Мистецтво періоду Середнього царства

21 – 18. ст. до н. е

Цей період був часом панування окремих номів, а значить – добою роздробленості країни. Згодом влада потрапила до рук південних номархів, які й стали засновниками нової правлячої ХІ династії. Столиця переноситься з Мемфіса до Фів, які відтоді стають центром політичного і релігійного життя Єгипту.

Кожен фараон, що сходив на трон, вважав за необхідне перш за все вписати своє ім’я в літопис історії шляхом перенесення столиці. Поховання починають розташовувати в т.зв. Долині царів і Долині знаті. Оскільки вміст казни постійно зменшується, гробниці фараонів стають надалі все менш масштабними. Уже наприкінці Давнього царства піраміди царів почали будувати меншими за розміром, не такими точними за математичними та астрономічними розрахунками, з більш дешевшого матеріалу, заповнюючи порожнини всередині конструкції бутом (фактично, будівельним сміттям – сумішшю піску та дрібних уламків каміння). Будівлі Середнього царства вже майже не можуть бути виразниками основної ідеї, в ім’я якої будували кам’яні гіганти Давнього царства – показати людині, що вона лише дрібна піщинка перед ликом фараона – саме він є живим богом на землі, над яким не владен час. Але ж традиції зводити велетенські піраміди і не менш вражаючі заупокійні храми пустили занадто глибоке коріння в підсвідомість людей і від них не можна було відмовитися в одну мить. Тому архітектори винайшли інший спосіб розв’язання проблеми.

Виникає нова система поховального комплексу. У ньому власне сама гробниця буде вже скельного типу. А при ній зводиться храм комбінованого характеру. Отже, гробниця з цього періоду міститься безпосередньо в товщі скелі, складається з кількох приміщень, довгих коридорів, кожен з яких має власну назву, частина з них може знаходитися глибоко під землею. А інша частина комплексу – храм – так і не зміг відмовитися від традиції будувати піраміду. Але в цей період вона вже втрачає свою функціональність і стає суто декоративною. Це можуть бути і кілька терас, одна на одній, які прикрашені зверху невеличкою пірамідкою. Таку систему мав поховальний комплекс фараона Ментухотепа І в Дейр-ель-Бахрі (XXI ст. до н.е.). Смисловим центром його композиції є власне маленька піраміда, що поставлена над двома терасами, опоясаними колонними залами. Він стане фактичним початком для впровадження такої системи, до якої будуть звертатися владики Єгипту впродовж наступних десятиріч.

Але доба Середнього царства зробила й спробу відновити традицію будування пірамід. Фараон Аменемхет І знову переніс столицю (цього разу – до Фаюма), і на півночі побудував свою піраміду. Але вона, звісно ж, зведена за іншою системою, з іншого матеріалу і вже не такою кладкою, була лише слабкою тінню величі великих пірамід.

Під час будівництва поховальних комплексів починають використовувати т.зв. пілони – конструкції з двох башт, прямокутних у плані, з вузьким проходом між ними (арочної конструкції Єгипет не знав). Їх площини прикрашаються рельєфами, сюжетами яких найчастіше стають сцени з військових перемог і життя богів і фараонів. Перед кожним з них встановлювалися два обеліски, що фланкували вхід, і дві мачти з прапорами.

Тривале протистояння номархів і фараонів поступово призводить до зміцнення царської влади. А отже, царські гробниці і храми знову починають збільшуватися за розмірами, підтверджуючи спроможність владик правити в повну силу. Апогеєм цього процесу стає будівництво в XIV ст. до н.е. грандіозного поховального комплексу фараона Аменемхета ІІІ в Хавара, який ще давні греки назвали лабіринтом. План його заупокійного храму був настільки заплутаним і включав у себе таку небачену кількість залів, що справді нагадував лабіринт. За територією цей храм перебільшував міста Карнак і Луксор, узяті разом. Зараз від цієї велетенської споруди залишилися лише безладно розкидані уламки колон. Поряд з комплексом розташовувалися дві величні статуї з портретними рисами Аменемхета – його двадцятиметрові сидячі колоси, вирізьблені з жовтого кварциту.

На території поховань (і в гробницях, і в храмах) Середнього царства розташовується велика кількість портретних статуй, як усередині будівель, так і зовні. Так було у храмі й усипальниці Аменемхета ІІІ, де збереглося чимало його зображень. Вони представляють царя то у вигляді сфінкса, то сидячим на троні. Використовуються зазвичай дуже тверді породи каменю – граніт, діорит, тому ці статуї дійшли до нас у непоганому стані.