1.Групи (типи) нотаріальних систем. Загальна характеристика

Сьогодні існує два типа нотаріальних систем, де форми організації нотаріату різняться в залежності від того, яку роль і значення у сфері реалізації прав визнає за нотаріатом та чи інша держава.

Першу групу складають нотаріальні органи англосаксонських країн (Англія, США тощо), в компетенцію яких входить лише посвічення документів і підписів. Наприклад, в англійських судах посвічений нотаріусом документ не має повної юридичної сили доказу і потребує повторної перевірки фактів, які містяться в угоді. Система англосаксонського типу характеризується тим, що кодифікованих законів тут мало, джерелами правових норм є в основному (як уже говорилось вище) традиції і прецеденти, створені юридичною практикою. З метою забезпечення основного принципу цивільного обороту — свободи угод — передбачено можливість користуватися будь-якими доказами. Сторони, що укладають контракт знаходяться «віч-на-віч» і, навіть якщо передбачають наперед можливі конфлікти з приводу виконання такого договору, покладаються на суд, який повинен буде вирішити суперечку, що може виникнути згодом.

Другу групу складають нотаріальні органи країн латинського, так званого «писаного», права, де з метою скорочення кількості справ, що розглядаються судами, визнається особлива важливість письмових доказів, в яких фіксуються юридичні умови укладення різних угод. З метою забезпечення превентивного захисту прав окремих осіб і юридичної сили укладених контрактів в цих країнах уповноважують (призначають та контролюють) кваліфікованих професіоналів засвідчувати дійсність здійснюваних юридичних дій, щоби гарантувати ефективність різних прав. При цьому мається на увазі, що вирішення конфліктів, що можуть виникнути в подальшому за допомогою судових органів повинно бути скоріше виключенням, оскільки при укладенні договору створюються всі умови для його реалізації у відповідності з законом та інтересами сторін.

Тривалий час існування англосаксонської системи нотаріату виправдовувалось вимогами прагматизму, швидкості виконання та ефективності. Її прибічники проголошували систему латинського права джерелом формалізму, затримок та складностей. Останнім часом все більше країн визнають переваги системи латинського нотаріату. Для суб’єктів права, особливо суб’єктів цивільного обороту, важливим є той факт, що звернутися до нотаріуса набагато дешевше і швидше, ніж згодом ставати стороною в судовому спорі, оплачуючи послуги адвокатів і витрачаючи час і зусилля на доказування фактів, які могли би вважатись безспірними.

Таким чином, система нотаріату як засобу попередження судових суперечок, в тому числі і тих, які виникають з контрактів, стають сьогодні найбільш розповсюдженою.

Однак і усередині системи латинського права існують різні системи организації органів нотаріату. У більшості західноєвропейських країн, а також в Латинській Америці та Японії функціонує нотаріат, де нотаріус є особою вільної юридичної професії, не входит до державного апарату і не є державним службовцем. Однак свої повноваження отримує від державної влади, держава делегує йому право посвідчувати документи, які він редагує і складає з метою надання їм публічної юридичної сили та доказовості, яку можливо оспорити лише в судовому порядку. Існує ряд країн, де нотаріуси можуть бути лише державними службовцями (наприклад, Португалія). До недавнього часу, як уже говорилось у попередній главі, до них відносились також Україна і Росія. Якщо проаналізувати сьогоднішній український Закон «Про нотаріат», можна зробити висновок, що він орієнтований на латинську модель нотаріату. Цей факт є результатом усвідомлення того, що реорганізація нотаріату (якому дуже довго не надавалось достатньої уваги) в сучасний період повинна розглядатися як необхідна умова ефективної взаємодії держави і права в рамках економічного ринку. Тому однією з першочергових засобів, які були здійснені державами, що прагли втілити ринкову економіку, стала реставрація нотаріального інституту за типом держав латинського права.