Основні категорії соціальної педагогіки

Аналіз змісту поняття соціальної педагогіки, її об’єкта й предмета дозволяють виокремити її основні категорії, тобто найбільш загальні, фундаментальні поняття. Зауважимо, що соціальна педагогіка є відносно молодою наукою, тому немає однозначних підходів до визначення її понятійно-категоріального апарату.

На нашу думку, доцільний підхід авторів навчального посібника „Соціальна робота в Україні” (за ред.І.Звєрєвої, Г.Лактіонової) [50] щодо поділу основних категорій і понять на три групи:

- перша група – запозичені – поняття, вироблені іншими науками, але використовуються соціальною педагогікою: соціум, соціальне середовище, соціалізація, соціальне виховання, соціальні відносини, соціальна діяльність, соціальна активність;

- друга група - загальні – поняття і категорії, характерні для соціальної педагогіки, але можуть використовуватися і в інших науках;

- третя група – специфічні – ті дефініції, що відносяться тільки до соціальної педагогіки, розкривають її суть (закономірності, принципи, цілі, функції, зміст), відображають конкретні способи діяльності та характеризують якісний стан (форми, методи, інструментарій, структура) [50, с.27]

Соціальне середовище традиційно трактується як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість і поведінку [14, с.25]; суб’єктивно пережита людиною об’єктивна реальність; своєрідний показник ототожнення особистості з культурою, показник рівня соціального розвитку, способу життя, цінностей суспільства [18, с.7].

Соціальне середовище І.Зверєва та ін. класифікують за такими ознаками: за видом спільноти (суспільна формація, клас, група); за видом групи (сімейне, навчальне, громадське, трудове, спортивне, військове тощо); за формуючим впливом (детермінуюче, тренувальне, навчальне, виховуюче, перевиховуюче тощо); за способом впливу на форму свідомості (правове, моральне, естетичне, наукове); за віком (ровесники, старші, молодші, змішана група); за емоційним ставленням (позитивне - спричинює наслідування; байдуже, негативне - викликає протидію); за соціальною спрямованістю (соціальне, асоціальне); за ступенем контактів (безпосереднє, опосередковане) [50, с.28].

Поняття соціального середовища включає поняття соціуму, під яким розуміють тип оточення, різноманітні групи та об’єднання, які існують як стійка спільність людей, що характеризується єдністю природних, суспільно-виробничих, культурних, духовних та інших умов життєдіяльності, генетичним зв’язком поколінь, стабільністю соціальної організації, певною культурою [14, с.25]

Соціалізація особистості – процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, що супроводжується засвоєнням та відтворенням культури суспільства внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах [14, с.21].

Під соціальним вихованням розуміють створення у суспільстві умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування у нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій [4, с.29].

Російські автори (М.Галагузова та ін.), крім соціального виховання, виділяють категорію соціального навчання, що трактується як цілеспрямований процес передачі соціальних знань і формування соціальних умінь і навичок, які сприяють соціалізації особистості [45, с.112].

Категорії соціалізації та соціального виховання доповнюють поняття соціальної адаптації та соціальної дезадаптації.

Соціальна адаптація – процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об’єктами, інтеграція особистості в соціальні групи; діяльність, спрямована на засвоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища [14, с.25].

Соціальна дезадаптація – процес втрати особистістю чи несформованості у неї соціально значущих якостей, які перешкоджають успішному пристосуванню до умов соціального середовища [45, с.382].

Однією з основних для соціальної педагогіки як сфери практичної діяльності є поняття соціально-педагогічної діяльності. Це - діяльність суб’єкта з метою перетворення соціальної ситуації відповідно до педагогічних цілей і завдань; вона спрямована на надання допомоги дитині в процесі її соціалізації, засвоєння нею соціокультурного досвіду і на створення умов для її самореалізації в суспільстві [1].

Поняття соціально-педагогічної діяльності тісно пов’язане з категоріями „соціальна профілактика”, „соціальна реабілітація”, „соціальне обслуговування”.

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі [4, с.31].

Соціальна реабілітація – комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв’язків та відносин внаслідок стану здоров’я зі стійкими розладами функцій організму (інвалідність); зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної діяльності, формування позитивного відношення до життя, праці, навчання [4, с.33].

Соціальне обслуговування – це вид соціальної діяльності державних та недержавних органів, спрямований на забезпечення матеріальних, оздоровчих, освітніх, естетичних та інших потреб особистості [4, с.35]