6. Характеристика опитувальника пдо Леонгарда – Шмишека. Подати характеристику 3-5 рис акцентуацій характеру.Пояснитишляхи обробки отриманих результатів.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. Такі умови провокують вияв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією.

АКЦЕНТУАЦІЯ ХАРАКТЕРУ - це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються відхилення в психології і поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.

Опитувальник Шмішека дозволяє виявити акцентуації харак­теру у підлітків за типологією К.Леонгарда. Шкали ПДО сконструй­овані на основі зіставлення середніх частот виборів здоровими під­літками і представниками кожного із типів психопатій і акцентуацій. Об'єктивна шкала дозволяє виявити такі акцентуації у підлітків: гіпертимний тип, циклоїдний тип, лабільний тип, астено-невро-тичний тип, сенситивний тип, психастенічний тип, епілептоїд-нитип, істероїдний тип, нестійкий тип, конформний тип. Шкали ПДО дозволяють виміряти ступінь емоційно-особистісних розладів і спрогнозувати тенденцію змін характеру людини при пе­реході цих змін у хронічну стадію, тобто спрогнозувати патогенез характеру. Крім типів характерів, ПДО дозволяє виявити:

• показник відвертості і достовірності результатів;

• індекс В, який вказує на можливість змін характеру внас­лідок органічного враження головного мозку;

• показник реакції емансипації - прагнення звільнитися від опіки старших, показник психологічної схильності до алкоголізації, показник психологічної готовності до делінквентності, до правопо­ рушень;

• показник мужності – жіночості.

Демонстративний тип. Суттєвою ознакою цього типу є підви­щена здатність до витіснення. Особи цього типу будь-якою ціною намагаються досягти успіху, співчуття, або навіть ненависті. Вони не переносять лише неуваги до себе. У період декомпенсації у істе­ричних особистостей характерне виникнення неадекватно сильних емоційних реакцій. Реакція емансипації проявляється у вербальних висловлюваннях.

Схильні перебільшувати свою алкоголізацію. Гострі афективні реакції котрі на фоні акцентуації характеру виникають у відповідь на індивідуально значимі психічні травми або ситуації, які важко переживаються. Ці реакції короткочасні, звичайно тривають не більше доби. Афект може виражатися агресією на оточуючих, ви­ходом з афектогенної ситуації або бурхливими сценами. Гострі афек­тивні реакції є екстрапунитівними.

Педантичний тип. Характеризується підвищеною інертністю, ри­гідністю психічних процесів, йому важко прийняти будь-яке рішення. При слабкості нервової системи - схильність до сумнівів. Схильні до нескінченної перевірки своєї праці. У період загострення зростають,почуття тривоги, страхів за стан здоров'я. Гострі афективні реакції­ не характерні.

Збудливий тип. Характеризується підвищеною збудливістю. Слабкий контроль над потягами та бажаннями. Характеризується дигфоричними станами настрою. Характерна неконтрольована агресивність, схильність до насильства. У період декомпенсації підви­щується агресивність й мстивість. Декомпенсація негативно відбивається на рівні соціальної адаптації індивіда. Йому стає важко ви­конувати звичайні обов'язки, існувати у злагоді зі своїм оточенням. Цей стан акцентуант, як правило, пояснює невірно: свою поведінку він розцінює як нормальну, а причину невдач та неприємностей шукає або у оточенні, або у стані свого здоров'я (атрибутивне по­в'язування). Для цього стану дезадаптації характерні почуття на­пруженості та дискомфорту, які перешкоджують особистості ком­пенсувати хворобливий стан й ще більшою мірою сприяє розвитку хворобливого стану.

Крім цих реакцій, виділяють гострі афективні реакції, котрі на фоні акцентуації характеру виникають у відповідь на індивідуаль­но значимі психічні травми або ситуації, які важко переживаються. Ці реакції короткочасні, звичайно тривають не більше доби. Афект виражається агресією на оточуючих або бурхливими сценами. Гострі афективні реакції розглядаються як екстрапунитівні та імпунітивні.

Гіпертимічний тип. Підвищений стан настрою, оптимізм, висо­ка активність, але така людина некерована, не дисциплінована, не переносить регламентовані умови життя. Легко переходить межу правопорушень.

Афект може виражатися агресією на оточуючих, аутоагресією або бурними сценами. У залежності від цього можливі гострі афек­тивні реакції.

