Визначення необхідної кількості цементозмішувальних машин

а) за місткістю бункера

, (4.17)

де - місткість бункера цементозмішувальної машини, кг. Для машини 2СМН-20: кг.

шт.

б) за продуктивністю:

, (4.18)

де - сумарна продуктивність всіх агрегатів при роботі на максимальній передачі, м³/с;

- максимальна продуктивність цементозмішувальної машини, м³/с.

шт.

Кількість машин приймається більшою із одержаних за двома розрахунками. Приймаємо 4 машини 2СМН-20.

Відповідно до прийнятої схеми обв’язки з машиною 2СМН-20 з’єднуються один або два цементувальні агрегати. Тому під час вибору кількості агрегатів можуть бути варіанти:

а) якщо < , то приймають .

б) якщо , то приймають .

Для нашого випадку < , тому приймаємо шт.

Практичне заняття № 5 визначення верхньої межі прихоплення бурильної колони

Визначення верхньої межі прихоплення колони бурильних труб базується на вимірюванні пружного видовження вільної частини бурильної колони. Цей спосіб можливо реалізувати, коли силою тертя колони до стінок свердловини можна знехтувати, а утримуюча сила створює жорстке защемлення, інакше спосіб дає дуже велику похибку. Цей метод є найпростішим, хоча і дає наближену оцінку реального стану у свердловині, за яким вважають, що кожне видовження має свої значення для різних діаметрів труб при натягу із зусиллям 200 кН на 1000 м. Так для труб діаметром 114,127, 140 та 168 мм видовження відповідно становить 0,35; 0,30; 0,25; 0,2 м.

Для однорозмірних труб верхню межу прихоплення або довжину вільної частини труб обчислюють за формулою:

, (5.1)

де Е – модуль Юнга (Е=2,1^.10⁶ МПа);

S – площа поперечного перерізу тіла труби, м²;

Δl – видовження колони, м;

1,05 – коефіцієнт, що враховує наявність жорстких замків;

Р₂, Р₁ – розтягувальні сили, Н.

Видовження колони Δl та розтягувальні сили Р₂, Р₁ визначають так. До колони труб прикладають навантаження Р₁, яке повинно перевищувати на 5 поділок покази індикатора ваги, що відповідають повній вазі колони труб до прихоплення (з урахуванням сил опору). На ведучій трубі роблять позначку навпроти нерухомої площини стола ротора. Потім його знімають і повторно проводять натяг колони з навантаженням, що перевищує Р₁ на 5 поділок, після чого навантаження зменшують до Р₁, а на ведучій трубі роблять другу позначку. Різниця між отриманими позначками при одному і тому ж натягу мертвого кінця каната пояснюється втратами на тертя у системі талевого механізму. Віддаль між отриманими позначками ділять навпіл і отримують верхню позначку для відліку. Потім до колони прикладають навантаження Р₂, яке перевищує Р₁ на 10-20 поділок за індикатором ваги і на ведучій трубі роблять позначку. Навантаження Р₂ повинно бути таким, щоб деформації від нього в елементах бурильної колони не перевищували межі текучості. Потім його знімають і повторно проводять натяг колони з навантаженням, що перевищує Р₂ на 5 поділок, яке зразу ж знімають, після чого на ведучій трубі ставлять другу позначку. Віддаль між отриманими позначками ділять навпіл і отримують нижню позначку для відліку.

З максимально можливою точністю вимірюють віддаль між верхньою та нижньою позначками для відліку, що і буде шуканим видовженням колони. Розтягувальні навантаження Р₂ і Р₁ визначають за паспортними даними індикатора ваги відповідно до його показів.

Оскільки при бурінні глибоких свердловин застосовують рівноміцну комбіновану колону (з різним діаметром і товщиною стінок) застосування формули 1 для розрахунків утруднено або і взагалі неможливе, тому для секційної бурильної колони величина її вільної частини визначається за виразом:

, (5.2)

де q₁, q₂, q_n – вага одного погонного метра секцій бурильних труб, Н;

L₂, L_n – довжина однорозмірної секції бурильної колони, м;

Н₁ – довжина вільної частини першої від долота секції труб, м.

Якщо у результаті розрахунків встановлено, що Н₁=0 або має від'ємне значення, то це означає, що зона прихоплення розташована вище цієї секції труб. У цьому випадку приступають до визначення довжини вільної частини другої від долота секції труб.