Мистецтво періоду Стародавнього царства

28-23 ст. до н.е.

Ця доба стала однією з найвизначніших у всій давньоєгипетській культурі. Вона була досить тривалою, впродовж цих сторіч закріпилося все те, що почало формуватися ще за до династичної епохи і отримало назву канону. Панівним видом мистецтва стає архітектура.

У період стародавнього царства були створені найвідоміші Єгипетські піраміди. Першим яскравим зразком стала піраміда фараона 3 династії Джосера в Саккара (іл.5) (архітектор Імхотеп). Сам термін “піраміда” виник лише за часів давніх греків, а єгиптяни називали цю конструкцію “мер”, тобто “місце сходження”. Це, так би мовити, кілька мастаба, поставлених одна на іншу. Намічається система поховального комплексу, характерна для доби Давнього царства. Саме комплексу, бо власне піраміда є лише смисловим центром цієї системи, вона не є поодинокою спорудою, передбачається існування поряд з нею ще цілої низки будівель. Весь цей комплекс оточувався міцними мурами товщиною майже десять метрів, поряд з пірамідою, висотою більше шістдесяти метрів, розташовано доволі багато молелень, подвір’їв.

Ближчою до класичної форми піраміди, але все ж ще не типовим її зразком була збудована біля 2900 р. до н.е. усипальниця фараона 4 династії Снофру в Дашурі (іл.6), що була близько ста метрів у висоту. Ця споруда є проміжною ланкою між ступінчастим і класичним типами піраміди, бо це, так би мовити, зламана піраміда – у процесі будівництва через неточність математичних розрахунків кут її нахилу було змінено.

Першими справжніми зразками т.зв. класичної піраміди є гробниці трьох царів IV династії в передмісті сучасного Каїру, Гізе – Хуфу (сина фараона Снофру), Хафра (сина Хуфу) та Менкаура (сина Хафра) (іл.7). В історії світового мистецтва вони частіше згадуються під іменами, якими їх називали греки, – Хеопс, Хефрен і Мікерин. Саме їх піраміди стали найвеличезнішими в світі, були зараховані до чудес світу і єдині з семи світових див збереглися до сьогодні. Завдяки цим кам’яним велетням період Давнього царства називають “добою будівництва великих пірамід”.

Будинки, в яких жили єгиптяни, зводилися з дешевих, неміцних матеріалів, оскільки це було місце лише для тимчасового перебування там людини перед тим, як вона перейде до царини вічного життя. Їх декорували так само багато як і храми. Стіни розписували у яскравих насичених тонах батальними та жанровими сценами. Окрім того розписували циліндричні поверхні колон. Зверху до низу їх покривали ієрогліфами.

Загалом, єгиптяни погано володіли рисунком, тому іноді важко було розрізнити у їх зображеннях чоловічу та жіночу постать. Для цього вони використовували умовність тонів. Так, чоловіка зображали темно-червоного, а жінку блідо-жовтого тону.

Що стосується перспективного зображення то про це древні єгиптяни не мали зовсім уявлення. Предмети – крісло, стіл та інші предмети вони зображувати тільки з двома ніжками, храми та піраміди – тільки з однієї сторони. Ряд предметів, що лежать один за другим, зображували у послідовності один над другим. Такі художні форми у різні періоди не зазнали еволюції і застосовувались протягом довгого часу. Така умовність трактування предметів перш за все відбивалось на скульптурі та живописному зображенні.

Статуї встановлювали у спеціальних нішах, побудованих у погребальних камерах, або у храмах вздовж стіни. Вони не були розраховані на споглядання з різних сторін – їх прислоняли спиною до блоку, який служив для них фоном. Таким чином, скульптура підпорядковувалась архітектурі. Для статуй характерна симетрія – врівноваженість правої та лівої половин тіла. Це правило зберігалось при зображенні фігури у будь-якій позі. Для чого ставились статуї: вважалось, що душа померлого «Ка» переселяється у їх скульптурні зображення, таким чином дозволяє людині жити вічно.

Були чіткі правила щодо зображення скульптурних фігур, наприклад, у сидячих фігур – коліна разом, і рука або ж дві лежать на колінах. Канонічні правила вимагали ніколи не передавати у скульптурі випадкових рухів. У фігурах фараонів і знатних осіб особливо підкреслювали фізичну силу. Художники узагальнювали деталі, створювали монументальні тіла. Проміжки між руками і тілом, між ногами кам’яних статуй практично ніколи не вирізали. Їх замальовували у так звані кольори пустоти – чорний або білий. Чоловічі тіла фарбували у червоно-коричневий колір, а жіночі – світло-жовтою фарбою. Одяг, який у стародавньому Єгипті ткали із лену, покривали білою фарбою, волосся – чорною. Очі інкрустували світлим або ж темним камінням.

Кращі статуї стародавнього царства були виконані у придворних майстернях м. Мемфіса. Зокрема, статуя фараона Джосера, сидячого на троні (27 ст. до н.е.), ф. Хефрена (28 ст.до н.е.), ф. Мікерина (27 ст. до н. е), Статуя царевича Каапера (“Сільський староста”) (іл..8), статуя зодчого Хеміуна. (іл.. 9), “Луврський писар” (іл.11), тобто статуя писаря Каї (правління 4 чи 5 династії), парна статуя сина фараона Снофру – Рахотепа і його жінки Нофрет ( іл.10).

У погребальний інвентар знатних людей входили і невеликі скульптурні зображення прислуг, занятих різною роботою (нап., статуя слуги, що готує муку). Призначення - вічно виконувати свою роботу на благо господарю…

Отже, своєрідність портретної пластики Стародавнього царства породжує наступні стилістичні закономірності: передача спокійних, величавих поз; створення фігур, ідеалізованих у фізичному відношенні, з лицями у різній ступені індивідуалізованими, але завжди спокійними, без емоційного напруження; розподілення всіх частин скульптури відносно їх центральної вісі; монументальність форм, пластика підкреслена декоративним розфарбуванням.

Для оформлення заупокійних храмів та гробниць у ст.. царстві створювали велику кількість рельєфів та розписів. У технічному відношенні рельєфи були двох видів: низькі барельєфи і легко врізані рельєфи. Існували також два види настінних розписів: темперою по сухій поверхні або в цій же техніці, але із вкладками із кольорових паст.

Використовували мінеральні фарби: червону і жовту вохру, зелену – із тертого малахіту, синю – з тертого лазуриту, білу – із вапна, чорту – із сажі. Пензлики робили в основному із трави, шерсті тварин.

Рельєфи і розписи мали одинакові сюжети. Це - володарі гробниць за банкетними столами, потім сцени різних сільськогосп. робіт на їх плантаціях, роботи у ремісничих майстернях при їх будинках, сцени полювання, риболовлі, а також процесії слуг із продуктами харчування – найбільш бажаними дарами для вічного життя тощо. Композиція - симетрична та урівноважена. Прекрасними взірцями є рельєфи із гробниць Птаххотепа, Аххотепа, Ті, та інших вельмож в Саккара.

Отже, в епоху стародавнього царства високого розквіту досягла не тільки архітектура, але й образотворче мист-во. При виконанні і розміщенні рельєфних зображень у канонічних формах талановиті художники не тільки довивалися силуетної, пластичної форми, але й кольорової декоративності всіх композицій, що включали в себе органічно ієрогліфічні написи.