7. Законодавче забезпечення бжд

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є:

1. Конституція України:

• ст. 43 проголошує: «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом»;

• ст. 45 «Кожен має право на відпочинок»;

• ст.46 вказує на те, що громадяни мають право на соціальний захист;

2. Закони України:

• «Про охорону праці»;

• «Про пожежну безпеку»;

• «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

• «Про охорону здоров’я»;

• «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;

• «Про колективні договори і угоди» та ін.

3. Кодекс законів про працю (КЗпП) − розділ ХІ, статті «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Закон прийнятий 14 жовтня 1992 року.

Закон складається з восьми розділів.

РОЗДІЛ І. Загальні положення.

В цьому розділу визначається поняття «Охорона праці», сфера дії закону. Особливо слід зупинитися на основних принципах державної політики в галузі охорони праці:

• пріоритет життя і здоров’я працівників перед будь-якими результатами виробничої діяльності, повна відповідальність власника за створення безпечних умов праці;

• комплексне розв’язування завдань охорони праці;

• соціальний захист працівників, повного відшкодування шкоди;

• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств;

• використання економічних методів управління охороною праці;

• здійснення навчання з охороні праці;

• забезпечення координації діяльності державних та інших органів з охорони праці;

• міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

Розділ ІІ. «Гарантії прав громадян на охорону праці»

У розділі розглянути права працівників на охорону праці при укладанні трудового договору, під час роботи, права на пільги і компенсації за важки умови праці, право на відшкодування шкоди пов’язаної з виконанням трудових обов’язків.

Розділ ІІІ. «Організація охорони праці на виробництві»

Цій розділ містить вимоги до управління охороною праці на виробництві, створення служби охорони праці та інших структур з контролю та управління охороною праці. Розглянути питання фінансування охорони праці, вимоги до основних напрямків роботи з охорони праці: навчання, організація методичних оглядів для певних категорій працівників, розслідування та облік нещасних випадків, інформація та звітність про стан охорони праці, питання додержання вимог охорони праці при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств.

Розділ ІV. «Стимулювання охорони праці»

Розділ присвячений питанням економічного стимулювання охорони праці, яке здійснюється за рахунок:

• відшкодування шкоди заподіяної як працівникам, так і іншими підприємствами громадянам, державі;

• застосування штрафних санкцій до підприємств, організації та установ.

Розділ V. «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці»

Законом передбачаються такі нормативні акти про охорону праці: державні міжгалузеві та галузеві правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші. В розділі формулюється порядок опрацювання, прийняття та скасування нормативних актів, поширення цих нормативних актів на сферу трудового і професійного навчання молоді.

РОЗДІЛ VІ. «Державне управління охороною праці»

У розділі закріплюються основи структури державного управління охороною праці, затверджуються компетенції та повноваження суб’єктів управління, розкривається система організації наукових досліджень з проблем охорони праці.

РОЗДІЛ VІІ. «Державний і громадський контроль за охороною праці»

Визначає органи державного нагляду та їх повноваження і права. Громадський контроль згідно до закону здійснюють трудові колективи та професійні спілки їх повноваження і права.

РОЗДІЛ VІІІ. «Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці»

У розділі закріплюється за порушення вимог охорони праці дисциплінарне, адміністративне, матеріальне та кримінальна відповідальність.

Крім законів законодавча база з охороні праці містить відповідні постанови Кабінету Міністрів України, положення які доповнюють та роз’яснюють відповідні статі законів, а також нормативні акти: Державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП), державні стандарти України – ДСТУ, державні санітарні норми − ДСН, державні санітарні правила − ДСП, галузеві нормативні акти – НАОП, будівельні норми і правила – БНіП, міждержавні стандарти – ГОСТи та інші документи. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти є обов’язковими для виконання у окремих виробництвах, також в сфері трудового і професійного навчання молоді.

Робота з розробки державних та галузевих нормативних актів ведеться відповідними міністерствами, державним департаментом по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці), Національним науково-дослідним інститутом охорони праці, а також на госпрозрахункових засадах іншими науково-дослідними закладами та установами. Координує роботу в цій галузі Держнаглядохоронпраці. Затверджує нормативні акти відповідно від їх статусу Кабінет Міністерства України, міністерства та інші органи державного управління та нагляду за охороною праці.

В Україні діє положення про створення державних нормативних актів, які можуть бути міжгалузеві − ДНАОП та галузеві НАОП. Затверджені державні нормативні акти включають до Державного реєстру, який ведеться Держнаглядохоронпраці.

Міжнародна організація праці (МОП) – одна з найдавніших міжурядових організацій. Була створена у 1919 р. Штаб-квартира МОП – Міжнародне бюро праці (МБП) – розташована у Женеві (Швейцарія).

Головна мета МОП, згідно з її Статутом, − це сприяння встановленого загального і міцного миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці та життя працівників усіх країн.

На міжнародному рівні стандартизація охорони праці проводиться за такими напрямками:

1. обмеження використання та реалізації шкідливих і небезпечних речовин;

2. підвищення вимог до виробничих процесів, що максимально шкодять довкіллю;

3. утилізація шкідливих і радіоактивних речовин;

4. забезпечення належної інформації про небезпеку виробничих процесів продукції;

5. визначення допустимих рівнів забруднення і шуму;

6. вимоги до засобів індивідуального захисту.

На основі міжнародних стандартів ІSО приймаються і вводяться в дію національні стандарти з охорони праці. Впроваджуються міжнародні стандарті систем управління охороною праці (МС CYJG, відомі як стандарти ІSО серії 18000). Відпрацьованими є два шляхи доведення міжнародних вимог до рівня національної документації.

11