15Сутність економічного прогресу та охарактеризуйте основні його критерії.

Економічний прогрес означає поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас технологічного способу виробництва), виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму.

Економічна суперечність — суттєве, закономірне відношення і взаємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої вона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а в гносеологічному аспекті — основою пізнання сутності економічних законів та категорій.

Значну самостійну роль з-поміж рушійних сил економічного прогресу відіграють виробничі відносини, або відносини економічної власності. Оскільки вони розвиваються відносно самостійно в межах суспільного способу виробництва, тобто частково незалежно від розвитку продуктивних сил, мають свої закономірності розвитку, специфічні суперечності, то рух цих суперечностей стає окремою рушійною силою економічного прогресу. До них належать суперечності між різними формами власності.

Важлива роль в економічному прогресі належить організаційно- економічним відносинам, зокрема вдосконаленню організаційних структур управління підприємством, зростанню ефективності праці усіх ланок управлінського апарату тощо.

Відносно самостійним видом економічних суперечностей у межах

економічної системи є суперечності господарського механізму. До них належать суперечності в межах ринкового саморегулювання економіки, в межах державного регулювання (наприклад, між економічними й адміністративними методами такого регулювання), між ринковими і державними важелями тощо.

Отже, критеріями економічного прогресу є: рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації

До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток виробничих відносин, до яких належать відтворення відносин власності, ступінь економічної свободи безпосередніх виробників, їх власність на свою робочу силу, самостійність підприємств, участь в управлінні творців матеріальних та нематеріальних благ, частка виробників у національному доході, національному багатстві країни, розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів.

До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток усієї системи суспільних відносин, належать ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників, їх можливості впливати на ідеологію, національні відносини, користування багатствами культури, мистецтва.

16.Суть власності, її економічні та юридичні сторони.

Власність–цесукупністьвідносинміжсуб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та йогорезультатів.

розрізняють два аспекти:

а) матеріально-речовий (відношення людей до об’єктів власності);

б) соціально-економічний (відносини між людьми в зв’язку з привласненням ними об’єктів власності).

Головною характеристикою власності є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Відповідно власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Привласненняозначає відношення суб’єкта до певних речей як до власних. Головним об’єктом привласнення в економічній системі є привласнення засобів виробництва і його результатів. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює його результат.

Економічні відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин

1) відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

2) відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності;

3) відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти

власності.

Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити: засоби виробництва, нерухомість, природні ресурси, предмети особистого споживання, гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них,

інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності, робоча сила

Суб’єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності: окрема особа, юридичні особи (організації, підприємства, установи), держава в особі органів державного управління, муніципалітети, декілька держав або всі держави планети.

Право власності –це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які

складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

право власності – це санкціоновані законами держави відносини між людьми щодо використання благ.

Власність як юридичнакатегорія відображає законодавче

закріплення економічних відносин між фізичними та юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Володіння – документальна фіксація права власності. Право володіння охороняється законом. Законне володіння майном завжди має правове обґрунтування (закон, угода, адміністративний акт) тощо.

Користування – застосування об’єкта власності за його призначенням (наприклад, використовувати автомашину для перевозки людей тавантажів). Власник може передавати своє майно в користування іншим особам на якийсь час і на певних умовах. Межі права користування визначаються законом, угодою або іншим правовим обґрунтуванням.

Розпорядження – управління об’єктом власності (продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати).