2. Завдання нотаріату.

Діяльність нотаріату впливає на різні аспекти суспільного життя. Формування ринкової економіки, основу якої складає приватна власність, потребує посилення правового регулювання господарських відносин, а значить і підвищення ролі нотаріату як регулятора цих відносин, що в свою чергу визначає і завдання нотаріальних органів на нинішньому етапі розвитку українського суспільства.

Завдання нотаріату – забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередженні правопорушень. Тобто, виділяють три основні завдання:

Перше - захист і охорона власності , прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути також засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення несплати чеків. Реалізується це завдання відповідно до процесуальних норм, що установлено Законом України “Про нотаріат”, який гарантує захист прав та інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальних дій. Порушення ж цих норм призвело б до недійсності нотаріального акту. Таким чином, дії, вчинені нотаріальними органами, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов’язані з їх буттям, існуванням, діяльністю, оскільки стосуються їх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян.¹

Виконуючи функцію контролю за законністю в цивільному обороті, нотаріат реалізує своє друге завдання – зміцнення законності і правопорядку. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріус чи посадова особа підтверджує цим законність і достовірність вчинюваної нотаріальної дії та запобігає в майбутньому можливим порушенням прав та інтересів осіб, які звернулись до нотаріуса чи посадової особи.

Підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус також виконує і третє завдання –запобігає можливим правопорушенням. Наприклад, , якщо нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулись зацікавлені особи, не відповідає законові, нотаріус відмовить у вчиненні, запобігши у такий спосіб правопорушенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб.

Завдання запобігання правопорушення виконується також через правові консультації, роз’яснення наслідків вчинення нотаріальної дії.

Виходячи з перелічених вище завдань нотаріальних органів, можна зробити висновок про те, що сутність нотаріальної діяльності полягає насамперед в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичному закріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або є засобом захисту уже порушених прав.

3. Джерела нотаріально-процесуального права

До джерел нотаріально-процесуального права можна віднести нормативні акти, які регулюють організацію нотаріальних органів і процесуальний порядок вчинення ними нотаріальних дій.

Це, передусім, Конституція України, яка закріпила низку важливих загальних положень принципового значення для діяльності нотаріальних органів.

Основні положення діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, врегульовано Законом України “Про нотаріат”, що його було прийнято ВР України 2 вересня 1993 р., і яки й набрав чинності 1 січня 1994 року. Слід зазначити, що він має принципові відмінності від Закону УРСР “Про нотаріат” від 25 грудня 1974 р., чинного з 1 травня 1975 р. Крім того, закон весь час удосконалюється.

Законом України “Про нотаріат” детально регламентовано питання організації діяльності нотаріальних органів. З метою удосконалення діяльності нотаріату врегульовано створення приватної нотаріальної діяльності, що розвантажило систему державних нотаріальних контор, підвисило якість вчинення нотаріальних дій, піднесло престиж професії нотаріуса.

Для підвищення професійного рівня нотаріусів установлено високі вимоги для зайняття посади нотаріуса (обов’язкове стажування, складання кваліфікаційного іспиту, одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю). Також посилено вимоги щодо відповідальності нотаріуса. Визначено підстави для анулювання свідоцтва на право зайняття нотаріальною діяльністю, визначено чітко права та обов’язки нотаріуса. Водночас установлено правові гарантії захисту прав та інтересів нотаріуса.¹

До джерел нотаріально-процесуального права також відносяться окремі закони. Наприклад, закон УРСР “Про власність” від 7 лютого 1991 р. , Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” від 22 червня 1993 р. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств, від 4 березня 1992 р. зі змінами і доповненнями на 12 березня 1994 р., . Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р. зі змінами і доповненнями на 22 лютого 1994 р., . Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р., . Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про заставу” від 21 жовтня 1997 р., . Закон України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. зі змінами на 19 вересня 1997 р. та ін.

До джерел нотаріального законодавства також відносяться постанови Верховної Ради України, наприклад, ”Про порядок введення в дію . Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р., “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 24 грудня 1993 р., “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності” від 19 грудня 1992 р. тощо.

До джерел нотаріального законодавства також відносяться постанови та розпорядження Кабінету міністрів України. Затверджено Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату від 22 лютого 1994 р., про декрет “Про приватизацію земельних ділянок” від 26 грудня 1993 р. , “Про державне мито” від 21 січня 1993 р., про порядок посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених від 15 червня 1994 р., та ін.

Мають велике значення для регулювання нотаріального законодавства накази, розпорядження, листи Міністерства юстиції України, в яких детально регулюються питання організації та діяльності нотаріальних органів. Це , зокрема, накази про затвердження Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р. зі змінами від 25 грудня 1997 р., Положення про державний нотаріальний архів від 7 лютого 1994 р., Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 4 березня 1994 р., Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р., Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад від 25 серпня 1994 р., наказ Міністерства юстиції України від 12 серпня 1998 р. “ Про внесення доповнень до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , про “Порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок”. Затверджений наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України 6 червня 1996 р., та їх спільний наказ від 1 червня 1998 р. “Про внесення змін і доповнень до Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок ”.– всі ці документи є доповненнями до Закону України “Про нотаріат”.

Важливим джерелом нотаріально-процесуального права є і окремі накази та рекомендації Міністерства юстиції України. Це – Положення про Єдиний реєстр для реєстрації заборони відчуження об’єктів нерухомого майна від 27 травня 1997 р., Положення про Єдиний реєстр доручень від 6 травня 1998 р. тощо.

Неправильно було б не згадати серед джерел також укази Президента України “Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій” від 10 липня 1998 р., “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 р., “Про впорядкування сплати державного мита за здійснення операцій на товарних, сировинних та інших біржах, крім фондових та валютних, та за вчинення окремих видів нотаріальних дій” від 23 серпня 1998 р.

До джерел нотаріального законодавства також відносяться постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 25 грудня 1996 р., “Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні” від 31 січня 1992 р., “Про практику розгляду судами України справ про спадкування” від 24 червня 1983 р. тощо.

Акти місцевих органів влади та управління також використовуються при вчиненні нотаріальних дій. На території Автономної республіки Крим застосовується власне законодавство.

Нотаріальні дії за кордоном регулюються консульськими конвенціями, міжнародними угодами України з іншими державами. Порядок їх вчинення чітко визначено Законом України “Про нотаріат”, Консульським статутом України та іншими законодавчими актами України.

Нотаріуси також застосовують норми іноземного права відповідно до законодавства України та міжнародних договорів.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси також керуються також нормами цивільного, цивільно - процесуального, шлюбно-сімейного, земельного , трудового права, оскільки нотаріальна діяльність найтісніше пов’язана з усіма цими галузями права.