- •Передумова
- •3. Адвокатура Нового Часу
- •1. Зародження та розвиток адвокатури в Україні (IX-XIII ст.- Київська Русь, XIV-XVI ст. Польсько-литовський період.)
- •2.Адвокатура в східній Україні у дореволюційний період (1864-1917 pp.)
- •3.Організація та діяльність адвокатури в західноукраїнських землях .
- •4. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 – грудень 1992 pp.)
- •4.1. Становлення адвокатури в Україні (1917-1921 pp.).
- •1. Основні міжнародні документи, що регламентують організацію і діяльність інституту адвокатури
- •1.1. Міжнародно-правові документи щодо забезпечення дотримання прав і свобод людини
- •1.2. Міжнародно-правові документи, які регламентують діяльність адвокатури
- •2. Загальні принципи організації інституту адвокатури
- •2.1. Визначення загальних принципів організації адвокатури
- •2.2. Принцип всезагальності права займатися адвокатською діяльністю
- •2.3. Принцип наявності в адвоката професійної підготовки
- •2.4. Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адвокатури
- •3. Загальні принципи діяльності адвокатів
- •3.1. Визначення загальних принципів діяльності адвокатів
- •3.2. Принцип верховенства права
- •3.3 Незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій
- •3.4. Принцип гуманізму
- •3.5. Додержання адвокатами норм професійної етики
- •3.6. Наявність спеціального дисциплінарного провадження щодо адвокатів
- •3.7. Принцип оплатності роботи адвокатів
- •Лекція 1. Становлення та розвиток нотаріальної діяльності на різних етапах європейської історії
- •1. Історія виникнення нотаріту в Стародавньому Сході, Стародавньому Римі.
- •2. Історія нотаріту західної Європи
- •3. Виникнення та розвиток українського нотаріату
- •3.1.Зародження і розвиток нотаріальної діяльності в Україні до початку XX ст.
- •Особливості розвитку нотаріату на західноукраїнських землях. Досвід зунр.
- •3.3. Організація нотаріальної справи в Радянській Україні.
- •Загальна характеристика сучасного українського нотаріату.
- •Предмет нотаріально-процесуального права. Місце нотаріату в системі правоохоронних органів
- •Завдання нотаріату.
- •Джерела нотаріально-процесуального права
- •Принципи діяльності нотаріату в Україні
- •Принцип обгрунтованості нотаріальних дій. Зміст цього принципу означає, що всі дії нотаріуса мають відповідати дійсним обставинам, а його висновки повинні бути обгрунтованими.
- •Принцип сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і законних інтересів
- •Принцип національної мови
- •Принцип додержання таємниці 'вчинюваних нотаріальних дій
- •Організація діяльності нотаріату в Україні
- •Компетенція нотаріусів
- •Питання для самоконтролю
- •2.Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій
- •Встановлення особи, перевірка дієздатності громадян та правоздатності юридичних осіб
- •Вимоги щодо оформлення нотаріально посвідчених угод
- •Загальні правила посвідчення угод
- •Основні види нотаріальних дій та правила їх посвідчення
- •Договори відчуження майна
- •Договори відчуження земельної ділянки
- •Договори застави
- •Вчинення виконавчих написів
- •Посвідчення заповітів
- •Видача свідоцтва про право на спадщину
- •2.Предмет, структура юридичної деонтології.
- •1.Групи (типи) нотаріальних систем. Загальна характеристика
- •2.Український нотаріат – нотаріат латинської моделі.
- •1.Порядок застосування іноземного права при здійсненні нотаріальних дій за Законом України «Про нотаріат»
- •2.Нотаріальне оформлення документів для дій за кордоном. Прийняття документів, складених за кордоном
- •3. Міжнародні договори
- •Додатки
- •Розділ I загальні положення
- •Розділ II набуття права на заняття адвокатською діяльністю. Організаційні форми адвокатської діяльності
- •Розділ III види адвокатської діяльності. Права і обов’язки адвоката. Гарантії адвокатської діяльності
- •Розділ IV договір про надання правової допомоги
- •Розділ V зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю
- •Розділ VI дисциплінарна відповідальність адвоката
- •Розділ VII адвокатське самоврядування
- •Розділ VIII здійснення в україні адвокатської діяльності адвокатом іноземної держави. Особливості статусу адвоката іноземної держави
- •Розділ IX прикінцеві положення
- •Розділ X перехідні положення
- •Глава 1. Загальні положення
- •Глава 2. Державні нотаріальні контори і державні нотаріальні архіви
- •Глава 5. Посвідчення угод
- •Глава 6. Вжиття заходів до охорони спадкового майна
- •Глава 7. Видача свідоцтв про право на спадщину
- •Глава 8. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя {Статтю 70 виключено на підставі Закону n 5208-VI (5208-17) від 06.09.2012}
- •Глава 9. Видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів
- •Глава 10. Накладання заборони відчуження нерухомого майна
- •Глава 11. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підписів і вірності перекладу
- •Глава 12. Посвідчення фактів
- •Глава 13. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів
- •Глава 15. Вчинення протестів векселів {Назва глави 15 із змінами, внесеними згідно із з-ном n 5208-VI (5208-17) від 06.09.2012}
- •Глава 16. Вчинення морських протестів
- •Глава 17. Прийняття документів на зберігання
- •4 Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 р. Http://www.Drsu.Gov.Ua/show/1200
1.2. Міжнародно-правові документи, які регламентують діяльність адвокатури
У сучасних демократичних державах неодмінним і головним чинником системи правового (юридичного) захисту особи, її прав і свобод є адвокатура. Саме вона становить спеціалізовану інституцію для здійснення цієї гуманної місії.
Така роль адвокатури набула широкого міжнародного визнання. Про це свідчить хоча б те, що основні засади, які стосуються соціального призначення адвокатури, її організації та діяльності, отримали нормативне обґрунтування і були закріплені на світовому рівні. Так, як уже зазначалося, VIII Конгрес ООН щодо запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 р. у Нью-Йорку, прийняв "Основні положення про роль адвокатів". У цьому документі на світовому рівні вперше було закріплено основні засади, які стосуються соціального призначення адвокатури, її організації та діяльності. Тут викладено найзагальніші принципи формування, функціонування, легалізації та діяльності адвокатів. Документ є еталоном для всіх національних систем адвокатури, який забезпечує їх відповідність світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності цього важливого інституту захисту основних прав і свобод людини.
Немає сумніву, що "Основні положення" мають значний морально-політичний, ідеологічний вплив на національну політику багатьох держав стосовно принципів діяльності адвокатури. Але наскільки викладені в "Основних положеннях" "світові стандарти" діяльності захисників є обов'язковими для різних держав?
"Основні положення" - це своєрідний міжнародно-правовий акт світового співтовариства. Юридично-обов'язковий характер багатьох його приписів зумовлений не лише тим, що він прийнятий інституцією, утвореною і санкціонованою Організацією Об'єднаних Націй. О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук, оцінюючи соціально-правову (юридичну) природу "Основних положень", наводять ще кілька аргументів: "По-перше, адресатами акта є уряди та інші державні органи (законодавчі, судові, адміністративні) країн — членів ООН. По-друге, його нормативну основу, базу складають чинні нормативні акти ООН, на які посилається преамбула Основних положень (зокрема, Статут ООН, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Звід принципів для захисту всіх осіб, затриманих або перебуваючих в умовах тюремного ув'язнення, Декларація про основні принципи правосуддя для жертв злочину і перевищення влади). По-третє, він — поряд із загальнополітичними й етичними деклараціями, постулатами, констатація ми — містить досить конкретні приписи, сформульовані у вигляді прав і обов'язків. І нарешті, у ряді приписів цього акта прямо зазначено, що він може використовуватися як самостійний критерій (поряд із національним законодавством) для оцінки правомірності дій адвокатів (п. 19, 29)".
Цілком слушним є, що в Преамбулі "Основних положень" вміщено вимогу про те, що вони повинні братися до уваги як адвокатами, так і суддями, прокурорами, представниками законодавчої та виконавчої влади і суспільством у цілому; ці принципи мають також застосовуватись до осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката. О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук справедливо вважають, що з викладеними в "Основних положеннях" принципами слід порівнювати всі національні системи адвокатури, якщо прагнути забезпечення їх відповідності світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності цього інституту, захисту основних прав і свобод людини.
З "Основними положеннями" узгоджується ще один документ, прийнятий у вересні 1990 р. міжнародною, неурядовою організацією - Міжнародною асоціацією юристів - "Стандарти незалежності юридичної професії".
У жовтні 1988 р. у Страсбурзі на пленарному засіданні делегацією дванадцяти країн-учасниць було прийнято Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Кодекс визначає місце адвоката в суспільному житті, основні принципи адвокатської діяльності, регламентує відносини адвоката з клієнтами, судом та взаємовідносини адвокатів.
Кабінет міністрів Ради Європи прийняв цілу низку документів, які стосуються забезпечення права особи на надання правової допомоги (Резолюцію 78 (8) Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 р.; Рекомендацію К (81) 7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981 р.; Рекомендацію К (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи від 28 лютого 1984 р.; Рекомендації К (2000) 21 Комітету міністрів державам — учасницям Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 р.).