1. Ідентифікація ризиків соціального проекту

Незважаючи на певні розбіжності у думках вчених щодо аналізу проектних ризиків та відповідних оптимальних методів, у процесі такого аналізу можна виділити наступні необхідні етапи, що розрізняються як цілями та результатами, так і методами, що використовуються для їх досягнення:

• ідентифікація ризиків, що проводиться з метою систематичного визначення факторів, що мають або можуть мати вплив на проект, та відповідних ризиків;

• якісне оцінювання ризиків, що проводиться з метою ранжування ризиків за ступенем значимості та ймовірністю виникнення;

• кількісне оцінювання ризиків, метою якого є виявлення найбільш значних ризиків за ступенем їх впливу на показники ефективності проекту, що мають кількісний вираз.

За результатами аналізу ризиків обираються оптимальні методи управління ними, розробляються плани протиризикових заходів тощо. Результати аналізу також широко використовують для порівняння очікуваних результатів альтернативних проектів та визначення доцільності реалізації проекту за наявного рівня його ризикованості.

Незважаючи на те, що сучасними фахівцями в галузі управління проектами використовуються різні набори процесів управління ризиками проекту, початковим етапом будь-якого з них є ідентифікація ризиків. Цей етап є не тільки найбільш складним та трудомісткім, але і найбільш важливим – саме від нього залежить ефективність побудованої надалі системи управління ризиками проекту.

Моделі ідентифікації ризиків визначаються певними шаблонами дій для виявлення джерел ризиків (факторів ризиків), опису проблеми, що може виникнути (власне ризику) та негативних або позитивних його наслідків.

В цілому моделі ідентифікації ризиків можна класифікувати за наступними групами: ідентифікація, заснована на цілях; ідентифікація, заснована на сценаріях; ідентифікація, заснована на систематизації; загальноризикова перевірка [12].

Ідентифікація, заснована на цілях. Факторами ризику визнаються такі характеристики зовнішнього та внутрішнього середовища, які можуть впливати на цілі проекту та/або проектованого об’єкту. Вплив визначених факторів викликає виникнення ризику, тобто такої ситуації, коли досягнення цілей затримується, утруднюється або стає неможливим. При такому підході як наслідки ризику можна розглядати часові або грошові втрати, пов’язані з досягненням цілей проекту з урахуванням вирішення проблемних ситуацій. Якщо впливові фактори зовнішнього та внутрішнього середовища, навпаки, сприяють досягненню визначених проектом цілей, то вони враховуються як можливості, які у подальшому використовуються при розробці стратегії досягнення цілей проекту.

Враховуючі надзвичайну важливість цілепокладання та цілевстановлення у соціальних проектах та складність розроблення стратегії досягнення цілей проекту, саме описана вище модель дозволяє, на нашу думку, ідентифікувати найбільш значимі ризики соціального проекту.

Крім того, застосування моделі ідентифікації ризиків, заснованої на цілях, є доцільним при аналізі ризиків проектного процесу, зокрема, при розробленні WBS проекту.

За одним із визначень, WBS – це відображення обговорень за участю зацікавлених осіб проекту, що володіють тими або іншими експертними знаннями про зміст і межі проекту. Тому під час обговорення і розроблення WBS можна отримати великий обсяг експертно підтвердженої інформації, що стосується ризиків проекту, і можливість організованого і поступового розгляду усіх складових частин проекту на предмет ризиків, що містяться в ньому [4].

Таким чином, застосування моделі ідентифікації ризиків, заснованої на цілях, у даному випадку позначає наступне. Фази, етапи, пакети робіт проекту, що визначаються у процесі розроблення структурної декомпозиції робіт, виконуються для досягнення певної, попередньо визначеної мети. Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища, що можуть впливати на досягнення цієї мети та викликати затримку у часі або збільшення вартості робіт проекту, і є факторами ризику. У цьому випадку можна аналізувати агреговані ризики, тобто пов’язані з певним пакетом робіт, етапом або фазою проекту, а результати ідентифікації будуть особливо важливі для якісної та кількісної оцінки ризиків проектного процесу.

Ідентифікація, заснована на систематизації. Під систематизацією здебільшого розуміється розподіл можливих джерел ризиків за певними класифікаційними ознаками. У даному випадку факторами ризику вважаються такі характеристики зовнішнього та внутрішнього середовища, які можуть мати вплив на проект у цілому, тому процес ідентифікації розподіляється не за цілями проекту, а, швидше, за його якісними характеристиками.

Результат ідентифікації представляється у вигляді ієрархічної структури факторів ризику і відповідних ризиків, саме така модель ідентифікації рекомендується керівництвом PMBOK [14]. Також пропонується розрізняти ризики, притаманні процесу реалізації проекту та такі, що обумовлені його характеристиками (наприклад, особливостями технології, що застосовується, або ступенем інноваційності), оскільки «проектні» ризики є окремою частиною ієрархічної структури.

Різновидом моделі ідентифікації ризиків, заснованої на систематизації, є модель ідентифікації відповідно до категорій проекту, де як категорії виступають завдання і цілі проекту, організаційний менеджмент, замовник, фінансування, графік виконання, зміст проекту, персонал, підтримка проекту після впровадження тощо [7]. Вважається, що такий розподіл ризиків дозволяє ефективніше управляти ними, оскільки відповідає окремим групам управління як на рівні підприємства (організації), що реалізує проект, так і на рівні проектної команди.

Застосування моделі, заснованої на систематизації, є, очевидно, найбільш простим методом ідентифікації ризиків. Існуючі численні підходи до класифікації ризиків дозволяють досить гнучко використовувати її з урахуванням специфіки проекту та проектованого об’єкту. Проте, у випадку соціального проекту, застосування даної моделі ускладнюється значною кількістю факторів, які необхідно проаналізувати – від характеристик соціокультурного простору і специфіки соціальної ситуації на території реалізації проекту до особливостей реалізації проекту, його організаційної структури і складу проектної команди тощо. Тому, на нашу думку, застосування моделі ідентифікації, заснованої на систематизації, буде більш ефективним при виявленні ризиків продукту проекту, ніж при виявленні проектних ризиків. При цьому використання результатів аналізу продукту проекту, зокрема SWOT аналізу, який є обов’язковим на етапі соціального проектування, значно полегшує відбір найбільш значних факторів ризику.

Ідентифікація, заснована на сценаріях. Для ідентифікації ризиків розробляються різноманітні сценарії, які можуть як альтернативними варіантами реалізації проекту, так і альтернативними сполученнями зовнішніх та внутрішніх факторів, що можуть мати вплив на досягнення його цілей. Реалізація сценарію, який не є оптимальним, вважається ризиком [12].

Очевидною перевагою даної моделі ідентифікації ризиків є можливість аналізу агрегованих ризиків. Проте застосування даної моделі передбачає врахування всіх можливих змін як зовнішнього оточення проекту так і його власних характеристик у безлічі сценаріїв, причому кожний із сценаріїв є віртуальним втіленням тільки однієї із можливих змін обраних для аналізу факторів. Саме цим пояснюється дуже рідкісне використання такої моделі у соціальному проектуванні – значна кількість впливових факторів обумовлює значну кількість сценаріїв і, відповідно, дуже значний час, необхідний для їх побудови та аналізу. При цьому слід враховувати, що мова йде про логічний причинно-наслідковий аналіз факторів з високим ступенем невизначеності та їх комбінацій, програмування якого на цей час вбачається дуже проблематичним, оскільки значно збільшує вартість проекту. Якщо ж скоротити кількість сценаріїв до певного прийнятного за часом та трудомісткістю мінімуму, виникає загроза недооцінки впливу факторів або їх комбінації на проект та завищених очікувань щодо його успішності.

