7.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки. Показники продуктив­ності праці дуже часто використовуються в економічній роботі, у практиці управління підприємствами, галузями, народним господарством для планування обсягів вироб­ництва продукції.

Показники продуктивності праці повинні відповідати певним вимогам, а саме:

- забезпечувати найточніше порівняння обсягу виробленої продукції із затратами праці на її виготовлення;

- бути наскрізними, забезпечувати єдиний підхід на рівні підприємства, галузі, народного господарства;

- створювати можливість для об'єктивного порівняння темпів зростання продуктивності праці й заробітної плати:

- забезпечувати порівняння рівня продуктивності праці на підприємствах, у галузях з різнорідною продукцією та організаційно-технічними умовами її виробництва;

- не допускати повторного рахунку при вимірюванні рівнів і темпів пересічного виробітку.

Як уже зазначалося раніше, розрізняють продуктивність суспільної та індивідуальної праці. Для їх обчислення вико­ристовується система конкретних економічних показників.

Показники продуктивності суспільної праці визначають ефективність затрат живої та уречевленої праці, розрахо­вуються на рівні народного господарства, до них належать:

- відношення валового внутрішнього продукту (сукупного суспільного продукту) до затрат живої та минулої (уречевленої) праці у вартісному виразі:

де П_сп - продуктивність суспільної праці;

C+V+m - сукупний суспільний продукт;

ВВП - валовий внутрішній продукт;

Т_ж - затрати живої праці;

Т_у - затрати минулої (уречевленої) праці;

- відношення національного доходу до затрат живої праці у вартісному виразі:

де V+m, НД - національний доход;

- відношення національного доходу у вартісному виразі до чисельності працівників матеріального виробництва:

де Чм - чисельність працівників матеріального виробництва;

- індекс продуктивності суспільної праці, як відношення індексу національного доходу до індексу чисельності працівників матеріального виробництва:

де І_псп - індекс продуктивності суспільної праці;

І_нд - індекс національного доходу;

І_чм - індекс чисельності працівників матеріального виробництва.

Показником продуктивності суспільної праці до певної міри може бути також частка національного доходу, що припадає на душу населення. У даному випадку цей показник відображає продуктивність праці не лише у сфері матеріального виробництва, а й у всіх галузях, враховує рівень використання і наявність трудових ресурсів, їх розподіл по галузях народного господарства.

Показник зниження собівартості продукції теж свідчить про ефективність виробництва, він є синтетичним показни­ком для визначення зростання продуктивності праці. Проте показник зниження собівартості не може точно відображати стан продуктивності праці, оскільки вартість сировини, матеріалів і розміри амортизаційних відрахувань визна­чаються на підставі відпускних цін на засоби виробництва, а ціни на них не завжди відповідають їх вартості.

Показники продуктивності індивідуальної праці визначають ефективність затрат лише живої праці, викорис­товуються в економічних розрахунках на рівні підприємства, галузі матеріального виробництва, до них належить:

- продуктивність праці, як відношення маси виробленої продукції до відпрацьованого часу:

де П_п - продуктивність праці;

М - маса виробленої продукції;

Т – час, затрачуваний на виробництво продукції:

- виробіток, як відношення обсягу виробленої продукції до середньооблікової чисельності працівників або робітників за рік. квартал, місяць:

де В - виробіток;

Q - обсяг виробленої продукції;

Ч - середньооблікова чисельність працівників або робітників;

- трудомісткість, що характеризує затрати часу на одиницю продукції;

де Т_м - трудомісткість продукції.

Між продуктивністю праці і трудомісткістю існує обернена залежність Для встановлення більш точного взаємозв'язку між продуктивністю праці та трудомісткістю і як впливає зміна одного показника на інший, використовують такі формули:

де в - відсоток зростання продуктивності праці при зменшенні трудомісткості продукції на а-відсотків;

де а - відсоток зменшення трудомісткості продукції при зростанні продуктивності праці на в-відсотків.

Таким чином, трудомісткість виробництва продукції - це сума затрат праці промислово-виробничого персоналу на виробництво одиниці продукції, вимірюється в людино-годинах, нормо-годинах. Розрізняють такі види трудомісткості.

Виробнича трудомісткість (ТМ_В) - це сума затрат праці основних і допоміжних робітників, які беру участь у процесі виробництва продукції. Виробнича трудомісткість включає технологічну трудомісткість і трудомісткість обслуговування виробництва:

ТМ_В = ТМ_Т + ТМ_ОБ,

де ТМ_В - виробнича трудомісткість;

ТМ_Т - технологічна трудомісткість;

ТМ_ОБ - трудомісткість обслуговування виробництва.

Технологічна трудомісткість (ТМ_Т), включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків:

ТМ_Т = Т_В + Т_П,

де Т_в - затрати праці основних робітників-відрядників;

Т_п - затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва (ТМ_ОБ) включає усі затрати праці допоміжних робітників.

