- •1. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України
- •2. Предмет трудового права України
- •3. Співвідношення трудового права україни з іншими галузями права
- •4. Особливості методу трудового права
- •5. Функції трудового права України
- •7. Система трудового права України
- •7. Поняття та класифікація джерел трудового права України
- •8. Конституція України - основне джерело трудового права
- •1Локальні правові норми
- •9. Міжнародні джерела трудового права України.
- •12. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб
- •13. Поняття, значення та види принципів трудового права України
- •14. Поняття та загальна характеристика суб’єктів трудового права
- •15. Громадяни як суб'єкти трудового права України
- •16. Поняття і види трудової праводієздатності
- •17. Роботодавець як суб’єкт трудового права
- •18. Міжнародна організація праці та її нормотворча діяльність
- •19. Поняття та структура трудових правовідносин
- •20. Підстави виникнення трудових правовідносин
- •21. Правовідносини, похідні від трудових: види, суб’єкти і загальна характеристика
- •22. Поняття принципи та значення соціального партнерства в України.
- •23. Рівні соціальні партнерства в Україні
- •24. Право та обов’язки профспілок та їх об’єднань у сфері трудового права.
- •25. Єдність диференціація в трудовому праві
- •26. Мета соціального партнерства в Україні
- •27. Поняття та сторони колективного договору
- •28. Правове регулювання порядку укладення колективного договору
- •29. Зміст колективного договору
- •31. Державні гарантії забезпечення права громадян на працю
- •33. Особливості укладання трудового договору з фізичною особою
- •34. Поняття безробіття та його правовий статус
- •37. Заборона примусової праці в Українії
- •38. Поняття трудового договору. Загальна характеристика його сторін
- •39. Поняття трудового договору та його відмінність від суміжних цивільно-правових договорів, пов’язаних із працей.
- •40. Зміст трудового договору
- •41. Форми і строк трудового договору
- •42. Юридичні гарантії при укладанні, зміни та припинення трудового договору.
- •43. Загальний та спеціальний порядок укладання трудового договору.
- •44. Особливості правового регулювання праці тимчасових працівників і працівників зайнятих на сезоних роботах
- •45. Поняття, строк і результати випробування при прийнятті на роботу
- •46. Поняття та види переведення на іншу роботу
- •47. Поняття та ознаки переміщення.
- •48. Зміна істотних умов праці
- •49. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
- •50. Поняття та підстави відтворення від роботи.
- •53. Підстава та порядок розірвання трудового договору за ст.. 38. І ст.. 39 кЗпП України.
- •54. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 1 ст.40 кЗпП України
- •55. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 2 ст.40 кЗпП України
- •56. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 3 ст.40 кЗпП України
- •57. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 4 ст.40 кЗпП України
- •58. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 5 ст.40 кЗпП України
- •59. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 6 ст.40 кЗпП України
- •60. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 7 ст.40 кЗпП України
- •61. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 8 ст.40 кЗпП України
- •61. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 1 ст.41 кЗпП України
- •63. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 1 ст.41 кЗпП України
- •64. Підстава та порядок розірвання трудового договору за п. 2 ст.41 кЗпП України
- •66. Підстави розірвання трудового договору х ініціативи третіх осіб.
- •67. Оформлення звільнення працівника і проведення розрахунку при звільненні
- •68. Трудова книжка, її значення та порядок ведення.
- •69. Поняття і види робочого часу
- •70. Поняття і види режиму та обліку робочого часу
- •71. Надурочні роботи та їхобмеження
- •73. Поняття та види часу відпочинку
- •74. Поняття та види відпусток
- •75. Порядок надання щорічних відпусток
- •76. Відпустки без збереження заробітної плати
- •77. Поняття і структура заробітної плати
- •78. Сфери (методи) правового регулювання оплати праці
- •79. Поняття та види систем оплати праці
- •81.Обмеження відрахувань із з/п.
- •82.Поняття гарантійних та компенсаційних виплат і доплат
- •83. Забезпечення трудової дисципліни
- •84. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку
- •85. Заохочення за успіхи в роботі
- •Цивільно-правова відповідальність
- •87. Види дисциплінарної відповідальності.
- •88. Порядок притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності та знаття дисциплінарних стягнень
- •89. Поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору, її відмінність від дисциплінарних стягнень
- •90. Підстава та умови матеріальної відповідальності працівників.
- •91. Сутність та випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників.
- •92. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
- •93. Випадки повної матеріальної відповідальності працівників.
- •94. Визначення розміру шкоди, заподіяної роботодавцю, і порядок її відшкодування.
- •95. Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду,заподіяну працівникові
- •Матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником
- •96. Відшкодування моральної шкоди за трудовим правом
- •97. Особливості охорони праці осіб зі зниженою працездатністю.
- •Особливості правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю
- •98. Особливості охорони праці неповнолітніх.
- •99. Поняття, види та причини виникнення індивідуальних трудових спорів
- •За змістом всі трудові спори поділяються на індивідуальні і колективні
- •100. Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)
- •101. Порядок поновлення працівника на роботі і оплата вимушеного прогулу.
- •102. Особливості охорони праці жінок.
- •103. Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів
- •104. Порядок вирішення колективного трудового спору уповноженими органами
- •104. Право на страйк та його реалізація
14. Поняття та загальна характеристика суб’єктів трудового права
В юридичній літературі під суб'єктами права розуміють учасників суспільних відносин, які на основі чинного законодавства визнаються володільцями суб'єктивних прав і відповідних обов'язків.
Під суб'єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов'язки. Основними суб'єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа — роботодавець як сторони трудових відносин.
Суб'єкти трудового права — більш широке поняття, ніж суб'єкти трудового право відношення. Як зазначає професор M.I. Матузов, поняття "суб'єкти права" і "суб'єкти правовідносин" в принципі рівнозначні, хоча в літературі з цього приводу робляться певні застереження.
По-перше, конкретний громадянин як постійний суб'єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин;
по-друге, новонароджені, малолітні діти, душевнохворі особи, будучи суб'єктами права, не є суб'єктами більшості правовідносин;
по-третє, правовідносини — не єдина форма реалізації права.
Суб'єктами трудового права є:
1. підприємство, установа, організація;
2. трудовий колектив; профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган;
3. соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об'єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об'єднань власників або уповноважених ними органів; державні органи;
4. місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.
В загальній теорії держави і права суб'єкти права розподіляються, перш за все, на індивідуальні й колективні. Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб'єктів даної галузі права можна класифікувати на:
1) суб'єкти індивідуальних трудових відносин (індивідуальні суб'єкти трудового права);
2) суб'єкти колективних трудових відносин (колективні суб'єкти трудового права);
3) інші суб'єкти трудового права.
Якщо суб'єктами індивідуальних трудових відносин є роботодавець і найманий працівник, то суб'єктний склад колективних трудових відносин інший — це роботодавці, організації роботодавців і їхні об'єднання (Український союз промисловців і підприємців, Союз орендарів та промисловців України, Союз малих, середніх і приватизованих підприємств України, Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України та ін.). Разом з п'ятьома іншими об'єднаннями ці об'єднання 5 листопада 1998 року утворили Конфедерацію роботодавців України; трудові колективи, профспілки та їхні об'єднання; виборні органи профспілкових організацій, інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи; органи соціального партнерства (Національна рада соціального партнерства, Національна служба посередництва і примирення); примирні органи з вирішення трудових спорів та ін. У цей час законодавче не визначений статус таких суб'єктів, як організації роботодавців та їхні об'єднання. Ще не створено законодавчу основу для функціонування сторін соціального партнерства, їхньої взаємодії. Потребує законодавчого визначення правовий статус трудових колективів у сучасних умовах (за відсутності Закону України "Про трудові колективи" продовжує діяти Закон СРСР "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями" від 17 червня 1983 p., який не відповідає вимогам сьогодення;
положення Закону України "Про підприємництво в Україні" щодо діяльності трудового колективу також потребують змін. До інших суб'єктів трудового права слід віднести органи державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, охорону здоров'я на виробництві; державну службу зайнятості; інші державні органи; місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.
Суб'єктів трудового права наділено правовим статусом, до змісту якого входять такі основні елементи:
1) трудова правосуб'єктність;
2) основні (статутні) трудові права й обов'язки;
3) юридичні гарантії цих прав і обов'язків;
4) відповідальність за порушення трудових обов'язків.
Працівники як суб'єкти трудового права
Основними суб'єктами трудового права є сторони трудового відношення — працівник і роботодавець.
Як уже зазначалося, трудове право регулює працю найманих працівників. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 p. найманий працівник — фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі й організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.
Як сторона трудового право відношення працівник володіє трудовою правосуб'єктністю. Необхідно сказати, що фактична здатність до праці та здатність до праці як категорія юридична, тобто трудова правосуб'єктність, поняття не тотожні. Фактична здатність до праці виникає набагато раніше трудової право-суб'єктності, про наявність якої можна говорити тоді, коли у громадянина виникає здатність до систематичної, врегульованої нормами права праці. На відміну від цивільного права трудова правоздатність і дієздатність виникають одночасно.
Трудова правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність) працівників виникає за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років в порядку, передбаченому ст. 188 КЗпП України. Крім вікового критерію, трудову правосуб'єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб'єктами трудового права особи, визнані судом недієздатними.
Відповідно можна виділити два рівні суб'єктів трудового права - основні та неосновні. Основними суб'єктами трудового права є сторони трудових правовідносин - працівники і роботодавці. Неосновні суб'єкти, у свою чергу, поділяються на похідні та допоміжні. До суб'єктів, правовий статус яких є похідним від статусу працівника, слід віднести особу, яка шукає роботу (безробітного), інваліда внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання та ін. Будь-яка з цих категорій осіб не має самостійного значення і існує як передуюча правовій особі працівника або як наслідок існування такої особи як працівника. Сутність допоміжних суб'єктів полягає у тому, що їх здатність до правоволодіння спрямована на обслуговування функціонування основних суб'єктів трудового права як повноцінних учасників відносин у царині праці. До суб'єктів, правовий статус яких має допоміжний характер, належать професійні спілки, трудовий колектив, державні органи.
За кількісною ознакою суб'єкти трудового права поділяються на індивідуальні та колективні. Індивідуальними суб'єктами є працівники та роботодавці - фізичні особи; колективними: роботодавці - юридичні особи, профспілки, трудові колективи, державні органи.
Усі суб'єкти трудового права наділяються специфічною властивістю - правовим статусом. Правовий статус - це визначений нормами права стан суб'єкта права, що відображає його становище у взаємовідносинах із іншими суб'єктами права. Елементами його змісту є: правосуб'єктність та юридичні права і обов'язки.
Правосуб'єктність об'єднує два компоненти - правоздатність як передбачену нормами права здатність мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки (тобто здатність до правоволодіння) та дієздатність як передбачену нормами права здатність і юридичну можливість своїми діями набувати права і обов'язки, здійснювати та виконувати їх (тобто здатність до правореалізації). Трудова правосуб'єктність - це правова категорія, що виражає здатність суб'єкта бути учасником трудових і пов'язаних з ними правовідносин.
Суб'єктивне право і юридичний обов'язок, що йому відповідає, утворюють юридичний зв'язок уповноваженої та зобов'язаної сторін. Причому правові відносини можуть складатися як з одного, так і з декількох юридичних зв'язків. Суб'єктивне право - це передбачена для уповноваженого суб'єкта трудового права з метою задоволення його інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших суб'єктів трудового права. Правовою категорією, тісно пов'язаною із суб'єктивним трудовим правом, є категорія юридичного обов'язку. Юридичний обов'язок - це передбачена для зобов'язаного суб'єкта трудового права і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якою він має керуватися в інтересах уповноваженого суб'єкта права.
Суб'єкт трудового права стає суб'єктом правовідносин тоді, коли абстрактні правові зв'язки перетворюються на конкретні. Здатність мати та набувати прав і обов'язків може і, як правило, має перерости в реальну право реалізацію. Однак таке перетворення не є обов'язковим. Чинне законодавство, зокрема, не встановлює будь-якої відповідальності за невступлення працездатної особи чи новоствореного підприємства у трудові відносини. Отже, поняття "суб'єкт трудового права" ширше за поняття "суб'єкт відносин у сфері праці". Суб'єкти трудового права є тільки потенційними суб'єктами правовідносин.