2. Соціальне проектування як вид проектної діяльності

Соціальний проект – це розроблене ініціатором соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація або стабілізація соціально значимої для суспільства цінності, що несе позитивні наслідки після здійснення. Виконання проекту (комплексу робіт, направлених на створення продукту, що має цінність) складає зміст проектної діяльності, що включає:

• проектний процес - реалізацію управлінських заходів на основі принципів і методів управління проектами, універсальних для вирішення різноманітних завдань;

• операційний процес - вирішення спеціалізованого завдання з розроблення продукту проекту на основі принципів і методів проектування, специфічних для соціальних проектів⁵.

Звідси, соціальне проектування – це особливий вид проектної діяльності⁶, контекст якого визначається специфічними процесами в формуванні продукту соціального проекту, який і обумовлює його цінність. Для проектної діяльності в соціальній сфері це дуже важливий факт. Адже, кожний проект завжди закінчується в установлений термін, а успішний продукт продовжує «своє життя», якщо він має цінність для всіх зацікавлених сторін.

Класичний «кінець» проекту – створення продукту (продукції, послуги, організації, відносин тощо). Продукт сам по собі замовнику (ініціатору) соціального проекту найчастіше не потрібний. Йому потрібний результат від використання продукту соціального проекту. Але в традиційній культурі управління соціальними проектами формуванню бачення і цінності продуктів проекту приділяється недостатньо уваги: найчастіше це здійснюється інтуїтивно і тільки на початкових фазах, що приводить до низької результативності та соціальної ефективності результатів проекту.

Вищезазначене актуалізує дослідження соціального проектування як виду проектної діяльності з конструювання продукту соціального проекту та визначення його цінності, що має домінуюче значення для успішної реалізації проекту.

В проектній діяльності завжди присутні дві категорії («сіамські близнюки»), різні за змістом – продукт і проект.

Продукт – це очікуваний результат проекту. Зміст продукту – це спільність всіх характеристик результату проекту (продукції чи послуги). Розрізняють дві категорії продуктів проекту: проміжні продукти – ті, які отримують для подальшого використання у проекті; кінцеві продукти – ті, які отримає замовник після завершення проекту. Для формування переліку продуктів розглядають кожне завдання проекту і визначають, що продукується цим завданням.

Продукт – це сфера максимальної уваги замовника (ініціатора). Контекст продукту визначається продукто-орієнтованими процесами (направленими на визначення специфікацій та безпосереднє виробництво продукту проекту: вимоги, проектування тощо).

Проект – це роботи з вироблення продукту. Зміст проекту – це склад проектних робіт, необхідних для створення продукції/послуги. Проектні роботи – об’єкт максимальної уваги проектної команди. Контекст проекту описується процесами управління проектом (направленими на опис і організацію робот: кошторис, розклад тощо).

Окремий розгляд змісту продукту і проекту важливо за кількома причинами:

• вимірювання успішності відмінні для кожного;

• вимірювання одного майже завжди зачіпає іншого, але не завжди відповідно /пропорційно;

• інструменти та методи управління відмінні.

У парі продукт-проект визначальним є продукт, так як проект розробляє продукт, і в силу цього, повністю залежить від технологічної специфіки виробництва продукту. Саме тому, основна технологічна послідовність робот проекту визначається, в першу чергу, технологією розроблення продукту.

За таким підходом, соціальне проектування – це функція управління соціальними проектами, змістом якої є формування бачення продукту. Обґрунтуємо нашу гіпотезу.

Виявлення проблемної соціальної ситуації обумовлює створення проекту як системи, основними складовими якої є продукт проекту та управління проектом.

Проблемна ситуація характеризується наявністю протиріч між бажаним і поточним станом соціальної системи, тобто ситуацією, коли задоволення потреб зацікавлених сторін носить проблемний характер і не може бути вирішене існуючими засобами. Звідси, продукт, що створюється, повинен, відповідно до замислу, ліквідувати існуючі протиріччя. Останнє визначає ціль та призначення продукту, оскільки продукт і є засобом вирішення проблеми. Інформація, необхідна для формування уявлення про основні елементи продукту соціального проекту, отримується експертним шляхом (на основі аналізу стану соціальної системи, соціальної діагностики⁷ та прогнозу соціальних змін) з урахуванням вимог зацікавлених сторін.

