1.2 Особливості формування та оцінки економічного потенціалу підприємств водопровідно-каналізаційного господарства

Економічний потенціал будь-якого підприємства має першорядне значення для досягнення загальних результатів господарської діяльності. Забезпечення економічного росту в умовах ринкової трансформації вимагає підвищення ефективності використання ринкових інструментів, погодженого вирішення завдання формування відповідних технологічних, інституціональних й організаційних структур, основною метою яких є об'єднання всіх необхідних елементів у загальний відтворювальний контур нової технологічної бази, створення сприятливих умов для модернізації й підвищення ефективності діяльності підприємства.

Теоретичне осмислення сутності ресурсів як основи економічного розвитку, виявлення їхніх джерел, розробка шляхів, форм і методів їх використання дозволяють сформулювати принципи активізації економічної політики з питань інтенсифікації економічних процесів. В умовах складностей розвитку економіки, визначення ресурсних можливостей має стати пріоритетним напрямком стратегії будь-якого підприємства водопостачання й водовідведення [7, 35с].

Тенденція залежності економічного росту від стану потенціалу підприємства очевидна, оскільки переконливо підтверджує практика господарювання.

Слід зазначити, що термін «потенціал» широко застосовують в економічній літературі як кількісну оцінку різних явищ і умов: природний,інвестиційний, інтелектуальний, економічний потенціал і т.д. Найчастіше мова йде щодо розміру відповідного виду ресурсів, тобто оцінка їх з кількісного боку. Методика оцінки потенціалу ресурсів, що мають відносно однорідну структуру, досить розроблена. Методичні підходи до оцінки економічного потенціалу підприємств водопровідно-каналізаційного господарства (ВКГ) на сьогодні розроблені ще не повною мірою.

Розглядаючи економічний потенціал підприємства ВКГ як сукупну можливість його ресурсів забезпечувати досягнення намічених результатів діяльності, варто проаналізувати кожну складову економічного потенціалу не ізольовано саму по собі, а в системі. Лише взаємодіючи між собою в єдиній системі, компоненти економічного потенціалу підприємства дозволяють одержати інтегрований ефект, який не можна визначити як суму ефектів від функціонування окремих складових частин. Економічний потенціал підприємства ВКГ обумовлений не тільки обсягом ресурсів, але також їхньою якістю, структурою, ступенем збалансованості складових, раціональністю використання. Поліпшення якісного складу ресурсів підвищує наявний потенціал без збільшення їхнього обсягу[7, 121c].

Рішення проблеми забезпечення ефективної діяльності підприємств ВКГ у значній мірі залежить від раціонального використання всіх його потенційних можливостей. Тому ця проблема тісно пов'язана з поняттям економічного потенціалу, його структурою й факторами, що визначають ступінь ефективності використання потенціалу, багато аспектів якого важко оцінити кількісно, але які можуть мати вирішальне значення для ощадливого використання ресурсів і досягнення кінцевої мети підприємства.

Оцінка економічного потенціалу необхідна для забезпечення більш повного й раціонального його використання. Важливо охарактеризувати не тільки наявний, але й фактично використовуваний обсяг ресурсів. Тому система показників економічного потенціалу підприємств ВКГ повинна включати показники, що характеризують наявність, склад, стан ресурсів і показники ефективності використання ресурсів.

При оцінці економічного потенціалу підприємств ВКГ та ефективності його використання, необхідно чітко уявити структуру потенціалу, основні характеристики складових елементів, їхнє співвідношення й використання в процесі виробництва. Важливо зрозуміти місце й роль матеріальних елементів економічного потенціалу, зв'язок їх з іншими компонентами.

Як структурні компоненти економічного потенціалу підприємств ВКГ варто виділити: природно-ресурсний (наявність відкритих водоймищ для забору чистої води й скидання стічних вод, наявність підземних джерел забору води), виробничо-майновий, трудовий, фінансовий та інноваційний потенціали.

