1

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН………………..5

1.1.Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки……….5

1.2. Види замаху на злочин……………………………………………………...7

1.3. Значення поділу замаху на злочин на види………………………………10

РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН………………………………...12

2.1.Субєктивні ознаки замаху на злочин……………………………………...12

2.2.Обєктивні ознаки замаху на злочин……………………………………….13

РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН ВІД ІНШИХ СТАДІЙ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ………………………………………………………..17

3.1.Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину……………….17

3.2. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину……………..18

3.3.Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)………………………………………………… 22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………30

ВСТУП

Актуальність теми. Питання про кримінальну відповідальність за незакінчений злочин у цілому і за замах на злочин зокрема завжди були і залишаються актуальними у вітчизняній кримінально-правовій науці.  Незважаючи на те, що теоретична розробка проблеми незакінченої злочинної діяльності розпочалася ще в XIX столітті (О.Ф. Кістяківський, А.Н. Круглевський, Е.Я. Немировський, М.Д. Сергієвський, М.С. Таганцев та ін.), в юридичній науці досі не сформовано єдине розуміння цієї кримінально-правової категорії, і, насамперед, з позиції точного і однозначного її трактування та застосування у практиці діяльності правоохоронних органів. Швидше, навпаки, більшість питань є дискусійними.

Замах на злочин, очевидно, є центральним та найбільш складним з точки зору пізнання, законодавчого визначення та правозастосування видом злочинів за ступенем їх завершеності. Незважаючи на доволі детальну розробку проблеми відповідальності за незакінчений злочин у цілому та за замах на злочин зокрема, попри багатолітню правозастосовну практику з цих питань, в науці та правозастосовній практиці досі існує низка актуальних питань, які нез’ясовані або не мають одностайного вирішення. 

Окремі аспекти цієї проблематики відображено в наукових розвідках Ю.В. Александрова, В.К. Грищука, О.О. Дудорова, В.А. Клименка, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, А.О. Пінаєва, В.П. Тихого, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, Н.В. Чернишової, С.Д. Шапченка та ін. Ця проблематика викликала підвищений інтерес і у молодих дослідників. Зокрема, з питань відповідальності за незакінчений злочин за останнє десятиліття в Україні було захищено чотири дисертації, а саме: А.В. Шевчук «Стадії вчинення злочину» (2002), М.Д. Дякур «Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності» (2009), Т.М. Данилюк «Теоретико-прикладні проблеми встановлення моменту закінчення злочину» (2009), А.В. Горностай «Кримінальна відповідальність за замах на злочин» (2011).

Метою курсової роботи є дослідження правового інституту кримінального права замах на злочин та його видів.

Відповідно до мети, були поставлені такі завдання дослідження:

- З’ясувати сутність поняття замаху на злочин;

- Вивчити види замаху на злочин;

- Проаналізувати об'єктивні ознаки замаху на злочин;

- Дослідити суб'єктивні ознаки замаху на злочин;

- Встановити критерії відмежування замаху на злочин від готування до злочину;

- Дослідити кримінальну відповідальність за замах на злочин.

Об’єктом дослідження є правовий інститут кримінального права замах на злочин.

Предмет дослідження складають норми кримінального права України щодо регулювання інституту замаху на злочин.

В процесі дослідження були використані такі методи, як монографічний, нормативний, формально-юридичний, історичний, порівняльно-правовий тощо.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН

1.1.Поняття замаху на злочин.

Відповідно до ч.1 ст.15 КК України, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом дії (бездіяльності), безпосередньо спрямованої на вчинення злочину, якщо злочин не доведено до кінця з причин, які не залежать від волі винного. Юридичне поняття замаху на злочин – це «комплексний» образ, у якому акумулюються ознаки, що визначаються законодавством і, які мають тенденцію змінюватися залежно від кри-мінальної політики з прийняттям кожного нового кримінального кодексу (на основі проведеного історичного аналізу норми).

У широкому розумінні слова замахом на злочин можна вважати будь-яку дію, спрямовану на вчинення злочину, але яка не закінчена.

Визначення замаху, - обґрунтовано писав І.С. Тишкевич, передбачає певні труднощі» [8, с.8]. А ще раніше О.А. Герцензон зазначав, що “найбільші труднощі в розмежуванні стадій вчинення злочину містяться у визначенні замаху”. І.С. Тишкевич стверджував: «такі труднощі пояснюються тим, що поняття замаху охоплює різні за своїм характером дії, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину і які не досягають стадії закінченого злочину з причин, які не залежать від волі винного» [1, с.352].

Не погоджуючись з даним положенням, М.П. Рєдін вважає, що труднощі з приводу визначення поняття замаху пояснюються такими причинами. По-перше, при визначенні поняття замаху на злочин необхідно виходити з діалектичної єдності стадій реалізації злочинного умислу (стадії створення умов і стадії виконання злочину). Тому при визначенні поняття замаху на злочин необхідно включати першу стадію реалізації злочинного умислу – стадію умисного створення умов для вчинення злочину. По-друге, необхідно ширше тлумачити поняття «умисні дії (бездіяльність), які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину» [7, с.57].

