4.1. Сутність технологізації управлінНя соціальними проектами
Для того, щоб забезпечити ефективну реалізацію соціальних проектів необхідно: визначити кількість, послідовність і характер операцій, що становлять цей процес; розробити (адаптувати) для кожної операції відповідні інструменти, методики, технічні засоби; визначити оптимальні умови протікання процесу реалізації завдань у часі й просторі. Для підвищення ефективності управління величезне значення має технологізація зазначеного процесу.
Ключовими словами для розуміння сутності технологізації проектної діяльності соціального спрямування є «технології», «технологічний процес», «соціальні технології »та «управлінські технології».
Технологія – це будь-який засіб перетворення вихідних матеріалів для отримання бажаних результатів. Оскільки предметом, і, відповідно, вихідним матеріалом управлінської праці є інформація, то технологію проектного менеджменту можна визначити як комплекс методів з обробки управлінської інформації з метою вироблення, прийняття і реалізації управлінських рішень з розроблення, реалізації та управління проектом [58].
Технологізація проектної діяльності соціального спрямування актуалізувала питання щодо визначення сутності соціальних технологій як суспільного явища. На думку російського вченого В. Афанасьєва, остання є засобом переводу вимог об’єктивних законів на мову практики соціального управління та конкретних рішень (нормативно-правових актів, нормативних документів тощо), які стимулюють людей на досягнення поставлених цілей [5].
Соціальна технологія – це визначення науково обґрунтованих способів реалізації образу майбутнього суспільного стану. Соціальна технологія безпосередньо пов’язана з проектуванням, яке формує образ майбутнього суспільного об’єкта, розраховує принципову можливість його досягнення. Технологія визначає способи досягнення образу майбутнього об’єкта. Використання ж цих способів для реалізації образу і створення бажаного об’єкта є предметом соціальної інженерії. Утворюється ланцюг: проектування - технології - інженерна діяльність [49].
Вчені виділяють два компоненти соціальних технологій: програми, що містять процедури та операції (як способи і засоби діяльності), а також сама діяльність, побудована у відповідності з цими програмами.
Управлінські технології – це різновид соціальних технологій, сукупність методів та процесів управління, а також науковий опис способів управлінської діяльності, що спрямовані на досягнення цілей організації. Вона поділяється на послідовно взаємопов’язані процедури й операції, метою яких є досягнення високої результативності та ефективності [74].
Технологія управління відображає зміст управління, характеризується процесами руху і обробки інформації та визначається складом і порядком виконання управлінських робіт, у ході яких ця інформація перетворюється і здійснює вплив на об’єкт управління. Тому, основне призначення технології управління – встановлення раціональної схеми взаємозв’язку структурних підрозділів і окремих виконавців у процесі управління [16].
Технологію управління можна визначити як систему операцій і процедур, що виконуються керівниками, спеціалістами та технічними фахівцями у визначеній послідовності з використанням необхідних для цього методів і технічних засобів. Метою технології управління є оптимізація управлінського процесу, його раціоналізація шляхом виключення таких видів діяльності, які не є необхідними для досягнення результату. Основна функція технології управління полягає у забезпеченні наукового і функціонального взаємозв’язку процесів управління з конкретними управлінськими технологіями, що сприяють реалізації функцій управління.
Розробка технології управління передбачає визначення кількості, послідовності і характеру операцій, що складають процес управління, розроблення чи підбір для кожної операції відповідних способів, прийомів і технічних засобів, виявлення оптимальних умов процесу переводу об’єкту управління з вихідного стану в бажаний.
Схематично технологія управління може бути представлена у вигляді інформаційної та організаційної взаємодії трьох основних циклів або процесів, у межах яких виконуються різноманітні операції та процедури [47]:
Інформаційний процес – пошук, збір, передача, обробка і збереження різних видів інформації. У цьому процесі зайняті переважно творчі виконавці;
Логіко-аналітичний або процес вироблення і прийняття управлінських рішень – дослідження, обробка, розрахунки, прогнози. У цьому процесі зайняті переважно вузькі спеціалісти і керівники;
Організаційний або процес організаційного впливу на об’єкт управління для реалізації управлінського рішення: кадрове планування, доведення завдань до виконавців, оперативне планування, організація праці, координація, контроль тощо.
На сьогодні існує кілька підходів до формування управлінської технології. Так як технологія управління визначається змістом управлінських робіт, то, відповідно, її формування може здійснюватися в залежності від того, який підхід до розуміння управління покладено в основу, або яким стилем управління характеризується діяльність керівника [32].
Класичний функціональний підхід – розуміння управління як процесу з виконання визначених функцій. Технологію управління можна визначити як регламентацію раціональних процедур і способів роботи з інформацією в процесі реалізації функцій управління. Суть функціонального підходу полягає в тому, що на кожному ієрархічному рівні систем управління відокремлюються ділянки управлінських робіт або функцій, для кожної з котрих створюється конкретний набір процедур, види документів, необхідні засоби тощо. Такий підхід доцільний для організацій, що працюють стабільно у практично незмінюваному середовищі. В організації може існувати технологія планування, технологія контролю, технологія маркетингу тощо.
Ситуаційний підхід – обґрунтування алгоритму вибору процедури на основі врахування ознак тієї чи іншої ситуації (проблеми). Технологія управління – це послідовність дій з вибору доцільних процедур і виконання інформаційних перетворень та організаційних впливів. Схема ситуаційної управлінської технології включає: діагностику проблеми і визначення шляхів її вирішення; виявлення факторів, що впливають на рішення; вироблення і оцінка альтернатив; розроблення тактики реалізації намічених шляхів розвитку.
Підхід до управління з точки зору прийняття рішень розглядає технологію управління як визначену послідовність дій, що використовується при постановці цілей і розробці механізмів її досягнення. При цьому визначають два етапи: вироблення цілей і стратегії розвитку; формування технології прийняття і реалізації управлінських рішень.
Управлінська технологія – це регламент виконання процесу управління, який обумовлює порядок прийняття управлінських рішень і визначає найефективніші методи та інструменти їх впровадження на практиці.
Технологізація управління соціальними проектами ґрунтується на ретельному дослідженні операцій і процедур, їх моделюванні й організаційному проектуванні.
Термін «процедура» (франц. procedure - от лат. procedo – просуваюся; іду вперед) – це офіційно встановлена послідовність дій для здійснення будь-чого; ряд послідовний дій необхідних для виконання будь-чого; порядок виконання. Управлінська процедура – це комплекс взаємопов’язаних у визначеному порядку управлінських операцій і документів, направлених на досягнення фіксованих цілей.
Процедури управління – це сукупність управлінських операцій, що виконуються за конкретним алгоритмом. Процедура відображає порядок підготовки, розгляду, обговорення, виконання ряду послідовних або паралельних операцій в процесі управління, регламент порядку виконання робіт. Поняття «технологія управління» тісно пов’язано з поняттям процедура [29].
Теорія, методологія і технологія управління знаходяться в наступному співвідношенні. Теорія управління визначає загальні закони та закономірності, нові наукові ідеї та основні напрями науково-технічного прогресу у сфері управлінської діяльності. Методологія конкретизує теоретичні положення у вигляді рекомендацій для виконання конкретних управлінських функцій в досить загальному вигляді, як правило, без прив’язки до особливостей окремого підприємства. Конкретні методики визначають склад і послідовність етапів планування, обліку, аналізу для різних видів управлінської діяльності. Технологія ще більш конкретизує зміст управлінської праці у вигляді розпоряджень та інструкцій, що вимагають однозначного виконання окремих технологічних процесів, процедур, операцій.
Сьогодні, на думку фахівців, неможливо впорядкувати управлінську діяльність без розробки й освоєння управлінських технологій з усіх найважливіших аспектів організації та функціонування соціальної системи. Зміст технологізації проектної діяльності соціального спрямування полягає в обов’язковому (примусовому) використанні в управлінні соціальними проектами кращих, передових досягнень науки та досвіду проектного менеджменту і соціального проектування.
Розвиток управлінських технологій відбувається шляхом типізації зазначених управлінських ситуацій та дій, виділення найбільш характерних процедур та операцій. Серед актуальних напрямів технологізації управління соціальними проектами такі: надання належної організованості, необхідної регламентації та ефективності здійснення державних, регіональних, галузевих проблемних цільових програм різного рівня; розроблення у рамках державного апарату науково обґрунтованих технологій підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень; розвиток технологій для організаційних форм управлінської діяльності; розроблення технологій зворотних зв’язків управлінських процесів
Технологізація проектної діяльності з розроблення та реалізації соціальних проектів включає:
- розділення процесу на внутрішньо взаємозв’язані етапи, фази, операції;
- поетапну координацію дій, направлених на досягнення бажаного результату;
- однозначність виконання включених в технологію процедур і операцій.
Варто наголосити на доцільності виділення двох груп управлінських технологій під час реалізації вищезазначених процедур: регулярні і нерегулярні.
Регулярні управлінські технології – це сукупність циклічно повторюваних процедур (організація, мотивація, планування і контроль).
Нерегулярні управлінські технології, дещо специфічні – вони не регламентовані, й використовуються за необхідності, під час реалізації управлінських нововведень. Наприклад: розробка і впровадження системи управління якістю; проектування і реалізація інформаційної системи; реалізація маркетингової стратегії тощо.
У роботі російського дослідника Е.А. Смирнова [64], з метою систематизації управлінських технологій, запропонована їх дворівнева структура. На першому рівні розташовані технології цільового управління, а на другому – технології процесного управління. До технологій цільового управління віднесено ініціативно-цільова, програмно-цільова і регламентна технології. До складу технологій процесного управління входять технології управління: за результатами; на базі потреб та інтересів; шляхом постійних перевірок і вказівок; у виняткових випадках; на базі «штучного інтелекту» і на базі активізації діяльності персоналу.
Таким чином, технологізація управління соціальними проектами припускає, передусім, дроблення управлінського процесу на окремі процедури і операції з подальшою регламентацією їх виконання. Зокрема, для здійснення проектної діяльності соціального спрямування, управлінський процес складається з наступних процедур, кожна з котрих має чітку регламентацію виконання:
ідентифікація наявності проблеми, перешкод і можливостей розвитку;
врахування пріоритетів національної / регіональної політики і стратегій, донорських організацій;
розробка ідеї проекту;
розробка плану діяльності;
ресурсне забезпечення та фінансування проекту;
реалізація проекту;
моніторинг і оцінка проекту.
Технологізація управління соціальними проектами – це результат конвергенції, взаємопосилення соціальних, управлінських і проектних технологій, що дозволяє забезпечити ефективність здійснення соціальних проектів за технологічним циклом: діагностика – прогнозування – проектування – розроблення проектного процесу – впровадження.
Враховуючи специфічні особливості соціального проекту та його тимчасовий характер, феномен конвергенції технологій в проектній діяльності соціального спрямування представимо далі за технологічним процесом розроблення соціального проекту.
4.2. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС РОЗРОБЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРоектУ
Процес, що супроводжує застосування технології прийнято називати технологічним процесом. Його основу складають, по-перше, алгоритм дій (операцій), тобто точний припис щодо послідовності операцій, які перетворюють об’єкт і переводять його в очікуваний стан. По-друге, операції як найпростіші дії, спрямовані на досягнення конкретної мети, а також технологічні процедури, що представляють сукупність цих операцій, об’єднаних певною спільною метою. По-третє, інструменти та засоби, що забезпечують досягнення поставлених цілей під час застосуванні певної технології.
У технологічному процесі зазвичай виділяють такі процедурні етапи: формулювання мети впливу на основі збору інформації і визначення проблеми; вироблення та вибір способів впливу; організація та застосування впливу; оцінка та аналіз результатів впливу [49]. Часто технологічний процес асоціюється з самою технологією. Однак, технологія може існувати, але не застосовуватись. І лише застосування технології супроводжується технологічним процесом.
Соціальні проекти порівняно з іншими інвестиційними проектами характеризуються підвищеним рівнем ризикованості, обумовленим непередбачуваністю поведінки об’єкта соціального проектування, специфікою соціальної реальності. Першопричинами складності розроблення та управління соціальними проектами є вплив наступних параметрів соціальної реальності [34; 28; 31; 60]:
протиріччя соціального об’єкту;
багатовекторність розвитку соціального об’єкту;
неможливість описання соціального об’єкту кінцевою кількістю термінів будь-якої соціальної теорії;
багатофакторність буття соціального об’єкту;
наявність безлічі суб’єктивних складових (бажань, потреб, сподівань, інтересів тощо) у розвитку соціального об’єкту.
Розходження, протиріччя між реальною соціальною дійсністю та ідеальним уявленням суб’єкта ініціації змін щодо нормального стану соціального об’єкту складає проблемне поле формування і реалізації соціальних проектів*. При цьому слід відзначити потенціальну багатоманітність проектних рішень однієї і тієї ж проблемної ситуації, що обумовлено як різними уявленнями стосовно ідеального стану соціального об’єкта (утворення, явища, процесу, системи) залежного від ціннісної позиції проектувальника, його розуміння сутності даних феноменів, так і варіативністю способів відтворення (відродження, реконструкції, збереження тощо) соціальної цілісності.
У зв’язку з цим, домінантною цільовою орієнтацією розроблення соціального проекту є створення умов для розвитку соціального суб’єкта (особи, спільноти, суспільства в цілому), вирішення або мінімізація проблем, що спричинюють несприятливі обставини його життєдіяльності.
Завданнями проектної діяльності соціального спрямування є:
аналіз ситуації, діагностика соціальної проблеми і чітке визначення її причини (джерела) та характеру;
пошук і розроблення варіантів вирішення досліджуваної проблеми (на індивідуальному і соціальному рівнях) з урахуванням наявних ресурсів і оцінкою імовірних наслідків реалізації кожного з варіантів;
вибір найбільш оптимального рішення (соціально прийнятних обґрунтованих заходів, здатних забезпечити бажані зміни в об’єктній області проекту) та його проектне оформлення;
розробка організаційних форм впровадження проекту в соціальну практику та умов реалізації проекту з урахуванням матеріально-технічних, фінансових і правових обмежень.
З огляду на це, умовою започаткування і реалізації соціальних проектів є обґрунтування їхньої цінності, значимості, корисності, ефективності, прийнятності й здійсненності у визначений період часу. Обґрунтування ефективності та здійсненності проектів, як правило, наводиться в ТЕО* або бізнес-планах**. Більшість технологій бізнес-планування має універсальний характер (таблиця 4.1). Вони не враховують специфіки окремих видів інвестиційних проектів. Проблема бізнес-планування соціальних проектів полягає в тому, що досі відсутні спеціально розроблені технології, які б дозволяли адекватно аргументувати соціальну та економічну ефективність вкладення коштів в соціальні проекти з урахуванням тих чинників, які відрізняють їх від усіх інших інвестиційних проектів.
Аналіз діючих стандартів бізнес-планування [68; 70; 92; 87; 91], науково-методичних праць [33; 50; 72; 9; 8; 20; 21], а також інших джерел [42; 46; 45; 42] дає змогу стверджувати, що для реалізації соціальних проектів відсутні спеціальні технології бізнес-планування. Як наслідок, стандартні технології адаптуються до конкретних умов ініціаторами соціальних проектів на основі власного досвіду, бачень, переконань. Це здебільшого є причиною суб’єктивізму.
Таблиця 4.1.
Порівняльна характеристика стандартів з розробки бізнес-плану
Законодавці стандартів |
||||
UNIDO |
KPMG |
TASIS |
ЄБРР |
Методичні рекомендації з розробки бізнес-плану підприємства №290 |
Структура бізнес-плану |
||||
1.Резюме 2.Опис підприємства і галузі 2.1. Загальні відомості про підприємство 2.2.Фінансово-економічні показники діяльності підприємства. 2.3.Структура управління та кадровий склад 2.4. Напрямок діяльності, продукція, досягнення і перспективу. 2.5.Галузь економіки та її перспективи. 2.6. Партнерські зв’язки і соціальну активність. 3.Опис продукції (послуги). 4.Маркетинг і збут продукції (послуги). 5.Виробничий план 5.1. Загальні відомості про підприємство. 5.2. Обсяг виробництва. 5.3.Витрати на персонал. 5.4.Витрати на сировину, матеріали і ком-комплектуючі вироби. 5.5. Кошторис поточних витрат. 5.6.Розрахунок змінних витрат. 5.7.Розрахунок постійних витрат. 6. Організаційний план 7. Фінансовий план 8. Направленість і ефективність проекту. 9. Ризики і гарантії. 10. Додатки |
1.Титульний аркуш 2.Меморандум про конфіденційність 3.Резюме 3.1.Короткий огляд 3.2. Запропонована продукція і послуги 3.3. Місія і завдання 4. Продукція та послуги 4.1. Впровадження 4.2. Продукція та послуги 4.3.Супутні товари та послуги 5.Аналіз ринку і галузі 5.1. Використання продукту та послуги 5.2.Демографічний аналіз 5.3.Конкуренція 5.4.SWOT - аналіз 6.Цільові ринки 6.1.Цільові споживачі 6.2. Географічний цільовий ринок 6.3.Ціноутворення 7. Стратегії реклами і просування 7.1. Стратегія просування 7.2. Засоби поширення реклами 7.3. Прогноз продажів 8. Управління 8.1. Організація і ключовий персонал 8.2. Постійне споживання активів 8.3. Витрати на підготовку виробництва 9. Фінансовий аналіз 9.1.Собівартість реалізованої продукції 9.2. Аналіз беззбитковості 9.3. Кількісний аналіз 9.4. Доходи і збитки 9.5. Рух грошових коштів 9.6. Баланси підприємства 9.7. Ризики 10. Додатки |
1. Вступ 2. Короткий опис 3. Бізнес і його загальна стратегія 4. Маркетинговий аналіз та маркетингова стратегія 4.1.Маркетинговий аналіз 4.2.Маркетингова стратегія 5. Виробництво та експлуатація 5.1.Плани розвитку 5.2.Покупка виробничих потужностей підприємства і обладнання 5.3.План виробництва і розрахунок випуску продукції 5.4.Виробничі фактори 6. План виробництва та експлуатації 6.1.Виробничі фактори 6.2. Система контролю якості 7. Управління та процес прийняття рішень 8. Фінанси 8.1. Підготовчі питання 8.2.Тривалість плану 8.3. Частота запланованого періоду 8.4. Одне з направлінь бізнесу 8.5. Припущення, які необхідно мати до уявлення фінансових звітів 8.6. Розрахунок собівартості одиниці продукції або послуг 8.7.Фінансова звітність 8.8. Рахунок прибутків і збитків 8.9.Балансовий звіт 8.10. Прогноз надходження готівки 8.11.Можливість виконання проекту 8.12. Особливі коментарі 8.13. Загальна прибутковість 9. Фактори ризику 9.1.Ризики 9.2.Фінансові ризики: аналіз чутливості і беззбитковості 10.Додаток 1. Приклади коефіцієнтів 11.Додаток 2. Глосарій |
1.Титульний аркуш 2.Меморандум про конфіденційність 3.Резюме. 4.Підприємство 4.1.Історія розвитку підприємства та його стан на момент створення бізнес-плану, опис поточної діяльності. 4.2.Власники, керівний персонал, працівники підприємства. 4.3. Поточна діяльність 4.4. Фінансовий стан 4.5. Кредити 5. Проект 5.1. Загальна інформація про проект. 5.2. Інвестиційний план проекту. 5.3. Аналіз ринку, конкурентоспроможності. 5.4.Опис виробничого процесу 5.5.Фінансовий план 5.6. Екологічна оцінка. 6. Фінансування 6.1. Графіки отримання та погашення кредитних коштів. 6.2.Застава та порука 6.3.Устаткування та роботи, які будуть фінансуватися за рахунок кредитних засобів. 6.4.SWOT-аналіз. 6.5.Ризики та заходи з їх зниження 7.Додаток |
1.Резюме. 2.Характеристика підприємства 3.Характеристика продукції (послуги), яка виробляється підприємством. 4.Дослідження і аналіз ринків збуту продукції (послуги) 5.Характеристика конкурентного середовища та конкурентні переваги. 6.План маркетингової діяльності. 7.План виробничої діяльності. 8.Організаційний план. 9.План охорони навколишнього середовища. 10.Фінансовий план і програма інвестицій. 11.Аналіз по-потенційних ризиків. 12.Бюджетна і економічна ефективність інвестиційного бізнес-плану. 13. Соціально-економічні наслідки реалізації інвестиційного бізнес плану. |
Як видно з таблиці 4.1, всі стандарти (методики) мають загальну основу, це: резюме, опис підприємства/галузі, опис продукту, маркетингові дослідження, виробничий план, організаційний план, фінансовий план, ризики і гарантії.
На основі аналізу існуючих технологій бізнес-планування інвестиційних проектів (таблиця 4.1.) і практичного досвіду розроблення соціальних проектів різного масштабу (від національних до локальних), виділимо ті аспекти ТЕО / бізнес-плану соціального проекту, які не враховуються в інвестиційних проектах (таблиця 4.2.).
Таблиця 4.2.
Спільне і відмінне в бізнес-планах (ТЕО) інвестиційних та соціальних проектів
Інформація, яка зазвичай наводиться в бізнес-планах усіх інвестиційних проектів |
Інформація, яку необхідно наводити в бізнес-планах соціальних проектів |
1) резюме; 2) ідея проекту; 3) оцінювання ринку збуту; 4) планування маркетингу; 5) планування виробництва; 6) планування організаційних заходів; 7) фінансове планування і аналіз; 8) ризики і гарантії.
|
Аналіз проблемного поля: - відповідність проекту стратегії економічного і соціального розвитку та пріоритетним напрямам структурної перебудови соціальної сфери; вирішення проблем загальнодержавного, регіонального або галузевого рівня; - соціально-економічний стан території – місця реалізації проекту; - межі соціального проекту: діагностика соціального розвитку; прогноз соціальної ситуації; соціальне проектування; нормативний аналіз; - визначення основних заінтересованих осіб та їх інтересів; - структура («дерево») проблем та формулювання цільових установок зміни соціальної ситуації; - очікувані ефекти від реалізації обраного варіанту вирішення проблеми; - ідея проекту у вигляді структурно-логічної матриці. Аналіз продукту соціального проекту з урахуванням проектних обмежень: - опис продукту проекту – основні параметри проектних рішень, обґрунтування технології, визначення обмежень; - ризики продукту. Планування проектних заходів: - структуризація проекту; - якість проекту; - ресурсне забезпечення проекту; - соціальна ефективність проекту. |
Як видно з таблиці 4.2, під час розробки соціальних проектів відбувається зміщення акцентів на аналіз проблемної ситуації, узгодженість проекту зі стратегічними документами (як частина: державної/регіональної /секторальної політики; урядових програм; пріоритетів і програм розвитку відповідної галузі/території), уявлення про цінність результату використання продукту проекту.
Найважливішим структурним елементом технологічного процесу розроблення соціального проекту є дослідницька процедура, яка складається не тільки зі збору емпіричних показників на основі соціологічного дослідження, а також з уявлення про кінцевий продукт та результат його використання з оцінкою імовірних наслідків (параметри, нова якість).
Загальну логіку технологічного процесу розроблення соціального проекту можна представити наступним чином: від проблематизації вихідного стану об’єкту соціального проекту на вході до визначення конкретних методів зміни соціальної ситуації на виході через формулювання цільових установок. Однак, в процесі заключного оформлення проектного рішення суб’єкту проектування необхідно «концептуально» відтворити не тільки «прямий» алгоритм проектної діяльності, але й логіку його реалізації, тобто «зворотну» послідовність системи дій, яка дозволить змоделювати кінцевий результат проекту, розрахувати можливості та ефективність вирішення проблеми за допомогою запланованих заходів і з урахуванням ресурсних обмежень (рис.4.1).
Процес аналізу проблемного поля (проблематизація) починається з аналізу ситуації та виявлення найактуальніших проблем, на вирішення або оптимізацію яких має бути зорієнтованим проект. Дослідження проблемної соціальної ситуації має базуватися на використанні інструментарію соціальної діагностики, соціального прогнозування, соціального проектування, стейкхолдерського підходу та причинно-наслідкового аналізу.
Інструментальна база технологічного процесу представлена в параграфі 4.3.
Рис. 4.1. Логіка технологічного процесу розроблення соціального проекту
В якості одиниці аналізу можуть виступати:
соціальна ситуація, що характеризує сукупність обставин і умов життєдіяльності суспільства в цілому;
локальна ситуація на певній території (регіон, місто, район тощо);
ситуація, обумовлена конкретними обставинами та умовами життєдіяльності конкретної соціальної категорії або групи населення.
Масштаб аналізованої ситуації визначає межі соціального проекту – радіус його впливу, що важливо під час: формулювання проблемного поля; визначення відповідності до програмних і стратегічних документів; оцінювання соціального ефекту.
Проблемна ситуація в соціальному проекті має чітко вираженого соціального суб’єкта – носія конкретного роду проблем, якому й адресується проект. Межі проекту фіксують територіальну, соціально-демографічну, етнічну, професійну або вікову спільноту, яка переживає певне неблагополуччя в економічній, політичній, освітній, соціально-культурній тощо сфері життєдіяльності.
При аналізі проблемної соціальної ситуації необхідно врахувати основні параметрі, що характеризують специфіку спільноти, для вирішення проблем якої розробляється проект:
проблеми, носієм яких є дана спільнота;
соціально-культурні особливості (цінності, мораль, традиції), що регулюють поведінку і соціальну взаємодію в спільності;
знання, вміння, навички, якими володіють члени спільноти і які можуть бути використані в якості засобів вирішення проблемної ситуації;
ресурси, потенційно доступні членам спільноти та які можна задіяти в ході реалізації проекту.
Тобто для повноцінного аналізу соціальної ситуації та визначення меж проблемного поля обов’язковим є проведення аналізу заінтересованих осіб.
Побудова «Дерева проблем» є дієвим інструментом для опису проблеми і розпочинається з виокремлення із низки визначених за допомогою «мозкового штурму» проблем початкової проблеми. Потім визначають проблеми (причини), які споріднені з початковою, і розміщують їх нижче початкової. Чинники, які є безпосередніми наслідками початкової проблеми, розташовують вгорі. Всі інші проблеми упорядковують аналогічним чином і з’єднують стрілками згідно з причинно-наслідковими зв’язками.
Проблема має бути описана просто, прозоро і конкретно. В описі проблеми мають бути відповіді на такі запитання:
1. Що становить проблему, на вирішення якої буде спрямовано проект? (коротко описують проблему її політичний, правовий, соціально-економічний, технічний, культурний контекст, вказують масштаб і вплив проблеми).
2. Чому з`явилася проблема? (зазначають симптоми і причини появи проблеми).
3. Кого стосується проблема? (описують заінтересовані сторони та їх інтереси).
4. Що вже робилося для вирішення цієї проблеми і чому не вдалося досягнути позитивних результатів? (попередній досвід).
5. Що буде, якщо проблема не буде вирішена? (обґрунтовується важливість проблеми та можливі наслідки).
Для опису проблеми необхідно використовувати переконливі аргументи, які повинні містити кількісні та якісні показники, конкретні цифри і факти (для цього використовуйте статистичні дані, матеріали аналітичних досліджень та опитувань потенційних бенефіціарів і експертів).
В описі проблеми показують її узгодженість з національними, регіональними і місцевими стратегічними пріоритетами та пріоритетами донора. Проблему формулюють так, аби її легко було перетворити у цілі та завдання.
Важливою процедурою технологічного процесу проблематизації є чітке формулювання очікуваних ефектів* для спільноти, території впливу, суспільства в цілому. Очікувані ефекти є з’єднуючим ланцюгом між проблематикою і цілепокладанням та важливішим індикатором логіки й успішності проектної діяльності.
Технологічний процес цілепокладання починається з формулювання концептуальної ідеї проекту через побудову дерева рішень на основі консультацій з заінтересованими сторонами.
Визначення ідей (варіантів) проекту здійснюють на основі логіко-структурного підходу (див. п. 4.3.5) враховуючи вимоги доречності (актуальності), здійсненності та стійкості (табл. 4.3). У результаті виконання цього завдання формують список ідей (варіантів проекту).
Таблиця 4.3.
Список вимог до розробки ідей соціального проекту*
Вимоги |
Зміст вимоги |
Доречність |
1. Проект має відповідати реальним потребам кінцевих споживачів (бенефіціарів) з урахуванням інтересів і можливостей інших заінтересованих осіб. 2. Задоволення потреб бенефіціарів здійснюється шляхом упровадження обраної стратегії. 3. Проект має відповідати стратегічним цілям організації-донора та пріоритетам регіонального розвитку. 4.Залучення бенефіціарів до планування проекту на початковій стадії; проведення детального аналізу проблем. 5. Обов`язкове проведення детального аналізу проблем. 6.Чітке визначення цілей з позиції корисності для бенефіціарів. |
Здійсненність |
1.Заплановані цілі проекту мають бути досяжними в умовах, які склалися на момент виконання проекту. 2.Відповідальна організація та організації-виконавці (підрядники) проекту мають спроможність виконати проект ефективно. 3. Цілі та результати проекту логічні та вимірювальні. 4. Ризики і припущення враховані.
|
Стійкість |
1.Після завершення проекту отримувачі допомоги продовжують отримувати користь від результатів проекту.
|
Продукт соціального проекту – це пряма вигода для бенефіціарів, використання якого забезпечує отримання бажаного соціального результату, який має корисність та цінність для цільової групи. На основі опису продукту розробляється важливий документ – техніко-економічне обґрунтування проекту.
Опис продукту проекту складається з наступних операцій: формулювання назви продукту проекту; визначення технічних і технологічних характеристик продукту, асортименту продукції або послуг; розроблення організаційно-штатної структури продукту; визначення коду за КВЕД і переліку необхідної дозвільної документації; визначення якісних характеристик продукту (унікальність, цінність, інноваційність тощо); розроблення карти і матриці ризиків продукту проекту. Концептуальне описання та аналіз продукту соціального проекту з урахуванням проектних обмежень представлено у п.4.4.
Виходом з технологічного процесу цілепокладання та входом в процес інструменталізації є ТЕО, в якому доведено доречність, здійсненність та стійкість проекту в умовах конкурентного зовнішнього середовища та з урахуванням ресурсних обмежень.
Технологічний процес інструменталізації – це зустрічна до процесу цілепокладанння система технологічних операцій, що складається з виявлення необхідних для реалізації проекту ресурсів (засобів), визначення методів досягнення цілей (котрі конкретизуються у вигляді заходів і змісту діяльності), а також форм організації зусиль суб’єктів, задіяних в процесі реалізації проекту.
Основними технологічними операціями даного процесу є:
розроблення плану управління заінтересованими сторонами, як методу досягнення цілей проекту та забезпечення виконання вимог якості до нього;
структуризація проекту: розроблення WBS, OBS, CBS – структур проекту; побудова діаграми Ганта; розроблення карти компетенцій членів проектної команди; розроблення матриці відповідальності;
ресурсне забезпечення проекту: визначення та планування матеріальних, трудових, фінансових ресурсів; розроблення бюджету проекту;
ідентифікація, аналіз та розроблення плану управління ризиками проекту;
розроблення плану управління якістю проекту.
Виходом з технологічного процесу інструменталізації та входом в процес реалізації проекту є план проекту.
Технологічний процес реалізації проекту розпочинається після прийняття рішення про фінансування. Процес реалізації проекту є комплексом технологічних операцій з управління проектом – організація виконання робіт (згідно з графіком робіт); моніторинг та оцінювання результатів; контроль за змінами (зосереджується на ризиках і чинниках, що створюють зміни); коригуючі дії.
Реалізація проекту обов’язково має супроводжуватись регулярним моніторингом і оцінюванням. При цьому визначається стан виконання проекту у розрізі видатків, виконання робіт, використання ресурсів, досягнення результатів та управління ризиками.
В наступних параграф даного розділу представлено методологічні підходи до здійснення кожного з вищепроаналізованих технологічних процесів розроблення соціального проекту.