Трудомісткість управління виробництвом (TM_У) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.

Повна трудомісткість (ТМ) - це затрати праці всього промислово-виробничого персоналу на даному підприємстві:

ТМ = ТМ_Т + ТМ_ОБ + ТМ_У або ТМ = ТМ_В + ТМ_У.

За характером і призначенням для потреб планування та аналізу виробничо-господарської діяльності підприємств і організацій розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість - визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт за діючими нормами. Використовується для визначення чисельності окремих груп працюючих, а також для порівняння трудомісткості виготовлення продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявляти резерви зниження трудомісткості.

Фактична трудомісткість - виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість - це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи, які повинні бути досягнуті в плановому періоді. В основу планової трудо­місткості покладена нормативна трудомісткість з урахуван­ням заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

В практиці економічної роботи на підприємстві використовують кілька методів вимірювання продуктив­ності праці, сутність яких залежить від способу визначення обсягів виробленої продукції. У зв'язку з цим розрізняють натуральний, трудовий і вартісний методи вимірювання продуктивності праці.

Сутність натурального методу полягає у тому, що обсяг виготовленої продукції у натуральних показниках (штуках, метрах, тоннах тощо) відносять до відпрацьованого часу (людино-години, людино-дні) або середньооблікової чисельності працівників чи робітників за відповідний період. Метод має значні переваги - він простий у розумінні та використанні, наочний. Застосовується всередині підпри­ємств: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях видобувних галузей промисловості, де виробляється однорідна продукція. Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, але відрізняється за якоюсь однією ознакою, використовується умовно-натуральний метод.

Цей метод ще називають методом умовних облікових одиниць. Прикладом таких одиниць для визначення обсягу виробництва можуть бути: тисяча тонн умовного палива, тисяча умовних банок консервів, тисяча умовних пар взуття тощо. Переведення натуральної продукції в умовно-облікові одиниці здійснюється по-різному, наприклад, у видобувній промисловості для перерахунку обсягів різних видів палива в умовне паливо, за одиницю продукції беруть паливо питома калорійність якого 7000 кал. На підприємствах деяких галузей застосовують спеціальні перевідні кое­фіцієнти. Якщо такі коефіцієнти відсутні, то за еквівалент переведення натуральної продукції в умовно-облікові одиниці беруть ту продукцію, трудомісткість одиниці якої є найменшою.

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах. Суть його полягає у тому, що обсяг продукції оцінюють в одиницях нормованого робочого часу (нормо-годинах), після чого відносять до фактично відпрацьованого часу. Перевагою методу є те. що він може застосовуватися до всіх видів продукції й на всіх стадіях обробки (вироби, напівфабрикати, незавершене виробництво). Труднощі використання методу в тому, що він потребує високого рівня нормування праці (рівноякісність і рівнонапруженість норм праці) постійності норм, у той час як вони - у міру зміни організаційно-технічних умов трудового процесу - повинні переглядатися. Крім цього, нормування праці охоплює не всіх працівників (не охоплено багато допоміжних робітників, інженерно-технічних працівників і службовців).

В сучасних умовах найпоширенішим з усіх є вартісний метод вимірювання продуктивності праці, який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, нормативна вартість обробки, чиста, умовно чиста, нормативно чиста продукція). Перевага вартісного методу полягає у можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. Продуктивність праці за цим методом розраховується як відношення вартості виробленої продукції до затрат праці на її виробництво або середньооблікової чисельності працівників (робітників) галузі, підприємства або його структурних підрозділів.

Продуктивність праці може розраховуватися на людино-годину (годинний виробіток), людино-день (денний виро­біток) або на середньооблікового працівника на рік (квартал, місяць). Годинний і денний виробіток використовується, як правило, для цілей аналізу та оперативного планування, у річних планах розрахунки ведуться на одного працівника.

В окремих галузях народного господарства обчислення продуктивності праці має певну специфіку. Наприклад, у сільському господарстві об'єктивне уявлення про продук­тивність праці можна скласти лише за підсумками роботи за типовий для даної місцевості рік (або пересічно за період 3-5 років). Протягом року для контролю динаміки продук­тивності праці застосовують допоміжні показники, що являють собою затрати робочого часу на одиницю виконаної роботи або сумарні затрати праці на гектар посіву сільгоспкультури, на голову худоби. У будівництві продуктивність праці визначають як відношення обсягу виконаних будівельно-монтажних робіт у чинних кошторисних цінах до середньооблікової чисельності працюючих в основному та підсобному виробництвах, а на транспорті - як відношення обсягу робіт у приведених тонно-кілометрах або пасажиро-кілометрах до середньооблікової чисельності працівників, зайнятих експлуатацією автотранспорту.