Розглядаючи продукт соціального проекту і сам соціальний проект з системних позицій слід ще раз наголосити на відмінностях: на відміну від продукту як технологічної системи, проект є організаційною системою, діяльність ціленаправлених частин якої потребує координації, і це узгодження здійснюється наряду з глобальною діяльністю для отримання результату (вигоди для зацікавлених сторін) проекту. Наприклад, продуктом проекту з озеленення населеного пункту (результат, що має вигоду і цінність) є висаджені зелені насадження. Тобто, продукт є те, для чого організовується проект, забезпечуючи його видачу користувачу по завершенню життєвого циклу проекту.

У зв’язку з вищезазначеним, соціальне проектування, як діяльність з формування бачення продукту соціального проекту, – складне, прогностичне і динамічне завдання. На думку провідних вчених [2,3,8-10], формування бачення продукту соціального проекту повинно ґрунтуватися на принципах системного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.

Формування бачення продукту в життєвому циклі соціального проекту відбувається на наступних фазах:

- ініціації проекту (концептуальна). На цьому етапі «стартує» соціальне проектування, коли на основі дослідження проблемної соціальної ситуації та аналізу вимог зацікавлених сторін формулюється замисел, який визначає ціль/результат проекту та призначення продукту проекту як засобу вирішення проблеми. Формується бачення продукту проекту та проводиться аналіз його здійсненності. На цьому етапі ЖЦП технологія соціального проектування структурно складається з наступних етапів: дослідницький «замисел – суспільна необхідність – відповідність об’єктивним критеріям – паспортизація об’єкту»; цілепокладання «уточнення цілей – уточнення характеристик бажаного стану соціального утворення – вибір стратегії проектної діяльності»;

- розроблення проекту. Враховуючи специфіку соціальних проектів (обов’язкове створення цінності), цей етап повинен включати дві функції: планування і проектування. Підґрунтям здійснення цих функцій є: під час проектування імпульсом слугує конкретний замисел – проектант намагається виявити, спрогнозувати можливий ефект (цінність) від реалізації проекту в реальному режимі; при плануванні імпульсом виступає усвідомлена необхідність отримання конкретного результату – проектант працює над тим, як краще, економніше, вигідніше можна було б виконати роботи з виробництва продукту проекту. На цьому етапі визначається специфікація, дизайн, архітектура продукту проекту та план робіт з його виробництва. На цій фазі життєвого циклу технологія соціального проектування представлена наступними етапами: прогнозування; визначення параметрів, яким має відповідати продукт проекту (нова якість об’єкту); теоретичне моделювання; програма дій з визначенням конкретних заходів щодо зміни існуючої ситуації, форми організації виконавців, ресурсів/засобів.

Основним критерієм ефективності соціального проекту та предметом соціального проектування є створення цінності. Цінність, будучи суб’єктивною категорією, проявляється в здатності продукту задовольняти потреби або забезпечувати вигодою зацікавлені сторони проекту.

Вперше ціннісну спрямованість проекту було проголошено в стандарті Японської асоціації управління проектами «Керівництво з управління інноваційними проектами і програмами організацій» (стисло Р2М від Project and Program Management), який було розроблено у 2001 році [14; 25]. Відповідно до стандарту, цінність проекту визначається вигодою, яку надає продукт проекту при виконанні вимог, що містяться в місії проекту. Існує дві необхідні умови, які гарантують створення цінності проекту. Перша - практична здатність проектного менеджера виконати проект відповідно до плану; друга - знаходження способу гармонізувати цінність проекту для всіх зацікавлених сторін через властивості продукту проекту. Перша умова є обов’язковою, тоді як друга – достатньою умовою створення цінності проекту.

Проект, який відповідає таким умовам, може збільшити цінність активів організації, створити інтелектуальну цінність і цінність інновації в результаті своєї реалізації, оскільки його продукт створює нову соціальну цінність для суспільства і цінність для власників. Також названо цінністю балансування інтересів зацікавлених сторін.

У роботі С. Бушуєва [1; 8] цінність визначається як вигода, отримувана від реалізації проекту всіма зацікавленими сторонами. Автор пропонує розглядати цінність як комплексний показник, що складається з цінності продукту і цінності організації, що реалізує проект. Такий підхід частково відображає специфіку соціального проектування, адже, за тезаурусним підходом, від ціннісних орієнтирів суб’єкта соціального проектування (ініціатора проекту) багато в чому залежить якість моделей і проектів, що розробляються.

Професор В.Рач [23] пропонує поняття «гармонізована цінність», яку доцільно розглядати за двома аспектами: гармонізація зі стратегічними цілями організації, що реалізує даний проект і гармонізація цінностей всіма зацікавленими сторонами проекту.

Розглядаючи соціальне проектування як вид проектної діяльності, вважаємо за необхідне наголосити на двох аспектах ціннісного підходу до управління соціальними проектами.

Перший аспект передбачає, що метою соціального проекту є створення цінності, яка визначається як характеристиками продукту проекту, що відповідають вимогам всіх зацікавлених сторін, так і характеристиками забезпечення параметрів проекту (в першу чергу, часу і бюджету) встановленим планам. У даному аспекті важливим є те, що використання технології соціального проектування в системі управління соціальними проектами сприятиме науково-обґрунтованому формуванню бачення продукту проекту та визначенню його цінності з урахуванням вимог всіх зацікавлених сторін та обмежень, пов’язаних з соціальними змінами.

Другий аспект передбачає зростання цінності суб’єкта соціального проектування від використання методології проектного управління, що сприятиме конкретизації всіх елементів соціального проекту як системи. Адже, при реалізації соціального проекту необхідно узгоджувати різні за цілями, характером діяльності і змісту пізнавальні, науково-дослідницькі (соціальне проектування) і проектні, управлінсько-конструкторські (проектний менеджмент) процеси. Таким чином, збагачення суб’єкта соціального проектування компетенціями з проектної методології управління цінністю проекта сприятиме зростанню цінності як суб’єкта, так і об’єкта проектної діяльності.

Домінантною ознакою соціального проектування як виду проектної діяльності є створення соціальної інновації.

У більшості літературних джерел дослідники під «соціальною інновацією» розуміють нові ідеї у будь-якій формі від стратегій до продуктів, пов’язані із потребами суспільства. Наприклад, соціальні інновації означають нові «стратегії, концепції, ідеї або організації, які відповідають соціальним потребам» [40].

Вживаючи і роз’яснюючи поняття соціально-політичних, державно-правових інновацій та інновацій у духовній сфері, відомий російський вчений Ю. Яковець [35] поняття інновації (нововведення) тлумачить як внесення у різноманітні види людської діяльності нових елементів (видів, способів), що підвищують результативність цієї діяльності.

На основі опрацювання літератури з означеної тематики, вітчизняний науковець Л.В. Бойко-Бойчук [6] виокремила три типи визначень поняття «соціальна інновація»:

1) ідеї, стратегії, концепти, організації, форми організацій;

2) процес здійснення змін (впровадження нових рішень), триваючі соціальні зміни, нестандартні рішення соціальної проблеми, розвиток структур, принципів, практик;

3) здійснення змін у поведінці, преференціях людей, змін у процесах впливу на зміни, у регулюванні економічних, соціальних та політичних процесів.

Спільною ознакою для всіх трьох типів визначень є належність інновації до реалізації соціальних потреб.

Найефективнішою формою практичного втілення інновацій, що відповідають соціальним потребам, є соціальні проекти – дієвий засіб реалізації суспільних реформ, які торкаються інтересів усіх верств населення і формують усю конфігурацію соціальних відносин.

Виходячи з розуміння того, що будь яка соціальна інновація призводить до змін у соціальній системі та пов’язана з реалізацією соціальних потреб, проектований майбутній стан соціальної системи – «керованої соціальної інновації»⁸ має відображати поєднання трьох складових [7]: моделі соціальної системи, де планують зміни; моделі самих змін; моделі керованого впровадження соціальних інновацій (що дає відповідь на питання: як, яким чином здійснюються заплановані зміни).

