рівнях, що привело до виникнення нового поняття «асиметричні загрози». Асиметричні загрози пов’язані з реалізацією іншими суб’єктами міжнародної безпеки асиметричних стратегій. В основі цих стратегій лежить мистецтво цілепокладання, організації та діяльності за стандартами, принципово неприйнятних для опонента. Саме це позбавляє опонента можливості діяти звичними для нього методами та підвищує його уразливість.

Свідоме використання асиметрії як засобу здобуття стратегічної переваги і забезпечення економічної безпеки здобуло популярність між учасниками міжнародних відносин. Національні інтереси є тим інтегрованим критерієм, який визначає поведінку країни-суб’єкта в певній системі міжнародних відносин, а тому обумовлює характер самих відносин.

Уникнення означених загроз потребує проведення відповідних дієвих заходів на рівні регіонів як основних елементів забезпечення національної економічної безпеки країни.

Економічна безпека на регіональному рівні – це спроможність економіки протистояти дестабілізуючій дії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних чинників, а також не створювати загрози для інших елементів регіону та зовнішнього середовища. Економічна безпека регіону – це діапазон рівнів економічних і соціальних показників, у межах яких регіон протягом довготривалого періоду розвивається стійко.

Складовими економічної безпеки на регіональному рівні є:

– виробнича, яка характеризується наявністю ресурсної бази, умовами, що забезпечують інтеграційні процеси, сформованістю системи відтворення з урахування спеціалізації регіону;

– фінансова, що характеризується стійкістю фінансової та регіональної бюджетної системи, здатністю забезпечити соціально-економічну стабільність і розвиток регіону;

– науково-технічна, якій властиві динаміка впровадження результатів НТП у соціально-економічну сферу, рівень модернізації виробництва, кваліфікація та чисельність персоналу, зайнятого в наукових дослідженнях і розробках;

– соціально-демографічна характеризується рівнем соціальної диференціації суспільства, рівнем бідності, доступності освіти, культури, медичного обслуговування, житла, послуг зв’язку тощо;

– громадська, якій властива відсутність криміналізації суспільства, тіньової економіки, корупції тощо;

– продовольча, що характеризується рівнем забезпеченості регіону продовольством, якістю продуктів харчування;

– екологічна – її порушення проявляються в перевищенні допустимих норм забруднення довкілля, у великих витратах на ліквідацію наслідків техногенних катастроф.