5. Військове мистецтво козаків (озброєння, тактика бою на суші і на морі).

Головним призначенням козаків була боротьба проти турецько-татарської агресії. З цією метою ще в середині XVI ст. князь Д. І. Вишневецький спорудив на острові Хортиця потужний замок – прототип Січі. На виготовлених з липи чи верби довгих човнах – чайках (до 20 м) невеликі загони запорожців (бл. 50 осіб на кораблі) здійснювали далекі морські походи. Окремі дослідники вважають козаків-січовиків піратським орденом, оскільки в організації, звичаях, тактиці війни на морі (і на суші) між одними і другими було чимало спільного. В історії піратства Леона Кальтенберґа цілий розділ присвячено козакам (так само трактують й аналог козаків з Адріатики – ускоків, «корсарів з Сеня»).

У військовому мистецтві козаків були сильні і слабкі сторони. Козаки були гіршими кіннотниками, ніж татари і слабшими фехтувальниками, ніж шляхта чи європейські найманці Речі Посполитої, але добрими стрільцями, моряками і пішими воїнами. Зовсім неперевершеними були козаки при обороні і штурмі укріплень та у веденні партизанської війни. Характерною особливістю козацької тактики ведення бою був табір (табор). Це була своєрідна база для війська, що вступало у бій в умовах степу. Такий спосіб наступу і оборони був відомий в українських степах ще за княжих часів (М. Грушевський). Тактику таборного ведення бою застосовували гусити, литовське і польське війська. Однак, у XVI–XVIІ ст. найбільшої майстерності в застосуванні табору досягло українське козацтво.

Під час воєнного походу або у бойовому розташуванні козацьке військо, для створення ефективного захисту від атак противника, оточувало себе кількома рядами возів – козацьким табором. Сучасники називали його «рухомою фортецею». При зближенні з противником вози розташовувалися чотирикутником і скріплювалися ланцюгами. На вози накидався хмиз, очерет, трава, які зверху засипалися землею. Під час тривалої оборони довкола такого укріплення козаки споруджували вали та шанці, готували «вовчі ями» тощо. Іноді вози ставили щільно один до одного голоблями назовні. Табір ставав для козацького війська опорним пунктом, який використовували для подальшого розгортання військових дій. Табір можна було швидко розібрати і пересунути на інше місце. При пересуванні табору вози розташовувалися прямокутником у кілька поздовжніх рядів, без просвіту між возами в рядах. На возах зовнішніх рядів прямокутника встановлювалися гармати, а біля возів ішли у бойовій готовності козаки з вогнепальною зброєю. Піші козаки йшли між возами всередині прямокутника. Передню і задню лінії прямокутника прикривала кіннота. Під час зупинки війська передня і задня сторони прямокутника прикривалися возами. У 1628 р. під захистом табору, за кількома рядами возів, запорожці зуміли перейти Крим від Перекопу до Бахчисарая з незначними втратами. Особливого поширення табір набув під час повстань під проводом С. Наливайка, П. Павлюка та під час визвольної війни Б. Хмельницького. Із розвитком артилерії, у кінці XVIІ ст. табір як тактичний бойовий порядок (укріплена стоянка або прикриття похідної колони) втратив своє значення.

Відомі й інші прийоми ведення війни козацтвом, зокрема кінна атака лавою (це запозичений козаками знаменитий «татарський танець»), атака «розгардіяшем», метод бою «триангулою» (трикутником, за допомогою табору) тощо.

Таким чином, запозичуючи і творчо опрацьовуючи здобутки чужого військового мистецтва, козаки витворили свою оригінальну систему ведення бойових дій, яку було відшліфовано і запроваджено в численних козацьких війнах.