Моделювання бажаного стану (або вибір оптимальної моделі з існуючих) соціальної системи (об’єкту управління) є найважливішим і визначальним кроком у ході проектування реформи. Процес змін в об’єкті управління – це перехід зі стану сьогодення до запланованого проектантом стану у майбутньому. При цьому слід зазначити, що нові ідеї, стратегії, концепти, форми організації будь чого безпосередньо залежать від світоглядної моделі або уявлення особи, що приймає рішення про здійснювані в об’єкті управління соціальні зміни. Саме цей факт підкреслює актуальність тезаурусної концепції соціального проектування і чітко віддзеркалює важливість врахування суб’єктивного фактору.

Процес здійснення змін, впровадження нових ідей тощо стосується шляхів, механізмів реалізації рішення (як змінювати – модель упровадження соціальних інновацій). І зрештою, предметом зміни в об’єкті управління як надскладній системі є поведінка людини (що змінювати – модель самих змін).

За таким підходом, соціальне проектування є проектною діяльністю⁹ з впровадження соціальної інновації. Для характеристики моделі керованого впровадження соціальної інновації доцільно звернутися до схеми структурних характеристик елементарного акту діяльності, яку запропонував відомий історик науки і методолог В.Стьопін [28], та уточнити її в аспекті нашого дослідження (рис.1.1).

Суб’єктна структура Предметна (об’єктна) структура

Цінності, цілі, знання і навички

Модель змін Дії (операції)

З асоби діяльності

Предмет змін

Суб’єкт діяльності Продукт Результат

(бажаний стан системи)

Рис. 1.1. Модель проектної діяльності з упровадження соціальної інновації

Як видно з рисунку, ліворуч у моделі відображено операційний процес проектної діяльності – вирішення спеціалізованого завдання з розроблення продукту проекту (предмету зміни у соціальній системі) на основі принципів і методів проектування, специфічних для соціальних проектів, завдяки врахуванню суб’єктивного фактору (цінності, цілі, знання і навички).

Права сторона моделі – проектний процес – реалізація управлінських заходів на основі принципів і методів управління проектами. Предметна структура відображає взаємодію засобів з предметом змін (поведінка людей) і перетворення його у продукт завдяки здійсненню певних операцій.

Засоби і дії відносяться і до предметної, і до суб’єктної структур.

Підсумовуючи даний параграф зробимо наступні висновки:

1. Соціальне проектування – це особливий вид проектної діяльності, контекст якого визначається специфічними процесами в формуванні продукту соціального проекту, який і обумовлює його цінність.

2. У парі продукт-проект визначальним є продукт, так як проект розробляє продукт, і тому повністю залежить від технологічної специфіки виробництва продукту. Саме тому, основна технологічна послідовність робіт проекту визначається, в першу чергу, технологією розроблення продукту. За таким підходом, соціальне проектування – це функція управління соціальними проектами, змістом якої є формування бачення продукту.

3. Основним критерієм ефективності соціального проекту та предметом соціального проектування є створення цінності. Цінність, будучи суб’єктивною категорією, проявляється в здатності продукту задовольняти потреби або забезпечувати вигодою зацікавлені сторони проекту.

4. Ознакою соціального проектування, як виду проектної діяльності, є створення соціальної інновації. Моделювання бажаного стану (або вибір оптимальної моделі з існуючих) соціальної системи (об’єкту управління) є найважливішим і визначальним етапом соціального проектування. Процес змін в об’єкті управління – це перехід зі стану сьогодення до запланованого проектантом стану у майбутньому. При цьому слід зазначити, що нові ідеї, стратегії, концепти, форми організації будь чого безпосередньо залежать від світоглядної моделі або уявлення особи, що приймає рішення про здійснювані в об’єкті управління соціальні зміни. Саме це підкреслює актуальність тезаурусної концепції соціального проектування і чітко віддзеркалює важливість урахування суб’єктивного фактору при впровадженні соціальної інновації.