2.4.3. Механізм багатоканального фінансування

Фінансування соціальних проектів ґрунтується на їх цільовій орієнтації та великої кількості джерел фінансування. Фінансування цієї діяльності здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, позабюджетних джерел (власних або залучених коштів господарюючих суб’єктів та їх об’єднань, а також коштів замовників проектів), інших джерел відповідно до законодавства України.

Теоретично, для акумуляції ресурсів (фінансових, матеріальних тощо) існує декілька способів: залучення кредитів банків; комерційна діяльність, доходи від якої спрямовуються на досягнення поставлених організацією цілей; самофінансування – через членські внески, проведення благодійних та інших заходів; кошти місцевого бюджету у вигляді заліків і взаємозаліків між організацією і підприємствами-боржниками бюджету; ресурси різних фондів у формі грантів, як бюджетних так і позабюджетних, що діють на різних рівнях і контролюються різними структурами; збір пожертв; участь у державних та регіональних цільових програмах; волонтерський рух.

Отже, багатоканальне фінансування є системою акумуляції ресурсів з різноманітних джерел. Механізм багатоканального фінансування соціальних проектів передбачає поєднання бюджетного фінансування, грантового фінансування, спонсорства/донорства, коштів бізнесу і громадян.

Основними формами багатоканального фінансування в Україні є:

- проектне і грантове фінансування через спеціальні фонди;

- державно-приватне партнерство;

- фандрайзинг.

Проектне і грантове фінансування соціальних проектів в Україні

Проектне фінансування - це фінансування інвестиційних проектів, за якого сам проект є способом обслуговування боргових зобов’язань. Кредитори оцінюють об’єкт інвестицій з точки зору прибутковості, яка забезпечить виплату наданих позик. Основним забезпеченням за такими угодами є сам проект і активи, які беруть участь у ньому [16; 29].

Якщо інвестиційний проект реалізується у державному секторі економіки і має стратегічне значення, тоді застосовується метод прямої бюджетної підтримки інвестицій, який використовується у таких формах: бюджетні асигнування на безповоротній основі (у вигляді субсидій та грантів); бюджетні інвестиції (через участь держави у капіталі підприємства чи організації, що отримує бюджетні кошти); бюджетні кредити як універсальний інструмент державного стимулювання проектів.

Практичні аспекти застосування цього інструменту розглянемо на прикладі проектного фінансування енергозбереження в Україні. Реалізація таких проектів виступає одним з пріоритетних напрямків державної політики України, що відображено в Законі України «Про енергозбереження» та Державній комплексній програмі енергозбереження. Особливістю фінансування таких проектів є використання механізму проектного фінансування через оптимальні схеми поєднання різних джерел фінансування проекту: державні субсидії, позички міжнародних фінансово-кредитних організацій, кошти муніципального бюджету, кошти державних екологічних фондів, національних енергетичних агентств, іноземних фондів, фінансово-кредитних установ та інших інвесторів [17].

Слід зазначити, що механізм проектного фінансування державних інвестиційних проектів в Україні починає формуватися в стабільний фінансовий інститут. Так, 25 липня 2012 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 04.07.2012 р. № 656 «Питання державного фонду регіонального розвитку» [33]. Постановою затверджено два порядки:

• порядок підготовки, оцінки та відбору інвестиційних програм (проектів), що можуть реалізуватися за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку;

• порядок використання коштів державного фонду регіонального розвитку.

Порядок визначає механізм підготовки, проведення оцінки та конкурсного відбору інвестиційних програм (проектів), що можуть відповідно до статті 241 Бюджетного кодексу України реалізуватися за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку. Визначено 7 основних критеріїв відбору інвестиційних проектів, серед яких: відповідність пріоритетам розвитку регіонів; створення, приріст чи оновлення основних засобів комунальної власності або спільної власності територіальних громад; зменшення обсягів незавершеного будівництва; пріоритетність фінансування інвестиційних програм (проектів), які мають важливе значення для соціально-економічного розвитку двох і більше регіонів; відповідність вимогам енергозбереження та захисту навколишнього природного середовища; оптимізація мережі соціальної інфраструктури; ефективність реалізації інвестиційної програми (проекту).

Грантове фінансування – це надання ресурсної підтримки спеціалізованими фондами за принципами:

• адресність (цільовий характер);

• конкурсність в наданні фінансової підтримки (за результатами незалежної експертизи);

• безоплатність і безповоротність фінансової підтримки (за умови цільового використання і зобов’язання отримання суспільної корисності).

Гранти – це цільові кошти, що надаються на безповоротній основі некомерційним організаціям або фізичним особам на реалізацію соціальних проектів, благодійних програм, на проведення досліджень, навчання, на інші суспільно корисні цілі з наступним звітом про їх використання та результати зміни ситуації. Важливою умовою надання гранту є не лише потреба чи розуміння наявної проблеми, а запропонований алгоритм її вирішення, очікуваний результат та обґрунтована потреба в коштах.

Розрізняють гранти на програми або на розвиток потенціалу:

• програмні гранти можуть надаватися на виконання певної програми, наприклад, надання послуг;

• гранти розвитку – на навчання, дослідження, участь у заходах, підтримку діяльності організації, стартові для новостворених організацій.

Особливість грантового механізму – можливість знаходити й інвестувати в найбільш ефективні способи вирішення актуальних проблем. Завдяки грантам бізнес починає підтримувати ті сектори, яким довіряють цільові групи набувачів благодійної допомоги, але які найчастіше залишаються без уваги та підтримки бізнесу.

  Фінансування соціальних проектів шляхом надання грантів є значним кроком уперед із точки зору розвитку соціальної відповідальності бізнесу. Спрямування благодійних коштів у соціальні проекти недержавних організацій та закладів можна розглядати як соціальні інвестиції, котрі дозволяють розвивати людські ресурси, створювати нові послуги, відкривати додаткові робочі місця, поліпшувати умови життя населення.

  Наприклад, діяльність Українського фонду соціальних інвестицій (УФСІ), утвореного Постановою КМУ в 2000 році [42]. УФСІ є неприбутковою організацією, яка була створена з метою підготовки та виконання спільного Проекту Світового банку та Уряду України «Фонд соціальних інвестицій». Цей Проект є одним з найбільш масштабних у соціальній сфері України за напрямками діяльності та обсягами фінансування. УФСІ через партнерство між органами центральної та місцевої влади, громадами та приватними і громадськими організаціями мобілізує ресурси та спрямовує їх на покращення соціально-комунальної інфраструктури та соціальних послуг.

З квітня 2012 року Ерсте Банк та Фонд Східна Європа пропонують соціальним підприємствам фінансування у формі кредиту та гранту⁴³. Підприємці, основна мета діяльності яких спрямована на вирішення соціальних проблем, зможуть тепер отримати більш доступне фінансування на розвиток як комерційної, так і соціальної складової свого бізнесу. Соціальним підприємцям пропонується кредит та грант у розмірі до 200 тис. грн. у співвідношенні 50% на 50% (тобто до 100 тис. грн. – кредитні кошти та до 100 тис. грн. – грант)⁴⁴.

Державно-приватне партнерство

Практична реалізація соціальних проектів і програм безпосередньо залежить від інтенсивності процесів пошуку та залучення внутрішніх ресурсів розвитку на регіональному і місцевому рівнях. З-поміж апробованих у світі механізмів активізації фінансування соціальних проектів і програм на регіональному і місцевому рівнях, здатних сформувати мультиплікативний ефект, провідного значення набуває державно-приватне партнерство.

  Державно-приватне партнерство (далі – ДПП) являє собою рівноправне та взаємовигідне співробітництво між державою, територіальними громадами (в особі відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування) та приватними інвесторами у межах реалізації проектів, спрямованих на вирішення важливих для території соціально-економічних проблем. Зростання зацікавленості держави у розвитку ДПП пов’язане з його перевагами щодо залучення ресурсів (у першу чергу фінансових та інвестиційних). Поява приватного інвестора забезпечує більш ефективне використання фінансового ресурсу на стадії реалізації проекту та здатна підвищити дохідність об’єктів у ході їх подальшої експлуатації.

Державно-приватне управління (як невід’ємна складова механізму ДПП) є поширеним явищем у світовій практиці господарювання та вважається більш ефективним, ніж суто державне, приклади чого можна знайти у багатьох країнах.

  Механізм ДПП формує підґрунтя для спільної відповідальності держави, громади і бізнесу за розвиток секторів, що мають пріоритетне значення для регіональної економіки. Зокрема, йдеться про реалізацію інфраструктурних проектів (перш за все дорожньо-транспортної інфраструктури), модернізацію сфери ЖКГ (водопостачання, водовідведення, утилізація сміття тощо), житлове будівництво. Потужний потенціал ДПП існує також у сфері розвитку енергетики (у т.ч. впровадженні технологій альтернативної та відновлюваної енергетики), інноваційного та венчурного підприємництва, формування регіональної інформаційної та освітньої систем. 

В Україні застосування ДПП унормовується Законом «Про державно-приватне партнерство» від 1 липня 2010 р. № 2404-VI з останніми змінами та доповненнями від 16.10.2012 р. [9], базові положення якого, за оцінками експертів, відповідають сучасним європейським правовим орієнтирам.

  Закон визначає, що проекти ДПП повинні відповідати таким основним критеріям: мати довготривалий характер (понад 5 років); передбачати передання приватному партнеру частини ризиків у процесі реалізації проектів; мати вищі техніко-економічні показники ефективності, ніж у разі реалізації без участі приватного партнера.

Серед пріоритетних напрямів використання механізму ДПП в Україні - реалізація спільних проектів у гуманітарній сфері (освіта, наука, екологічний туризм, рекреація, охорона пам’яток культурної та природної спадщини, будівництво зон відпочинку (сквери, паркові зони) та ін.). Механізм ДПП має вагомий позитивний ефект в процесі реалізації проектів, пов’язаних з інвестуванням у оновлення матеріально-технічної бази начальних закладів; проведення ремонтно-реставраційних робіт на об’єктах культурної та історичної спадщини; для розбудови природних заповідників, ландшафтних природних парків у обмін на отримання приватними інвесторами частини прибутку від туристичної діяльності; популяризації та реалізації проектів, пов’язаних із дотриманням здорового способу життя, проведенням масштабних спортивних заходів, формуванням екологічної свідомості (у т.ч. в процесі формування у населення культури ресурсозбереження та раціонального поводження з відходами (зокрема – щодо їх сортування, недопущення та ліквідації стихійних звалищ ТПВ) та ін. [45; 14].

Державно-приватне партнерство визнано основним фінансовим інструментом реалізації Національних проектів в Україні [36].

Для прикладу наведемо модель фінансування складової Національного проекту «Місто майбутнього» на засадах державно-приватного партнерства, в розробленні проектної документації якого безпосередньо брали участь автори даної монографії.

Приклад

Реалізація проекту Міжнародного реабілітаційного цілорічного курортного містечка «InterMedicalEcoCity», ураховуючи масштабність та соціальну значимість створюваного об’єкта, потребує формування адекватної організаційно-правової моделі державної підтримки розвитку медично-реабілітаційних, лікувально-профілактичних, санаторно-курортних та рекреаційних закладів з відповідною інфраструктурою на засадах державно-приватного партнерства. При цьому мають бути враховані як фінансові можливості державної підтримки, так і соціальні аспекти. Доцільність державно-приватного партнерства при реалізації проекту «InterMedicalEcoCity» обумовлена наступним: довготривалість проекту; фінансування проекту з різних джерел, залучення значних обсягів приватних інвестицій, у тому числі зарубіжних інвесторів; необхідність виділення земельних ділянок під будівництво соціальних та комерційних об’єктів; будівництво соціально-значимих об’єктів, які будуть перебувати у державній власності та підпорядкуванні Центрального органу виконавчої влади; необхідність проведення значних інженерно-геологічних робіт та створення комунікаційної інфраструктури, що характеризуються високою вартістю та довгостроковими капіталовкладеннями. Виходячи з вищезазначеного для реалізації проекту необхідно реалізувати наступні види участі держави. Державна підтримка реалізації проекту у формі: Надання державних гарантій для забезпечення виконання боргових зобов’язань за запозиченнями, залученими для реалізації проекту; Компенсації відсотків за кредитами, залученими для реалізації проекту; Фінансування реалізації проекту за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів шляхом надання кредитів, позик та інвестицій, а також коштів, отриманих для поповнення статутного капіталу державного підприємства, яке належить до сфери управління Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами. Створення сприятливих економічних умов для реалізації проекту: Передбачити під час підготовки проектів Державного бюджету України на наступні роки видатки на забезпечення державної участі та надання державної підтримки для фінансування проекту виходячи з можливостей фінансового забезпечення у відповідному бюджетному періоді; Передбачити щороку в програмах соціально-економічного розвитку Херсонської області та Генічеського району заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації проекту; Забезпечити формування за рахунок коштів місцевих бюджетів зовнішньої інженерно-транспортної інфраструктури, у тому числі, під’їзних доріг, інженерних мереж до земельних ділянок, на яких відбувається реалізація проекту. Державно-приватне партнерство за договором концесії. Надання державних гарантій при здійсненні концесійної діяльності щодо забезпечення стабільності законодавчо-правового режиму впродовж терміну концесії; Регламентування правового режиму інвестиційної та господарської діяльності для іноземних приватних партнерів; Надання відповідної компенсації приватному партнеру у вигляді податкових та інших пільг; Забезпечення приватному партнеру можливості використання земельної ділянки на строк, встановлений договором.

В умовах економічної та фінансової кризи, що має свої наслідки в Україні, актуальними є проблеми формування інституційного середовища для розвитку державно-приватного партнерства як системи, що об’єднує напрями удосконалення управління фінансовими ресурсами держави і дозволяє вирішувати завдання, пов’язані з підвищенням ефективності використання інвестиційних бюджетних коштів, оздоровлення банківської системи, створення нових робочих місць та розширення уявлення про співробітництво владних структур та бізнесу.

Фандрайзинг

Фандрайзинг (англ. – fundraising, від fund – фонд, raising – піднімання) – збирання коштів індивідів та організацій на реалізацію соціально-значимих (переважним чином) проектів. На думку В. М. Вакуленка, О. В. Берданової, це – поширена в світовій практиці діяльність з пошуку джерел фінансування та ресурсів для реалізації певного проекту або ж для підтримання діяльності (існування) організації [15, с. 198].

Ці проекти можуть бути спрямовані на вирішення наступних проблем: підтримки освіти, як сфери створення суспільного знання; підтримки духовного та культурного середовища суспільства; боротьби з бідністю; пропагування здорового способу життя; подолання насильства, безпритульності, наркоманії та інших соціальних проблем; подолання хвороб століття тощо.

У фандрайзинга є кілька базових напрямків:

• гранти міжнародних благодійних організацій і фондів;

• кошти з місцевого бюджету;

• кошти з інших фондів;

• участь у державних (або регіональних) цільових програмах;

• звернення до комерційних компаній, банків;

• збір пожертв.

Пошук фінансових ресурсів у процесі пошуку та залучення грошових коштів та інших ресурсів (людських, матеріальних, інформаційних тощо), які не можна забезпечити власними зусиллями, але які необхідні для реалізації проекту, займає важливе, але не єдине місце. Крім іншого, фандрайзинг також потрібно розглядати як науку про успішне переконання інших у тому, що ваша проектна ідея заслуговує на увагу, а отже, й на підтримку.

Методи пошуку ресурсів можуть бути різними. У світовій практиці виділяють екстенсивну стратегію фандрайзингу (створення баз даних фондів і програм та віялове розсилання запитів або заявок, а також інтенсивну стратегію, коли відбувається ретельне планування і доведення проект до стану одного найякіснішого та безпрограшного варіанту і тільки потім подається заявку (заявки) у відповідний фонд або програму.

Найпоширенішим джерелом фінансування соціально-значимих проектів є благодійні фонди. Благодійні фонди поділяються на такі, що виступають суб’єктами фандрайзингу, тобто самі збирають кошти юридичних і фізичних осіб на реалізацію певних суспільно-важливих проектів та самостійно їх фінансують, та на такі, що є об’єктами фандрайзингу, тобто виступають у якості донорів фінансових або інших ресурсів після відповідного звернення до них осіб або організацій, що займаються фандрайзингом.

Основними формами фінансування, що здійснюють благодійні фонди є:

• грант – благодійний внесок (пожертва), що надається донорською організацією (фондом) для реалізації неприбуткового проекту або програми;

• безвідсоткова фінансова допомога, що має бути повернута (грант, що повертається), яка надається неприбутковій організації для реалізації проектів, що передбачають отримання прибутків у результаті здійснення діяльності по проекту. Такий вид допомоги передбачає повне або часткове повернення наданого фінансування;

• оплата послуг – оплата (на договірній основі) послуг, які неприбуткова організація надає донорській організації (проведення семінарів, досліджень тощо).

Найбільш розповсюдженою формою фінансування неприбуткових організацій донорськими організаціями є гранти. Вони надаються в результаті проведення грантових програм – конкурсів, які оголошуються серед неприбуткових організацій.

Методи фандрайзингу є дуже різноманітними, але мають спільну мету: якомога ефективніше перерозподілити певні ресурси від тих, у кого їх більше ніж достатньо, до тих, кому їх бракує.