Загальноризикова перевірка. В певних галузях діяльності існують переліки найбільш характерних відомих ризиків, кожен з яких може бути перевірено на відповідність конкретній ситуації [12]. Таким чином, загальноризикова перевірка враховує особливості галузі проектування, але не специфіку проекту, тому її доцільно використовувати як необхідну, але не достатню складову аналізу ризиків проекту.

Особливості соціальних проектів вже було проаналізовано вище, тому можна виділити наступні ризики, притаманні соціальним проектам:

• при соціальному проектуванні необхідно узгоджувати цілі та інтереси всіх соціальних груп, державних і суспільних інститутів, комерційних організацій, що знаходяться в зоні дії проекту, а отже, виникає ризик конфлікту інтересів зацікавлених сторін проекту;

• соціальне проектування базується на прогнозі соціальних змін, включаючи експертну оцінку реальних потреб цільових груп, ресурсних можливостей організації, що здійснює проект, та його віддалених наслідків – будь-які прогнози та експертні оцінки мають певну погрішність, що є фактором ризику для соціального проекту та може призвести до його неприйнятності для суспільства;

• процес реалізації соціальних проектів залежить від швидкості соціальних змін, що потребує відповідного механізму пристосування проекту до мінливого зовнішнього середовища – останнє обумовлює ризик невідповідності проекту загалом або його окремих елементів вимогам суспільства, що змінилися за час його реалізації, що можуть суттєво змінитися за час його реалізації;

• реалізація соціального проекту найчастіше передбачає здійснення комплексу різних за змістом і характером видів діяльності, внаслідок чого постає проблема узгодження за цілями та часом процесів із різною специфікою, технологічним режимом тощо, та виникає ризик конфлікту технологій;

• більшість соціальних проектів розробляється непідготовленими і непрофесійними у сфері проектного менеджменту кадрами та реалізується організаціями, в яких відсутня культура проектної діяльності – отже, виникає, причому з великою ймовірністю, ризик неуспішності проекту через некомпетентного управління ним;

• стиль і регламент діяльності проектної команди або робочої групи з управління проектом за своєю суттю з високою ймовірністю буде значно відрізнятися від регламенту діяльності організації, що реалізовуватиме проект; крім того, для реалізації проекту у більшості випадків залучаються посадові особи цієї організації, при цьому ранг посади та роль у проекті певної особи можуть не відповідати один одному – отже, виникає ризик конфліктів регламентів діяльності та особистісних конфліктів членів проектної команди, що значно знижує її ефективність;

• складність управління соціальними проекту обумовлена, зокрема, його високою суб’єктивністю – не завжди визнані і пропоновані ініціатором проекту соціальні цінності співпадають з соціальними очікуваннями та потребами заінтересованих сторін загалом та бенефіціарів зокрема, більше того, вони можуть не співпадати із ціннісними установками членів проектної команди – отже, при реалізації соціальних проектів існує висока ймовірність виникнення конфлікту ціннісних установок його учасників.

Не претендуючи на вичерпне описання ризиків, притаманних соціальним проектам, додамо до вищевикладеного такі виявлені П. Спікером ризики, що знижують якість реалізації соціальних проектів та пов’язані зі статусом проекту як об’єкту державного управління: недостатня оцінка соціальної інтеграції, що обумовлена відсутністю інтелектуального простору, в якому зацікавлені сторони можуть узгодити загальні цілі, інтереси та цінність соціального проекту; ризик стандартів – невміння встановити стандарти якості для продукту соціального проекту, що відповідали б очікуванням клієнтів; комунікаційні перешкоди – невідповідність переданої інформації про проект його фактичному змістовному наповненню [15].

Підхід до ідентифікації ризиків та відповідна процедура, безумовно, залежить від конкретної галузі діяльності, прийнятної управлінської практики, специфіки об’єкта та суб’єкта управління, корпоративної культури тощо, у зв’язку з цим особливої уваги заслуговують такі прийоми та методи, що широко використовуються на практиці для побудови системи управління ризиками підприємства (організації), що реалізовуватиме проект.

Щодо загальновідомих методів (технік або прийомів) ідентифікації, то їх можна розподілити за такими групами:

• суб’єктно-орієнтовані (експертне оцінювання, анкетування зацікавлених сторін (учасників) проекту, метод номінальної групи, метод карток Кроуфорда, метод Делфі і т. ін.), які, за умов оптимального складу учасників, надають досить точні результати; перевагами даної групи методів є, по-перше, певна відокремленість авторів від їх ідей, що дозволяє уникнути персоніфікації ідей та пов’язаних з цим міжособистісних конфліктів, і, по-друге, простота обробки отриманої інформації; недоліками перелічених методів є суб’єктивність думок учасників та складність формування групи, обумовлена можливою відсутністю необхідної кількості експертів або рівнем їх компетентності;

• процесно-орієнтовані (мозковий штурм, диверсійний аналіз, сценарний аналіз і т. ін.), які дозволяють виявити можливі шляхи розвитку проекту та відповідні ризики й їх комбінації; перевагами даних методів є всебічність аналізу та синергетичний ефект, що може виникнути у ході обговорення ідей і ситуацій; недоліками зазначених методів у порівнянні з попередньою групою є персоніфікація ідей; крім того, якість роботи групи значно залежить від компетентності модератора;

• проблемно-орієнтовані (метод аналогій, метод побудови дерева відмов, ситуативний аналіз і т. ін.), що передбачають ідентифікацію ризиків за порівнянням проекту з аналогічними проектами, що здійснювалися в минулому або на підґрунті досвіду певної діяльності; наряду з простотою застосування зазначені методи також не позбавлені певних недоліків, оскільки передбачають певну шаблонність мислення та перенесення досвіду в майбутнє, що не завжди виправдано з урахуванням мінливості зовнішнього оточення проекту.

Слід зауважити, що зазначені методи не прив’язані до певної моделі ідентифікації, є взаємодоповнюючими, та використовуються на практиці у певній комбінації, що дозволяє нівелювати притаманні їм недоліки. У зв’язку з цим дуже корисною для практичного використання, на наш погляд, є ідея інструментального ящику, запропонована Д.З. Милошевичем у [9].

Окремі методи ідентифікації є інструментами управління ризиками проекту, засобами, що полегшують досягнення цілі – складання повного переліку можливих ризиків. Інструменти можуть бути використані як будівельні блоки для побудови інструментального ящику. При відборі мають бути враховані два принципи: кожен конкретний бажаний результат зобов'язаний підтримуватися конкретним інструментом, а отже, інструменти відбираються за фактом їх систематичного застосування; інструментальний ящик повинен володіти властивістю повноти, тобто конструюватися таким чином, щоб містити всі інструменти, необхідні для отримання бажаного результату. За умов дотримання зазначених принципів інструментальний ящик забезпечує підтримку процесу стандартизованого управління проектами (SPM) та є необхідною умовою технологізації цього процесу. І саме інструментальний ящик прив’язаний до конкретної обраної моделі ідентифікації ризиків.

Результатом ідентифікації ризиків є документ (реєстр або карта ризиків), у якому надається систематизований перелік всіх виявлених ризиків, факторів, що їх викликають, передбачених наслідків, часто вказується також «власник» ризику. Результати ідентифікації ризиків використовуються у подальшому якісному та кількісному аналізі; слід також зауважити, що у процесі ідентифікації ризиків зазвичай виникають ідеї щодо вибору методів управління ними, оскільки якісне та точне формулювання ризику вже містить у собі ідеї щодо його зниження. Тому на практиці методи управління ризиками визначаються також на етапі ідентифікації та документуються у реєстрі ризиків, а на подальших етапах аналізу оцінюються з точки зору їх ефективності та, за необхідністю, коректуються.

