7.3. Чинники та резерви зростання продуктивності праці, методика їх оцінки

Важливою особливістю показника продуктивність праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників. Одні з них сприяють підви­щенню продуктивності праці, інші - навпаки, її зниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких відбувається процес праці, об'єктивні або суб'єктивні причини, які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.

Чинники зростання продуктивності праці - це ті рушійні сили або об'єктивні і суб'єктивні причини, під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічний прогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна форм власності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищої продуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання.

Сучасні економісти пропонують розрізняти чинники та умови (передумови) за ступенем дії на рівень продуктивності праці. Якщо перші безпосередньо визначають стан знарядь праці, предметів праці, робочої сили та ефективність їх взаємодії, то останні безпосередньо не діють на продуктивність праці, а створюють базу для активного прояву чинників, що визначають зміни продуктивності праці.

Умови поділяють на природні й суспільні. Природні умови - це природні ресурси, клімат, ґрунт тощо; суспільні умови - система виробничих відносин. Від виробничих відносин залежать форми суспільної організації праці, характер відтворення і використання робочої сили, ставлення робіт­ників до праці і засобів виробництва. У теорії і на практиці чинники та умови зростання продуктивності праці часто ототожнюють, хоча це різні поняття.

Усі чинники, які діють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включає чинники, які діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя трудящих. Другу групу становлять чинники, які негативно позначаються на продуктивності праці. До них належать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили матеріальних елементів що вимахає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання розрізняють три основні групи чинників продуктивності праці, а саме

матеріально технічні чинники що характеризують рівень розвитку якість ступінь використання засобів виробництва передусім знарядь праці

- соціально-економічні чинники що характеризують склад робочої сили кваліфікацію характер та умови праці ставлення робітників до праці

- організаційні чинники що характеризують рівень організації праці організації виробництва, управління виробництвом

Матеріальною основою підвищення продуктивної сили пращ та й продуктивності є розвиток науки техніки І техно­логи впровадження у виробництво їх досягнень У зв'язку з цим група матеріально-технічних чинників є провідною вона визначає усі Інші чинники

До матеріально-технічних чинників зростання продук­тивності праці належить підвищення технічної та енер­гетичної озброєності пращ на основі науково-технічного прогресу Головними напрямками науково-технічного прогресу у виробництві є впровадження комплексної меха­нізації та автоматизації, удосконалення технології вироб­ництва хімізація виробництва зростання рівня електроозброєності зниження матеріаломісткості продукції комп'ю­теризація виробництва.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вони визначаються якісними характеристиками людської складової виробництва та методами мотивації праці ставленням робітників до своїх обов’язків, характером та умовами праці соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. До основних соціально-економічних чинників підвищення продуктивності праці відносять

- матеріальну та моральну заінтересованість у резуль­татах праці кожного працівника і колективу в цілому;

- рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень;

- ставлення до праці підвищення дисциплінованості, активності, творчої ініціативи працівників;

- зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці;

- розширення повноважень підприємств у вирішенні вироб­ничих завдань і розвиток самоуправління трудовим колек­тивом в умовах різних форм власності.

До організаційних чинників зростання продуктивності праці відносять такі що характеризують рівень організації праці організації виробництва управління виробництвом. До них належать:

- удосконалення форм організації суспільного вироб­ництва спеціалізація підприємств і їх надійна наступна кооперація;

- організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування;

- підвищення якості планування, організаційно-технічної підготовки виробництва;

- своєчасне впровадження нової техніки і технології, модернізація діючого обладнання;

- раціональні поділ і кооперація праці між різними категоріями і групами працівників;

- удосконалення органі­зації та обслуговування робочих місць;

- поліпшення нормування праці, розвиток бригадної та інших форм колек­тивної праці, впровадження підрядних, орендних форм організації та стимулювання праці;

- впровадження багато­верстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій;

- поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці;

- впровадження раціональних, науково-обґрунтованих режимів праці та відпочинку;

- удосконалення системи управління виробничим процесом;

- укомплектування усіх підрозділів компетентними керівниками та спеціалістами, їх правильне розставлення;

- впровадження автоматизованих систем управління вироб­ництвом;

- організація внутрішньогосподарського госпрозра­хунку, оренди, акціонування підприємств тощо.

Організаційні чинники тісно пов'язані між собою - неповне їх використання, наявність організаційних недоліків негативно впливає на використання робочого часу, рівень продуктивності праці.

