1. Поняття кримінального права. Кримінальні правовідносини. Джерела кримінального права

Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою, яка його вчинила, та державою від імені якої виступають відповідні органи, вповноважені здійснювати дії", скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя по кримінальних справах. Внаслідок врегулювання нормами кримінального права вони набирають форми правовідносин.

Регуляція суспільних відносин кримінальним правом пов'язана із застосуванням засобів, прийомів, притаманних виключно цій галузі права. Специфіка їх полягає в застосуванні до винної особи з боку держави покарання - крайнього, найсуворішого і найжорсткішого виду реакції. Саме тому метод правового регулювання для кримінального права полягає у застосуванні примусу у виді покарання. Однак він застосовується лише, коли: ♦ конкретне вчинене діяння віднесено до категорії злочинів і містить склад відповідного злочину; ♦ особа, яка скоїла це діяння, є винною.

Метод кримінально-правового регулювання знаходить свій прояв у притягненні особи до кримінальної відповідальності, яка є покладеним на особу, що вчинила порушення кримінальної норми, державою або суспільством обов'язком дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи, адекватні ступеню небезпечності вчиненого порушення.

Структурно кримінальне право поділяється на Загальну та Особливу частини. Такий поділ виник у XVIII ст. До цього часу існували відокремлені закони, які передбачали відповідальність за окремі злочини (види злочинів). Однак розвиток науки кримінального права привів до виділення відповідних інститутів, які мали значення для всіх видів злочинів (стадії вчинення злочину, співучасть у злочині, обставини, що виключають кримінальну відповідальність та ін.). Таким чином, виник поділ на Загальну та Особливу частини. Слід зауважити, що, не зважаючи на відповідну стабільність, Загальна частина кримінального права перебуває в постійному розвитку, збагачуючись на базі теоретичних розробок науковців-криміналістів.

Загальна частина чинного КК складається з 15 розділів, Особлива частина — з 20 розділів

У свою чергу розділи можуть бути умовно поділені на правові інститути (напр., розділ про обставини, що виключають злочинність діяння, містить у собі інститут необхідної оборони, інститут затримання особи, що вчинила злочин, інститут крайньої необхідності, інститут діяння, пов'язаного з ризиком та ін.). Кожний інститут складається з відповідних кримінально-правових норм.

2. Поняття законодавства про кримінальну відповідальність.

Кримінальний закон - це правовий акт вищого органу державної влади України, що містить у собі юридичні норми, які встановлюють загальні підстави та межі кримінальної відповідальності, визначають коло суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними та встановлюють види та розміри покарання, які можуть бути застосовані до осіб, які будуть визнані у встановленому законом порядку винними в їх вчиненні, а також: регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Ст. З ч. 1 КК України 2001 року чітко зафіксувала поняття законодавства України про кримінальну відповідальність, закріпивши, що «Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права».

За змістом кримінальні закони поділяються на два види:

 норми загальної дії. Вони визначають завдання кримінального законодавства, підстави та межі кримінальної відповідальності, дію закону в просторі, в часі, по колу осіб, вік кримінальної відповідальності, види та форми вини, інші загальні положення, які застосовуються при вирішенні питань кримінальної відповідальності;

спеціальні норми (заборони), які встановлюють коло конкретних діянь, що визнаються суспільно небезпечними, тобто злочинними, та види і розміри покарань, що можуть застосовуватись до осіб, винних у їх вчиненні.

На відміну від інших законів, кримінальному закону властиві такі характерні риси:

тільки кримінальний закон встановлює злочинність і караність діяння;

до осіб, які порушили кримінальний закон, застосовуються специфічні, передбачені виключно самим кримінальним законом заходи впливу - покарання;

покарання може бути призначене тільки судом і ніяким іншим органом;

застосування кримінального закону викликає довготривалі наслідки для особи, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Чинний Кримінальний кодекс України структурно поділяється на дві частини - Загальну та Особливу. У Загальній частині - 15, а в Особливій - 20 розділів.

Загальна частина Кримінального кодексу України складається з таких розділів:

І. Загальні положення. (закрыаленфы стаатты, в статтях частини)

У кінці кодексу розміщено «Прикінцеві та перехідні положення», які складаються з двох розділів і регулюють порядок введення в дію КК, діяльність суду та правоохоронних органів у зв'язку із введенням в дію нового кримінального закону.

3. чинність кз у часі. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі визначається ст. 4 КК, яка встановлює, що «злочинність і караність діяння визначаються законом, який Діяв на час вчинення цього діяння» (ч. 2).

Питання про набрання чинності законом врегульовано ст. 94 ч. 5 Конституції України, яка встановлює, що «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування».

Для конкретного випадку може бути застосований тільки той кримінальний закон, який Д'  момент скоєння особою злочину. Недопустиме застосування закону, який не діяв у момент вчинення злочину. Закон припиняє свою дію у випадках

S скасування;

S заміни новим законом;

S призупинення дії;

S припинення дії умови, Для яких його було прийнято;

 закінчення терміну, на який його було прийнято.

Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність. Згідно з чинним законодавством (ст. 5 КК) закон, «...який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість». І навпаки, закон, який встановлює злочинність або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної сили, тобто не поширюється на діяння, вчинені до його вступу в силу. Закон, який частково пом'якшує кримінальну відповідальність, а частково посилює, має зворотну силу лише в частині пом'якшення відповідальності.

При застосуванні правила про зворотну дію кримінального закону у випадках скасування злочинності діяння всі кримінальні справи, які порушені за ознаками вчинення діяння, передбаченого скасованим законом, повинні бути припинені на підставі ст. 6 п. 1 КПК України в зв'язку з відсутністю події злочину. Відносно осіб, засуджених за діяння, злочинність яких скасована, то вони повинні бути звільнені від покарання в порядку ст. 405-1 КПК України.

У випадку пом'якшення покарання новим законом його застосування до осіб, які відбувають покарання, здійснюється на підставі ст. 74 частини 2 і З КК у порядку, передбаченому ст. 405-1 КПК.