Для наочності після ідентифікації ризиків будується також ієрархічна структура або дерево ризиків, в якому кожна вітка позначає певну категорію ризиків, в основному, за факторами, їх викликають. У випадку соціальних проектів, враховуючи їх складність та багатовекторність, доцільно використовувати «кістку Ішикави» або ментальну карту, де ризики спочатку розділяються за категоріями, а потім за факторами. Незалежно від форми візуалізації ризиків, основною її перевагою є можливість виявити такі фактори, що викликають найбільшу кількість ризиків і, відповідно, потребують більшої уваги у порівнянні з іншими. До того ж, аналізуючи причини ризиків, можна визначити такі протиризикові заходи, які будуть ефективними проти кількох ризиків, оскільки впливатимуть не стільки власне на ризики, скільки на їх причини.

Ілюструючи вищевикладене, надамо одну із можливих логічних схем ідентифікації ризиків продукту соціального проекту (рис. 5.1) та проектного процесу (рис. 5.2).

Як підсумок необхідно відмітити наступне:

• ідентифікація дозволяє, насамперед, виявити та категоризувати ризики, які можуть вплинути на соціальний проект. В процесі ідентифікації інформація про ризики документується та візуалізується, ризики розподіляються за власниками;

• процес ідентифікації ризиків є неперервним та циклічним за своєю природою, проводиться на всіх стадіях життєвого циклу проекту, що дозволяє поповнювати реєстр притаманних проекту ризиків або виключати із нього такі, що з часом втратили свою актуальність. Ефективність цього процесу базується, насамперед, на чіткій класифікації системи ризиків, їх групуванні та агрегуванні можливого впливу на результати проекту;

• моделі ідентифікації ризиків можна класифікувати за наступними групами: ідентифікація, заснована на цілях; ідентифікація, заснована на сценаріях; ідентифікація, заснована на систематизації; загальноризикова перевірка. Зважаючи на специфіку соціальних проектів, надзвичайну важливість цілепокладання та складність розробки стратегії досягнення цілей проекту, ідентифікувати найбільш значні ризики соціального проекту дозволяє застосування моделі, заснованої на цілях. Застосування моделі ідентифікації, заснованої на систематизації, буде ефективним при виявленні ризиків продукту проекту, оскільки при цьому використання результатів аналізу продукту проекту, зокрема SWOT аналізу, який є обов’язковим на етапі соціального проектування, значно полегшує відбір найбільш значних факторів ризику;

• методи ідентифікації ризиків є взаємодоповнюючими, використовуються на практиці у певній комбінації, що дозволяє нівелювати недоліки, їм притаманні. Основним фактором успішної реалізації процесу ідентифікації є люди, що в ньому задіяні, їх кваліфікація, вміння та досвід;

Рис. 5.1. Логічна схема ідентифікації ризиків продукту соціального проекту

Рис. 5.2. Логічна схема ідентифікації ризиків проектного процесу

• при загальноризиковій перевірці особливої уваги заслуговують такі притаманні соціальним проектам ризики, як: конфлікт інтересів зацікавлених сторін проекту, виникнення якого обумовлюється їх значною кількістю; неприйнятність проекту для суспільства, який викликається, по-перше, необхідністю широко застосування експертних оцінок та прогнозів соціальних змін, і, по-друге, швидкими змінами соціально-економічного стану території реалізації проекту; конфлікт технологій, обумовлений необхідністю різних технологічних процесів; некомпетентності проектної команди та особистісних конфліктів через відсутність досвіду управління проектами в організації, що його реалізує; конфлікт регламентів, що полягає у відмінності стилів роботи проектної команди та професійної діяльності її учасників; конфлікт ціннісних установок учасників проекту; встановлення неприйнятного для бенефіциарів стандарту якості, відсутності загального інтелектуального простору для учасників проекту, комунікаційні перешкоди, які пов’язані зі статусом соціального проекту як об’єкту державного управління.