У практиці планування застосовується єдина класи­фікація чинників зростання продуктивності праці, складо­вими якої є такі:

- структурні зрушення у виробництві (зміни питомої ваги окремих видів продукції або виробництв у загальному обсязі продукції);

- підвищення технічного рівня виробництва (комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів; впровад­ження передової технології; модернізація діючого устаткування; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; підвищення якості продукції; поліпшення використання матеріалів, палива та енергії; впровадження нових, ефек­тивніших видів або заміна сировини, палива та енергії, що споживаються у виробництві);

- удосконалення управління, організації виробництва й праці (удосконалення управління виробництвом; збільшення норм та зон обслуговування; скорочення втрат від браку; зменшення кількості робітників, що не виконують норми виробітку; зміни тривалості робочого періоду у сезонних галузях);

- галузеві чинники (зміни гірничо-геологічних умов, вмісту корисної речовини у руді та ін.; зміни способів видобування корисних копалин);

- введення у дію та освоєння нових підприємств (об'єктів).

Наведена класифікація використовується для пофакторного аналізу можливого зростання продуктивності праці, який повинен проводитися на всіх рівнях планування і господарського керівництва. Вплив кожного із зазначених чинників зростання продуктивності праці оцінюється за показником відносного збереження робочої сили (людино-днів, чоловік).

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої) за рахунок дії тих чи інших чинників удосконалення техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці та управління. Резерви тісно пов'язані з чинниками зростання продуктивності праці. Якщо той чи інший чинник розглядати як можливість, то використання пов'язаного з ним резерву - це процес перетворення можливості у дійсність. Кожній групі чинників зростання продуктивності праці відповідає аналогічна група резервів, а саме резерви кращого використання матеріально-техніч­них засобів виробництва і робочої сили, та резерви кращого поєднання їх у трудовому процесі.

Існує декілька класифікацій резервів зростання продуктивності праці.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані протягом року без суттєвих змін у технічній базі, без докорінної перебудови технологічного процесу, без значних інвестицій.

Перспективні резерви пов'язані з докорінними змінами у техніко-технологічній базі виробництва, його організації, що вимагає значно більшого, ніж один рік. терміну та істотних капіталовкладень. Якщо реалізація поточних резервів передбачається шляхом впровадження організаційно-технічних заходів, то впровадження перспективних резервів передбачається в перспективі через декілька років відповідно до довготермінових планів розвитку підприємства, галузі або народного господарства.

За сферами виявлення і використання резерви диферен­ціюються на народногосподарські, регіональні, галузеві та міжгалузеві й внутрішньовиробничі.

До народногоспо­дарських належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом. Вони полягають у більш раціональному розміщенні продук­тивних сил і трудових ресурсів, переважному розвитку найперспективніших галузей, вдосконаленні управління народним господарством, використанні ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалу­зеві резерви пов'язані з використанням можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій, наприклад, можливостей дальшого розвитку міжзаводської кооперації або можливостей підвищення якості продукції у сировинних галузях, що забезпечує значну економію праці в обробних галузях.

Галузеві резерви - це резерви, зумовлені можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й пов’язані з кращим використанням техніки і технології виробництва, підви­щенням рівня спеціалізації, концентрації і комбінування виробництва, впровадженням прогресивних досягнень і передового досвіду.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Вони зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Внутрішньовиробничі резерви можна поділити на дві групи:

- резерви зниження трудомісткості продукції, тобто можливості скорочення затрат робочого часу на одиницю продукції;

- резерви кращого використання робочого часу та структури кадрів, тобто повнішого використання усієї вели­чини сукупного фонду робочого часу певного складу праців­ників протягом робочого дня, місяця, року.

На першу групу припадає 70 - 80%, на другу - 20 - 30% загальної сукупності резервів підвищення продуктивності праці. Крім цього, треба мати на увазі, що резерви другої групи, вини­кають як наслідок поганої організації праці, недостатньої її охорони, низької дисципліни праці. При ліквідації зазначених вад ці резерви будуть вичерпані - тоді як резерви зниження трудомісткості продукції постійно виникатимуть у міру науково-технічного прогресу.

Для найповнішого використання резервів зростання про­дуктивності праці на підприємствах розробляються програ­ми управління продуктивністю, в яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх реалізації, плану­ються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці.