1. Соціальне проектування: основні поняття, предметна сферА, види та специфіка соціальних проектів

Сучасні соціальні реформи в Україні, метою яких є підвищення ефективності соціальної політики уряду, передбачають модернізацію сфери соціального забезпечення і соціального захисту, створення нових або реорганізацію багатьох існуючих соціальних установ, впровадження нових видів і методів соціальної роботи. Масштабність та інноваційність соціальних реформ потребують відповідних механізмів їх впровадження, тому надзвичайно актуальним стає використання такого потужного інструменту управління змінами у суспільстві як проектування.

Проектуванням охоплено всі сфери життєдіяльності людини і суспільства. Воно тісно взаємодіє з усіма функціями управління і, будучи формою вироблення і прийняття рішення, є важливим елементом циклу управління, забезпечує реалізацію інших його функцій. Воно є попереднім відтворенням дійсності, створенням прототипу передбачуваного об’єкта, явища чи процесу за допомогою специфічних методів. Воно застосовується як для розробки різних варіантів вирішення нових соціальних проблем, так і для складання соціальних планів та програм з регулювання видозмінених, хоч і вже відомих, соціальних процесів та явищ [1].

Проектування – це науково обґрунтоване визначення варіантів планового розвитку різноманітних процесів і явищ, спрямоване на перетворення конкретних соціальних інститутів. Проектування є одним з елементів передпланової діяльності при розробці можливих варіантів певного рішення. Це різновид управлінської діяльності, який може широко застосовуватись при розробці різноманітних програм [12].

Проектування – це особливий вид управлінської технології на основі проектного підходу. Основу проектного підходу в управлінні складає погляд на проект, як на керовану зміну початкового стану будь-якої системи (наприклад, держави, організації чи підприємства), пов’язану з витратою часу й коштів. Дослідження процесу й регулювання змін, здійснюваних за заздалегідь розробленими правилами в рамках бюджету і тимчасових обмежень, складають суть управління проектами. Проектно-орієнтоване управління застосовують тоді, коли чітко визначені: завдання проекту та кінцевий результат; виділені чи наявні ресурси; часові рамки та обмеження. Проектно-орієнтоване управління характеризується чіткою орієнтацією на досягнення мети - створення «продукту проекту». Проектно-орієнтоване управління розглядається як новий «гнучкий» метод, який забезпечує взаємозв’язок творчих зусиль з загальними завданнями керівників. Його суттю є формування цілей управління, виявлення проблем, що вимагають вивчення і ефективного вирішення, розробка програми або стратегічного плану вирішення проблем, усунення перешкод досягненню поставлених цілей [4].

Таким чином, проектування – це інноваційна, творча діяльність, спрямована на виявлення причин виникнення проблем, аналіз реального стану об’єкта, розробку шляхів і засобів досягнення проектної мети. Проектування здійснюється за допомогою відповідної управлінської технології. Потенційні можливості проектного підходу дозволяють: уявити ідеальну модель функціонування та розвитку певного об’єкта; змалювати реальні та перспективні завдання стосовно досліджуваного об’єкта; визначити механізми досягнення цілей та їх взаємозв’язок; спроектувати новий образ та структуру досліджуваного явища через відповідні програми; порівняти ідеально побудовані зразки розвитку об’єкта з формами та етапами його реального функціонування.

Проектування конструює модель системи, яка будується, визначає її функціональні характеристики. Основний зміст проектування полягає в обґрунтуванні сукупності засобів, що допомагають вирішити поставлені завдання і проблеми, досягти визначеної мети. Ці засоби фіксуються у двох формах: як система параметрів проектованого об’єкта та їхніх кількісних показників; як сукупність конкретних заходів, що забезпечують реалізацію проектованих показників та якісних характеристик майбутнього об’єкта.

Проектування у сфері державного управління – це метод ефективного управління проектами і програми, що направлені на реалізацію різноманітних державно-управлінських реформ. У таких програмах суб’єктами виступають органи влади і державні організації, яким за результатами програми зобов’язуються нові норми, внаслідок чого очікується покращення положення громадян, як кінцевих бенефіціарів програми.

У конкретній формі – проектування є виразом прогностичної функції управління. Прогностична функція державного управління полягає у передбаченні суб’єктом управлінської діяльності позитивного або негативного розвитку об’єкту управління залежно від обсягу інформації, якою володіє суб’єкт. Прогноз містить у собі гіпотезу, ймовірність набуття певних результатів. Дія прогностичної функції пов’язана, насамперед, з передбаченням змін у системі органів державного управління, моделюванням поведінки політичних лідерів, прогнозуванням наслідків рішень, що приймаються.

Таким чином, проектування – це інструментарій, що дозволить органам публічної влади використовувати методи прогнозування, планування, програмно-цільового управління з метою проектування управлінських дій у тій чи іншій сфері суспільного життя.

Соціальне проектування, у найзагальнішому тлумаченні, – це конструювання локалізованої за місцем, часом і ресурсами дії, спрямованої на досягнення соціально значимої мети. Важливою відмінністю соціального проектування від інших видів проектування є врахування суб’єктивного фактору при визначенні варіантів розвитку соціальних процесів. Предметом теорії соціального проектування, за визначенням Е. Самбурова [26], є механізм створення соціальних проектів в залежності від властивостей і відносин соціальних утворень.

Соціальне проектування є технологією впровадження соціальних нововведень і являє собою складний феномен, природу і сутність якого визначає те, що це одночасно науково-творча, предметно-практична і соціально-перетворююча діяльність, направлена на дослідження і зміни соціальних утворень різного рівня на засадах проектно-орієнтованого управління. Сутність соціального проектування полягає в конструюванні бажаного стану соціального утворення, орієнтованого на реалізацію певної задачі в сфері соціальної політики.

Відомий соціолог В. Луков [20] розглядає соціальне проектування як спеціальне дослідження, що направлене на досягнення соціально значимої мети і локалізоване за місцем, часом і ресурсами. При цьому метою є створення нової соціально значимої для суспільства цінності, розробка проектів з бажаним станом соціальної системи, але з урахуванням наявності необхідних ресурсів. Соціальні проекти повинні створюватися на науковій основі, відповідати загальноприйнятим нормам і відображати сучасну ідеологію суспільства, забезпечуючи зміни реальності у відповідності із прийнятими ідеалами.

Соціальний проект – це розроблене ініціатором соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація або стабілізація соціально значимої для суспільства цінності, що несе позитивні наслідки після здійснення. Результатом соціального проектування є не тільки соціальний проект, але і створення відповідної соціально-культурної інфраструктури, що забезпечує його розробку та реалізацію. По суті, соціальне проектування перетворюється в механізм соціальної ініціативи і самоорганізації різних індивідів і соціальних груп, і в цьому сенсі сам проект стає своєрідним стимулом, навколо якого розгортаються інноваційні процеси. Таким чином, соціальне проектування можна розглядати як практичну теорію соціальних змін, направлених в майбутньому на позитивні соціальні наслідки.

У сучасній науковій літературі є різні підходи до визначення сутності соціального проектування та його тлумачення (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Аналіз підходів та тлумачень терміну «соціальне проектування»

Автор	Соціальне проектування - це
Об’єктно-орієнтований підхід – об’єднує концепції, розроблені Г.А. Антонюком, Н.А. Аітовим, М.І. Лапіним, Ж.Т. Тощенко, В.І. Курбатовим та ін. Характеризується чіткими вимогами конкретності, наукової обґрунтованості та прямого зв’язку з управлінням суспільством. В основі нормативні аспекти (наукова обґрунтованість) проектування соціальних об’єктів без орієнтації на суб’єктивні прагнення людей.
Тощенко Ж.Т. [30]	Специфічна діяльність, пов’язана з науково-обґрунтованим визначенням варіантів розвитку нових соціальних процесів і явищ, з ціленаправленою кардинальною зміною конкретних соціальних інститутів.
Курбатов В.І., Курбатова О.В. [18]	Проектування соціальних об’єктів, соціальних якостей, соціальних процесів і відносин. Специфічна планова діяльність, суть якої в науково-обґрунтованому визначенні параметрів формування майбутніх соціальних об’єктів або процесів з метою забезпечення оптимальних умов для виникнення, функціонування і розвитку нових об’єктів, або тих, що реконструюються. Діапазон соціальних проектів цілком співпадає з діапазоном соціальних прогнозів і соціальних нововведень.
Проблемно-орієнтований підхід – концепція прогнозного соціального проектування, розроблена науковим колективом Інституту соціології РАН за керівництвом Т.М. Дрідзе. Розроблення питань соціальної інфраструктури на основі принципу соціальної участі зацікавлених сторін. Основними характеристиками є: симбіоз теоретичної соціології з практикою соціального проектування; визначення рівнів суб’єктності у відповідності до проектних задач.
Дрідзе Т.М. [22]	Прогнозна соціально-проектна діяльність як специфічна соціальна технологія, орієнтована на інтеграцію гуманітарного знання в процес вироблення варіантних зразків рішень поточних і перспективних соціально значимих проблем, з врахуванням даних соціально-діагностичних досліджень, доступних ресурсів і намічених цілей розвитку соціальної ситуації, що регулюється.
Шевелев В.М. [34]	Базова форма розроблення та прийняття рішень, «сполучна ланка» між прогнозуванням і плануванням, програмуванням.

Продовження табл. 1.1

Леньков Р.В. [19]	Автономна творча діяльність з науково-обґрунтованого визначення варіантів розвитку нових соціальних явищ і процесів, а також ціленаправленої модернізації існуючих соціальних об’єктів на принципово нових засадах. Діяльність зі створення конкретних образів майбутнього, конкретних деталей планів і програм, що розробляються, результатом якої є новий (модернізований) соціальний об’єкт з новим механізмом і засобами регулювання соціальних відносин.
Суб’єктно-орієнтований (тезаурусний) підхід - концепція використання механізму соціальної і культурної орієнтації, що ґрунтується на відмінностях і подібностях тезаурусів1 людей, запропонована В.А. Луковим у розвиток попередніх концепцій, яка на відміну від них, може ефективно використовуватися не тільки для великих, але і для малих проектів. Підхід базується на визнанні тезауруса розробника (ініціатора, автора) проекту основним джерелом проектної ідеї. Предметом соціального проектування є створення цінності.
Луков В.А. [20]	Конструювання індивідом, групою або організацією дій, направлених на досягнення соціально значимої цілі та локалізованих за місцем, часом і ресурсами. Не вузькоспеціалізована діяльність вчених-теоретиків, а різноманітна, різнорівнева робота практиків, оснащених простими алгоритмами дій з урахуванням наявних ресурсів і наслідків пропонованих соціальних інновацій.
Самбуров Е.А. [26]	Специфічна діяльність, результатом якої є визначення варіантів розвитку соціальних процесів з урахуванням суб’єктивного фактору. На сьогодні смисловий центр проектної діяльності зміщується в ціннісну сферу.

У Євразійському стандарті управління проектами (корпоративна версія), розширення для соціальних проектів – версія 1.1/080908 [16] наведено наступні визначення:

- соціальний проект – це проект, що реалізується в різних сферах життєдіяльності держави і суспільства, результатом якого є зміна соціального суб’єкта, об’єкту, процесу або явища у бік найкращого варіанту майбутнього. Соціальний проект характеризується глибоким опрацюванням соціальних завдань і включає заходи не лише соціально-діагностичного, але і організаційно-управлінського (технологічного) забезпечення;

- соціальне проектування – це проектування соціальних об’єктів, соціальних якостей, соціальних процесів і відносин. Соціальне проектування, окрім конструювання моделі ідеального стану об’єкту, тісно пов’язане з технологією реалізації проекту.

Таким чином, соціальне проектування, як різновид управлінської функції,² – це впорядкована в часі і просторі послідовність процесів соціальної діяльності, сукупність методів і засобів управління, направлених на досягнення встановлених цілей, реалізацію соціального замовлення³.

На думку В. Курбатова [18], специфіка соціального проектування зумовлена системою параметричних якостей, яка принципово відрізняє його від інших видів проектування: суперечність соціального об’єкта та багатовекторність його розвитку; суб’єктивні фактори формування соціального очікування та прогнозу; принципова неформалізованість тощо.

Відтак, соціальне проектування є складним процесом, який знаходиться під впливом багатьох суб’єктивних і об’єктивних факторів. Самий точний прогноз можливих варіантів соціального майбутнього не надає абсолютно точної і повної картини, що обумовлює важливість ціннісної основи соціального проектування, його моральні принципи. Етика соціального проектування багато в чому детермінується його суб’єктом і об’єктом.

Для методології соціального проектування важливе значення має адекватне визначення об’єктів, якими є соціальні інститути, які проявляють себе через різноманітні явища, процеси. Кожна соціальна система володіє певною специфікою, особливими рисами, має різні елементи, підсистеми, структуру. Саме тому, проектування різних систем потребує не тільки дотримання принципів і врахування закономірностей, але і застосування особливої методики у кожному випадку.

Соціальне проектування направлене на вирішення проблем, що охоплюють в комплексі всі соціальні аспекти життєдіяльності, відмінності між якими існують тільки за рівнями організації суспільного життя.

Р. Леньковим [19] запропоновано наступні структурні рівні об’єктів проектування:

- рівень соціальної системи – різноманітні форми соціальної взаємодії соціальних інститутів, соціальних прошарків, соціальних організацій;

- рівень соціальної організації – елемент соціальної системи;

- рівень загальної соціальної життєдіяльності – форми взаємодії великих груп людей між собою та форми їх взаємодії з організаціями;

- рівень міжорганізаційної життєдіяльності – форми взаємодії елементів соціальної системи;

- рівень індивідуальної соціальної життєдіяльності.

Основна мета соціального проектування, як управлінської діяльності, – створення соціального проекту.

За об’єктно-орієнтованим та проблемно-орієнтованим підходами, соціальний проект являє собою заплановану модель соціальної реальності, в якій відображено бажаний стан соціальної системи. Соціальний проект є інструментом зміни реальності. Соціальний проект, як прескриптивна модель майбутніх можливих станів соціальних систем, процесів і явищ, повинен відповідати наступним умовам його розробки: він має бути створений на науковій основі, не суперечити моральним нормам, виражати загальноприйняті соціальні цінності, виражати соціальне замовлення, бути ефективним з точки зору реалізації [18, 26].

За суб’єктно-орієнтованим (тезаурусним) підходом, соціальний проект – це сконструйоване ініціатором проекту соціальне нововведення, 1) метою якого є створення, модернізація або підтримка у мінливому середовищі матеріальної або духовної цінності, 2) яке має просторово-часові та ресурсні обмеження, 3) вплив якого на людей визнається позитивним за власним соціальним значенням. Соціальний проект – це цільова авторська конструкція позитивного соціального нововведення при обмеженості ресурсів його здійснення [20, 32].

Загальноприйнята класифікація соціальних проектів проводиться на основі:

- залежності від об’єкту проектування. Прикладами об’єктів у даному випадку є: соціальні інститути, соціальні процеси, соціальні організації, соціальні цінності, соціальні системи в цілому. На цій основі розробляються наступні типи проектів: соціальні, культурні, освітні, науково-технічні, екологічні тощо;

- за характером змін, що проектуються – інноваційні та підтримуючі (реанімаційні, реставраційні);

- за напрямами діяльності: інформаційно-просвітницькі, освітні, природоохоронні, оздоровчі, реабілітаційні, профорієнтаційні тощо;

- за особливостями фінансування: інвестиційні (у тому числі за державною підтримкою), спонсорські, кредитні, бюджетні, благодійні;

- за масштабами: мікропроекти, малі проекти, мегапроекти;

- за терміном реалізації: короткострокові (до 2 років); середньострокові (3-5 років); довгострокові (10-15 років).

Предметом соціального проектування, за сучасним тезаурусним підходом, є створення цінності⁴. Форми, в яких нова цінність з’явиться в ході реалізації проекту, різноманітні. В. Луков виділяє наступні форми цінності [20]: нова річ (предмет); нові якості існуючого предмету (речі); послуга; організація (як об’єкт, процес, вплив); захід; законопроект; відносини (соціальні технології) та неречові властивості (імідж).

Підсумовуючи даний параграф наголосимо на найважливішому.

1. Соціальне проектування можна розглядати як практичну теорію соціальних змін, направлених в майбутньому на позитивні соціальні наслідки. Соціальне проектування, як різновид управлінської функції, – це впорядкована в часі і просторі послідовність процесів соціальної діяльності, сукупність методів і засобів управління, направлених на досягнення встановлених цілей, реалізацію соціального замовлення. Важливою відмінністю соціального проектування від інших видів проектування є врахування суб’єктивного фактору при визначенні варіантів розвитку соціальних процесів.

2. Проект є соціальним, якщо його результатом є зміна соціального суб’єкта, об’єкта, процесу або явища, що характеризується певною цінністю.

3. Не дивлячись на подібність основних положень, що формують контекст будь-якого проекту, соціальний проект володіє специфічними відмінностями:

- при постановці цілей обов’язково опрацьовуються такі позиції, як соціальна корисність, соціальна значимість та соціальні наслідки соціального проекту. Крім того, цілепокладання повинно базуватися на чітко формалізованій моделі майбутнього, а цілі – відповідати вектору еволюційного розвитку;

- при розробленні стратегії досягнення цілей обов’язково враховуються особливості соціокультурного простору і специфіка соціальної ситуації на територій, а також реальні потреби та можливості об’єкту соціального проектування;

- при соціальному проектуванні враховується більша кількість факторів, ніж в бізнес-проектуванні. Крім того, необхідно узгоджувати цілі та інтереси всіх соціальних груп, державних і суспільних інститутів, комерційних організацій, що знаходяться в зоні дії проекту;

- при реалізації соціального проекту необхідно здійснювати супровід проекту, його соціалізацію, менеджмент і моніторинг.

4. При здійсненні соціального проектування необхідно враховувати серйозне значення попереднього аналізу та прогнозу соціальних змін, що включає експертну оцінку реальних потреб та інтересів зацікавлених сторін, ресурсних можливостей для реалізації проекту та його віддалені наслідки.

5. При реалізації соціального проекту необхідно узгоджувати різні за цілями, характеру діяльності і змісту пізнавальні (науково-дослідницькі) і проектні (управлінсько-конструкторські) процеси, що потребує побудови структури соціального проекту як складної багаторівневої системи «підпроектів», кожний з яких є відносно самостійною частиною цілого, потребує для своєї реалізації різного об’єму ресурсів, володіє своєю специфікою процесів, своєрідністю технологічного режиму і т.п.

Високий рівень складності соціальних проектів та залежність процесу реалізації від швидкості соціальних змін обумовлює особливі вимоги до технології соціального проектування загалом, та, зокрема, до інформаційно-аналітичного і модельного забезпечення на всіх етапах життєвого циклу соціального проекту.