Особливості вживання деяких відмінкових закінчень іменників

І відміна

належать іменники жіночого роду, спільного роду та деякі іменники чо­ловічого роду, які у вихідній формі мають закінчення -а, -я

школа, матуся, жінка, сирота,

суд­дя, Ілля

ІІ відміна

належать іменники чоловічо­го роду з нульовим закінченням або із за­кінченням -о, а також іменники середнього роду із закінченнями -о, -е, -я

дуб, стіл, учитель, кінь, край, геній, поле, читач, ніж, батько, козачень­ко, Сашко

ІІІ відміна

належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням

радість, ніч, піч, любов, відстань та іменник мати

ІV відміна

охоплює іменники сер. роду із закінченням -а (-я), у яких за від­мінювання з’являються суфікси -ат (-ят), -єн-

дівча, лоша, коліща, ім’я, плем’я, тім’я, вим’я

1. У Кл. відм. одн. деякі іменники з пестли­вим значенням мають закінчення -ю

мамусю, бабуню, бабусю, кумасю, доню

1. 2. У Кл. відм. одн. частина іменників поряд із закінченням -є може мати закінчення -о

вельможо, тещо, Мишо

2. У Р. відм. мн. іменники 1-ї відм. ма­ють переважно нульове закінчення

неділь, калош, хат

2.1. У Р. відм. мн. деякі іменники 1-ї відміни ма­ють закінченням -ей

мишей, вошей, сви­ней

2.2. У Р. відм. мн. деякі іменники 1-ї відміни ма­ють закінчення -ів

суддів, легенів

(і легень), губів (і губ)

1. У Р. відм. одн. іменники чоловічого роду мають закінчення -а(-я) (для чітко окреслених предметів і понять) чи -у(-ю) (для нечітко окреслених предметів і понять)

Закінчення -а(-я) мають іменники, що позначають:

● осіб, звання, посади та істот, власні імена та прізвища: абітурієнта, майора, професора, коня, комара, Дмитра, Калениченка;

● тварин, риб, комах, дерев: вовка, ли­са, дуба, клена, язя;

● конкретні предмети, які піддаються лічбі: зошита, ножа, олівця, гірчич­ника (АЛЕ: пластиру);

● населені пункти: Ужгорода, Тернопо­ля, Осло, Берліна, Парижа;

● інші географічні назви з наголоше­ним закінченням, а також із суфікса­ми присвійності

-ов, -ев, -єв, -ин, -їн: Дніпра, Дінця, Харкова, Тетере­ва, Пирятина, Чугуєва;

● міри довжини, площі, ваги, об’єму, часу, напруги; місяці й дні тижня; грошові одиниці: метра, грама, від­сотка, джоуля; тижня, вівторка (АЛЕ: року, віку, часу, ранку, кварта­лу); карбованця, долара;

● терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чо­гось, конкретні предмети, геоме­тричні фігури та їхні частини: ато­ма, апострофа, дефіса, квадрата, відмінка, тангенса;

● астрономічні поняття: Марса, боліда, Юпітера;

● машини та їхні деталі: трактора, мотора, кузова.

Примітка. Зміна закінчення впливає на значення слова: акта (документ) – акту (дія); алмаза (окремий кристал) – алмазу (речовина);

бала (оцінка) – балу (танцювальний вечір);

буряка (одиничне) – буряку (збірне);

детектива (людина) – детективу (жанр літератури);

елемента (деталь) – елементу (у хімії);

знака (орден) – знаку (прикмета);

каменя (одиничне) – каменю (збірне);

листопада (місяць) – листопаду (про­цес);

образа (ікона) – образу (персонаж у творі);

папера (документ) – паперу (матеріал);

потяга (залізничний) – потягу (по­чуття);

пояса (пасок) – поясу (географ.);

терміна (визначення) – терміну (строк)

Закінчення -у(-ю) мають іменники, що

позначають:

● матеріали, речовини: цукру, меду, оцту, граніту, гасу, піску (АЛЕ: хлі­ба, жовтка);

● трав’янисті рослини, квіти та сорти подових дерев: барвінку, бузку, ячме­ню, кропу (АЛЕ: вівса, бамбука, ку­ща, чагаря), ренклоду, ренету;

● явища природи: вітру, туману, гра­ду (АЛЕ: буруна);

● збірні поняття: хору, народу, лісу, парку, кодексу, гурту (АЛЕ: табу­на, гуртка, кросворда, некролога, пучка);

● назви будівель, споруд, приміщень: офісу, бліндажу, ганку, палацу, коридору, (АЛЕ: фонтана, куреня, Кремля, монастиря, хліва, парни­ка, гаража);

● місце або простір: лугу, простору, го­ризонту (АЛЕ: острова, пагорба, ху­тора, берега, ставка, провулка, хреб­та, майданчика);

● назви держав, річок, територій, вул­канів, течій, островів (крім зазначе­них на -а, -я): Криму, Китаю, Дунаю, Нілу, Мадагаскару, Кавказу, Сибіру, Цейлону, Алтаю, Тибету;

● назви установ, закладів, організа­цій: парламенту, вокзалу, театру, факультету, університету (АЛЕ: відділка);

● почуття, психічний і фізичний стан, хвороби: болю, сміху, грипу, кору, не­житю (АЛЕ: правця, гріха);

● дії, процеси, ознаки, явища, аб­страктні поняття: крику, виступу, мінімуму, писку, стану, розуму, миру, характеру, настрою, вантажу (АЛЕ: паса, парадокса, пікніка, рив­ка, стрибка; стусана, тягаря, фоку­са, хабара);

● літературознавчі, фінансові та інші терміни іншомовного походження, які означають абстрактні поняття; фізичні або хімічні процеси, части­ни площі: епосу, гімну, роману, жан­ру, аудиту, дивіденду, імпульсу, лак­мусу, аналізу, електролізу, синтезу (АЛЕ: дифірамба, спектра);

● назви видів спорту, ігор, танців: вальсу, біатлону, футболу (АЛЕ: го­пака, козака, квача);

● більшість префіксальних іменників та складні безафіксні слова: відходу, переїзду, запису; суходолу, телефону (АЛЕ: пароплава, електровоза, те­левізора)

2. У Д. відм. одн. іменники чолові­чого та середнього роду (на позна­чення малих істот) можуть мати па­ралельні закінчення: -ові / -еві / -еві або -у / -ю. У назвах істот переважа­ють флексії -ові, -еві, а в назвах неіс­тот здебільшого вживаються -у, -ю.

Примітка. Коли в тексті йде кілька іменників у Д. відм., спочатку вжива­ють закінчення -ові / -еві, а потім -у / -ю: Бондаренкові Михайлу Федоровичу

брату — братові, Івану — Іванові, свя­щенику — священикові; ягнятку — яг­няткові; полю, столу, прізвищу, хоча місту й містові, серцю й серцеві

3. У Зн. відм. одн. деяких іменників (назв неістот) можливі паралельні закінчення

писати лист і листа, зрізати дуба і дуб, дати ніж і ножа, полагодити приймач і приймача, узяти стілець і стільця

4. Неслов’янські прізвища, що закінчу­ються на -ов, -ии, -ін, а також імен­ники – географічні назви із суфікса­ми -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн), що не відмінюються, як прик­метники, в Ор. відм. одн. мають за­кінчення -ом

Чапліном, Дарвіном (АЛЕ: Пушкіним, Лесиним – слов’янські прізвища); Царіцином, Бородіном, Хотином, Святошином, Люботином (пор.: Вишневим, Сніжним – іменники, що відмінюють­ся, як прикметники)

5. У Н. відм. і Кл. відм. мн. біль­шість іменників чол. роду мають флексію -и (пазури, са­нітари), а чол. і сер. роду -і (велетні, герої, очі, плечі), але деякі з них мають спе­цифічні закінчення, які потрібно запам’ятати

комарі, хабарі, снігурі, звірі, друзі; вуса й вуси, вівса, хліба (рослини) й хліби (паляниці); вуха, дена (від дно), тати

6. У Р. відм. мн.:

● Іменники чоловічого роду:

а) на -анин, -янин втрачають суфікс -ин і мають нульове закінчення:

б) без суфіксів -анин, -янин мають закінчення -ів.

Примітка. Деякі іменники чол. роду мають і нульове закінчення: ват (і ва­тів), чобіт;

в) безсуфіксні — мають закінчення -ей

а) міщанин – міщан, галичанин – галичан. АЛЕ: болгар, громадян, селян, татар, циган,

б) осетинів, грузинів, мордвинів, русинів, товаришів, школярів, сте­пів, метрів, грамів, амперів, барелів, молів,

в) гостей, коней

● Іменники середнього роду:

а) на -о, -е та більшість на -я мають нульове закінчення;

б) також мають закінчення -ей;

в) на -е, -я мають закінчення -ів (-їв)

а) ден (від дно), вікон, бажань

(АЛЕ: іклів, полів, морів); сердець і серць;

б) очей, плечей (і пліч);

в) відчуттів, життів, сузір’їв, прислів’їв

7. Деякі іменники в Ор. відм. мн. мають паралельні закінчення. Слід запам’ятати форми очима, плечима

гістьми (і гостями), кіньми (і конями), чобітьми (і чоботами, чоботями), ко­ліньми (і колінами), крильми (і крила­ми), грішми (і грошима)