5 7 Продуктивність праці

7 Продуктивність праці

7.1. Сутність і значення продуктивності праці

7.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

7.3. Чинники та резерви зростання продуктивності праці, методика їх оцінки

7.4 Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

7.1. Сутність і значення продуктивності праці

Важливою у мовою розвитку будь-якої економічної системи є її ефективність або продуктивність, яка визначається співвідношенням кінцевого результату і затратами для його досягнення. Продуктивнішою буде та система, затрати на одиницю кінцевого продукту у якої будуть меншими. У рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП) розглядаються поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".

Продуктивність - це ефективність використання ресурсів (праця, капітал, земля, матеріали, енергія) під час виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг. Вона відображає взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, витраченими на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого працівника, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. При цьому необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних зі зміною соціальної інфраструктури суспільства (безробіття) тощо.

Таким чином, продуктивність є загальним показником, який характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Разом з цим, точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності трудових затрат на виробництво найчастіше використо­вують показник продуктивності праці.

Продуктивність праці - це плодотворність, ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю про­дукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Економічна теорія розглядає підвищення продуктивності праці як загальний закон економічного розвитку суспільства (закон неухильного зростання продуктивності праці). Без різкого підвищення продуктивності праці неможливе і значне підвищення добробуту населення.

При розгляді економічної сутності продуктивності праці слід виходити з того, що праця, яка витрачається на вироб­ництво продукції і втілюється у товарі, складається з двох складових:

- живої праці, яка витрачається у даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

- минулої праці, уречевленої у раніше створеній продук­ції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія - повністю; машини, споруди тощо - частково).

У процесі виробництва функцією живої праці є створення нової вартості, а також раціональне використання засобів, виробництва (уречевленої праці) та перенесення їх вартості на новостворений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і минулої уречевленої праці. Чим вища продуктивність живої праці, тим більше засобів виробництва вона витрачає.

Розрізняють продуктивність індивідуальної і суспільної праці. Продуктивність індивідуальної праці характеризує ефективність затрат живої праці. Цей показник викорис­товується в економічних розрахунках на рівні підприємства, галузі матеріального виробництва у вигляді виробітку на одного працюючого. Але повне уявлення про ефективність праці зайнятих у сфері виробництва може дати лише продуктивність суспільної праці, яка враховує сукупні затрати живої та уречевленої праці. Розраховується цей показник лише на рівні народного господарства.

Рівень продуктивності індивідуальної праці визначається чинниками та умовами, безпосередньо пов'язаними з діяльністю того чи іншого робітника або колективу: їх технічним озброєнням, потужністю обладнання, якістю матеріалів, кваліфікацією тощо.

Продуктивність суспільної праці, крім цього, залежить від цілої низки обставин вищого рівня: суспільного поділу праці та розподілу трудових ресурсів, розміщення продуктивних сил тощо.

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можна лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й ство­ренням рівноваги між економічною, соціальною і політичною структурами суспільства. За рахунок зростання продуктив­ності праці в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% підвищення життєвого рівня.

За умов посиленої конкуренції на ринках товарів і послуг великого значення набуває зростання продуктивності праці передусім на промислових підприємствах, що виявляється у збільшенні маси продукції, яка виробляється за одиницю часу, або зменшенні затрат праці на одиницю продукції. В Україні становлення ринкової економіки, створення конку­рентоспроможної продукції, збільшення обсягів її вироб­ництва і продажу можливе лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві.