2.Український нотаріат – нотаріат латинської моделі.

Якщо розглядати основні риси латинського нотаріату і прослідкувати, наскільки вони враховані законодавством України про нотаріат, то можна побачити наступне. В державах латинського нотаріату нотаріус є посадовою особою, наділеною державною владою, а також спеціалістом вільної юридичної професії. Нотаріус наділяється повноваженнями держави, і це надає йому якостей посадової особи, а його діяльності — публічного, офіційного характеру. Саме тому призначення на посаду нотаріуса здійснюється, як правило, міністром юстиції. Питання про розміщення нотаріальних офісів також вирішується і контролюється державою (визначається кількість нотаріальних офісів та їх місцезнаходження; вирішується питання про їх створення, ліквідації, реорганізації). Контролюється державою також здійснення власне нотаріальної діяльності (щодо якісного технічного оформлення документів, виконання формальностей, ведення звітності, виконання інших обов’язків нотаріуса).

У відповідності із ст. 1 Закону України «Про нотаріат», цей інститут визначається як система органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення,та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається як на приватних, так і на державних нотаріусів.

Можливо, необхідно чітко сформулювати в законі вказівку на те, що нотаріус уповноважений вчиняти нотаріальні дії державою. Таке уточнення сприяло б більш правильній регламентації вступу на посаду нотаріуса, який займається приватною практикою. Державний нотаріус призначається на посаду і звільняється з посади управленнями юстиції Ради Міністрів РК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (ст. 18 Закону). Приватний нотаріус відповідно до ст. 24 Закону повинен пройти реєстрацію у відповідному управлінні юстиції. Діяльність приватного нотаріуса може здійснюватися лише на основі наділення його повноваженнями на здійснення нотаріальних дій саме державою. Цей момент повинен бути закріпленим (підтвердженим) не регістрацією, а утвердженням на посаді. Різниця тут є – і вона є суттєвою, а полягає в тому, що відмова в регістрації приватної нотаріальної діяльності не допускається, а утвердження на посаді, тобто надання повноважень, можливо лише у випадку, коли існує необхідність у відкритті нових посад нотаріусів.

В країнах латинського нотаріату нотаріусу як посадовій особі заборонено прямо чи побічно здійснювати несумісні з посадою нотаріуса функції і приймати участь в діяльності, яка є небезпечною для матеріальних інтересів його або осіб, які звернулись до нього (це можуть бути: операції на біржі, в комерції, в банку, або посередництво); викоритовувати свою посаду для отримання документів, що являють певний інтерес для нього або членів його сім’ї.

Можна нагадати, що частина 2 ст. 3 Закону також містить заборону для нотаріуса знаходитися в штаті інших, приватних і державних підприємств, установ і організацій, займатися підприємницькою та посередницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім передбаченої ст. 4 Закону, викладацької та наукової у вільний від основної роботи час. Стаття 9 Закону передбачає визнання недійсними нотаріальних дій, здійснених нотаріусом або іншою посадовою особою на своє ім’я, від свого імені, на ім’я та від імені своїх родичів

Нотаріус латинської школи обмежений територіально у здійсненні своєї діяльності. Він може здійснювати нотаріальні дії лише у межах фіксованого державою нотаріального округу.

У відповідності зі ст. 41 Закону нотаріальні дії можуть здійснюватися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою будь-якого виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів по всій території України, за виключенням випадків, передбачених законодавством. Стаття 25 Закону лише зобов’язує приватного нотаріуса мати робоче місце в межах нотаріального округу, визначеного за його заяві управлінням юстиції у відповідності з адміністративно-територіальним поділом України.

Оплата за здійснення нотаріальних дій як принцип латинського нотаріату також фіксується державою. Основне правило, у відповідності з яким визначається її розмір, полягає в компенсації різниці між вартістю оформлення документів, які приносять великий дохід, і «нерентабельних» документів.

В українському законодавстві це виглядає (регулюється) дещо по-іншому. Згідно із ст. 19 Закону за здійснення нотаріальних дій державні нотаріуси стягують державне мито в розмірах, встановлених діючим законодавством. При цьому розмір оплати нотаріальних послуг, які здійснюються приватним нотаріусом, визначається за домовленністю між нотаріусом і громадянином або юридичною особою без фіксації в Законі його найвищої межі.

Думається, що вирішувати це питання необхідно інакше з наступних міркувань. По-перше, нотаріат — орган, який захищає права та законні інтереси громадян і організацій, тож повинен бути доступним для осіб, які потребують їх послуги. Гарантією доступності послуг нотаріату повинна бути суворо встановлена такса. Для зацікавлених осбі не повинно мати значення, до якого нотаріуса слід звертатися. Головною метою законодавця є максимальне забезпечення доступності нотаріальних дій, помогти реалізувати різко збільшений попит на нотаріальні послуги. По-друге, можливість визначати розмір оплати здійснюваних нотаріальних дій надає нотаріату комерційний характер і може привести до конкуренції між нотаріусами, що є абсолютно неприйнятним і недопустимим. Конкуренція необхідна в підприємницькій діяьності, займатися якою нотаріусу заборонено. Наслідок такої конкуренції — гонитва за клієнтами, яка призводить до зловживань правами і сприяючи не стільки нормуванню ролі участників угоди та інших юридично значущих дій, скільки униканню вимог законодавства.

Нотаріус латинської школи зобов’язаний гарантувати свою професіональну відповідальність, як правило, через страхування. У Франції, наприклад, існує диференційована відповідальність за здійснення професійних помилок і розтрати.

Український Закон проголошує, що збиток, нанесений особі внаслідок незаконних або необережних дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України (ст. 21), а приватного нотаріуса - в повному обсязі.

Вільний характер діяльності нотаріуса латинського нотаріату проявляється в тому, що він не перебуває на державній службі і організує здійснення своєї діяльності на свій розсуд. Джерелом доходів нотаріуса є оплата за здійснювані нотаріальні дії в межах встановленого тарифу. Він сам наймає і оплачує своїх службовців і вирішує питання, пов’язані з устаткуванням робочого місця, несе особисту відповідальність за здійснювані ним нотаріальні дії і надані консультації.

Вільний характер діяльності є переважним для громадян і організацій: вони є вільними у виборі, критерієм якого служить компетенція нотаріуса і якість здійснюваних ним дій. Можливість притягнути нотаріуса до відповідальності за нанесений ним в процесі здійснення своєї діяльності шкоди являється важливою гарантією законності нотаріальних дій.

Основний зміст нотаріальної діяльності полягає в посвідченні будь-яких угод і документів, яким сторони повинні чи намагаються надати характеру достовірності, тобто офіційну силу. В процесі здійснення цих функцій реалізуються обов’язки нотаріуса консультувати сторони, повідомляти їх про можливі наслідки зобов’язань, які вони покладають на себе в рамках договору, що укладається ними. Нотаріус повинен також допомагати контрагентам викладати свої наміри у встановленій законом формі і досягати згоди у випадку виникнення будь-яких протиріч, дотримуючись законних інтересів кожного клієнта, або іншими словами, грати роль своєрідного арбітра і радника, для того щоб в процесі здійснення нотаріальної дії з’явився документ, який має законну силу і призводить до результатів, які очікуються сторонами.

Таким чином, в країнах латинського нотаріату нотаріальна практика не обмежується суто юридичною сферою, а здійснення нотаріальної діяльності має на увазі також вирішення питань, що стосуються економичної, фінансової, соціальної та податкової сфер. Знання, якими володіє нотаріус, його практичний досвід дозволяють йому надавати більше ніж просто технічну допомогу. Дуже часто він стає конфіденціальним консультантом для тих, кому необхідно прийняти важливі рішення. Частина 2 ст. 4 Закону надає нотаріусам право складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, а також давати роз’яснення по питанням здійснення нотаріальних дій та консультації правового характеру.

Характерною рисою латинського нотаріату є його корпоративний устрій. У всіх країнах — членах міжнародної спілки латинського нотаріата нотаріуси об’єднуються в професійну організацію, не залежну від державної влади. Задачами такої організації є: представлення (презентація) професії на різних рівнях; вирішення питань про підбір, навчання і организацію стажування нотаріальних кадрів, створення (реєстрації) та припинення діяльності (закриття) нотаріальних офисів; розгляд суперечок між самими нотаріусами; контроль за здійсненням нотаріальної діяльності. Стаття 16 Закону України «Про нотаріат» передбачає лише можливість об’єднатися в регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Діяльність нотаріусів, які займаються приватною практикою, має певну специфіку, що обумовлює необхідність обов’язкового членства приватного нотаріуса в нотаріальній палаті. У відповідності зі Статутом Нотаріальної палати України, затвердженним засновницькою конференцією нотаріусів України 22 квітня 1993 р. основна мета цієї організації – об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для утвердження та захисту їх законних інтересів, сприяння підвищенню їх професійного рівня і здійсненню правової допомоги, що надається органами нотаріату громадянам, підприємствам та організаціям. Але ні Статут Нотаріальної палати, ні Закон не містять вказівки щодо виконання Нотаріальною палатою вкрай важливої функції дисциплінарного контролю за виконанням професійних обов’язків приватними нотаріусами, що могло б стати додатковою гарантією отримання громадянами і організаціями нотаріальних послуг на належному рівні.

Наведені аргументи свідчать про те, що в Законі «Про нотаріат» не вирішені всі питання, розв’язання яких мало б сприяти введеню латинського нотаріату.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте загальну характеристику існуючих нотаріальних систем.

2. Український нотаріат і латинська школа: спільне і відмінне.

Лекція 7. Застосування іноземного права при здійсненні нотаріальних дій

План

1. Порядок застосування іноземного права при здійсненні нотаріальних дій за Законом України «Про нотаріат»

2. Нотаріальне оформлення документів для дій за кордоном. Прийняття документів, складених за кордоном

3. Міжнародні договори