Афективно-екзальтований тип. Подібний до попереднього типу. Але амплітуда коливань настрою більша, ніж у попередньому типі. Незначні зовнішні подразники призводять до різкої зміни настрою. Невеличка неприємність сприймається як трагедія. Дружня посміш­ка викликає приплив енергії. Схильні до суїцидальних реакцій.

7.Дати характеристику теоріям особистості.Психоаналітичні теорії особистості.

Психодинамічний напрямок у теорії особистості:Зигмунд Фрейд – сутність, зводиться до катарсису, тобто „очищенню”, переживанню заново травматичних подій дитинства, відреагуванню тих почуттів, які придушувалися. Особистість, за Фрейдом, в структурному відношенні складається з трьох складових:

● „Воно” (Ід) – це несвідоме людини, яке з точки зору психоаналізу відіграє головну роль в поведінці та стані людини. Це, за Фрейдом, хаос бажань, який не має єдиної волі, у ньому одночасно існують протилежнонаправлені потяги. В „Ід” криються дві головні рушійні сили людини: лібідо (ерос), яке символізує собою життєву енергію, сексуальний потяг; мортідо (танатос) – це смерть, потяг до війни та руйнування. Головне для „Ід” – це задоволення його бажань, причому будь-якими шляхами.

● „Я” (Его) – ця структурна складова певним чином відповідає свідомості людини, це фокус свідомої, зрілої особистості. „Его” є посередником між „Ід” і зовнішнім світом та між „Ід” і „Над-Я” – цей компонент особистості діє згідно „принципу реальності”. Фрейд порівнював „Я” з вершником, а „Воно” – з конем.

● „Над-Я” (Супер-Его) є носієм моральної свідомості. „Супер-Его” скла-дається з совісті, почуття обов’язку та уявлення про ідеал („ідеальне Я” людини – те, як вона повинна виглядати, поводитись і т.п. в ідеалі).

У психоаналізі виділяють дві головні цілі психотерапії: 1) усвідомлення несвідомого та його реалістична інтерпретація та 2) посилення Его (Я) людини для побудови більш реалістичної поведінки;

-екзистенціонально-гуманістичний–заснований на філософії екзистенціалізму, яка підкреслює важливість проблеми людського ста-новлення і відповідальність людини за своє становлення. Екзистенція є одним з основних понять екзистенціалізму, який означає спосіб буття людини, центральне ядро „Я” – це найчастіше несвідома настанова особистості. Коли людина занурена у світ повсякденних турбот і тривог, її справжнє „Я” залишається невиявленим, втрачає свою індивідуальність, самостійність. Відповідно до екзистенціалізму лише страх, розуміння безглуздості існування звільняють людину від цього стану і приводять її до справжнього буття;

• тілесно-орієнтований – одним з засновників є Вільгельм Райх. Дане направлення виходить з того, що працюючи з напруженим тілом, можна призвести його до розслаблення, вивільнення енергії (це поняття має рішуче значення для тілесної терапії) і таким чином вирішити психологічні проблеми людини, оскільки хронічні м’язові напруження блокують вільне перетікання енергії по тілу, а розслаблення різних м’язів повертає людину до своєї природи, робить її більш вільною та відкритою. Вільно текуча природна життєва енергія (оргонна енергія) є основою функціонування здорової особистості.

• психосинтез:Роберто Ассаджіолі – засновником є італієць Роберто Ассаджіолі (психосинтез частково пов’язаний з психоаналізом). Існує близько 10 інститутів психосинтезу в Європі та Америці. Психосинтез, ментальний синтез або синтетична психотерапія має на меті розвиток цільної та гармонійної особистості. Велике значення в психосинтезі відіграє поняття субособистостей – ніби відносно незалежних особистостей всередині людини, вони можуть відповідати ролям, які людина грає у житті. В процесі терапії клієнт дізнається про різноманітні складові своєї особистості і починає їх відрізняти від самого себе („Моє”, але не „Я”), завдяки чому поле свідомості розширюється до всього об’єму несвідомого – відкривається об’єднуючий психологічний центр людини. Психосинтез позначає кульмінацію саморозкриття, самореалізації та інтеграцію навколо нового центру;

• трансперсональна психологія Станіслав Гроф – одним з засновників є Станіслав Гроф. Сутність цього підходу полягає у вивільненні, виході за межі себе (трансценденції) і вступі в інші, цілісні відносини зі світом через проживання народження, смерті, відродження та інших подій у зміненому стані свідомості.