4. Посвідчення заповітів

Заповіт в цивільному законодавстві розглядається як особисте розпорядження громадянином належним йому майном на випадок смерті.

Призначення заповіту полягає в тому, щоби визначити порядок переходу всього спадкового майна (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній або кільком особам як тим, які входять так і тим , які не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Основні юридичні наслідки заповіту, на які він спрямований реалізуються тільки після відкриття спадщини. До смерті спадкодавця заповіт може мати лише побічні юридичні наслідки: укладений пізніше заповіт скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить, тощо.

Заповіт є односторонньою угодою, пов’язана безпосередньо із особою заповідача.Тому посвідчення через представника і від імені кількох осіб не допускається².

Заповіт може посвідчуватись лише від імені дієздатної особи. Нотаріус має право відмовити у посвідченні, якщо з проханням про посвідчення звернулась дієздатна особа, але така, що на той момент знаходиться у стані, коли не розуміє значення своїх дій або керувати ними (алкогольне чи наркотичне сп’яніння тощо)

Не може бути також посвідчений заповіт і у випадку, коли нотаріусу стане відомо про те, що особа, яка з проханням про посвідчення звернулась до нотаріуса, визнана обмежено дієздатною внаслідок вживання спиртними напоями або наркотичними засобами

Громадянин вправі скласти і в установленому порядку посвідчити заповіт у будь-який момент свого життя, поки він є дієздатним. Він не обмежений у викладенні своєї волі лише в одному заповіті , він може складати також додаткові заповіти, в яких може передбачити і інших, крім зазначених у попередніх заповітах спадкоємців, і всі вони підлягають виконанню. Якщо розпорядження одного заповіту перебуває у протиріччі з розпорядженням іншого, вирішальне значення має складений пізніше, навіть в тому випадку, якщо в ньому не зазначено про скасування попереднього.

Заповіт укладається у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його укладення, підписується особисто заповідачем і нотаріально посвідчується.

Заповіт, укладений в усній формі і так званий “домашній” заповіт (складений у простій письмовій формі навіть з участю свідків) не має юридичної сили.

Встановлено особливий порядок для підписання заповіту, коли заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби чи неписемності або іншої причини не може підписати заповіт власноручною У цьому випадку за дорученням заповідача у його присутності і в присутності нотаріуса чи іншої уповноваженої особи заповіт може підписати інший громадянин. В тексті заповіту має бути зазначено, з яких причин заповідач не міг підписати заповіт. Не може підписувати заповіт особа, на користь якої його зроблено.

Посвідчення заповітів покладено на державних та приватних нотаріусів, уповноважених посадових осіб виконавчих комітетів рад, а за кордоном - на консульські установи, а випадках, передбачених законодавством - на дипломатичні представництва України.

Посвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріальних мають право :

• головні лікарі, їх заступники по медичній частині або чергові лікарі лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв - заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в цих лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах та санаторіях;

• директори та головні лікарі будинків для престарілих та інвалідів - заповіти громадян, які проживають у будинках для престарілих та інвалідів,

• капітани морських суден або суден внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, - заповіти громадян, які перебувають на цих суднах під час плавання;

• начальники розвідувальних, арктичних та інших подібних експедицій -заповіти громадян, які перебувають у цих експедиціях;

• начальники, їх заступники по медичній частині або чергові лікарі госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів - заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні у цих госпіталях санаторіях та інших військово-лікувальних закладах;

• командири (начальники) військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів - заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації частин з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусу та органів, що вчиняють нотаріальні дії, - заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців;

• начальники місць позбавлення волі - заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі ( до виправно-трудових установ відносяться виправно-трудові колонії, тюрми і виховно - трудові колонії) ¹.

Громадянин, що звертається до нотаріуса чи іншої уповноваженої особи, розраховує на сприяння та отримання належної допомоги у складанні проекту заповіту. Якщо нотаріусу чи іншій уповноваженій особі подається вже складений проект, має бути з’ясовано, чи відповідають зроблені в проекті заповіту розпорядження вимогам чинного законодавства.

Складений проект має точно відображені наміри заповідача. В ньому виключені вирази, що містять протиріччя і різні тлумачення . Оскільки заповіт набуває чинності після смерті заповідача, виправити дефекти, якщо вони були допущені при його посвідченні, вже неможливо.

Щоби з’ясувати волю заповідача, нотаріус чи уповноважена особа проводить з ним бесіду сам на сам. Ця умова обов’язкова особливо в тих випадках, коли посвідчення заповіту проводиться в лікарні, де перебуває на лікуванні заповідач, або на дому. На дії заповідача в такій ситуації можуть вплинути поради сторонніх осіб, родичів, і він може зробити хибне розпорядження, що не відповідатиме дійсним намірам.

Предметом заповіту може бути будь-яке майно, не вилучене із цивільного обігу. Але при посвідченні цієї угоди закон не вимагає від заповідача подання доказів, що підтверджують його право на майно, що заповідається, що пов’язане з тим, що склад спадкового майна визначається на час відкриття спадщини (день смерті заповідача).

Заповідач при зверненні за посвідченням заповіту ознайомлений із своїми правами та обов’язками. Не обмежуючи прав заповідача, законодавство разом з тим стає на захист інтересів неповнолітніх та непрацездатних дітей (в тому числі усиновлених), недієздатного дружини, батьків (усиновителів) та утриманців, залишаючи їм право на обов’язкову частку у спадщині. Тому перед укладенням заповіту заповідач повинен бути ознайомлений із змістом цієї статті і попереджений про можливі правові наслідки дії, що ним вчиняються.

Але якщо предмет заповідального розпорядження є внесок в установи комерційного банку, зміст зазначеної статті у даному випадку не роз’яснюється, тому що право на обов’язкову частку на внесок у даному випадку не поширюється.

Заповідач також може покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов’язання (заповідальна відмова) на користь однієї чи кількох осіб: обов’язок надання права довічного користування іншою особою жилим будинком або певною його частиною, на які зроблено заповіт, виконання спадкоємцем будь-яких дій, спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. До переліку прав заповідача можна віднести і право на підпризначення спадкоємця (“резервного” спадкоємця) у випадку, коли зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її, а також право на призначення виконавців заповіту.

Не допускається посвідчення заповіту за умови, що полягає, наприклад, в одержанні від спадкоємця довічного утримання. В цьому випадку заповіт як одностороння угода трансформується у двосторонню оплатну угоду, вчинену на випадок смерті. Наприклад, заповіт, в якому заповідач заповідає належне йому майно за умови, що спадкоємець закінчить навчальний заклад, у тому числі із певною спеціальністю, укладе чи розірве шлюб тощо, безумовно, також є незаконним. Але не буде порушенням, якщо є умова досягнення спадкоємцем певного віку.

Не посвідчується заповіт, в якому заповідач обмежує права спадкоємця щодо розпорядження майном, яке він у подальшому одержить у спадщину (наприклад, заповіт, у якому заповідач заповідає належну йому квартиру синові, зобов’язуючи його продати це нерухоме майно, а виручені від продажу гроші поділити між іншими його синами), оскільки прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Якщо заповідач є дієздатним, він вправі у будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт.

Скасування заповіту може бути здійснено тільки самим заповідачем і тільки двома способами: або шляхом посвідчення нового, пізнішого за датою, яким скасовується попередній, або подання у встановленому порядку до нотаріуса, державного нотаріального архіву, уповноваженої посадової особи виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради заяви про його скасування або заміну.

Справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів на підтвердження його права на майно, що заповідається.

За заповітом майно може бути заповідано лише у власність, але заповідач може покласти на спадкоємця зобов’язання надати іншій особі довічне користування цим будинком чи певною його частиною.

До заповіту може бути включене розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення захоронення тощо).

Особлива увага звертається нотаріусом на ясність викладених і точність формулювань у викладеному тексті заповіту, оскільки їх недотримання приводить до оспорювання заповіту в судовому порядку.

Обов’язковою є передача посвідченого заповіту (один екземпляр) на зберігання в державну нотаріальну контору або в нотаріальний державний архів.