Види діяльності:

Розрізняють три основні види діяль­ності: гру, навчання та працю. Людині незалежно від віку влас­тиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя во­ни виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значен­ням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному — навчання, а у зрілому віці — праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тва­рин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у люди­ни вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.

Ігрова діяльність. Як основна форма вияву активності дити­ни дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засо­бом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Вона відрізняється від навчання та праці. Гра — не продуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється переважно процесом, який викликає у неї задово­лення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це вияв­ляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко пе­реходять від однієї гри до іншої. Але у процесі розвитку та вихо­вання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набирають стійкішого характеру. Слушно вказують, що гра — це школа думки, почуттів і волі. В іграх не тільки виявля­ються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяль­ності відбувається не тільки психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дити­ни, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, това­риськість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, в яких яск­раво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партне­ра, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові якості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення ж дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом попереджен­ня захоплення шкідливими іграми.

Навчальна діяльність. Навчання — основний різновид діяль­ності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний про­грес, що властивий XX століттю, потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних про­фесійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але разом з цим вони й диференціюються. Поряд із загально­освітніми цілями з'являються практичні — підготовка дітей до життя, засвоєння практичних знань, умінь і навичок. На грунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає необхіднішою для про­фесійної освіти, підготовки творчих спеціалістів.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна моти­вація: перша — через усвідомлення ролі та необхідності знань для життя та праці, друга — у ставленні до змісту знань, в інтересі до них. Мотиви навчання тісно пов'язані з працею. Праця викликає потребу у знаннях, у ній формуються загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація учнем свого навчання найбільшою мірою сприяє глибокому засвоєнню знань.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання полягає в його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності у нього необхідного для цього роз­витку. Вміння навчатися виявляється в тому, що дитина розуміє пояснення вчителя й керується ними при виконанні завдань, са­мостійно виконує ці завдання, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не за тим, як виконав завдання хтось інший. Учні, які виявляють самостійність у навчанні, кра­ще засвоюють знання й успішніше розвиваються.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, потрібних для засвоєння навчально­го матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі не тільки психологічно, а й із конкретних різновидів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання у школі потребує від учня організованості та дис­ципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяль­ність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до трудової діяльності.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у на­вчанні. Навчання пов'язане з розвитком особистості. Навчаю­чись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можли­вості — розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше ди­тина розвивається тоді, коли у процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб'єктом, а не лише об'єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні за­вдання й намагається успішно виконувати їх. У розвитку особис-

тості надзвичайно важливу роль відіграє активізація розумової діяльності, а не тільки уваги, сприймання, пам'яті, уяви. Як пока­зали дослідження проблеми навчання, еврична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних за­вдань, розв'язування навчальних завдань з кожного предмета, до­кази сприяють подоланню конкретизму в розумовій діяльності та успішному розумовому розвитку.

Праця. Праця — свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умо­вою існування та розвитку людини.

Приводячи в рух наявні у неї природні органи і сили, людина виготовляє знаряддя праці та за їх допомогою перетворює ма­теріал природи, надає йому форму, придатну для свого власного життя, задоволення своїх різноманітних потреб.

Від генерації до генерації праця ставала дедалі різно­манітнішою, досконалішою, різнобічнішою. До полювання та скотарства додалися землеробство, потім прядіння, ткацтво, об­робка металів, гончарське ремесло, судноплавство.

Праця — це жива єдність фізичного та психічного. У процесі праці активізуються й виявляються різні фізичні та психічні вла­стивості людини. Залежно від змісту праці психічні її компонен­ти набирають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракто­риста, вчителя або композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різно­видів трудової діяльності, хоча вони й виявляються у кожному її різновиді по-різному.

Перша й необхідна умова будь-якої праці — наявність мети: створити певний продукт.

Характерна особливість праці полягає в тому, що людина пе­редбачає її результати, уявляє собі матеріал, який використову­ється при цьому, окреслює способи та послідовність своїх дій. Цим її трудові дії відмінні від працеподібних дій тварин. Перш ніж щось будувати, людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме. Наприкінці процесу праці виходить результат, який ще до його по­чатку існував в уяві людини. Що складніше трудове завдання, то вищі вимоги ставить його виконання до психіки людини.

Праця потребує відповідної підготовки. Знання, вміння та на­вички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці.

14. Методи дослідження в психології.Експериментальний метод,Спостереження і експеримент.

Одним з найбільш пощирених методів, який використовується практично в усіх науках, є спостереження.

Спостереження за своєю суттю є науково ціле­спрямованим, організованим і певним чином фіксованим сприйняттям дослід­жуваного об'єкта, зокрема психіки людини через її поведінку. Основною перевагом спостереження є природність, доступність (цей метод практично не вимагає ніякого обладнання) і можливість „охопити" вивчаєме явище вцілому. Недоліками спостереження є пасивність, довготривалість, суб'єктивність (переконання дослідника, особисте ставлення до обстежуваних та рівень професійної підготовки можуть вплинути на інтерпретацію) і, підчас, неможливість визна­чній причину явища.

Експеримент є одним з основних методів дослідження який припускає вивчення причинно-наслідкових зв'язків; на відміну від спостереження це активний метод, оскільки дослідник може довільно зміню­вати впливаючі чинники. Виділяють два основних різновиди експерименту:

1. лабораторний (штучний), що проводиться в спеціально створених умовах;

2. природний (польовий), який проводиться в реальних життєвих умовах.

Для обох видів експерименту існують загальні правила, що виражають сут­ність цього методу, а саме: 1) довільне введення експериментатором незалеж­них перемінних і контроль за ними, а також спостереження за змінами залеж­них перемінних; 2) виділення контрольної та експериментальної груп.

Також в залежності від рівня втручання дослідника у перебіг психічних явиш експеримент може бути констатуючим (наявні психічні особливості людини вивчаються дослідником без втручання у їх структуру) та формуючим, коли психічні якості особистості вивчаються в процесі їх цілеспрямованого розвитку з використанням різноманітних засобів навчання та виховання людини.

Опитування є методом психологічного дослідження, під час якого обстежу­ваним ставляться запитання, а на базі їх відповідей на ці питання робляться висновки щодо психіки опитуваних. Перевагою опитування є відносна простоти методики, легкість обробки даних (в даний час - за допомогою ПК) і можли­вість охопити за короткий час велику кількість людей, а от головним недоліком є неможливість контролювати щирість опитуваних.

В опитування як методу дослідження є кілька різновидів:

1. анкетування (заочне опитування). Застосування анкет допомагає зібрані фактичний матеріал про людину, що стосується основних відомостей її життя, характеру, оцінок тощо;

2. бесіда та інтерв'ю - опитування віч-на-віч. Вони вцілому спираються па гнучку стратегію формування питань в залежності від очікуваних та отри­маних відповідей;

3. соціометрія як система прийомів, які дозволяють здійснити кількісне визначення переваг, байдужності і неприйнять, які одержують індивіди в процесі спілкування в групі. Картина відносин у групі представляється графічно у виді соціограми. Недоліком цього методу с те, що індекси. соціометричні статуси членів групи відбивають лише кількісну сторону відносин, мотивація же вибору залишається поза межами дослідження.

Тест (від англ. перевірка) - це система стандартизованих завдань, які дозво­ляють кількісно та якісно виміряти рівень розвитку певного психічного про­цесу чи властивості особистості досліджуваного.

Якщо тест створений для виміру однієї властивості, його називають гомо­генним. Сукупність гомогенних тестів, пов'язаних загальною концепції ю чи теорією виміру різних властивостей особистості, утворює гетерогенний тсгі

Тести поділяються на особистісні, успішності, тести здібностей і тести інтелекту. Тести успішності (досягнень) застосовуються для визначення ріння знань, умінь та навичок (ЗУН), отриманих особистістю в навчальній і професій­ній діяльності. Тести здібностей (загальних та спеціальних) застосовуються для оцінки рівня і прогнозування розвитку певних здібностей особистості. Тес­ти інтелекту призначені для визначення рівня розвитку мислення, його гнуч­кості, логічності і т.д. Тести особистісні включають особистісні опитуваль-ники, проективні тести і тести діяльності (ситуаційні). Тести міжособистісні вивчають характер групових відносин між людьми.

15. Класифікація психолодіагностчних методик.Субєктивні,обєктивні та проективні методи.

Тестами в психології називають стандартизовані методики психодіагностики, які дозволяють одержувати порівняльні кількісні та якісні показники ступеня розвиненості досліджуваних властивостей. Під стандартизованістю таких методик мається на увазі те, що вони завжди і скрізь повинні застосовуватися однаковим чином, починаючи від ситуації й інструкції, одержуваної випробуваним, кінчаючи способами обчислення та інтерпретації одержуваних показників.

Єдиної системи класифікації тестів психологічною наукою ще не вироблено, тому існує безліч класифікацій, які розроблені на різних підставах (за особливостями використовуваних у тесті завдань; за матеріалом, який пред’являється обстежуваному; за об’єктивністю оцінювання тощо). Тому психолог може дотримуватися тієї чи іншої класифікації в залежності від своєї направленості та власних настанов та позицій.

У сучасній психології методи психодіагностики можна умовно поділити на дослідницькі (наукові) і власне психодіагностичні (практичні) методи. Остання назва відноситься тільки до тієї групи методів, що використовуються в оцінних цілях, тобто дозволяють одержувати точні кількісні та якісні харак-теристики досліджуваних психологічних властивостей. Методи, які не переслідують дану мету і призначені тільки для вивчення психологічних процесів, властивостей і станів людини, називаються дослідницькими .

Найбільш загальна схема класифікації психодіагностичних методів виглядає так:

1. Методи психодіагностики на основі спостереження.

2. Опитувальні психодіагностичні методи (анкета, опитувальник, інтерв’ю).

3. Об’єктивні психодіагностичні методи, включаючи облік та аналіз поведінкових реакцій людини і продуктів її праці (контент-аналіз – аналізу за заздалегідь розробленою схемою піддаються письмові тексти досліджуваного).

4. Експериментальні методи психодіагностики .

Існує багато різновидів тестів,

1. За предметом діагностування:

- Інтелектуальні тести призначаються для оцінки рівня розвитку мислення (інтелекту) людини та її окремих когнітивних процесів, таких як сприйняття, увага, уява, пам’ять, мова. Найбільш відомими тестами цієї групи є тести Д. Векслера, Стенфорд-Біне та Г. Айзенка.

- Особистісні тести (тести станів та властивостей) пов’язані з психо-діагностикою стійких індивідуальних особливостей людини, що визначають її вчинки; сюди відносяться тести темпераменту, характеру, мотивації, емоцій, здібностей. Вчені умовно поділяють особистісні тести за предметом та метою психологічного діагностування на три великі групи:

1) багатофакторні особистісні опитувальники, що дають різноманітну комплексну оцінку ступеня розвитку психологічних якостей особистості (16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттела; Мінесотський багато-факторний (багатопрофільний) опитувальник (ММРІ); особистісні опитуваль-ники Айзенка);

2) проективні тестові методики (нижче нами буде подана характеристика цього виду тестів як окремої групи);

3) тестові методики, які виявляють окремі стійкі особливості особистості, такі як темперамент, окремі характерологічні риси особистості (тест вивчення емпатійних здібностей людини; акцентуації характеру тощо).

- Міжособистісні тести (соціально-психологічні тести) дозволяють оцінювати людські відносини в різних соціальних групах (клас, навчальна група, виробничий колектив тощо), наприклад, соціометричний тест, тест соціально-психологічної самоатестації групи як колективу, зорово-аналогова шкала оцінки згуртованості групи, цінносно-орієнтаційна єдність групи (ЦОЄ) тощо.

- Тести досягнень – в основному конструюються на навчальному матеріалі і створюються для оцінки рівня оволодіння людиною знаннями, уміннями та навичками. До групи тестів досягнень відносять такі тести, в результаті застосування яких оцінюються успіхи людини в тому чи іншому виді діяльності, у тій чи іншій сфері пізнання, скажімо, продуктивність пам’яті, логічність мислення, стійкість уваги, рівень розвитку вербального мислення й інше. До цих тестів відносяться також такі, що використовуються для цілей професійного відбору, при профорієнтації.

2. За особливостями використовуваних у тесті завдань:

- Практичні тестові завдання містять у собі завдання та вправи, які випробуваний повинен виконати в наочно-діючому плані, тобто практично маніпулюючи реальними матеріальними предметами чи їх замінниками.

- Бланковими (тести „олівець–аркуш”) називаються такі тести, при використанні яких випробуваний одержує тестовий матеріал у формі різних спеціально розроблених бланків (схем, таблиць, опитувальників і т.п.), з якими обстежуваний може працювати самостійно (Опитувальник для вивчення став-лення учнів до навчання). Ці тести є дуже розповсюдженими і давно використо-вуються психологами у психодіагностиці.

- Апаратурні – це тести, у яких використовується різного роду апаратура для пред’явлення й обробки результатів тестування, наприклад аудио- та відеотехніка, електронно-обчислювальні машини.

- Вербальні тести містять в собі завдання на оперування словами. Вони припускають, наприклад, визначення понять, умовиводи, порівняння обсягу і змісту різних слів, виконання з поняттями різних логічних операцій і т.п.

- Образні завдання (проективні тести) містять в собі вправи з образами, з картинками, малюнками, схемами, уявленнями – вони припускають активне використання уяви, уявних перетворень образів. Проективні тести засновані не на прямій, а на непрямій оцінці тих чи інших психологічних якостей людини. Така оцінка виходить у результаті аналізу того, як дана людина сприймає й інтерпретує деякі багатозначні об’єкти: сюжетно невизначені картинки, безформні плями, незавершені вислови й інше (ТАТ; плями Роршаха; тест „Неіснуюча тварина”; тест „Незавершені речення.

Загалом психологічний тест може бути охарактеризований як ефективний за умови, якщо він відповідає певним вимогам. Якомога більш точні виміри – обов’язкова умова науковості, у тому числі і в психології, тому її вимірювальний інструментарій повинен відповідати, як мінімум, трьом критеріям: валідності, надійності та достовірності. Виконання кожної з цих вимог сприяє підвищенню ефективності психометрії.

Інформація, одержувана за допомогою добре складеного тесту, має ознаки відтворюваності (дана якість перевіряється за спеціальним критерієм надійності), виводимості (первинні і тим більше похідні тестові оцінки одержують шляхом логічних висновків, що забезпечують неочевидні наслідки з прийнятих допущень), перевіряємості (для перевірки валідності і прог-ностичної цінності в тестології розроблені спеціальні процедури), мож-ливостями для прогнозувань та узагальнень (обидві ознаки є для тестових методів стрижневими), математичного вираження отриманих результатів (ознака необхідноспецифічна для тестів), практичної корисності (психо-діагностична функція має яскраво виражену практичну спрямованість), критичності .

Об'єктивні методи - це такі методи, в яких можлива правильна відповідь, тобто правильне виконання завдання. У випадку об'єктних методик вплив психолога-діагноста на результат мінімальний

Суб'єктивні методи- це такі методики, в яких результати знач­ною мірою залежать від досвіду, кваліфікації, інтуїції діагноста.

Проективні методм -це, як правило, тести з вільною відповіддю, в яких інструкція і тестові стимули настільки невизначені, що допускають вибір відповіді в широких межах, породжують процеси фантазії, уяви, в яких розкриваються певні характеристики суб'єкта. Спрямованість відповіді визначається структурою суб'єктивного досвіду.

Поняття «відповідь» в проективних техніках слід трактувати ду­же широко, оскільки відповідями в них можуть бути цілісні малюнки, тексти тощо. Коли тестовий стимул фактично відсутній, а активність обстежуваного задана вільною інструкцією, то проективний метод наближується до так званого методу аналізу продуктів діяльності. Слід підкреслити, що в структуру проективної методики завжди вхо­дить більш-менш структурована і формалізована експертна оцінка результатів.