У кожному компоненті економічного потенціалу підприємств присутня нематеріальна частина. На нематеріальну сферу економічного потенціалу, звичайно, звертають недостатньо уваги й відносять її до якісної характеристики трудового потенціалу або включають до інноваційного потенціалу. Це не зовсім правомірно, оскільки нематеріальна сфера економічного потенціалу включає технології, прийоми й методи керування, господарський механізм, традиції, корпоративну культуру й багато чого іншого, що неможна розглянути як характеристику якості трудових ресурсів підприємства або нематеріальної частини науково-технічного потенціалу, хоча певна взаємозалежність і з тим і з іншим, звичайно, є.

Оскільки обидві сфери економічного потенціалу підприємства – матеріальна й нематеріальна – в процесі діяльності безупинно змінюються, дуже важливим є досягнення пропорційності між елементами використовуваного потенціалу як усередині кожної сфери, так і між сферами. В остаточному підсумку саме нематеріальна сфера економічного потенціалу підприємства визначає ту частину ресурсного потенціалу, що повинна бути залучена до виробничого процесу, характер комбінації окремих видів ресурсів й їхня збалансованість, а в кінцевому підсумку – рівень ефективності використання всього потенціалу.

Матеріально-технічною основою підприємства ВКГ є виробничо-майновий потенціал. Він демонструє собою здатність наявних реальних активів забезпечити функціонування й виробничу діяльність підприємства. Великий вплив на результати діяльності підприємства має структура основних виробничих фондів. При прагненні до досягнення оптимального співвідношення між активною й пасивною частиною основних фондів можуть загостритися певні проблеми на підприємствах ВКГ. Прагнення забезпечити збільшення активної частини виробничих фондів може викликати порушення виробничих і санітарно-гігієнічних умов праці. Часом збільшення активної частини основних фондів призводить до того, що необґрунтовано зростає парк обладнання за рахунок застарілого устаткування. У зв'язку із цим при аналізі структури основних фондів необхідно враховувати віковий склад кожного виду обладнання і устаткування.

Оборотні виробничі фонди надходять до виробництва у своїй натуральній формі і в процесі виготовлення продукції цілком споживаються. Тому при оцінці відповідних компонентів економічного потенціалу підприємства, оборотні кошти доцільно враховувати через вартість кінцевої продукції або непрямим шляхом у показниках ефективності виробничого процесу.

Трудовий потенціал підприємства ВКГ, будучи складовою частиною економічного потенціалу, відіграє в ньому ключову роль. Одночасно праця є й фактором виробництва, що впливає на його кінцевий результат і може бути представлена як самостійний об'єкт економічної оцінки. В економічній літературі як об'єкт оцінки розглядаються декілька категорій: трудові ресурси, ресурси праці, робоча сила, людський фактор, якість робочої сили, трудовий потенціал окремого працівника й трудовий потенціал економічно активного населення. Є розходження й за видами оцінки. Так, кількісно трудовий потенціал пропонують вимірювати в трудових одиницях як добуток чисельності трудових ресурсів на середню тривалість трудового періоду однієї людини.

Ряд економістів вважають за можливе оцінювати трудові ресурси за фактичною або нормативною оплатою праці, витратами на відтворення трудових ресурсів до моменту їхнього залучення до виробничого процесу, за величиною середньорічної тривалості праці й середнього періоду трудової активності. Як один з варіантів грошової оцінки трудових ресурсів і трудового потенціалу пропонують метод заміщення, згідно зяким визначають суму матеріально-технічних ресурсів, які можуть замінити одного працівника в існуючих умовах виробництва.

Деякі економісти вважають, що трудовий потенціал можна виміряти трудовим внеском зайнятих у суспільному виробництві працівників при оптимальному використанні їхніх можливостей. При цьому критеріальним показником використання трудового потенціалу може бути приріст національного доходу.

Узагальнюючи різні методи й способи оцінки праці трудового потенціалу, можна виділити два принципово різних підходи до розв’язання даної проблеми – «витратний» і «результатний». Можливість вартісної оцінки трудових ресурсів на базі зазначених методів визначають їхнім місцем і роллю в організації суспільного виробництва.

Трудові ресурси одночасно є носіями трьох функцій. Вони:

• учасники процесу виробництва;

• споживачі продукту виробництва;

• відтворюють населення й самих себе (тобто, нові трудові ресурси).

За аналогією з фазою відтворення суспільного продукту, відтворення робочої сили має фазу виробництва й фазу споживання. У фазі виробництва робочої сили споживається створений продукт виробництва й формується трудовий потенціал; у фазі використання робочої сили реалізується трудовий потенціал і створюється суспільний продукт.

«Витратний» підхід ґрунтується на сукупності витрат, пов'язаних зі створенням трудового потенціалу у фазі виробництва робочої сили. «Результатний» базується на оцінці вартості створюваного продукту в процесі реалізації трудового потенціалу в майбутньому.

Відповідно до «витратного» підходу, економічну оцінку трудового потенціалу (як і трудових ресурсів) визначають сукупністю витрат, пов'язаних з його відтворенням у конкретних соціально-економічних умовах. Представники даного напрямку вважають, що теоретична можливість такого методу оцінки обумовлена чинністю економічного закону відшкодування витрат на відтворення робочої сили, відповідно до якого працівники відтворюють фонд життєвих коштів у кількості, необхідній для підтримки їхньої життєдіяльності, здатності до праці й змісту родини.

Відтворення робочої сили заданої кількісної та якісної структури в умовах певного місця й часу пов'язане із грошовими витратами. У цьому випадку вартісна оцінка ресурсів праці, як і самого потенціалу, еквівалентна цим витратам, тобто витратам на формування й підтримку трудового потенціалу в період його використання. При цьому, витрати на відтворення робочої сили забезпечують не тільки фонд життєвих коштів, але й підвищення освітнього й професійного рівня працівника, є джерелом розширеного відтворення трудового потенціалу в особі представників наступного покоління. Сума цих витрат деякою мірою може використатися для об'ємного виміру ресурсів праці. Необхідно, однак, відзначити, що абсолютно достовірне, науково обґрунтоване застосування цього методу оцінки трудових ресурсів вимагає рішення багатьох методологічних проблем.

Існує проблема розмежування трудових ресурсів між економічним і науково-технічним потенціалами. Пропонований для оцінки трудових ресурсів «витратний» метод може мати кілька шляхів реалізації залежно від складу витрат, що враховують.

Так, ряд авторів пропонують ураховувати в складі витрат, пов'язаних з формуванням трудових ресурсів, тільки витрати на одержання загальної й фахової освіти (ВНЗ, професійно-технічне училище, курси підготовки й перепідготовки фахівців і т. д.). Ці витрати є найбільш очевидним і найбільш у важливим видом інвестицій у людський фактор.

Інші автори, залишаючи за утворенням провідну роль у формуванні трудового потенціалу, пропонують ураховувати вплив стану охорони здоров'я й житлових умов. Вважають, що витрати на охорону здоров'я забезпечують профілактику захворювань, поліпшення стану медичного обслуговування. У сукупності з поліпшенням житлових умов, охорона здоров'я впливає на тривалість робочого періоду, підвищує працездатність і продуктивність праці.

Один з можливих підходів до використання витратного методу оцінки трудових ресурсів може бути пов'язаний з теорією «людського капіталу».

Відповідно до цієї теорії, працівник намагається максимізувати свої доходи за весь життєвий цикл, вирішуючи питання щодо інвестування часу й коштів у підвищення власних продуктивних можливостей шляхом одержання освіти. На першому етапі працівник зазнає подвійних втрат: платить за навчання й тимчасово втрачає певний дохід. Згодом ці втрати мусять компенсуватися підвищеною винагородою завдяки накопиченому людському капіталу. Інвестиції в людський капітал – це будь-яка дія, що підвищує кваліфікацію й сприяє збільшенню продуктивності праці працюючих. Інвестиції в людський капітал пропонують розглядати в трьох аспектах: 1) витрати на освіту – включаючи загальну й спеціальну, формальну й неформальну, підготовку за місцем роботи і т. д. Освіта формує робочу силу, яка стає більш кваліфікованою й більш продуктивною, а, отже, припускає вищу оплату; 2) витрати на охорону здоров'я мають також велике значення. Гарне здоров'я – слідство витрат на профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчування й поліпшення житлових умов – продовжує строк життя, підвищує працездатність і продуктивність праці робітників; 3) витрати на мобільність, завдяки яким працівники мігрують із місць із відносно низькою продуктивністю і оплатою праці в місця з відносно високою продуктивністю, становлять найменш очевидну форму інвестицій до людського капіталу. Відповідно до теорії людського капіталу, продуктивність праці й, власно, ринкову вартість трудових послуг визначають в значній мірі тим, скільки окремих чоловік, його родина й наймач вважають за необхідне інвестувати в освіту й навчання, охорону здоров'я й розміщення робочих місць. З економічної точки зору «результатний» підхід є більш логічним, тому що відповідає прийнятому сприйняттю будь-якого потенціалу як можливості одержання певних благ у майбутньому. При цьому можливий результат пов'язують з якісними й кількісними складовими трудового потенціалу.

Фінансовий потенціал підприємства ВКХ включає фінансові ресурси й інвестиційні можливості. Фінансові ресурси представляють грошові доходи й надходження, що перебувають у розпорядженні підприємства й призначені для виконання фінансових зобов'язань перед державою, кредитною системою, постачальниками, страховими органами, іншими підприємствами, працівниками підприємства, а також здійснення витрат на розвиток господарської діяльності. Фінансові ресурси направляють також на утримання й розвиток об'єктів невиробничої сфери, споживання, нагромадження, у спеціальні резервні фонди і та ін. Для визначення реальних фінансових ресурсів (ФР) підприємства номінальні ресурси необхідно скорегувати на величину витрат щодо забезпечення відповідних джерел фінансових коштів.

Інноваційний потенціал підприємств водопостачання і водовідведення включає інноваційні ресурси й умови забезпечення інновацій. Сучасні теорії економічного росту розглядають наукові дослідження й розробки як ендогенний процес, невід'ємний від реальної економіки й чутливо реагуючий на вимоги й стимули ринку товарів і послуг. Наукові знання, втілені в інновації, прискорили технологічний розвиток за останні роки, що стало, поряд із працею й капіталом, основним фактором і рушійною силою економічного росту.

Інноваційні ресурси підприємства включають інтелектуальний капітал, наявний на підприємстві, нові науково-технічні, технологічні, управлінські розробки, заділ у цій сфері, а також фінансові ресурси. Досить загальне визначення інтелектуального капіталу має на увазі суму знань усіх працівників підприємства. Одержання різного роду продуктових, технологічних й організаційних переваг над конкурентами є основною функцією інтелектуального капіталу.

Головним носієм інтелектуального капіталу підприємства є спеціально підібраний і підготовлений його персонал. На практиці складно знайти надійні способи виміру колективних знань співробітників підприємства, їхнього досвіду й інтуїції, засвоєної ними інформації. У цих умовах необхідно використати непрямі оцінки цієї величини.

До найважливіших внутрішніх факторів, що впливають на величину економічного потенціалу підприємства ВКГ, відносяться:

1. Годинний фактор;

2. Обсяги реалізації води (водовідведення);

3. Собівартість реалізації води (водовідведення);

4. Структура й маржа валового прибутку;

5. Власні оборотні кошти;

6. Вартість основних коштів;

7. Вартість залучення капіталу.

Перші шість факторів безпосередньо впливають на величину грошового потоку, останній – на норму дисконту.

Оцінка ресурсного потенціалу підприємства ВКГ на певну дату статична, не відображає всебічного положення підприємства на даний момент, не дозволяє простежити створення вартості в процесі використання й управління власністю.

Поряд з оцінкою ресурсного потенціалу, для ефективного управління необхідна оцінка діючого потенціалу, чутливого до трансформації внутрішнього й зовнішнього середовища підприємства. Роль і значення економічного потенціалу підприємства ВКГ полягає в пошуку й реалізації внутрішніх джерел саморозвитку з метою забезпечення стабільної роботи підприємства.

Економічний потенціал підприємства ВКГ повинен постійно розвиватися. Найбільш доцільним й ефективним механізмом такого розвитку є стратегічне управління економічним потенціалом підприємства. Основою стратегічного управління підприємством є оцінка структури економічного потенціалу; аналіз конкурентних переваг і слабких сторін діяльності підприємства; формування методики діагностики потенціалу, оцінка елементів, що утворюють потенціал і виявлення синергетичного впливу цих елементів; розробку загальної й локальної стратегії щодо зміцнення й розвитку економічного потенціалу.