85. Заохочення за успіхи в роботі

До працівників підприємств, установ, організацій можуть за¬стосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.

(Стаття 143 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91)

1. Основними засобами підтримання високої трудової активності працівників є створення сприятливих умов праці, нормального психологічного клімату, переконання, морального і матеріального стимулювання.

Таку стимулюючу роль виконує заохочення — як форма сприяння сумлінному виконанню працівником своїх трудових обов'язків. Заохочення є публічним проявом пошани як до працівника, так і трудового колективу в зв'язку з досягнутими успіхами в праці. Застосування заходів заохочення є правом, а не обов'яз¬ком власника або уповноваженого ним органу. КЗпП України не визначає навіть зразкового переліку заохочень, що може застосувати власник або уповноважений ним орган до працівників. Коментована стаття лише визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджуваних трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. Це означає, що при затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства трудовий колектив визначає будь-які заходи, що можуть бути застосовані власником або уповноваженим ним органом до працівників за сумлінне виконання своїх трудових обов'язків.

2. Заходи заохочення можуть розподілятися: за способом впливу на працівників — на моральні (оголошення подяки, нагородження грамотою, занесення в книгу пошани, на дошку пошани) і матеріальні (видача грошової премії, нагородження цінним подарунком — можуть бути реалізовані за умови якщо на підприємстві є фонд матеріального стимулювання і прийнято положення про преміювання, в якому встановлені показники, при досягненні яких у працівника виникає право на певний вид заохочення); за сферою дії — на загальні, що застосовуються до всіх працівників, і спеціальні — що стосуються певних категорій працівників і службовців.

Правила внутрішнього трудового розпорядку багатьох підприємств передбачають такі заходи заохочення, як присвоєння почесних звань «Кадровий працівник підприємства», «Майстер золоті руки», «Почесний ветеран праці підприємства», «Ветеран праці». Присвоєння таких звань пов'язується, як правило, із збільшенням тарифної ставки чи окладу працівника.

3. Крім видів заохочення, що передбачені в правилах внутрішнього трудового розпорядку, певні заохочення передбачаються у

статутах і положеннях про дисципліну праці, а також в окремих законах.

Наприклад, у ст. 34 Закону України «Про державну службу» встановлюється, що за сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. За особливі заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань.

Статут про дисципліну працівників зв'язку передбачає такі види заохочень:

1) оголошення подяки;

2) преміювання;

3) нагородження цінним подарунком;

4) занесення прізвища в Книгу пошани або на Дошку пошани;

5) нагородження почесною грамотою;

6) нагородження нагрудним знаком «Почесна відзнака Міністерства зв'язку України».

Для відзначення сумлінного ставлення осіб рядового і начальницького складу до виконання службових обов'язків в МВС України можуть застосовуватись такі заохочення:

1) оголошення подяки;

2) нагородження цінним подарунком;

3) нагородження почесною грамотою;

4) нагородження нагрудним знаком органів внутрішніх справ;

5) дострокове присвоєння чергового спеціального звання;

6) присвоєння спеціального звання, вищого на один ступінь від звання, передбаченого на займаній посаді.

4. Всі наведені види заохочень довели свою ефективність на практиці. Система заохочень повинна переконати працівника, що на підприємстві існує чіткий взаємозв'язок між активністю працівника, результатами його діяльності і заохоченнями, які він отримує, та можливістю задовольнити свої власні потреби.

Порядок застосування заохочень

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.

(Стаття 144із змінами, внесеними згідно з Указом ІІВРМ 4617-ІОвід 24.01.83)

1. Згідно з коментованою статтею заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погод¬женням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Однак профспілкова організація згідно з Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» є добровільною громадською організацією, а тому може створюватись не на всіх підприємствах. Якщо на підприємстві немає профспілкової організації, то тільки в такому випадку власник може застосувати заходи заохочення без погодження з профспілковим комітетом. Правило щодо застосування заохочень разом або за погодженням з профспілковим комітетом поширюється лише на ті види заохочення, що передбачені в правилах внутрішнього трудового розпорядку, положеннях і статутах про дисципліну.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати до працівників заходи заохочення, застосування яких можливе без згоди або погодження з профспілковим комітетом. За юридичною природою вони є разовими і мають індивідуальний характер (видача працівникові премії, що не передбачена системою заробітної плати).

2. Можливе застосування до працівників одночасно декількох заохочень. На практиці, як правило, поєднують заходи морального і матеріального стимулювання (оголошення подяки і видача премії). При застосуванні заохочення необхідно звернути увагу на відповідність заохочення досягненням працівника, його дійовість та забезпечення гласності щодо належної оцінки праці працівника для інших членів трудового колективу.

3. Заохочення і нагороди за успіхи у праці оголошуються в наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу, доводяться до відома всього трудового колективу. Відомості про заохочення заносяться до трудової книжки.

У трудовій книжці є спеціальний розділ «Відомості про нагородження», до якого вносяться відомості про нагородження державними нагородами та відзнаками України; у розділ «Відомості про заохочення» вносяться відомості про заохочення за успіхи у праці.

До трудових книжок не заносяться відомості про премії, які передбачені системою оплати праці або виплата яких має загальний характер. В Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях описано порядок внесення відомостей про нагородження і заохочення.

Згідно з п. 4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені до трудової книжки за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціальною уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

4. У період дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Заохочення за особливі трудові заслуги

За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією.

Особливі трудові заслуги — це трудова активність працівника з такими результатами, які мають значення не тільки для підприємства, в якому він працює, а й для держави в цілому.

Нагороджує державними нагородами і присвоює почесні звання Президент України (ст. 106 Конституції України). Почесні звання України і опис нагрудного знака до почесного звання України встановлені указами Президента (про почесне звання «Заслужений юрист України», «Заслужений будівельник України», «Заслужений працівник транспорту України», «Заслужений журналіст України», «Заслужений архітектор України», «Заслужений працівник сільського господарства України», «Заслужений шах-тар України», «Заслужений артист України», «Заслужений машинобудівник України», «Заслужений металург України», «Заслужений енергетик України», «Заслужений економіст України», «Заслужений діяч науки і техніки України», «Народний артист України», «Заслужений працівник народної освіти України», «За¬служений художник України», «Заслужений вчитель України», «Заслужений працівник зв'язку України», «Заслужений працівник торгівлі України», «Заслужений працівник рибного господарства України», «Заслужений працівник нафтової і газової промисловості України», «Заслужений працівник охорони здоров'я України», «Заслужений працівник житлово-комунального господарства України», «Заслужений меліоратор України», «Заслужений працівник соціальної сфери України», «Заслужений лісівник України»).

86.

86. В Україні динамічно розвиваються ринкові відносини, а тому слід належним чином замислитись над юридичною конструкцією дисциплінарної відповідальності працівників. Головна ідея, яка має бути запроваджена в норми про дисциплінарну відповідальність працівників, - це ефективність впливу на стан дисципліни працівників за належного рівня гарантій для них у разі притягнення до відповідальності. Якщо працівник не сприймає дисциплінарну відповідальність як засіб, що містить правовий примус, то ефективності від цього інституту трудового права очікувати марно.

Самостійність та своєрідність дисциплінарної відповідальності працівників обумовлюється рядом обставин. У правовій державі всі суб'єкти трудових відносин повинні чітко усвідомлювати весь спектр прав, які їм надаються, обов'язків, які на них покладаються, а також можливість притягнення до юридичної відповідальності за протиправні дії. Таке твердження ґрунтується на вимогах ст. 68 Конституції, відповідно до якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності також має певні об'єктивні й суб'єктивні передумови свого існування. Об'єктивною передумовою соціальної відповідальності є суспільна природа людини та урегульованість суспільних відносин соціальними нормами, а суб'єктивною передумовою є свобода волі людини. Існування в рамках людської спільноти породжує появу соціальних норм, що регулюють відносини, які повторюються щодня між членами суспільства. Встановлення взаємних прав і обов'язків членів будь-яких організацій неможливе без системи загальнообов'язкових норм або правил поведінки. Діяння особи, які не відповідають правилам, що пред'являються в суспільстві, тягнуть відповідальність порушника. Тобто, відповідальність можлива лише за умови попереднього пред'явлення до поведінки людей певних вимог, які сформульовані у відповідних нормах. У соціальних нормах відображається колективна воля, а відповідальність є наслідком недотримання цих норм. Це реакція на діяння особи з боку соціальної організації, яка встановила ці норми.

Існування дисциплінарної відповідальності як різновиду юридичної також обумовлено низкою об'єктивних і суб'єктивних передумов.

Об'єктивна передумова дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність можлива лише за умови поперед­нього пред'явлення до поведінки працівника певних вимог, які закріплені в нормах права та визначають певні межі поведінки. Ці межі поведінки визначаються законодавством, правила­ми внутрішнього трудового розпорядку та іншими локальними актами організації спільного процесу праці.

Необхідною суб'єктивною передумовою відповідальності є свобода волі людини. Для притягнення до відповідальності особи необхідно встановити, що вона порушила норму, маючи при цьому свободу волі у виборі того чи іншого варіанта поведінки, тобто, діяти так, як це встановлено правилами, або порушувати їх. Поведінка суб'єктів трудового права, яка забезпечує їм відповідальний або безвідповідальний стан під час виконання трудових обов'язків, залежить від свідомості. Поведінка суб'єктів трудових відносин не могла б змінюватися під впливом права, якби у них не було свідомості. Правосвідомість спрямовує, регулює поведінку працівника на основі пізнання і оцінки об'єктивної дійсності, яка включає чинну систему норм і вимог. 3 категорією "свідомість" тісно пов'язане таке поняття, як "воля". "Воля" - це свідома спрямованість людини на виконання тих чи інших дій. Тобто, особа здатна вибирати варіанти поведінки, узгоджуючи їх з об'єктивними вимогами соціальних норм. Таким чином, працівник, виконуючи свою трудову функцію і маючи свободу волі, або діє в певних межах, або порушує їх. Залежно від того, приносить ця поведінка працівника користь чи шкоду для роботодавця, застосовуються заохочення чи дисциплінарна відповідальність. Для застосування дисциплінарної відповідальності необхідно, щоб працівник свідомо по­рушив норми трудового права і, як результат, це потягло б за собою негативні наслідки для встановленого в роботодавця правового порядку.

Для чіткого розуміння змісту норм трудового права про дисциплінарну відповідальність працівників необхідно з'ясувати основні функції цього різновиду юридичної відповідальності. Функції дисциплінарної відповідальності визначаються її цілями і завданнями. Цілями дисциплінарної відповідальності є забезпечення належного рівня дисципліни праці працівників. Основними завданнями  дисциплінарної відповідальності є: стимулювання працівників до чесної і сумлінної праці, покращення їх дисципліни, забезпечення своєчасного і точного виконання розпоряджень роботодавця; виховання працівників у дусі неухильного дотримання трудової дисципліни, розуміння її як необхідної складової спільного процесу праці та сутності діяльності працівника у трудовому колективі; підтримання право­порядку у сфері колективної праці, забезпечення непорушності трудових прав і законних інтересів роботодавця та інших працівників; запобігання дисциплінарним правопорушенням працівників, профілактика виявів нехтування ними правовим порядком на підприємстві, установі, організації або правами роботодавця-фізичної особи; примушення правопорушника до виконання вимог норм трудового права, а в необхідних випадках і його покарання з метою забезпечення прав і законних інтересів роботодавця та інших працівників. Таким чином, відповідно до завдань можна виділити такі функції дисциплінарної відповідальності: стимулюючу; виховну; відновну; запобіжну; каральну.

Ефективність дії чинних норм трудового права про дисциплінарну відповідальність працівників істотно обмежується тим, що розраховані вони були на радянську систему моральних цінностей і знаходили відображення в законі. Так, відповідно до ч. 2 ст. 140 КЗпП у трудових колективах створюється об­становка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Але останнім часом виховання працівників відкидається як метод забезпечення дисципліни праці. Ідеалізуються фінансові важелі впливу на свідомість людей. Уявляється, що високий рівень заробітку працівника дає стовідсоткову гарантію його дисциплінованості. В умовах постійного високого рівня безробіття в Україні, позбавлення працівника роботи вважається універсальним "аргументом" забезпечення дисциплінованості працівника.

Важливим чинником ефективного і правомірного використання заходів дисциплінарної відповідальності щодо працівників є розуміння основних принципів застосування цього різновиду юридичної відповідальності.

1. Дисциплінарна відповідальність застосовується тільки за поведінку, вчинок. Це означає, що дії або бездіяльність працівників повинні бути об'єктивно виражені. Не може бути дисциплінарної відповідальності за думки, біологічні або соціальні властивості, родинні зв'язки, політичні переконання чи релігійні погляди, членство у профспілці.

2. Підставою дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку.

3.  Дисциплінарна відповідальність настає за усвідомлене ставлення до своїх вчинків. Необхідною умовою відповідальності є вина працівника у формі умислу чи необережності.

4.   Вимога законності - полягає в чіткому визначенні підстави дисциплінарної відповідальності й дослідженні конкретних фактів, на яких будується звинувачення працівника, в порядку, визначеному дисциплінарним законодавством.

5.   Обґрунтованість дисциплінарної відповідальності - полягає в тому, що в результаті дослідження обставин справи про дисциплінарний проступок чітко встановлено його склад, а стягнення до працівника застосоване з урахуванням тяжкості вчиненого та особи працівника.

6.   Справедливість дисциплінарної відповідальності - в кож­ному випадку виступає як її законність. Якщо рішення робото­давця законне, то воно й справедливе.

7.   Доцільність дисциплінарної відповідальності - визначається її індивідуалізацією, тобто відповідністю діяння заходам, які застосовуються роботодавцем.

8.   Невідворотність дисциплінарної відповідальності полягає в тому, що жоден факт дисциплінарного порушення не повинен залишитися без відповідного правового реагування роботодавця.

9.   Презумпція невинуватості працівника - полягає в тому, що він не повинен доводите роботодавцю, що не вчиняв дисциплінарного проступку. Проблема доказування вини працівника - це проблема роботодавця.

Отже, дисциплінарна відповідальність працівників - це передбачений нормами трудового права особливий правовий стан суб'єктів охоронних правовідносин, який виявляється в тому, що роботодавець дає негативну оцінку протиправній поведінці працівника та реагує на не! визначеними законом примусовими заходами.

У трудовому законодавстві України за деякими винятками не визначаються конкретні склади дисциплінарних правопорушень та санкції, що застосовуються за їх вчинення, бо це не можливо зробити у принципі. Це не можна зробити і в прави­лах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства, установи, організації. Дисциплінарне правопорушення пов'язується з виконанням працівником трудових обов'язків, реалізацією його повноважень, дотриманням обмежень і заборон. Вирішити проблему визначення підстав дисциплінарної відповідальності працівників можна наступним шляхом. По-перше, в законі має бути чітко визначене поняття трудової дисципліни та дисциплінарного проступку. По-друге, закон має встановлювати більш-менш чіткий перелік загальних прав, обов'язків, обмежень та заборон для працівників. По-третє, необхідно передбачити повноваження роботодавця щодо забезпечення належного рівня трудової дисципліни працівників. По-четверте, окреслити перелік санкцій та порядок їх застосування в разі вчинення працівником дисциплінарного проступку. По-п'яте, посилити систему гарантій для працівників у разі їх притягнення до дисциплінарної відповідальності. Особливі гарантії необхідно передбачити для застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи. Тільки за наявності таких умов до працівника можна пред'являти більш-менш обґрунтовані претензії та притягувати його до дисциплінарної відповідальності.

Безперечно, є сенс у збереженні чіткого переліку підстав для розірвання трудового договору з працівником у разі вчи­нення ним грубих порушень трудової дисципліни. Але постає питання: які саме дії працівника є підставою для застосування дисциплінарної санкції "звільнення"? Пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду трудових спорів" визначає 5 підстав. Це пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП. Крім того, такою підставою є й п. 1-1 ч. 1 ст. 41 КЗпП, який передбачає розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації в разі вчинення ним винних дій, що призвели до несвоєчасної виплати заробітної плати або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Одним із найпоширеніших правопорушень у трудовому праві є дисциплінарний проступок. У чинному трудовому законодавстві для означення підстав застосування до працівників дисциплінарної відповідальності використовується термін "порушення трудової дисципліни" (ч. 1 ст. 147 КЗпП). На наш погляд, таке формулювання протиправного юридичного факту є невдалим, оскільки воно не відображає суті дисциплінарного правопорушення працівника Дисциплінарний проступок - це один із різновидів трудових правопорушень. Для об'єктивного визначення поняття дисциплінарного проступку необхідно розкритисклад цього правопорушення.

Суб'єктом дисциплінарного проступку є працівник, тобто особа, яка перебуває у трудових правовідносинах з конкретним роботодавцем.

Діяння правопорушника з об'єктивної і суб'єктивної сторони. Об'єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризують такі елементи: протиправність; діяння (у формі дії чи бездіяльності); шкідливі наслідки; причинний зв'язок між діянням і шкідливими наслідками; час учинення діяння; місце вчинення діяння.

Протиправність означає, що діяння суперечить правовим приписам. Для дисциплінарних проступків характерною є відсутність, за деякими винятками, закріплення в нормативно-правових актах конкретних складів дисциплінарних проступків і прив'язки до них відповідних санкцій. Для трудового права характерні два способи встановлення протиправності діяння. В одних випадках законодавець прямо вказує на діяння, які скоювати заборонено (прогул, що передбачено в п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП), а в інших фіксує обов'язки суб'єктів (ст.ст. 30, 139 КЗпП) і ЇХ невиконання розцінює як протиправні. Другий спосіб найбільш характерний для трудового права. Протиправність діяння виявляється у двох основних формах: дії, тобто вчи­нення забороненого діяння (наприклад, розпивання на роботі спиртних напоїв); бездіяльності, тобто утримання від необхідної правомірної поведінки (скажімо, на працівників покладається обов'язок чесно й сумлінно працювати). Невиконання обов'язку чесно й сумлінно працювати свідчить про протиправність діяння.

Шкідливі наслідки дисциплінарного проступку - це негативні наслідки протиправної поведінки працівника для правового порядку у межах підприємства, ігнорування прерогативи роботодавця організовувати і управляти процесом праці, приниження и значення для учасників спільної праці. Шкідливі наслідки дисциплінарного проступку не можна, як правило, оцінити в грошовому еквіваленті. Але це не впливає на необхідність визначення ступеня посягання на правовий порядок у кожному конкретному випадку вчинення дисциплінарного проступку. Від цього залежить, яку дисциплінарну санкцію застосує до винного працівника роботодавець. Виходячи з цього, треба говорити про обов'язкове встановлення шкідливих наслідків та причинного зв'язку між діянням працівника і шкідливими наслідками. Причинний зв'язок між діянням і шкідливими наслідками має носити безумовний характер, тобто: діяння - причина, шкода - наслідок.

Особливе значення для встановлення складу дисциплінар­ного проступку має час та місце вчинення діяння. Діяння працівника може визнаватися дисциплінарним проступком тільки за умови вчинення його на роботі та в робочий час. В окремих випадках, передбачених у нормативних актах як елементи об'єктивної сторони, враховуються час і місце вчинення проступку, які визначають протиправність поведінки працівника, незалежно від виконання ним трудової функції (наприклад, керівники підприємств, установ, організацій, державні службовці тощо).

Суб'єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина порушника і мотивація поведінки. Вина - психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його шкідливих наслідків. Від поєднання інтелектуального і вольового моментів залежать 2 форми вини порушника дисципліни, які мають свої різновиди: умисел (прямий і непрямий) і необережність (легковажність і самовпевненість). Дисциплінарний проступок визнається вчиненим з умислом тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала їх шкідливі наслідки і бажала (за прямого умислу) або свідомо допускала настання шкідливих наслідків (за непрямого умислу). Дисциплінарний проступок уважається вчиненим через необережність, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (за легковажності), або ж не передбачала можливості таких наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити (за самовпевненості). Усвідомлення працівником протиправності своїх діянь е необхідним для встановлення його вини. Якщо працівник знає, що діяння протиправне і вчиняє його, він є винним. Мотив як елемент суб'єктивної сторони характеризує внутрішні ціннісні орієнтації працівника і є показником можливості вчинення ним більш тяжких правопорушень.

Встановлення вини працівника як необхідного елемента складу дисциплінарного проступку є обов'язковим. Крім того, важливо визначити того, на кого закон покладає обов'язок доведення вини. Вважаємо, що роботодавець зобов'язаний встановлювати та доводити вину працівника. Ми відштовхуємося від принципу "хто звинувачує, той і доводить вину".

Важливо визначити, на що посягає дисциплінарний просту­пок, тобто вказати на об'єкт цього правопорушення. Розрізняємо 3 об'єкти дисциплінарного проступку: загальний, родовий і безпосередній. Загальним об'єктом дисциплінарного проступку е правопорядок у державі. Оскільки Україна визнається правовою державою, в якій діє принцип верховенства права, то й правопорядок у державі складається з дотриманням усіма й в усіх сферах правил поведінки. Правовий порядок можна визначити як систему правових відносин, що склалися на основі правових норм, приймаються і виконуються суспільством. Родовим об'єктом є дисципліна праці на підприємстві, установі, організації, тобто, встановлений правовий порядок спільної трудової діяльності. Безпосередній об'єкт дисциплінарного проступку - це трудові правовідносини, елементом яких є нормальна взаємодія між працівником та організатором процесу спільної праці. Відбувається безпосереднє посягання на прерогативу роботодавця організовувати і управляти процесом праці. Ставиться під сумнів основа взаємин між роботодавцем і працівником, де один управляє, а інший підпорядковується.

Таким чином, дисциплінарний проступок - це протиправне, винне (умисне або необережне) діяння (дія чи бездіяльність) працівника, що посягає на встановлений правовий порядок взаємовідносин із роботодавцем шляхом невиконання або неналежного виконання працівником своїх трудових обов'язків, зловживання або перевищення прав, порушення заборон чи обмежень.

Дисциплінарна відповідальність працівників має два різновиди: загальна і спеціальна. Загальна і спеціальні дисциплінарна відповідальність розрізняються: за джерелами, тобто нормативними актами, які регулюють той чи інший різновид відповідальності; за колом осіб, до яких вона застосовується; за видами стягнень; за порядком застосування і оскарження дисциплінарних стягнень. Загальна дисциплінарна відповідальність має саму широку сферу застосування, оскільки поширюється на переважну більшість працівників і передбачена КЗпП. Спеціальна дисциплінарна відповідальність встановлюється спеціальними нормативними актами про дисципліну (законами, положеннями, статутами).