4.3.1. Діагностика соціального розвитку*

Соціальна діагностика, як складова і різновид соціальних технологій, спрямовується на оцінку: фактичного стану об’єкта технологізації, конкретної ситуації, проблемної характеристики. Оскільки результатом її застосування є опис об’єкта відповідно до системи заданих показників, то очевидно, що необхідною умовою її застосування є наявність норм, нормативів, орієнтирів діагностованої сфери життєдіяльності.

Універсальною схемою діагностики є побудова оптимальної теоретичної моделі об’єкта управління з урахуванням передового світового, вітчизняного досвіду і накладення цієї моделі на реальне життя. Як наслідок - відбувається оцінка проблемної ситуації. Контури теоретичної моделі, базові поняття визначають критерії, показники, індикатори для оцінки не тільки якісних змін у соціальних процесах, але й кількісних. Останні існують в основному в двох видах: статистичні і соціологічні.

Особливе значення в діагностиці соціального розвитку надається критеріям і показникам. У науковій літературі та статистичній практиці для міжнародних і міжрегіональних порівнянь використовують різні підходи до побудови як індикаторів, так і показників.

Кожен індикатор (критерій) репрезентується системою показників, яка може бути визначена і представлена з різним ступенем деталізації.

Критерії висвітлюють спрямованість управління, а показники фіксують досягнутий рівень. Критерії та показники диференціюються за сферами життя: економічні, соціальні, політичні тощо.

Критерій діагностики – конкретна ознака, на основі якої проводиться оцінювання або класифікація, визначається значимість або незначимість стану об’єкта.

Під час діагностики соціального розвитку регіону доцільно використовувати соціальні показники. Соціальні показники – це статистичні показники, які ґрунтуються на спостереженнях, моніторингу та безпосередньо відображають кількісні сторони соціальних процесів і тісно пов’язані з їх якісним станом [75].

Показники мають будуватися на одній концептуальній основі, об’єднуватися єдиним банком даних у рамках інформаційної системи і співвідноситись із міжнародними нормативами. На думку М. Миколайчука, система показників діагностики повинна як відображати ступінь досягнення стратегічних цілей регіону, так і характеризувати основні чинники позитивних чи негативних зрушень [43].

Структура процесу діагностування представляє собою три стандартні блоки. Головне завдання першого блоку – підготувати опис стану керованості об’єкта, що вивчається, за заданим набором стандартів, тобто цей блок є інформаційною основою. Основна мета – найточніше відобразити рівень ефективного управління. Абсолютно інший характер має завдання другого блоку: на основі ознайомлення з офіційними нормативно-правовими документами необхідно дослідити, яка керованість об’єкта повинна бути. Завдання третього блоку – зробити порівняльний аналіз для визначення ступеня відхилення керованості об’єкта [48].

Отже, соціальна діагностика покликана сприяти дослідженню стану, виявленню існуючих проблем і тенденцій соціального розвитку. Також вона дасть змогу виміряти ефективність соціальної політики й забезпечить інформаційною базою процес її формування, реалізації та коригування на регіональному рівні.

Інформаційне забезпечення для прийняття ефективних управлінських рішень у соціальній сфері має базуватися на розгалуженій системі соціальних показників, які б у комплексі відображали об’єктивні соціально-економічні процеси і суб’єктивне самопочуття населення. За змістом і методикою розрахунку показники системи мають відповідати міжнародним статистичним стандартам, враховувати специфіку України в межах чинного правового поля та відстежуватися на регулярній основі.

Створення інформаційної бази для оцінювання соціального розвитку, прогнозування перспективних напрямів регіональної соціальної політики та внесення обґрунтованих коректив у практику соціальних перетворень доцільно отримувати за допомогою моніторингу – безперервного спостереження за станом суспільства через періодичну оцінку показників, що його характеризують. Методи та засоби моніторингу визначаються залежно від таких елементів, як об’єкт, предмет та мета моніторингових досліджень.

Соціальний моніторинг – це систематичне простежування перебігу процесів соціального розвитку території, фіксації його параметрів у системі об’єктивних та суб’єктивних показників, побудові їх динамічних рядів із виходом на узагальнюючі показники, що забезпечує можливість аналізу головних тенденцій соціального розвитку [3, с. 14].

Дослідження динаміки соціальних змін завдяки соціальному моніторингу забезпечується акумулюванням та обробкою інформації; візуалізацією та аналізом результуючої інформації; фіксацією змін; розробкою науково обґрунтованих рекомендацій щодо реалізації відповідних управлінських впливів; оцінкою ефективності реалізованих заходів. Досвід розвинених держав свідчить, що здійснення соціального моніторингу є необхідною передумовою оцінки ефективності і коригування соціальної політики [22, с. 15].

Вченими ОРІДУ НАДУ при Президентові України під науковим керівництвом професора З.В. Балабаєвої розроблено методику діагностики регіонального соціального розвитку [17]. Інтегральний індекс соціального розвитку обчислюється за формулою простої середньої арифметичної індексів демографічного розвитку, матеріального добробуту, рівня освіти та ринку праці. Запропонована методика – відкрита система для внесення логічних змін та доповнень, пов’язаних зі змінами в соціальній ситуації регіонів та відповідними змінами методології статистичних спостережень.

На концептуальному рівні запропонована методика передбачає системний аналіз соціального розвитку регіону та представлення його в ієрархічній формі. Верхня позиція – це інтегральний індекс соціального розвитку, нижчі – узагальнюючі індикатори регіональних складових: демографічного розвитку, матеріального добробуту, рівня освіти та ринку праці.