Матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником
Матеріальна відповідальність за трудовим правом є двосторонньою, тобто не тільки працівник несе матеріальну відповідальність перед роботодавцем за заподіяну йому шкоду, а й роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, заподіяну йому у зв'язку з виконанням останнім своїх трудових обов'язків. Ця відповідальність настає у певних випадках, установлених КЗпП України (крім того, трудове законодавство передбачає гарантійні і компенсаційні виплати працівникові). Слід зазначити, що чинне законодавство про працю не визначає підстав та умов настання матеріальної відповідальності роботодавця, а лише констатує в рамках КЗпП України випадки настання відповідальності роботодавця (наприклад, у разі незаконного звільнення, незаконного переводу на іншу роботу, затримання видачі трудової книжки чи несвоєчасних розрахунків при звільненні, незаконного відсторонення від роботи тощо).
Оскільки ст. 153 КЗпП України зобов'язує роботодавця створювати для всіх працюючих безпечні і нешкідливі умови праці, то на нього покладено і матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові порушенням установлених цією статтею обов'язків.
Трудовим законодавством передбачено також покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, невиконання або затримання виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, і заподіяння тим самим матеріальної шкоди (статті 236,237 КЗпП України) та в інших випадках заподіяння працівникові матеріальної шкоди.
У ст. 237і КЗпП України встановлено також відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівникові в разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
При розгляді трудових спорів щодо грошових вимог, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітної плати за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 238 КЗпП України), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних йому сум без обмеження будь-яким строком.
Статья 173. Возмещение собственником или уполномоченным им органом ущерба работникам в случае повреждения их здоровья.
Собственник или уполномоченный им орган обязан в соответствии с законодательством возместить работнику ущерб, причиненный ему увечьем или иным повреждением здоровья, связанным с исполнением трудовых обязанностей.
1. Предусматривая обязанность собственника или уполномоченного им органа возместить работнику ущерб, причиненный увечьем или иным повреждением здоровья, связанным с выполнением работником трудовых обязанностей статья 173 КЗоТ Украины, не содержит конкретных трудовых норм, а отсылает к специальному законодательству.
Специальным законодательством здесь являются статьи 11-13 Закона Украины «Об охране труда», Правила возмещения собственником предприятия, учреждения, организации или уполномоченным им органом ущерба, причиненного работнику повреждением здоровья, связанным с выполнением им трудовых обязанностей. Эти Правила утверждены постановлением Кабинета Министров Украины от 23 июня 1993 № 472. Изменения в них были внесены Постановлениями от 18 июля 1994 года № 492 и от 3 октября 1997 года № 1100.
2. Действие Правил распространяется на всех работников, в том числе и на тех, которые заключили трудовые договоры с гражданами.
Действие Правил не распространяются на отношения, не урегулированные трудовым правом.
3. Статья 8 Закона Украины «Об охране труда» установила новый по сравнению с ранее действовавшим порядок возмещения ущерба работнику. Возмещение ущерб, (в том числе выплата единовременного пособия) должно производиться из фонда социального страхования, а на собственника или уполномоченный им орган возлагаетет обязанность возместить фонду расходы, связанные с возмещением ущерба. Статья 173 КЗоТ Украины по-прежнему обязывает собственника производить возмещение ущерба непосредственно работнику. Однако после вступления в силу Закона Украины «Об общеобязательном государственном социальном страховании от несчастного случая на производстве и профессионального заболевания, повлекших утрату трудоспособности» возмещение ущерба будет производить соответствующий Фонд.
4. Согласно пункту 12 Правил на собственнике лежит также обязанность возместить потерпевшему затраты на медицинскую и социальную помощь, включая расходы на дополнительное питание, приобретение лекарств, специальный медицинский и обычный уход, бытовое обслуживание, протезирование, санитарно-курортное лечение, приобретение специальных средств передвижения. Основанием для возмещения этих затрат является заключение МСЭК о потребности в таких расходах.
5. В случае смерти потерпевшего право на возмещение вреда имеют лица, которые имели на день его смерти право на получение от него содержания, а также ребенок умершего, родившийся после его смерти (пункт 8 Правил).
6. Пункт 18 Правил возлагает обязанность нести расходы на похороны непосредственно на собственника или уполномоченный им орган, а статья 459 Гражданского Кодекса Украины возлагает на организацию или гражданина ответственность за вред, связанный со смертью потерпевшего, обязанность возместить расходы на похороны, но эти небольшие разногласия в нормативных актах не имеют никакого практического значения.
7. Пункт 27 Правил устанавливает особенности возмещения ущерба при повреждении здоровья в период производственного обучения. Право на возмещение ущерба имеют только лица, которые в связи с производственным обучением (практикой) вступают в трудовые отношения с предприятием.
8. О возмещении ущерба собственник или уполномоченный им орган обязан завести дело на каждого потерпевшего. В нем хранится приказ (распоряжение) собственника о возмещении ущерба, решение суда или иного органа по рассмотрению споров о назначении возмещения, заявление потерпевшего со всеми приложенными к нему документами. На период возмещения ущерба документы хранятся в бухгалтерии предприятия. Через два года после прекращения выплат в порядке возмещения ущерба дело передается в архив.
Розмір дійсної шкоди є саме тим критерієм, за допомогою якого точно встановлюється сума, що піддягає відшкодуванню працівником з урахуванням виду відповідальності, ступеня вини, конкретної обстановки, за якої було заподіяно шкоду, Його майнового стану. Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови "Про судову практику по справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їхніми працівниками" роз'яснив, що розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд визначає відповідно до ст.1353 КЗпП Закону України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" і затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.
Визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для цих випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на додану вартість, акцизний збір тощо. При вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП
України річного строку для пред'явлення позову по кожній вимозі і поважності причин його пропущення.
Розмір заподіяної підприємству прямої дійсної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 135 і КЗпП України щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачено амортизаційні відрахування, визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за винятком зносу згідно з установленими нормами. Отже, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначають в натурі, а потім провадять грошову оцінку вартості матеріальних цінностей. Визначати обсяг шкоди в натуральному вираженні не потрібно лише в тих випадках, коли нестача стосується грошових коштів.
Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей (за винятком амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 % балансової вартості на момент встановлення факту заподіяння шкоди з урахуванням індексів інфляції, які щомісяця визначає Держкомстат України, розмірів податку на додану вартість та акцизного збору. Тим самим розмір прямої дійсної шкоди визначається в натурі, а потім у грошовій оцінці вартості матеріальних цінностей.
Загальне визначення шкоди проводиться в грошових сумах.
Розмір збитків у гривнях визначають за формулою
де Бв - балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, гри; А - амортизаційні відрахування, грн; Іінф - загальний індекс інфляції; ПДВ - розмір податку на додану вартість, грн; Азб - розмір акцизного збору, грн.
Якщо шкоду заподіяно внаслідок псування майна, визначати розмір відшкодування слід з урахуванням зменшення вартості майна. Якщо до заподіяння шкоди майно було відремонтовано, то розмір шкоди дорівнюватиме витратам на ремонт для поновлення майна в попередньому стані. Одночасне виявлення нестачі та надлишків різних товарів підстав для перекриття нестачі не дають. Залік надлишків та перекриття ними нестач можливі як виняток тільки за один і той самий період, що перевіряється, в однієї й тієї самої матеріально відповідальної особи і щодо матеріально-товарних цінностей одного найменування.
Порядки відшкодування заподіяної шкоди поділяються на добровільний, за розпорядженням роботодавця та судовий. Добровільне відшкодування здійснюється шляхом внесення грошей в касу підприємства або відшкодуванням збитків у натурі. Передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене можна тільки за згодою роботодавця.
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, а керівниками підприємств та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати. Розпорядження роботодавця або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Згода працівника для видання власником або уповноваженим ним органом розпорядження для покриття заподіяної працівником шкоди законодавством непередбачена. Якщо працівник не згоден із відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, встановленому законодавством.
Днем виявлення шкоди вважається день, коли роботодавцю стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. У разі встановлення факту заподіяння шкоди за результатами інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства днем виявлення шкоди вважатиметься день підписання відповідного акта, висновку комісії або іншого документа, у якому зафіксовано результати перевірок, проведених відповідними уповноваженими органами чи посадовими особами. Днем виявлення факту наявності шкоди, заподіяної працівником третім особам, вважається день виплати підприємством суми відшкодування третім особам.
Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У судовому порядку шкода відшкодовується у випадках, якщо:
- розмір шкоди перевищує середню місячну заробітну плату;
- розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку (перевищує, але законом установлено відповідальність у межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у разі припинення працівником трудових відносин з даним підприємством, у зв'язку із закінченням строку на видання розпорядження про відрахування);
- працівник не згоден із відрахуваннями, проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з його розміром та звернувся з заявою до суду.
Шкода, заподіяна працівником третім особам, відшкодовується їм за рахунок підприємства-роботодавця, яке в подальшому стягує розмір відшкодування з працівника, винного у заподіянні шкоди, у порядку регресу. При цьому днем виявлення факту заподіяння шкоди вважається день виплати підприємством суми відшкодування третім особам, з якого й починають обчислювати річний строк для висунення підприємством до працівника регресної вимоги.