3.1. Класифікація правового статусу за змістом
За характером (змістом) правовий статус класифікують на:
— загальний (конституційний);
— спеціальний (родовий);
— галузевий;
— індивідуальний.
1. Загальний конституційний статус – єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, а всі інші – похідними від нього, такими, що доповнюють його.
Правове становище громадянина в повному обсязі – це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна з галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи, у цілому ж права та свободи людини не є вичерпними.
Правова система взаємовідносин держави й особи включає: норми Конституції України, пов’язані з визначенням незалежності до громадянства та регулювання відносин з приводу громадянства; норми Конституції України, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов’язок держави щодо особи тощо); юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України, права, свободи та обов’язки.
Під конституційним статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи й обов’язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями, благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів.
Конституційний статус громадянина – це поняття, яке відображає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і „залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, що стосується конкретних осіб або груп осіб.
Основи правового статусу людини та громадянина як загальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права: громадянства України; загальної правосуб’єктивності громадян України; основних принципів статусу людини та громадянина; основних прав, свобод, законних інтересів і обов’язків; гарантій прав і свобод; правового статусу іноземців; права притулку.
Перелічені інститути (елементи) об’єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв’язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент) виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі.
Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать: закріплення в національному праві прав і свобод, установлених нормами міжнародного права; принцип не відчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження; принцип рівності конституційних прав і свобод громадян; принцип єдності прав і обов’язків перед суспільством людини; принцип гарантованості прав і свобод людини та громадянина.
Поділ прав та обов’язків на права й обов’язки людини і права й обов’язки громадянина пов’язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянського та політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства – лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.
Правосуб’єктність – це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб’єктами права, учасниками правовідносин. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність. ЇЇ зміст, зумовлений соціально – політичними факторами, визначають правові акти держави.
Правоздатність – це здатність фізичної особи бути носієм громадянських прав і обов’язків, які допускаються правом даної держави. Правоздатність набувається з народження і зникає зі смертю людини.
Дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати та здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов’язки й виконувати їх. В Україні дієздатність громадянина в повному обсязі настає з повноліття, тобто при досягненні ним віку 18 років, або в інших випадках, встановлених законом. Громадянин не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і порядку, встановленому законом.
Головним елементом правового статусу є основні права й обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності.1 Права, свободи й обов’язки людини та громадянина – основоположна частина Конституції України.
Конституційні права та свободи – це встановлені Українською державою й закріплені в її Конституції та інших законах певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально – політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.1
Права і свободи людини та громадянина, закріплені в Конституції України, є невичерпними.
Для реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків громадян, має діяти принцип їх найвищої юридичної сили.
Це означає виконання обов’язків усіма суб’єктами права у сфері правотворчості та правореалізації.
Конституційні права, свободи й обов’язки мають певні юридичні особливості: вони виникають на основі не загальних правовідносин, а безпосередньо правовідносин, передбачених Конституцією; вони виражають насамперед і безпосередньо відносини та обов’язки громадянина й держави; вони не припиняються й не виникають раз по раз, а діють постійно; їх зміст та обсяг для всіх громадян однакові; їх реальність забезпечується не стільки індивідуальними зусиллями окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом.2
2. Спеціальний (родовий) статус - сукупність елементів, що характеризують правове положення окремих категорій громадян та осіб (дітей, студентів, військовослужбовців, робітників, посадових осіб, членів тих чи інших організацій, інвалідів війни та праці, пенсіонерів та інших). їх також існує велика кількість, хоча і значно менше ніж індивідуальних, саме через це їх повна класифікація майже неможлива. Лише найважливіші з них досліджуються окремими галузями права;3
3. Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспільних відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права. Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов'язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об'єднує головні засади галузевого правового статусу.1
4. Індивідуальний статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини
Виходить свого роду «мотрійка», яка складається із трьох видів статусів у одного суб'єкта права. Вони нашаровуються один на одного і на практиці нероздільні. В основі всіх статусів знаходиться статус людини (відповідно до міжнародних прав людини). Загальний правовий статус у всіх громадян — один, спеціальних статусів (різноманітних) — багато, індивідуальних -стільки, скільки осіб проживає в державі.2