Тема 1.1. Соціальна педагогіка як самостійна галузь педагогічного знання

1. Поняття соціальної педагогіки, її об’єкт і предмет.

2. Основні категорії соціальної педагогіки

3. Місце соціальної педагогіки у системі наук про людину й суспільство. Соціальна педагогіка та соціальна робота

4. Завдання і функції соціальної педагогіки

Поняття соціальної педагогіки, її об’єкт і предмет

У сучасному суспільстві беззаперечно визнається висока конструктивна роль педагогічної теорії і практики в розвитку всіх сфер суспільного буття. Виникнувши як практика підготовки дітей до дорослого життя, сьогодні педагогіка сформувалася у комплексно-інтегративну галузь знання і діяльності, об’єктом якої вже є суспільство в цілому, окрема людина з моменту її народження до останніх днів життя. Педагогіка все частіше розглядається як засіб соціального проектування і створення нового суспільства, окремих його сфер за допомогою відповідної навчально-виховної діяльності з формування нових зразків знань, мислення і почуттів, форм індивідуальної і суспільної поведінки. Відповідно до цього процесу традиційне розуміння педагогіки як теорії і практики навчання і виховання дітей з метою підготовки їх до дорослого життя змінюється визначенням її як теорії і практики навчання і виховання людини на всіх етапах її вікового існування.

У процесі розвитку нових знань, розширення сфери проникнення педагогіки в реальне життя, виникнення нових проблем і потреб суспільства спостерігаються тенденції її диференціації і спеціалізації, тобто розподілу основної педагогічної науки на окремі самостійні галузі – дошкільна педагогіка, педагогіка середньої освіти, спеціальна педагогіка, професійна педагогіка, історія педагогіки та ін. До таких належить і соціальна педагогіка – відносно молода наука. Окремі її частини і складові з’явилися ледь не з перших кроків педагогічної діяльності в історії суспільства, але як більш чи менш чітка система поглядів і дій вона формувалася протягом останнього століття.

Термін “соціальна педагогіка” був уведений у 30-40-х роках ХІХ століття німецькими педагогами К.Магером і А.Дістервегом у дискусіях про виховання [45, с.63; 13, с.30]; а у 90-х роках ХІХ століття – вперше науково обґрунтований П.Наторпом, який визначив соціальну педагогіку як самостійну галузь педагогіки [28].

З моменту виникнення поняття „соціальна педагогіка” до нинішнього часу немає однозначного його трактування. Одні вчені - К.Магер, П.Наторп (20-ті рр.), Е.Борнеманн, П.Шліпер (60-ті рр.), Д.Пегелер (80-ті рр.) та ін. - пов’язували соціальну педагогіку з соціальним аспектом виховання. Інші - А.Дістервег (40-50-ті рр.ХІХ ст.), Г.Ноль, Г.Боймер (20-30-ті рр.ХХ ст.), К.Молленгауер (50-ті рр.) та ін. – розглядали її як педагогічну допомогу в певних соціальних умовах, кризових ситуаціях (соціальна незахищеність, бездоглядність, сирітство тощо) [45, с.63-65].

У радянський період поняття „соціальна педагогіка” у педагогічній науці не існувало. Вона визначалася як „один із напрямів буржуазної педагогіки”, який вивчає „граничні соціально-педагогічні проблеми” [37, с.43]. Створення соціальної педагогіки як особливої галузі педагогічної науки вважалося неправомірним, оскільки „немає такої галузі освіти і виховання, яка б так чи інакше не була пов’язана з суспільством” і, відповідно, „вся педагогіка соціальна”, - зазначено в „Педагогічному словнику” 1968 р. [37, с.43].

Така позиція підтримувалася до 80-х років ХХ століття, хоча у вітчизняній педагогіці ще в 20-30-х роках завдяки діяльності А.Макаренка, С.Шацького, В.Сороки-Росинського був накопичений багатий досвід педагогічної допомоги дітям, які „вибилися” із суспільної колії – безпритульним, бездоглядним, неповнолітнім правопорушникам тощо [16].

У зв’язку з перебудовчими процесами у суспільстві з’явилося багато проблем у соціальному, сімейному та молодіжному середовищі. Для стабілізації їх становища органи влади почали відкривати державні соціальні служби з відповідними посадовими особами – соціальними працівниками.

На початку 90-х років у вузах країни почали відкриватися нові спеціальності – „соціальна робота” та „соціальна педагогіка”. У вітчизняній педагогічній думці активізувалися спроби теоретично обґрунтувати поняття соціальної педагогіки; наукова література пропонує різноманітні, здебільшого неоднозначні його тлумачення.

Так, В.Семенов трактує соціальну педагогіку як науку про виховні впливи соціального середовища, яка інтегрує досягнення суміжних наук і реалізує їх у практиці суспільного виховання [42, с.16]. В.Бочарова соціальною педагогікою називає науку, що розглядає цілі, зміст, способи і засоби виховання людини, вплив на її поведінку й відносини в суспільстві в широкому спектрі соціальних взаємодій, у різних умовах соціального життя [5].

Окремі російські й українські автори вважають, що соціальна педагогіка – це наука про виховні впливи на осіб, які потребують різних форм соціальної підтримки. Причому підтримку розглядають достатньо широко, включаючи в неї не тільки пряму допомогу особам, що не здатні до нормального соціального життя (малозабезпечені, інваліди, безпритульні тощо), але й різноманітну профілактичну виховну роботу з молоддю (позашкільні спортивні й освітньо-культурні комплекси), певні види психологічної і медичної допомоги особам усіх вікових категорій і т.ін.

Так, за визначенням російських авторів Ю.Василькової і Т.Василькової, соціальна педагогіка – це теорія і практика навчання, виховання і соціалізації окремої особистості чи групи людей, іноді об’єднаних соціальною бідою, які потребують реабілітації чи лікування [6, с.14].

У посібнику з педагогіки українських учених В.Галузинського та М.Євтуха соціальна педагогіка визначається як окрема галузь теорії виховання, яка охоплює виховну діяльність позашкільних установ (роботу школи і педагогів з батьками за місцем проживання дітей і підлітків у мікрорайонах шкіл; працю в інспекціях РВВС з неповнолітніми; культурно-освітню педагогічну діяльність у клубах і бібліотеках, їх дитячих секторах) і особливості навчально-виховного процесу в інтернатних установах, дитячих будинках, групах продовженого дня [8, с.129].

За визначенням Л.Коваль, І.Звєрєвої, С.Хлєбік, соціальна педагогіка – це галузь загальної педагогіки, наука про закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, а також як соціально орієнтована діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства [18, с.3].

С.Пальчевський соціальною педагогікою називає науку, яка розглядає можливості надання допомоги в становленні, розвитку та самореалізації особистості на основі синергетичного поєднання як зовнішніх, так і внутрішніх умов, цілеспрямовано організованих форм соціального впливу та стихійних [34, с.8].

Середнім між надмірним розширенням поля діяльності соціальної педагогіки та його невиправданим звуженням науковці (І.Андрєєва, І.Зайченко) вважають визначення, запропоноване А.Мудриком: соціальна педагогіка – це галузь педагогіки, яка досліджує соціальне виховання як соціальний інститут, тобто виховання усіх вікових груп і соціальних категорій людей, яке здійснюється як у організаціях, спеціально для цього створених, так і в організаціях, для яких виховання не є основною функцією [24, с.13].

О.Безпалько також трактує соціальну педагогіку як галузь педагогіки, яка вивчає особливості організації соціального виховання, вплив на розвиток особистості різних факторів соціального середовища [4, с.9].

На нашу думку, такий підхід до тлумачення поняття соціальної педагогіки правомірний, але недостатній. Так, у визначенні А.Капської акцентується увага на тому, що це уже самостійна галузь педагогічного знання, яка має за мету вивчення освітньо-виховного потенціалу суспільства, способів педагогізації соціального середовища для більш успішної соціалізації та розвитку особистості протягом усього життя [48].

Можна й далі продовжувати перелік різноманітних дефініцій соціальної педагогіки, що є неминучим наслідком намагань з’ясувати цей феномен. На основі аналізу вказаних підходів зарубіжних і вітчизняних учених і, враховуючи те визначення, яке було запропоноване учасниками семінару в Тернополі „Соціальна освіта в Україні” (2000 р.) [15], можна констатувати, що поняття „соціальна педагогіка” поєднує дві взаємопов’язані сторони – науково-теоретичні знання та сферу практичної діяльності: з одного боку, вона акумулює знання про педагогічне регулювання відносин особистості й соціального середовища впродовж усього життя людини, вивчає педагогічні наслідки впливу соціальної реальності на життя людини на різних вікових етапах; а з іншого – розробляє і втілює відповідні навчально-виховні системи, програми, методи, засоби здійснення соціального розвитку й соціалізації особистості.