2. Предмет трудового права України

Предмет трудового права складають не всі відносини, пов'язані із працею взагалі, а лише ті суспільно-трудові відносини, що виникають, розвиваються та припиняються у зв'язку з безпосередньою діяльністю людей у процесі праці.

Основою предмета трудового права є відносин, що існують на базі праці, яка характеризується певними ознаками.

1) Трудове право регулює відносини із праці, що має суспільну форму. Не регулюється трудовим законодавством праця у власному домогосподарстві, праця "на себе", оскільки вона не породжує правових відносин.

2) Трудове право регулює відносини, що функціонують на основі вільної праці. Договірне залучення до пращ зумовлює відносини, де є вільне волевиявлення, відсутній примус у будь-якому вигляді. Тому не регулюються нормами трудового права відносини, що виникають із обов'язків військової служби, відбування покарання, встановленого вироком суду.

3) Трудове право регулює відносини найманої (несамостійної) праці. Наймана праця означає те, що вона здійснюється особою, яка не є власником майна підприємства. Трудове законодавство діє там, де є відносини між роботодавцем - власником майна або уповноваженим ним органом та найманою особою. Але суто майнові відносини трудове законодавство не регулює, і до його сфери не включаються відносини між власниками підприємств.

4) Трудове право регулює відносини, що виникають на основі колективної праці. Сучасна праця має, як правило, кооперований характер, і у трудовому процесі задіяно багато людей. Суб'єкти трудових відносин мають співпрацювати між собою, дотримуючись загальновизнаних правил суспільного буття.

5) Трудове право регулює відносини з організованої праці. Кожен із працівників виконує свою трудову функцію, і їх діяльність має бути узгодженою. Працівник має виконувати роботу певного роду та виду, що визначається професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою. Його робота регламентується технологічними нормами. У сучасному виробництві можуть використовуватися складна техніка та обладнання, що можуть бути джерелами підвищеної небезпеки, а тому процес праці має бути організованим із відповідним рівнем безпеки. Працівник підкорюється правилам внутрішнього трудового розпорядку, відповідному режиму роботи.

6) Трудове право регулює відносини із "живої" праці. Ним регулюється весь процес праці, а не тільки її результат. Невідривність праці від носія здібності до праці - працівника - зумовлює регулювання засобами трудового права широкого кола соціально-трудових відносин по забезпеченню зайнятості і працевлаштуванню, підготовці кадрів на виробництві, забезпеченню умов праці та виробничого побуту, задоволенню потреб та інтересів найманих працівників, їх участі в управлінні підприємством тощо.

7) Трудове право регулює відносини з утилітарної праці, яка виконується на результат, що має реалізуватися. Праця оплачується, працівник регулярно отримує заробітну плату, визначену за встановленими нормами і розцінками.

Традиційно вважається, що предмет трудового права складає широке коло відносин щодо реалізації права на працю, працевлаштування, умов праці, організації та управління працею, професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації на виробництві, забезпечення договірного регулювання умов праці, відповідальності роботодавців і працівників, вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів, нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

Такі різнорідні за своєю сутністю відносини можуть бути упорядковані, приведені до чіткої системи.

Визначення предмета трудового права О. І. Процевський здійснив, виходячи із загальної і конкретної ознак, тобто за характером праці і його властивостями (внутрішній зв'язок) та із наявності трудового договору (зовнішній зв'язок). У результаті ним було зроблено висновок, що предмет трудового права складають чотири групи відносин:

а) що виникають у результаті реалізації здібностей до праці;

б) що забезпечують охорону і розвиток трудової діяльності;

в) що виникають у результаті неналежного виконання трудових обов'язків;

г) процесуальні відносини у сфері праці.

М. В. Молодіше, слідом за О. І. Процевським, зазначав, що суспільна організація праці охоплює не тільки відносини, у які люди вступають безпосередньо для реалізації своєї здібності до праці, для здійснення трудових процесів, а й усі інші відносини, що забезпечують безперервне функціонування і розвиток суспільної організації праці: із формування, розвитку і розподілу робочої сили, забезпечення її відтворення. У структурі предмета трудового права він вбачав три великі групи відносин: 1) із участі у суспільній праці, що складаються з трьох блоків відносин (із використання робочої сили, із відтворення робочої сили, із розподілу і перерозподілу робочої сили); 2) із розгляду трудових спорів; 3) із нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю2.

Наведена типологія відносин предмета трудового права, що з'явилася в результаті глибоких наукових досліджень, не зменшила значення і не спростувала поділу відносин на трудові і ті, що тісно пов'язані з ними. Така класифікація, заснована на причетності відносин до самого процесу праці, дозволяє із усієї сукупності відносин виділити головний феномен трудового права - трудові правовідносини.

Правовідносини у сфері праці, пов'язані з трудовими відносинами, можна класифікувати:

а) залежно від кількості суб'єктів - на індивідуальні та колективні;

б) залежно від змісту - на матеріальні, процедурні і процесуальні;

в) залежно від співіснування з трудовими у часі - на ті, що передують трудовим (наприклад, відносини із працевлаштування), існують разом із трудовими (відносини із притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності), слідують за трудовими (відносини із розгляду трудових спорів про поновлення на роботі).