16.Характеристика психічного розвитку ранньої юності.Особливості когнітивного,емоційно-вольового та особистісного розвитку в підлітковому та юнацькому віці.

В юнаць­кому віці закріплюються і вдосконалюються психічні вла­стивості особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної діяльності, які є основою ста­новлення особистості.

Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юна­цькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, про­відна роль в якому належить розвитку мислення. Навча­льна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мис­лення. Старшокласники більш усвідомлено і міцно оволо­дівають логічними операціями. Наукові "поняття стають не тільки предметом вивчення, а й інструментом пізнан­ня, аналізу й синтезу.

Дедалі відчутнішою стає потреба в науковому обґрун­туванні та доведенні положень, думок, висновків, крите­ріями істинності яких виступають не конкретні факти дійс­ності, а логічні докази. Здатність логічно мислити стає джерелом критичного ставлення до засвоюваних знань, висловлювань дорослих.

Розвиток мислення характеризується подальшим зба­гаченням фонду добре засвоєних умінь, навичок мислитель-ної діяльності, способів і прийомів розумової роботи. Фор­мування їх залежить від методів навчання.

Мовлення старшокласників ускладнюється за змістом і структурою, збагачується новими науковими і технічни­ми термінами. Удосконалюються мовні засоби передачі думок, відбувається засвоєнння і використання норм лі­тературної мови.

Вдосконалюється спостережливість, здатність поміча­ти в об'єктах суттєві зовнішні ознаки, точніше й об'єк­тивніше їх відображати. Розвивається самоспостережен­ня (за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думка­ми). Юнаки і дівчата заглиблюються у свій внутрішній світ, аналізують його, зіставляють дані своїх спостережень із спостереженнями за дорослими, ровесниками, з описа­ми внутрішнього світу героїв літературних творів. Самоспостереження стає невід'ємною складовою самопізнан­ня, прагнення до самовиховання.

Розвивається репродуктивна і творча уява, критичність у ставленні до витворів уяви, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвіднесенні образів уяви, особливо мрій, з дійсністю, своїми можливостями.

Довільне запам'ятовування стає набагато ефективні­шим від мимовільного, відбуваються зміни у процесах ло­гічного запам'ятовування, зростає продуктивність пам'я­ті на думки, на абстрактний матеріал. Основою запам'я­товування матеріалу стають виявлені логічні зв'язки. Намічається спеціалізація пам'яті, пов'язана з основни­ми інтересами старшокласників, їх намірами щодо вибо­ру майбутньої професії. Удосконалюються способи заучу­вання за допомогою застосування раціональних прийомів.

Особливості когнітивного,емоційно-вольового та особистісного розвитку в підлітковому та юнацькому віці.

Інтелектуальний розвиток ті­сно пов'язаний з тенденціями особистісного зростання стар­шокласників.

Збагачується емоційна сфера. Нові емоції виникають не тільки завдяки конкретним об'єктам, а й через стосун­ки з іншими людьми, види діяльності, їх зміст, перебіг і результати. Нові життєві обставини, нові обов'язки й ус­піхи в їх виконанні породжують і нові переживання.

Усвідомлення й дотримання певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві, вироблення свого ставлення до суспільного життя породжують глибокі, міцні й тривалі моральні емоції. Вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у підлітків. Розвиваються почуття гу­манізму, колективізму, дружби і товаришування, честі, обо­в'язку і відповідальності. У зв'язку з розвитком свідомос­ті, оцінювання власних вчинків, формується таке складне почуття, як совість.

Совість — особлива форма самоконтролю, важливий компонент моральної самосвідомості.

Вона постає внаслідок самооцінки особистістю за кри­теріями добра і зла, справедливості, порядності своїх вчин­ків і дій, нерідко виявляється у формі болісного усвідом­лення своїх вад, моральної недосконалості.

Особливо загострюються почуття, пов'язані з усвідом­ленням свого «Я», власної гідності, потребою дружити, товаришувати. Пошук друзів, спілкування з ними — важ­ливе джерело емоційних переживань старшокласників.

Рання юність — пора виникнення і переживання пер­шого кохання, яке відчутно впливає на емоційне життя