У юридичній літературі замахом на злочин визнаються «виконання складу злочину» [6, с.368], «виконання об’єктивної сторони посягання» [10, с.310], «вчинення дій (бездіяльності), які утворюють об’єктивну сторону злочину» [9, с.215], або «виконання дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину» [11, с.117]. Американський учений Дж. Флетчер вважає, що замах випливає з поняття закінченого злочину і є похідним від нього [13, с.442]. Даний погляд підтримує і А.В. Наумов, який під замахом на конкретний злочин розуміє «незакінчений різновид».

Теоретик англійського права Е. Дженкс під замахом на злочин розуміє «виражений у діях умисел особи» [3, с.146], не розмежовуючи при цьому готування до злочину від замаху на злочин.

Серед учених-криміналістів законодавче визначення поняття замаху на злочин не отримало однозначного тлумачення. Так, В.Д. Іванов розглядає замах на злочин, як «умисні дії (бездіяльність), які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину» [4, с.6]. М.В. Гринь під замахом на злочин розуміє «діяльність, яка спрямована на вчинення злочину, але переривається через обставини, які не залежать від волі особи» [2, с.11].

А.П. Козлова найбільш вдалим вважає таке поняття замаху: «вчинення злочину від його початку до часткового настання суспільно-небезпечних наслідків» [5, с.267]. Саме така дефініція, як зазначає автор, дозволить: по-перше, виключити із поняття замаху термін «вчинення злочину», який має невизначений характер; по-друге, розмежувати замах від готування завдяки терміну «виконання злочину»; по-третє, продемонструвати, що термін «виконання» охоплює як дію, так і бездіяльність; по-четверте, терміном «виконання злочину» більш тісно «прив’язати» незакінчений злочин до співучасті через співвиконавця і з законодавчим визначенням суб’єкта злочину; по-п’яте, визначити етапи вчинення злочину, на яких можливий замах; по-шосте, розробити поняття «початок виконання злочину», яке не менш важливе, ніж поняття «закінчений злочин», однак малодосліджене наукою кримінального права [5, с.276].

М.П. Рєдін визначає замах як «умисне створення умов для вчинення злочину, пов’язаного із діями (бездіяльністю), які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця через причини, які не залежать від волі особи» [7, с.128].

На думку М.П. Рєдіна, основною ознакою замаху є «умисне створення умов для вчинення злочину», оскільки дана ознака властива природі замаху і відповідає сутності злочинів залежно від ступеня їх завершеності. Критикуючи дане визначення, А.П. Козлов, зазначає, що «не варто включати в поняття замаху створення умов…», оскільки: по-перше, не завжди підготовчі дії передують замаху на злочин; по-друге, як у теорії кримінального права, так і судовій практиці визначено, що кожна наступна стадія вчинення злочину поглинає попередню, яка не має самостійного значення і не впливає на кваліфікацію [5, с.266].

У підручниках з кримінального права України замах на злочин визначають як: «вчинення особою з прямим умислом діяння (бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі» [11, с.92].

Для всіх вищеперерахованих визначень спільним є те, що замах на злочин – це початок безпосереднього вчинення злочину, самостійний етап його виконання. Іншими словами, це незавершена дія чи бездіяльність, яка не потягнула бажаних для винного наслідків. Коротко можна сказати, що замах – це розпочатий, але незакінчений злочин [16, с.92].

1.2. Види замаху на злочин.

Замах на злочин поділено законодавцем за суб’єктивним критерієм на закінчений (ч. 2 ст. 15 КК) та незакінчений (ч. 3 ст. 15 КК), тобто за ставленням самого винного до вчинених ним діянь, за його власним уявленням про ступінь виконання його діяння у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 КК замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинити закінчений злочин. Тому його нерідко називають невдалим замахом на злочин. Наприклад, винний з метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише поранив його. Тут він зробив усе, що вважав за необхідне для вбивства потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (убивство) не було доведено до кінця. Або винному не вдалося виготовити вибухові речовини, придатні для використання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.

Згідно з ч. 3 ст. 15 КК замах на злочин є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Незакінчений замах на злочин іноді називають перерваним. Наприклад, викрадач (крадій) був затриманий, як тільки проник у житло або при нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю [17, с. 19].

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати об’єктивний критерій, тобто ступінь виконання об’єктивної сторони, і вважають відповідно незакінченим той замах, у якому не були виконані всі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом — виконання усіх дій, необхідних для закінчення злочину. Але об’єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замахів, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об’єктивно не було виконане, як правило, усе те, що необхідно для їх настання. Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не все було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений і незакінчений також змішаний критерій, тобто одночасне застосування об’єктивного і суб’єктивного критеріїв. Формула змішаного (об’єктивно-суб’єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено все необхідне для вчинення злочину, є невдалою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від розсуду суддів.

Залежно від придатності об’єкта (предмета) і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний замах. Останній, у свою чергу, поділяється на такі: замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами. Таким самим може бути і непридатне готування до злочину [11, с. 316-319].

Замах на непридатний об’єкт (він може бути закінченим або незакінченим) можливий тоді, коли об’єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, унаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, помилково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби [17, с. 19].

Замах із непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких унаслідок їх об’єктивних властивостей неможливо завершити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання котрих за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство із вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсованою). Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» роз’яснив, що у разі «якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК».