4. Асиметрія міжнародних відносин
1. Теоретичні аспекти міжнародних відносин.
2. Асиметричні та симетричні міжнародні конфлікти.
3. Суть і класифікація асиметричних стратегій.
4. Застосування асиметричних стратегій в системі міжнародних відносин.
4.1. Теоретичні аспекти міжнародних відносин
Класифікація міжнародних відносин завжди являла собою деяку складність. Обумовлюється це, насамперед, великою кількістю та різноманітністю акторів цих відносин, але найбільш актуальною ця проблема стала в наш час – на початку XXI століття. Зникнення біполярної системи і формування альтернативних їй однополярної та багатополярної систем міжнародних відносин викликають потребу в нових акцентах і нових підходах щодо класифікації системи цих відносин, зокрема, дослідженні такого її різновиду, як симетричні та асиметричні відносини.
У науковій літературі можна знайти доволі широкий спектр критеріїв щодо класифікації міжнародних відносин на різні типи, рівні та види. Але більшість дослідників віддає перевагу одному критерію – суб’єкту цих відносин, оскільки природа будь-яких суспільних відносин визначається природою їх суб’єктів. Систематизація відносин за природою їх суб’єктів називається типологією. Поняття «тип» містить у собі явища, зведені у певну групу за найбільш загальними й істотними ознаками.
У цьому відношенні більш продуктивною є типологія суспільних відносин, яка бере за основний критерій природу соціальних одиниць, не обмежуючись класами і класовими відносинами. Так, приміром, у типології С.Чейза нараховується 18 структурних видів суспільних відносин, включаючи відносини на рівні різноманітних общин, партій, рас, соціальних прошарків, націй, культур, цивілізацій. Особливістю цього типу відносин є те, що в ньому вони визначаються як певне співвідношення між суб’єктами цих відносин.
Суб’єктами міжнародних відносин виступають такі традиційні актори, як недержавні учасники та держави. До недержавних учасників міжнародних відносин належать наддержавні інститути та міжнародні організації.
Природа такого традиційного актора міждержавних відносин, як держава, визначається політичним режимом, формою державного устрою, типом економічних відносин, характером соціальних відносин у суспільстві. За цими ознаками визначається тип держави. Кількісним виміром держави є її могутність. Могутність держави визначається наступними критеріями: економічним та військовим потенціалами; природними та трудовими ресурсами; рівнем розвитку науки і культури; досягненнями в галузі високих технологій; рівнем соціальної стабільності.
Аналіз міжнародного досвіду показує, що країна матиме істотний вплив на поведінку свого опонента, коли вона переважає його за своїм потенціалом у два і більше рази, причому більшу здатність впливати на поведінку опонента має перевага саме у військовому потенціалі, оскільки військова сила за своєю природою призначена для здійснення примусу. Однак, при цьому слід зважати на те, що військова сила формується на відповідній матеріальній базі, яка, в свою чергу, залежить від економічного потенціалу держави.
На підставі критерію могутності держави прийнято поділяти на наддержави, великі держави, середні держави і мікродержави.
Наддержава – держава з колосальною політичною, економічною і військовою, обов'язково включаючи стратегічну ядерну зброю в сучасному світі, перевагою над більшістю інших держав. Наддержава не може зазнати поразки від будь-якої іншої держави чи коаліції, якщо в таку коаліцію не входить інша наддержава. США і Росія – наддержави, що вже реалізувалися як економіко-військові наддержави; до цього статусу фактично наблизився Китай; Бразилія та Індія є перспективними потенційними наддержавами; Європейський Союз, вважається, формує потенційну наддержаву. Національні інтереси наддержав мають глобальний характер і спрямовані на досягнення повного домінування у світі в усіх сферах міжнародних відносин.
Велика держава – це неофіційна назва держави, яка завдяки своєму військово-політичному потенціалу справляє великий вплив на систему міжнародних та міжнародно-правових відносин (наприклад, Франція, Великобританія, Німеччина тощо). Незважаючи на претензії таких держав відігравати домінуючу роль у світі, їх реальні можливості обмежують цю роль окремим регіоном чи окремою сферою міждержавних відносин на рівні регіону. Національні інтереси великих держав теж мають глобальний характер, але вони спрямовані на досягнення повного домінування тільки в певному регіоні або в окремій сфері міжнародних відносин.
Середні держави здатні спричиняти значний вплив на своє близьке оточення, але такий вплив не виходить за межі одного регіону (наприклад, Польща, Португалія тощо). Національні інтереси середніх держав мають регіональний вимір і пов’язані із забезпеченням певного впливу на суміжне міжнародне оточення або суміжні субрегіони.
Мікродержава або Карликова держаава – це невелика незалежна держава. Карликові держави мають достатньо сил для забезпечення свого суверенітету, територіальної цілісності та незалежності, але їх вплив на найближче оточення надзвичайно слабкий. Мікродержави у принципі не здатні захистити свій суверенітет власними силами. При цьому критерії, що за ними державу зараховують до цієї категорії, можуть відрізнятися. Часто в якості критерію застосовується чисельність мешканців; при цьому в термінології Всесвітнього банку і ООН мікродержавами вважаються держави, що їх людність не перевищує 1 млн осіб, хоча, іноді мікродержавами називають держави з людністю менш 500 тис. осіб (наприклад, Сан-Марино, Люксембург, Андорра, Мальта, Ліхтенштейн, Монако, Ватикан). Національні інтереси малих держав мають виключно внутрішню спрямованість.
Окрім могутності держави, іншим критерієм, який визначає класифікацію держав є кількість суб’єктів і характер взаємозв’язків між ними. У цьому контексті домінують дві теорії – “інтеракціонізм” і “структуралізм”, які не виключають, а, навпаки, доповнюють одна одну:
1. Інтеракціонізм розглядає держави як автономні елементи міжнародних відносин. Інтеракціонізм акцентує увагу на взаємозв’язках суб’єктів у площині двосторонніх відносин. У контексті саме такого підходу симетрія і асиметрія визначають співвідношення між двома суб’єктами за їх величиною. Відтак, симетрія означає рівність, паритет у відносинах між суб’єктами. Це ситуація, коли спостерігаються відносини між суб’єктами рівної величини або між рівновеликими акторами. Виходячи з такого розуміння, визначення симетричного типу відносин буде залежати від тих параметрів, якими характеризується величина суб’єктів двосторонніх відносин, з одного боку, це є суто фізичні чи географічні параметри держави – її територія, кількість населення, обсяги природних ресурсів, з іншого – її могутність.
Співвідношення величин суб’єктів двосторонніх відносин за цією низкою параметрів вказує на відносність критеріїв визначення симетричності. За одним параметром суб’єкти відносин будуть рівновеликими, за іншим – ні. Відтак, відносини між ними в одній площині будуть симетричними, в іншій – асиметричними.
Так, якщо за основний параметр визначення величини суб’єктів прийняти їх територію й економічний потенціал, то матимемо чотири варіанти відносин:
1. Перший варіант характеризує ситуацію, коли дві держави симетричні за своєю територією, але асиметричні за економічним потенціалом. Прикладом такого варіанта можуть бути відносини між США і Канадою. За своєю територією ці дві країни співставні. Що стосується їх економічних потенціалів, то ВНП США більш як у 10 разів перевищує ВНП Канади і майже у 10 разів США перевищує Канаду за кількістю населення.
2. Другий варіант демонструє зворотну залежність, коли країни є симетричними за своїм економічним потенціалом, але вони не співставні за площею своєї території. Яскравим прикладом такого варіанта є порівняння Китаю та Італії. За своїм економічним потенціалом Італія близька до Китаю, але при цьому її територія становить лише 3% від території Китаю.
3. Третій варіант являє собою тип симетричних відносин у чистому вигляді, коли дві країни співставні і за своїм економічним потенціалом, і за територією. Прикладом такої ситуації можуть бути Італія і Велика Британія. Відносини між ними виглядають справді симетричними.
4. Четвертий варіант є прикладом класичних асиметричних відносин двох видів: перший випадок демонструє ситуацію, коли одна країна переважає іншу за розмірами своєї території, а та, в свою чергу, має значну перевагу над своїм партнером в економічному потенціалі, наприклад, відносини між Російською Федерацією і Японією, де ВВП Японії перевищує ВВП Росії приблизно в 6 разів, але при цьому територія Японії становить лише 2% від території Росії. Другий різновид являє собою класичний прояв асиметричних відносин, коли одна держава переважає іншу за всіма параметрами – кількість населення, економічним потенціалом, територією тощо, наприклад, відносини між Україною та Росією: Росія переважає Україну за площею території майже в 30 разів, за ВВП – майже у 6 разів, за кількістю населення – майже в 2,5 раза.
2. Структуралізм розглядає міжнародні відносини як певну ієрархічну структуру, елементами якої є держави, що мають різні ролі й посідають різні місця в цій структурі. Становище тієї чи іншої країни в цій ієрархії і визначає її поведінку у відносинах з іншими країнами. Така структура є досить динамічною (формування одно-, дво- чи багатополярної системи міжнародних відносин), тому місце країни в ній може змінюватись. Згідно з цією ієрархією, розрізняють симетричні та асиметричні відносини. Симетричні відносини встановлюються між країнами одного рівня ієрархії, тобто між малими країнами, між середніми чи між великими державами окремо. Відповідно, асиметричними будуть вважатися відносини між державами, які займають різні рівні в ієрархії міжнародних відносин. Це відносини між наддержавою та іншими державами, відносини між великими і середніми державами тощо.
До асиметричних відносин у цій системі слід віднести відносини між суб’єктами різного типу (наприклад, між національною державою та міждержавним об’єднанням), які перебувають по різні боки від центру системи координат. Як симетричність, так і асиметричність передбачають наявність протилежності позицій щодо центру системи координат. Таке перебування по різні боки перманентно зумовлює конкуренцію між двома суб’єктами таких відносин. Тому актуальність оцінки відносин з точки зору симетричності чи асиметричності має місце тоді, коли між їх суб’єктами точиться конкуренція або суперництво, а національні інтереси цих суб’єктів не збігаються або стикаються між собою.
Відтак, симетричність чи асиметричність міжнародних відносин передбачає наявність центру, стосовно якого суб’єкти визначають протилежність своїх позицій. Таким центром можуть виступати певний рівень розвитку, досягнення в тій чи іншій галузі, володіння технологіями, сфера впливу чи домінування тощо.
Виходячи з конкурентної природи, найбільш поширеними типами для симетричних чи асиметричних відносин є:
1. Стан конфронтації – тип відносин, який не виключає співробітництва та партнерства між їх суб’єктами. Відносини конфронтації характеризуються наявністю гострих антагоністичних суперечностей між державами. Інтереси країн, що мають такі відносини, вирізняються безкомпромісним, непримиренним характером. При конфронтаційних відносинах країни-суб’єкти цих відносин перебувають або в стані війни, або в стані, який визначається як військово-політична криза.
2. Відносини мирного співіснування характеризуються наявністю цілого комплексу суперечностей між державами-суб’єктами, переважна більшість яких не має антагоністичного характеру.
3. Відносини співробітництва виникають за наявності певних спільних інтересів між державами-суб’єктами в окремих сферах чи галузях, хоча при цьому не виключається також наявність гострих суперечностей між ними.
4. Відносини партнерства характеризуються відсутністю істотних суперечностей між державами та наявністю обопільної зацікавленості у взаємовигідній співпраці в різних галузях. Партнерство передбачає наявність спільної проблеми та узгодженість позицій і дій та вироблення спільного підходу до її розв’язання, а також обумовлює бачення спільних шляхів реалізації національних інтересів країн-партнерів. Водночас при відносинах партнерства країна залишає за собою право вести самостійну політику і мати самостійну позицію, яка може відрізнятись чи мати суттєві розбіжності з позицією її партнера. Відносини партнерства не передбачають створення спільних органів та жорсткої координації дій.
Головним критерієм для визначення стратегічного партнерства слід вважати спільність стратегічних інтересів, які мають довготривалий характер і які пов’язані, насамперед, із забезпеченням тими ресурсами, що необхідні для підтримання життєдіяльності суспільства та розвитку країни, як забезпечення енергоносіями і продовольством, національна безпека країни. Реалізація таких інтересів має вирішальний вплив на внутрішній розвиток країни, її зовнішньополітичний та військово-політичний курс. Стратегічне партнерство – це напрям, на якому країна концентрує основні ресурси для досягнення головної стратегічної мети і тому держави, як правило, не мають багато стратегічних партнерів.
Стратегічне партнерство відповідає цьому критерію в тому разі, якщо стратегічні інтереси країн обопільні, причому інтереси повинні обов’язково збігатися, а не суперечити один одному. Коли ж одна країна має такі інтереси, а інша – ні, тоді їхні відносини можна охарактеризувати як «стратегічну залежність».
Рівень стратегічного партнерства у відносинах між країнами гарантується у тому разі, коли є збіг стратегічних інтересів у певній сфері або кількох сферах. Ситуація, коли одна країна має стратегічні інтереси в іншій країні у якійсь певній сфері, а та пов’язує свої стратегічні інтереси з іншою сферою, не може вважатися стратегічнм партнерством. Зазначені розбіжності в сферах стратегічних інтересів можуть призвести до певних суперечностей, розв’язання яких потребує поступок від обох сторін. В такій ситуації стратегічне партнерство буде мати переважно декларативний характер. В умовах, коли національні інтереси обох країн повністю збігаються і між ними встановлюються союзницькі відносини, немає сенсу оцінювати ці відносини з точки зору їх симетричності чи асиметричності.
Типовим станом для асиметричних внутрішньосистемних відносин є стан панування і підпорядкованості. Ресурси суб’єкта як частини мають спрямовуватися, передусім, на реалізацію інтересів Центру, оскільки саме Центр покликаний акумулювати і репрезентувати як інтереси цілого, так і його частини. Хоча такі відносини передбачають і зворотний зв’язок, що не виключає співробітництва та взаємодопомогу, адже життєздатність Центру залежить, в першу чергу, від життєздатності його периферії.
Цей тип відносин уособлює в собі так звані імперські відносини, які встановлюються між ядром (країною-метрополією) та периферією (країною-колонією). Такі ж асиметричні відносини можуть встановлюватися в межах певних міждержавних об’єднань, коли центральне місце у цьому об’єднанні посідає країна-лідер, а периферійне дістається другорядним країнам. На відміну від підсистем, які являють собою міждержавні об’єднання, країни-імперії змушені посилювати свою периферію, оскільки розглядають її як плацдарм для подальшої зовнішньої експансії. Таке посилення супроводжується руйнуванням внутрішніх підвалин країн-колоній як суб’єктів міжнародних відносин. Цей процес породжує довготривалу, часом вікову залежність периферійних країн від держав, котрі уособлювали ядро імперії.